пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201404
10.02.2014

Євромайдан – визвольна масова акція громадянської непокори

   

Київський Євромайдан – це визвольна, а не екстремістська, масова акція громадянської непокори.

Колективна заява експертів з українського націоналізму щодо ролі крайніх правих груп в українському протестному русі та попередження щодо російсько-імперіалістичних ефектів деяких нібито антифашистських медіа звітів з Києва:

Ми – група дослідників та дослідниць, в яку увійшли спеціалісти у царині студій українського націоналізму й більшість нечисленних у світі експертів з пострадянського українського радикального правого руху. Дехто з нас регулярно публікується в авторитетних журналах й академічній пресі. Інші проводять свої дослідження в урядових чи неурядових організаціях, спеціалізуючись на моніторинґу ксенофобії в Україні.

Як результат нашої професійної спеціалізації та дослідницького досвіду, ми усвідомлюємо проблеми, небезпеки та потенціал залучення певних правих екстремістських угрупувань в українські протести. Після років інтенсивних досліджень цієї теми, ми розуміємо краще, ніж багато інших коментаторів, ті ризики, які ця крайня права участь несе для Євромайдану. Деякі наші критичні коментарі щодо націоналістичних тенденцій викликали роздратовані відповіді від етноцентристів в Україні та української діаспори, що мешкає на Заході.

Хоча ми є критичні щодо крайньої правої діяльності на Євромайдані, ми, однак, стурбовані небезпечною тенденцією у занадто багатьох міжнародних медія повідомленнях щодо нещодавніх подій в Україні. Дедалі численніші неправдиві оцінки українського протестного руху, тією чи іншою мірою невірно презентують роль, особливості та вплив українських крайніх правих у протестному русі. Численні повідомлення стверджують, що проєвропейський рух інфільтровано, керовано чи опановано радикально етноцентричними групами фанатиків.

Деякі описи створюють хибне враження, що ультранаціоналістичні діячі та ідеї є в основі чи стрижні українських протестів. Яскраві фото, соковиті цитати, різкі порівняння й темні історичні посилання користуються великим попитом. До них додається непропорційне занепокоєння одним особливо помітним, але політично другорядним сеґментом складної мозаїки, яку творять сотні тисяч протестувальників з їхніми різноманітними мотиваціями, історіями та цілями.

І насильницький і ненасильницький спротив у Києві включає представників усіх політичних таборів, як і осіб, що не притримуються жодної ідеології, для яких буває проблематично локалізувати себе політично. Не лише мирні протестувальники, але й ті, хто використовує палиці, каміння та навіть коктейлі Молотова у їхній фізичній конфронтації з міліцейськими спецзагонами та керованими урядом бандитами, становлять широкий рух, що не є централізованим.

Більшість протестувальників вдалися до насильства лише у відповідь на міліцейську жорстокість, що зростає, та радикалізацію режиму Януковича. Демонстрантами є ліберали та консерватори, соціалісти та лібертаріанці, націоналісти та космополіти, християни, нехристияни та атеїсти.

Справді, серед насильницьких та ненасильницьких протестувальників також є різного кшталту радикали – і крайні праві, і крайні ліві. Однак, рух як цілість просто відображає все українське населення, молодих і старих. Посилений фокус на правих радикалах у міжнародних медія повідомленнях є, отже, недоречним та оманливим. Таке надмірне висвітлення більш пов’язане з сенсаційним потенціалом вкрай етнонаціоналістичних гасел, символів чи уніформи, ніж з власне ситуацією на місці.

Ми навіть підозрюємо, що певні напівжурналістські повідомлення, особливо у тих мас-медіа, що перебувають під впливом Кремля, надзвичайна увага до крайнього правого складника українського протестного руху, не мають нічого спільного з антифашизмом. Парадоксально, проте продукування, упередженість та розповсюдження таких повідомлень можуть самі бути керовані імперською формою ультранаціоналізму – у цьому випадку його російським різновидом.

Фундаментально дискредитуючи одну з найбільш вражаючих масових акцій громадської непокори в історії Європи, такі матеріали допомагають створити привід до політичного втручання Москви, чи, можливо, навіть для російської військової інтервенції в Україну, як у Грузію в 2008. (Антон Шеховцов нещодавно детально викрив діяльність деяких очевидно прокремлівських інституцій, мереж та авторів. Можливо, їх є більше.).

У зв’язку з цими загрозами, ми закликаємо коментаторів, особливо тих, хто дотримується лівих поглядів, бути обережними з озвученнями обґрунтованої критики радикального українського етнонаціоналізму. Більш панікерські заяви про Євромайдан найвірогідніше буде використано кремлівськими «політтехнологами» для втілення геополітичних проєктів Путіна.

Надаючи риторичне забезпечення війні Москви проти незалежності України, таке панікерство мимоволі допомагає політичній силі, яка є набагато більшою загрозою для соціальної справедливості, прав меншин та політичної рівності, ніж усі українські етноцентристи разом узяті.

Ми також закликаємо західних коментаторів висловлювати співчуття національній державі, що є дуже молодою, неконсолідованою й перебуває під серйозною іноземною загрозою. Непевна ситуація, в якій українська нація досі перебуває, та величезні труднощі щоденного життя у такому перехідному суспільстві, породжують ціле розмаїття дивних, деструктивних та суперечливих опіній, поведінки та дискурсів. Підтримка фундаменталізму, етноцентризму та ультранаціоналізму іноді може бути спричинено радше постійним безладом та щоденними переживаннями людей, які живуть в таких умовах, ніж їхніми глибокими переконаннями.

Нарешті, ми закликаємо тих, хто не має або особливої зацікавленості, чи глибокого знання України, не робити коментарів щодо складних національних питань без певних глибинних досліджень. Фахівці в цій галузі, дехто з нас щодня не без зусиль намагається адекватно інтерпретувати зростання політичної радикалізації та парамілітаризації українського протестного руху. Постаючи перед тим, що можна назвати хіба державним терором проти населення України, дедалі більше і простих українців, і високочолих київських інтелектуалів доходять висновку, що ненасильницький опір непрактичний.

Репортери, які мають достатньо часу, енергії та ресурсів, мусять відвідати Україну, чи/та присвятити більше часу серйозному читанню з висвітлюваної теми. Тим, хто не може так зробити, краще звернути увагу на більш знайомі, нескладні та менш амбівалентні теми. Це допомогло б уникнути в майбутньому численних, на жаль, кліше, фактичних помилок та непоінформованих суджень, які часто супроводжують дискусії щодо подій в Україні.

Автор проекту заяви і координатор колективної відозви Андреас Умланд.

Переклала з англійської Оксана Снігур.

ПІДПИСАЛИ:
Тетяна Безрук, дослідниця крайніх правих рухів, Києво-Могилянська академія, Україна
Ірина Бекешкіна, дослідниця електоральної поведінки в Україні, Інститут соціології Національної академії наук України
Олександра Бінерт, дослідниця расизму і гомофобії в Україні, ПРАВО: Берлінська група із захисту прав людини в Україні, Німеччина
Максим Буткевич, дослідник ксенофобії у пострадянській Україні, проект «Без кордонів», Україна
Тарас Возняк, дослідник українського інтелектуального життя та націоналізму, журнал «Ї» (Львів), Україна
Кирило Галушко, дослідник українського і російського націоналізму, Інституту історії України, Україна
Мрідула Гош, дослідниця порушень прав людини та крайніх правих рухів в Україні, Східно-Европейський дослідницький інститут, Україна
Олексій Гарань, дослідник українських політичних партій, Києво-Могилянська академія, Україна
Оля Гнатюк, дослідниця правих трендів в Україні, Варшавський університет, Польща
Ярослав Грицак, дослідник історичного українського націоналізму, Український Католицький Університет, Львів, Україна
Марта Дичок, дослідниця української національної ідентичності, мас-медій та історичної пам’яті, Університет Західного Онтаріо, Канада
Олександр Зайцев, дослідник українського інтеґрального націоналізму, Український Католицький Університет, Львів, Україна
Євген Захаров, дослідник ксенофобії та злочинів на ґрунті ненависті у сучасній Україні, Харківська правозахисна група, Україна
Йосиф Зісельс, дослідник мови ворожнечі та антисемітизму, Асоціація єврейських організацій та громад (ВААД) у Києві. Україна
Адріян Івахів, дослідник релігійно-націоналістичних груп у пострадянській Україні, Університет Вермонту, США
Вахтанг Кіпіані, дослідник українського націоналізму і самвидаву, «Історична правда» (www.istpravda.com.ua), Україна
Володимир Кулик, дослідник українського націоналізму, ідентичности та медій, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Київ, Україна
Наталя Лазар, дослідниця історії Голокосту в Україні та Румунії, Університет Кларк, США
В’ячеслав Ліхачов, дослідник української та російської ксенофобії, Євро-Азіатський єврейський конґрес, Ізраїль
Михайло Мінаков, дослідник українського і російського націотворення, Києво-Могилянська академія, Україна
Міхаель Мозер, дослідник мов та ідентичностей в Україні, Віденський університет, Австрія
Богдан Нагайло, дослідник етнічних сутичок у Східній Европі та СНД, колишній дослідник у UNHCR (аґентстві ООН у справах біженців), Франція
Володимир Паніотто, дослідник пострадянської ксенофобії, Київський міжнародний інститут соціології, Україна
Олена Петренко, дослідниця українського націоналізму часів воєн, Рурський університет у Бохумі, Німеччина
Аліна Полякова, дослідниця радикальних правих рухів, Університет Берну, Швейцарія
Анатолій Подольський, дослідник історії геноциду та антисемітизму, Український центр дослідження Голокосту в Києві, Україна
Андрій Портнов, дослідник сучасних українського, польського та російського націоналізмів, Університет Гумбольдта, Берлін, Німеччина
Юрій Радченко, дослідник українського націоналізму під час війни, Центр з вивчення міжетнічних відносин у Східній Європі, Україна
Вільям Риш, дослідник української націоналістичної думки і політики, коледж Джорджії, США
Костянтин Сігов, дослідник пострадянських дискурсивних стратегій «Іншого», Києво-Могилянська академія, Україна
Ґерхард Симон, дослідник української сучасної історії та національностей, Кельнський університет, Німеччина
Тимоті Снайдер, дослідник історії українського націоналізму, Єльський університет, США
Кай Струве, дослідник українського радикального націоналізму та Голокосту, Університет Гале, Німеччина
Михайло Тяглий, дослідник геноциду та антисемітизму, Український центр досліджень Голокосту у Києві, Україна
Андреас Умланд, дослідник пострадянських правих рухів в Україні та Росії, Києво-Могилянська академія, Україна
Джон Пол Химка, дослідник участі українських націоналістів у Голокості, Університет Альберти, Канада
Валерій Хмелько, дослідник етнонаціональних структур в українському суспільстві, Київський міжнародний інститут соціології, Україна
Віталій Чернецький, дослідник сучасних української та російської культур у контексті глобалізації, Університет Канзасу, США
Оксана Шевель, дослідниця української національної ідентичності та історичної пам’яті, Університет Тафтс, США
Антон Шеховцов, дослідник правого екстремізму у Східній та Західній Європі, Університетський коледж Лондона, Велика Британія
Мирослав Шкандрій, дослідник українського міжвоєнного радикального націоналізму, Університет Манітоби, Канада

Переклад «Критики» з англомовного оригіналу

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори