увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 30.09.2016 04:35
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Діяльність СБУ у 2010 р., яка стосується свободи вираження поглядів

22.04.14 | Євген Захаров

11 березня 2010 року Верховна Рада України призначила на посаду Голови СБУ Валерія Хорошковського за поданням Президента Віктора Януковича. В той же день відбулися суттєві кадрові зміни в СБУ. Президент своїм указом скоротив кількість заступників глави СБУ з п’яти до трьох. Як сказано в Указі, «Установити, що глава СБУ має двох перших заступників... і трьох заступників». Раніше глава СБУ мав двох перших заступників і п’ятьох заступників.

Крім того, іншим указом Янукович призначив на посаду першого заступника голови СБУ Володимира Хімея, попередньо звільнивши його з посади начальника департаменту оперативно-технічних заходів СБУ.

Президент також звільнив заступника глави СБУ Миколу Герасименка і призначив на цю посаду Володимира Породька, якого попередньо звільнив з посади начальника департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ.

Крім того, були звільнені з займаних посад шість керівників підрозділів СБУ. Звільнені Віталій Циганок, який обіймав посаду заступника глави СБУ — начальника департаменту захисту національної державності, Василь Вовк, який очолював Головне слідче управління, Олександр Рогач, який очолював департамент контррозвідувального захисту економіки держави, Світлана Нєжнова, яка обіймала посаду заступника глави СБУ — директора департаменту державного забезпечення. Крім того, Янукович звільнив Анатолія Павленка, який обіймав посаду заступника глави СБУ — начальника департаменту контррозвідки і Володимира В’ятровича, який очолював департамент архівного забезпечення.

Іншими указами були проведені призначення на звільнені посади, Зокрема, начальником департаменту охорони державної таємниці був призначений Олег Воронов, начальником департаменту господарського забезпечення став Геннадій Березовський. Департамент оперативно-технічних заходів очолив Андрій Меркулов, департамент контррозвідувального захисту — Олександр Кміта, а департамент архівного забезпечення — Сергій Кокін.

Крім того, Янукович ліквідував головне управління СБУ в Києві та Київській області і замість нього створив дві структурні одиниці: управління СБУ в Києві і управління СБУ в Київській області.

У той же день відповідні укази зникли з сайту Президента.

У цих кадрових змінах звертають на себе увагу дві обставини. По-перше, змінено керівництво контррозвідкою, хоча незадовго перед тим, в кінці 2009 — на початку 2010 року контррозвідка провела ряд успішних акцій проти агентів ФСБ[1]. По-друге, звільнені всі, хто керував розслідуванням кримінальної справи, де доводилося, що Голодомор 1932–1933 рр. був злочином геноциду — Василь Герасименко, Василь Вовк, Володимир В’ятрович.

Велика кількість матеріалів, присвячених Голодомору та політичним репресіям у перший же день призначення нового Голови СБУ були видалені з сайту СБУ (пізніше, приблизно через 7–8 місяців, значна кількість цих матеріалів була поновлена на сайті).

У той же багатий подіями день новопризначений Голова СБУ заявив журналістам про припинення процесу встановлення правди про історію України ХХ століття і розкриття архіву: «дуже багато матеріалів розсекречено... правду, яку потрібно було донести українському народу, та правда донесена», «турбота спецслужби, перш за все, в тому, щоб охороняти свої секрети, охороняти закони, які ці секрети створювали».

Найбільше в цьому вражає цілковита впевненість високопосадовця, що ту правду, яку потрібне, народу вже дали, і досить. Виходить, є правда, яку не треба давати? Знову намагаються за суспільство вирішувати, що йому треба знати, а що не треба.

Корпус архівних матеріалів СБУ, створених до 1991 року в іншій державі, СРСР, до цих таємниць не належить. Грифи «секретно», «совершенно секретно» та інші грифи обмеження доступу, які стоять на цих документах, жодним українським законом (а здійснення права на інформацію за статтею 34 Конституції може бути обмежено саме законом) не визначені. Вони були введені в СРСР інструкцією № 0126, яка сама була таємною, і доступ до якої був закритий. Нормативні акти радянського періоду діють в Україні лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції. Згадана Інструкція вочевидь Конституції суперечить і не може бути у нас застосована. Тому відмови в наданні інформації і в доступі до архівних справ з радянськими грифами обмеження доступу абсолютно незаконні.

Зрозуміло, що необхідно переглянути усі засекречені радянським режимом документи, розкрити ті дані, які тримати в таємниці в незалежній Україні нема сенсу, а тим відомостям, які мають залишатися секретними, надати грифи «цілком таємно» або «особливої важливості» відповідно до українського закону «Про державну таємницю». Системний процес розсекречування документів про політичні репресії радянського періоду (а саме вони складають більшу частину архівного фонду СБУ) був розпочатий тільки у 2009 році. Як було сказано керівництвом СБУ в День архівіста 24 грудня 2009 р., розсекречено протягом року 16 тисяч архівних документів, але це складає лише 2–3 відсотка від загальної кількості документів, які підлягають розсекреченню.

Цей вислів Валерія Хорошковського був підданий критиці і українськими, і західними експертами та істориками. Складалося враження, що процес розсекречування припиняється. Проте, як виявилося пізніше, він був тільки призупинений. Як зазначено в статті «Результати роботи СБУ в 2010 р. в цифрах»[2], було розсекречено понад 800 архівних справ, майже 1200 томів, що зберігаються в центральному архіві СБУ і представляють історичну цінність, а база відкритої інформаційно-довідкової зали архіву СБ України поповнена 5 тисячами архівних документів і на сьогодні налічує понад 20 тисяч розсекречених матеріалів. Порівнювати 1200 розсекречених в 2010 архівних документів з розсекреченням в 2009 році 16 тисяч документів, звичайно, не можна, але слід зауважити, що в першій половині 2011 року процес розсекречення пішов значно інтенсивніше, а в другій половині — суттєво прискорився.

Що ж стосується діяльності СБУ в цілому після зміни керівництва, то, за нашими спостереженнями, СБУ значною мірою зосередила свою діяльність на правоохоронних функціях, зокрема на боротьбі з корупцією, організованою злочинністю, контрабандою, економічними злочинами. Про це свідчить, зокрема, збільшення кількості порушених кримінальних справ у 2010 році порівняльне з 2005–2009 рр. — у провадженні слідчих підрозділів перебувало 2363 кримінальні справи стосовно 1741 особи[3].

В Україні після президентських виборів 2010 р. значно звузилася політична свобода, й істотну роль у цьому зіграло розширення області діяльності СБУ порівняльне з попередніми п’ятьма роками. Загалом слід констатувати, що СБУ втручалося в громадське життя і суспільство в цілому значно більше, ніж раніше. При цьому цілі цього втручання, взагалі кажучи, виходили за межи компетенції Служби, визначені частиною першою статті 2 Закону про СБУ: «захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці». Про це свідчать такі факти.

Ректор Українського католицького університету о. Борис Гудзяк повідомив, що працівник СБУ намагався взяти в нього підпис під листом, не залишаючи копії, в якому ректор погодився би застерегти студентів від участі в будь-яких протестах, «несанкціонованих владою». Ректор УКУ навіть читати цей лист не став і оприлюднив цей факт. Проте достеменно відомо, що багато ректорів вишів подібний лист підписали.

Наявність таких листів СБУ для ректорів вишів свідчить про бажання встановити контроль за громадським життям в цих освітніх установах. Про те ж саме свідчать скарги студентів з багатьох регіонів країни, які брали участь в протестах проти нового міністра освіти, що на них здійснюють тиск. Проводилися тільки «профілактичні бесіди» у деканатах, але з погрозами відрахувань, якщо студенти не відмовляться від акцій протесту. Таку ж «профілактику» щодо протестних дій СБУ застосовувала до активістів громадських організацій. Про це стверджували активісти «Демо­кратичного Альянсу» в Києві, Черкасах та Миколаєві, Харківської крайової організації «Спілка української молоді», жіночого руху «FEMEN» та інші. Наведемо відповідні приклади.

12 червня 2010 року співробітник СБУ, який представився старшим лейтенантом Юрієм Скрилем, без попереднього офіційного запрошення провів зустріч з головою Миколаївського обласного осередку ВМГО «Демократичний Альянс» Юлією Гречкою, на якій розпитував про діяльність організації та безпосередньо про акцію «Вихід з демократії: Пароль 2450» та з’ясовував можливість подальшої співпраці[4].

15 червня 2010 року представники СБУ (представився як Олександр Рибалка) та МВС провели зустріч із організатором акції «Вихід з демократії: Пароль 2450» у м. Черкасах, головою Черкаського обласного осередку організації Таїсією Плахутою. Співробітники правоохоронних органів передзвонили й попросили активістку Демократичного Альянсу спуститися у двір будинку, де й відбулася зустріч[5].

В кінці липня 2010 року голова Чернігівського обласного осередку Ігор Андрійченко отримав телефонний дзвінок з пропозицією про зустріч від співробітника СБУ. Активіст Демократичного Альянсу попросив надіслати йому офіційне запрошення. Тоді, чоловік, який представився працівником Служби безпеки України, поставив декілька запитань про діяльність осередку, в тому числі про кількість членів, що стоять на обліку.

21 вересня 2010 року співробітник СБУ, який представився Євгеном Володимировичем, подзвонив на домашній телефон попереднього керівництва Черкаського обласного осередку Демократичного Альянсу та провів неофіційну зустріч з Віталієм Луциком, який входив до попереднього складу Правління місцевої організації Демократичного Альянсу у Черкасах. Саме його домашня адреса до сьогодні зазначена в якості юридичної в реєстраційних даних осередку. На зустрічі представник СБУ намагався отримати інформацію щодо джерел фінансування організації як на місцевому, так і центральному рівні[6].

5 листопада у Харкові співробітник Служби безпеки України провів неофіційну зустріч з активістом «Демократичного Альянсу». Працівник СБУ цікавився діяльністю обласного осередку організації та детально розпитував про його керівництво.

Ще одна подібного характеру зустріч була зафіксована 6 березня 2011 року.

У Службі безпеки України спочатку спростовували інформацію про те, що СБУ цікавилася у представників громадської організації «Демо­кратичний альянс» роботою з міжнародними грантами.

«У зв’язку з поширенням окремими ЗМІ інформації про нібито здійснюваний співробітниками СБУ тиск на активістів громадських організацій, Служба безпеки України заявляє про тенденційний характер зазначених звинувачень та свідоме перекручення фактів з боку ініціаторів заяв», — йдеться у повідомленні прес-служби СБУ[7].

У СБУ зазначили, що заява прес-служби «Демо­кратичного альянсу» про звернення до них по телефону 21 вересня особи, яка назвала себе співробітником СБУ, «як мінімум викликає подив», тому, що цього дня лідер цієї громадської організації Гацько сам дзвонив до Громадської приймальні СБУ «з претензією, чому йому не надаються відповіді на раніше надіслані ним звернення».

«Відповідальний співробітник СБУ надав йому детальні роз’яснення щодо порядку звернень громадян та поінформував, що жодних звернень ані від нього особисто, ані від імені ГО «Демократичний альянс» до СБУ не надходило, про що свідчать відповідні записи у журналі», — сказано у повідомленні.

За даними прес-служби, Гацьку було також запропоновано особисто принести заяву до громадської приймальні та переконатися, що вона належним чином оформлена та прийнята до розгляду.

«Це вже не перший випадок, коли окремі активісти громадського руху з особистих мотивів або з інших причин намагаються безпідставно звинувачувати співробітників Служби безпеки України у неправомірних діях, не надаючи при цьому жодних доказів на підтвердження своїх слів», — сказано у заяві.

СБУ заявляє «про неприпустимість таких дій та попереджає про відповідальність за поширення неправдивих повідомлень згідно з чинним законодавством»[8].

Проте пізніше СБУ заявила про законність зустрічей співробітників Служби з активістами «Демократичного Альянсу». У своєму листі СБУ повідомила громадську організацію «Демократичний Альянс» про те, що зустрічі з її активістами відбувались «виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України»[9].

Про намагання провести аналогічні зустрічі повідомляли також члени Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація Регіональних Ініціатив» (ВМГО ФРІ).

Представник Житомирського обласного управління СБУ 12 липня 2011 року вимагав від громадського активіста, члена Житомирського осередку ВМГО ФРІ, члена Громадської ради при Житомирській обласній державній адміністрації Віталія Кічкарука провести зустріч для обговорення фактів участі членів організації у протестах проти ініційованого Міністерством проекту Закону України «Про вищу освіту».

«Він подзвонив, представився чи то як Котенко, чи то Костенко, і почав наполегливо вимагати зустрітися в одному з громадських місць Житомира, — повідомляє Віталій Кічкірук. — Я спершу під таким натиском погодився на зустріч, але потім згадав, що я абсолютно не зобов’язаний співпрацювати зі спецслужбою. Я не бажаю зустрічатися без дотримання усіх формальностей — отримання повістки та інших процесуальних моментів. А ставати добровільним інформатором за жодних обставин не буду».

Після цього з представником спецслужб зв’я­залися керівники ВМГО ФРІ. Після короткої розмови представник СБУ запевнив, що надалі не буде звертатися до активістів із подібними вимогами. За фактом такого звернення були направлені скарги до СБУ, Генпрокуратури та Президента України.

Працівники Служби безпеки України проводили також бесіди з активістками жіночого руху «FEMEN». Про це «Українській правді» повідомила лідер руху Анна Гуцол.[10]

За словами Анни Гуцол, двох активісток викликали до деканату в університеті, де вони навчаються. Там з ними розмовляв чоловік, який назвався співробітником СБУ.

«Вони цікавилися організацією — хто головний, звідки гроші», — розповіла Гуцол. За її словами, одну з дівчин намагалися залякати: «Ось ти не хочеш нічого казати, дивись, тебе ще можуть з університету вигнати». Гуцол також повідомила, що ще шістьох активісток, які навчаються в одній групі, викликали в деканат разом, але до них ніхто не прийшов.

«Я не думаю, що «FEMEN» становить загрозу національній безпеці. Я думаю, що це стандартні профілактичні бесіди, які проводять з громадськими організаціями останнім часом», — зазначила лідер руху.

«Ми можемо себе убезпечити лише оприлюдненням таких фактів, щоб не було до нас якихось претензій, погроз», — наголосила Гуцол.

На лист FEMEN з вимогою розібратися з фактами тиску на активісток особами, що представлялися співробітниками СБУ, була отримана відповідь, що профілактичні бесіди з активістками жіночого руху у вищих навчальних закладах не проводилися. Водночас у FEMEN вважають, що якщо співробітники СБУ і не брали участі у протизаконних діях, то вони повинні «виявити негідників, які прикриваються фальшивими посвідченнями».

«За нашими даними, аналогічні формальні відписки отримали всі жертви незаконних дій з боку СБУ, які наважилися піддати розголосу факти тиску. Фірмова тактика СБУ «я — не я, і хата — не моя» свідчить або про кругову поруку у лавах СБУ, або про наявність у відомстві групи співробітників, непідконтрольних голові СБУ Валерію Хорошковському», — вважають у «FEMEN»[11].

З того ж ряду дії СБУ щодо перевірки співпраці міжнародного фонду «Відродження» з громадськими організаціями в Київській області. 7 вересня 2010 р. виконавчий директор МВФ Євген Бистрицький повідомив[12], що «До декількох громадських організацій Київської області, які виконують проекти, що фінансуються фондом «Відродження», звернулися співробітники СБУ з запитом інформації про цілі та завдання проектів, їхньої фінансової складової та оцінки їх впливу на передвиборчу ситуацію в Україні. Оскільки жодний з проектів не має політичної складової, зустріч на цьому й завершилася.

Спостерігалася також активність СБУ стосовно журналістів — як у формі профілактичних бесід, так і у формі стеження.

Так, кореспондент газети «Комерсант-Україна», громадянин Росії Артем Скоропадський повідомляв про бесіду співробітників СБУ з ним[13].

«Це була неофіційна зустріч. 24 червня рано вранці мені зателефонував чоловік, представився співробітником СБУ і запропонував поспілкуватися в неофіційній обстановці. Я погодився, і того ж ранку ми зустрілися в одному з київських кафе. Мій співрозмовник представився співробітником СБУ і пред’явив службові документи на ім’я Артема Ковальова», — сказав Скоропадський. За його словами, співробітник СБУ розпочав розмову «досить дружелюбно», сказавши: «Ми давно стежимо за вашою творчістю в газеті». «Однак у більшій мірі він упирав на коло мого спілкування. Він висловився приблизно так: «Ми знаємо, що ви спілкуєтеся з правими: «Свободою», УНА-УНСО, Миколою Коханівським і представниками «Тризуба». Ми все ваше оточення знаємо. Зараз ці люди перебувають в опозиції, сповідують радикальні погляди і становлять небезпеку для нинішнього режиму. А ви з ними спілкуєтеся. Навіщо вам це потрібно“», — розповів Скоропадський.

Журналіст також повідомив, що ближче до кінця бесіди мова зайшла про його газетні публікації. «Врешті-решт, він каже: «А ще, чи не здається вам, Артеме, що ви занадто багато пишете про опозицію?». Я відповідаю: «Ні, не здається, тому що, незважаючи на те, що багато хто з цих людей — мої друзі, нікого не повинно хвилювати те, що я роблю у вільний час. Тим більше, що на об’єктивність публікацій це жодним чином не впливає...», — сказав він.

За словами Скоропадського, в кінці бесіди співробітник СБУ натякнув на можливість його депортації з України. «Мій співрозмовник сказав: «Звичайно, ви маєте право робити все, що хочете. Але знайте, що ми про вас усе знаємо». І додав: «Ви ж напевне писали про Затуліна, Лужкова та інших людей, яких при президенті Ющенку не пускали в Україну. Думаю, вам не хотілося б опинитися в подібній ситуації», — розповів він. «Тобто він явно натякнув на те, що мене можуть депортувати з країни. Тому що я — громадянин Росії з московською пропискою», — додав журналіст.

Коментуючи ситуацію, що склалася, Скоропадський висловив припущення, що інтерес до нього з боку СБУ пов’язаний не стільки зі спробою тиску на «Комерсант-Україна», скільки з сумнівами в його неблагонадійності як громадянина Росії та особистості.

«Ситуація дивна. Я живу в Україні з 2005 року, але до недавніх пір у спецслужб не викликало інтересу те, з ким я спілкуюся і що роблю у вільний час. Більше того, я багато разів писав про діяльність СБУ в газеті, ходив на прес-конференції та різноманітні заходи, організовані СБУ, у мене нормальний контакт з прес-службою», — сказав він. «Я завжди поважав закони України, не робив нічого протиправного. А тепер мене викликають як неблагонадійну людину. При Ющенку такого не було, а тепер ось сталося. Це мене бентежить і, в якійсь мірі, лякає», — додав журналіст.

З цього приводу голова Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов звернувся до Валерія Хорошковського з проханням пояснити причини цієї бесіди.[14]

«...Служба безпеки України не може втручатися в редакційну політику, не може погрожувати журналістові депортацією на підставі того, що він пише не про те, чого хотілося б співробітникам СБУ», — пише Юрій Луканов. Такі дії, за словами Луканова, є порушенням Конституції України. «Від імені київських журналістів прошу вас повідомити наступне. Чи давали ви вказівку на подібну діяльність? Якщо так, то поясніть підстави для такого рішення? Якщо ні, то прошу з`ясувати, хто у СБУ ініціював подібні діяння? Чи будуть вжиті заходи для припинення таких зустрічей? Якщо ні, то чому?», — сказано у листі.

У свою чергу заступник глави адміністрації президента Ганна Герман на прохання «Української правди» прокоментувати ситуацію зі Скоропадським заявила, що заява журналіста має пройти «ретельну перевірку».

Член ПР Олена Бондаренко також звернулася до СБУ з проханням пояснити, чим була викликана бесіда з російським журналістом.

У відповідь Голова СБУ Валерій Хорошковський назвав інформацію про бесіду співробітника СБУ з журналістом Артемом Скоропадським «технологією». Про це він заявив в ефірі телеканалу Інтер.

«Це певна технологія, закид інформації. Як в тому анекдоті: «колєчко нашлось, но осадочєк-то остался», — вважає глава СБУ. «Ми розслідуємо цей факт, ми знайдемо цю людину, ми знайдемо тих, хто замовив йому це завдання, і тоді чітко зможемо сказати, кому це вигідно, і хто це робить», — заявив він. Водночас у СБУ наголосили, що серед працівників служби немає людини з ім’ям Артем Ковальов.[15]

Про стеження з боку невідомих осіб заявляв директор телеканалу ТВі Микола Княжицький[16].

Микола Княжицький направив відкрите звернення до генпрокурора Олександра Медведька і міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова з цього приводу.

«Протягом останнього тижня я особисто та журналісти телеканалу «ТВі» почали помічати, що ми стали об’єктом прискіпливої уваги зі сторони невідомих осіб. За мною особисто, нашими журналістами та офісом телекомпанії постійно слідкують. Невідомі люди відслідковують всі мої пересування», — сказано у ньому.

Княжицький стверджує, що одна з машин у понеділок протягом цілого дня вела відео-спостереження за офісом телекомпанії.

«Люди, що знаходились в автомобілі марки Daewoo Lanos срібного кольору з державним номерним знаком АА 98 74 ЕВ, приховували свої обличчя, після спілкування з журналістами телеканалу «ТВі» почали тікати від журналіста Романа Скрипіна, проїжджаючи на червоне світло та перетинаючи подвійну осьову смугу», — пише він.

Внаслідок журналістського розслідування працівникам редакції вдалося вияснити, що даний автомобіль «був з підробленими номерами».

При цьому він зазначає, що у нього виникає логічне запитання: чи не є невідомі громадяни працівниками Служби безпеки, котрі вели відео-нагляд, спостереження та переслідували його під час пересування містом.

«Як законослухняний громадянин, я вимагаю розслідувати цей інцидент, встановити, кому насправді належить автомобіль Lanos з підробленими номерами та хто ті особи, що знаходились і стежили за мною та офісом телекомпанії», — йдеться у зверненні. — «Якщо люди, які стежать за мною — злочинці, прошу знайти і покарати їх. Якщо ці люди самі працюють в силових структурах, то злочинцями є ті, хто змушує їх брати участь у забезпеченні власних інтересів та переслідуванні представників ЗМІ».

Телеканал «ТВі» надав копії відзнятого відео «з чіткою фіксацією автомобіля та осіб, що в ньому знаходились».

Голова СБУ Валерій Хорошковський під час зустрічі з ініціативною групою журналістів руху «Стоп цензурі» заявив, що СБУ не стежить за директором телекомпанії ТВі Миколою Княжицьким і журналістами телеканалу. «Принцип роботи СБУ взагалі робить неможливим таку ситуацію (стеження)», — сказав він. При цьому Хорошковський підкреслив, що стежити за вказаними особами було б абсурдом, оскільки у СБУ чітко регламентовані всі дії, пов’язані із зовнішнім спостереженням.[17]

Про стеження заявляла директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар а інші журналісти. При цьому, якщо від заяв про стеження за директором телекомпанії ТВі Миколою Княжицьким і журналістами телеканалу Хорошковський відхрещувався, то стеження за Вікторією Сюмар було демонстративним, таким, що його не можна було не помітити. Про це написала сама Вікторія в своєму блозі на «Українській правді»[18]:

Навіть на фоні постійної інформації про «активні» дії вітчизняної Служби безпеки з проведенням «профілактичних бесід», моя налякана консьєржка стала для мене несподіванкою. Вона тишком переповідала, як до неї підходили працівники СБУ та розпитували про мешканців моєї квартири. Основні питання: як живуть, коли приходять, хто приходить до квартири, тощо...

Відверто кажучи, від таких дій людей, що мали б опікувати національною безпекою моєї країни, стає смішно. Адже всі ці питання можна поставити мені особисто. Готова відповідати. Телефон — цілком доступний. Та й Google в сучасному світі спроможний дати більше інформації, аніж консьєржка.

Мені шкода, що вітчизняні «джеймсибонди» витрачають час на подібний «збір інформації» про громадських активістів, журналістів, істориків, витрачають час на специфічні «бесіди» з ректорами, грантерами Фонду «Відродження» і т. д.

Зауважимо, що отаке демонстративне стеження було однією із технологій залякування, яку застосовувало КГБ за радянських часів відносно інакомислячих.

Очевидно, що такою самою «профілактикою» було взяття СБУ з блогера Олега Шинкаренка письмової обіцянки, що той більше не критикуватиме владу «в різкій формі» у своєму блозі. Отже, блогерам дали зрозуміти, що СБУ їхні блоги не тільки читає, але й може до авторів завітати. Надаємо виклад фактів цієї історії[19].

Блогера та письменника Олега Шинкаренка викликали до СБУ через записи про Віктора Януковича у Livejournal. Про це Телекритиці повідомив сам пан Шинкаренко.

За його словами, 29 липня у кіноклуб видавництва «Смолоскип», де він є модератором, прийшли люди, які представилися співробітниками Служби безпеки України і запропонували прийти на розмову зі слідчим. «Коли я поцікавився, про що саме буде розмова, він сказав, що розмова стосуватиметься записів в моєму ЖЖ, які „оставили неприятный след в душе“», — пише Олег Шинкаренко[20].

30 липня до нього додому знову прийшли ті ж співробітники СБУ з повісткою і відвезли до слідчого на пояснення. Олег зацитував у розмові з ТК зміст повістки: «Слідчим відділом прокуратури міста Києва проводиться перевірка за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України. Прошу вас прибути до слідчого відділу прокуратури міста Києва за адресою м. Київ вул. Антоновича, 114 кабінет № 9, 30.07.10 об 11.30, для надання пояснення. При собі потрібно мати документи, які засвідчують особу. Старший слідчий слідчого відділу прокуратури міста Києва Д. Кривояз».

Згідно зі словами Олега, занепокоєння співробітників СБУ викликали його колонки про політику. «Вони швидше емоційно-пародійні. Наприклад, про відомий 16-секундний ролик про те, як Янукович збирається розмовляти з Азаровим. У мене на нього була емоційна реакція, і я написав у тегах до нього «убить гада». Я, звичайно, не збирався вбивати Януковича, в мене таких планів не було. Це була моя чисто емоційна реакція на побачене. Я розсердився. Тобто це все одно, що стукнути кулаком по столу. Причому я розсердився, але ж я не вийшов на майдан Незалежності, не сказав це напряму Януковичу, просто написав у себе в інтернет-щоденнику», — сказав він.

Окрім цього СБУ звернула увагу на ще один запис, де пан Шинкаренко коментував відеокадри з падаючим на Януковича вінком: «Я написав такий гумористичний пародійний коментар (ну, там звичайно було багато такого чорного гумору): «Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію. Звичайно, що це теж жарт».

За словами Олега, під час його пояснень слідчий одразу запитав, як він докотився до такого життя. «Він питає, навіщо я таку гидоту пишу в своєму живому журналі. Я йому кажу, це ж мій ЖЖ, це не ЗМІ, він не зареєстрований, я його не рекламую, нікому про нього не розповідаю, якщо ви хочете — читайте, не хочете — не читайте. Я нікому не погрожував».

Після цього, розповідає пан Шинкаренко, слідчий запропонував йому два варіанти: «Або вони мене затримують надовго і починають серйозні такі розбори, або я пишу роз’яснення, що я не мав наміру погрожувати, що вибачаюсь і що такого більше ніколи робити не буду. Ну, я все це написав. Але одразу виникло запитання, що саме я не буду робити? Погрози чи взагалі просто критично висловлюватися на адресу Януковича? Це мені не пояснили».

За словами Олега Шинкаренка, слідчий додав, що незадоволений й іншими записами про Віктора Януковича, якими саме не конкретизував.

Олег Шинкаренко розцінює такі дії СБУ як наступ на приватне життя. «Це мій особистий щоденник. Він відкритий, але я його не рекламую, і у нього можна потрапити тільки якщо знаєш адресу або цілеспрямовано вишукуєш певну інформацію. Виходить, що СБУ цілеспрямовано шукає людей, які незадоволені режимом і шукає приводи для тиску на них. Тому що навіть жарти розцінюються як погрози чийомусь життю», — прокоментував Шинкаренко.

Як пізніше написав у своєму ЖЖ Олег, записи, які видалися СБУ-шникам найобразливішими, зокрема і згаданий пост про вінок, з його ЖЖ зникли.

«Записи, які були найбільш образливими (з вінком та перепост російського Луркмора про Януковича) з мого ЖЖ зникли. Я їх звідти не прибирав. Висновок: СБУ зламала мій ЖЖ та видалила їх звідти самостійно», — пише Шинкаренко.

У коментарях ТК юрист Олександр Заруцький наголосив, що розглядати або порушувати справи щодо постів у ЖЖ можна лише за умови, якщо висловлені погрози сприймаються особою, якій вони адресовані, як реальні. «У цьому випадку, щоб розглядати питання про погрозу життю президенту України, необхідно, щоб президент подав відповідну заяву, зазначив за яких обставин він дану погрозу почув і пояснив, чому він її сприйняв реально», — сказав він. В іншому випадку, за його словами, складу злочину немає, тому що блогер не вчиняв ніяких додаткових дій, щоб реалізувати свій задум.

Тим часом голова прес-служби СБУ Марина Остапенко наголосила у коментарях ТК, що служба у першу чергу виконує роботу щодо попередження злочинів.

«Якщо його вирішили опитати щодо того, що він мав на увазі під цими висловлюваннями, то він як законослухняний громадянин має прийти і розказати, чи це дійсно був жарт чи ні. Вони мають з’ясувати, бо це їх робота», — сказала вона.

За її словами, записи в ЖЖ не можна вважати особистим щоденником: «Інтернет — це засіб масової комунікації, це ж не його особистий щоденник, у який хтось заліз. Він виставляє його, щоб його хтось читав, це поширення якихось речей. Якщо він каже, що пожартував, тоді все гаразд. А якщо це не жарт? І нормально, коли робиться все для того, щоб ніякого насильства не сталось».

Абсурдною уявляється кримінальна справа за фактом підготування до передачі відомостей, що містять державні таємниці, яка була розпочата, як стверджують[21], за ініціативою п. Хорошковського, та виїмка архівних матеріалів у директора Музею на Лонцького Руслана Забілого та архівних матеріалів в самому музеї. Архівні документи щодо політичних репресій радянських часів не можуть містити державних таємниць незалежної Української держави.

35-річний львівський історик Руслан Забілий вже більше, ніж півтора роки очолює Національний меморіал «Тюрма на Лонцького» (на вул. Лонцького раніше був слідчий ізолятор СБУ, який був переданий львівській громадськості для відкриття музею і в якому в червні минулого року відкрили експозицію, присвячену історії політичних репресій). Руслан Забілий є співробітником Служби безпеки, він має доступ до відомостей, що становлять державну таємницю.

8 вересня 2010 р. він приїхав до Києва 92-м поїздом о 7-30. На пероні до нього підійшли шестеро співробітників СБУ і запропонували пройти з ними. Забілого протримали на Володимирській 33 зранку до 22.10 без санкції на затримання, не дали поінформувати близьких, де він знаходиться. Від нього вимагали добровільно віддати ноутбук та два терабайта. Категорична відмова Забілого не врятувала: його ноутбук та терабайти були вилучені, хоча санкції на виїмку не було. Таким чином, затримання на 14,5 годин та виїмка були проведені без санкції суду, тобто були незаконними, процесуальні права затриманого були порушені.

За словами Руслана Забілого та екс-начальника Галузевого державного архіву СБУ Володимира В’ятровича, один терабайт був чистим, а на другому були копії 16 тисяч розсекречених в 2009 році архівних документів, які вже були передані Києво-Могилянській національній академії, Львівському національному університету, Центру досліджень визвольних змагань і в усі обласні архіви СБУ, де вони вміщені в інформаційно-довідкових залах для загального користування, та інші розсекречені архівні документи. На ноутбуку міститься приватна інформація і наукові праці Забілого, зокрема, його дисертація, копії якої немає на іншому носії. Водночас жодного документу з грифом обмеження доступу, який би містив державну таємницю, на носіях не було.

Як стверджується в сьогоднішньому прес-релізі львівського Центру досліджень визвольного руху, «підстава для затримання та виїмки — усна вказівка голови СБУ Валерія Хорошковського, щоб перешкодити на надуманих підставах роботі із раніше розсекреченими матеріалами і таким чином обмежити їх поширення». 9 вересня була дана вказівка начальника Львівського обласного управління СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею. Руслан Забілий 9 вересня подав скаргу на ім’я Голови СБУ: «Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі — комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там знаходяться лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація. Я звертаюся до вас, шановні журналісти, допомогти спільними зусиллями припинити цензуру та тиск, які поширилася вже на історію та істориків».

У відповідь на сайті СБУ сьогодні з’явилося таке повідомлення:

«Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями.

Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація.»

Працівники музею на Лонцького стверджують, що їхній директор є законослухняною людиною, дуже обережним і прискіпливим дослідником, і ніколи не буде записувати таємні документи на власні носії — що це абсолютно виключено.

Два дні, 13–14 вересня, тривав обшук приміщення музею «Тюрма на Лонцького», проведений працівниками Львівського обласного управління СБУ, вилучені майно і документи музею: 2 ноутбуки, 1 жорсткий диск, паперові копії історичних документів із кабінетів науковців, відео-свідчення дисидентів, записані дослідниками протягом 2009–2010 років. Обшук та виїмка проводилися без санкції суду — СБУ пояснила це тим, що музей є структурним підрозділом СБУ, і тому судовий дозвіл непотрібний. Виїмку документів пояснили тим, що необхідно провести експертизу, чи містять ці документи державну таємницю.

Хоча геть незрозуміло, яку державну таємницю незалежної української держави можна шукати в таких вилучених документах, як Кримінальний кодекс УРСР в редакції 1940 року, численних документах ІІ-ї Жечі Посполітої 30-х років (накази та звіти воєводського управління державної поліції ІІ-ї Жечі Посполитої, кримінальні справи членів УВО та ОУН та інші), записах 2009–2010 р. спогадів вояків УПА та українських дисидентів, зроблених працівниками музею на Лонцького? Скільки може тривати експертиза на предмет наявності в цих документах державних таємниць, коли апріорі ясно, що документи радянського періоду про політичні репресії, вочевидь, не можуть містити таємних відомостей відповідно до Закону 1994 року «Про державну таємницю»! Якби у Руслана Забілого серед вилучених документів знайшли, не дай Боже, хоча б один з грифом «таємно» чи «цілком таємно», то про це одразу б повідомили, а він вже був би обвинуваченим. Але ж цього не сталося!

Ця ситуація вимагає бодай короткого правового коментарю. Документи радянського періоду, що містяться в архіві СБУ, мають позначки «секретно», «совершенно секретно», «лично» та інші. Згідно зі статтею 34 Конституції України «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших  людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.» Грифи «секретно», «совершенно секретно» та інші грифи обмеження доступу до інформації радянських часів жодним українським законом взагалі не визначені. Вони були введені в СРСР інструкцією № 0186, яка сама була таємною, і доступ до якої не можна було отримати. Нормативні акти радянського часу діють в Україні тільки в частині, де вони не суперечать Конституції. Інструкція № 0186, вочевидь, Конституції суперечить і не може застосовуватися в Україні.

Слід очікувати, що відомості, які мали залишатися таємними, вже давно отримали такий статус відповідно до Закону «Про державну таємницю» 1994 року. А твердження про таємність радянських документів щодо політичних репресій є абсурдним. Відмова в доступі до таких документів на підставі наявності цих радянськими грифів є, взагалі кажучи, незаконною. А порушена кримінальна справа за статтею 328 ККУ через ч. 1 статті 15 ККУ ганьбить не тільки СБУ, а й репутацію всієї Української держави.

На брифінгу 17 вересня Голова СБУ Валерій Хорошковський, серед іншого, сказав таке (цитую мовою оригіналу): «Я маю сказати, що виходячи з опису цього документу, він на російській мові, тому дозвольте, я там пару слів на мові оригіналу: «Список лиц, проходящих по делу». Так ось, тут 203 особи згадуються і, можливо, єсть люди, які живі на сьогоднішній день. Єсть їх родичі, вони мають давати на це згоду... Є матеріали... періоду 73, 75, 78 року. Ці люди на сьогоднішній день серед нас. І я не впевнений, що вони мають бажання, щоб зараз публічно хтось володів цією інформацією в незаконний спосіб.»

Звернімо увагу — пан Хорошковський каже про зовсім інше питання — про обмеження доступу до розсекречених архівних документів. Про теж саме йшлося у виступах на брифінгах інших працівників СБУ, а щодо розголошення державних таємниць — ані слова. Так, може, пора вже поставити крапку, закрити кримінальну справу про підготовку до розголошення державних таємниць за відсутністю складу злочину, повернути архівістам вилучені носії інформації?

В перші 10 днів після затримання Забілого були прес-конференції, заяви керівництва СБУ та архівістів, яких позбавили документів, протестні мітинги по всій країні, колективні листи на захист Забілого істориків, західних і вітчизняних, доручення Президента передати музей-меморіал із СБУ до Інституту національної пам’яті... Нічого не змінилося. Музей на чолі із своїм директором мирно працює з тими документами, що лишилися. Жодної слідчої дії у кримінальній справі, за словами Забілого та його підлеглих, протягом жовтня 2010 року — травня 2011 року вчинено не було. Усе, що було вилучено — не повернули.

14 червня 2011 року усіх 16 працівників музею викликав на допит слідчий відділ управління СБУ у Львівській області як свідків у кримінальній справі за фактом замаху на розголошення відомостей, що можуть становити державну таємницю. Сам допит відбувся 6–7 липня, в ході допиту з’ясувалося, що кримінальній справі наданий гриф «цілком таємно». Отже, слідство таки йде, але дуже повільно, і геть незрозуміло, що саме розслідується.

Неадекватною реакцією СБУ були дії щодо директора українського представництва фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланґе, якого 26 червня затримали в аеропорту «Бориспіль» на 10 годин без пояснення причин, намагаючись депортувати як людину, чия присутність в Україні є небажаною. І тільки втручання на найвищому дипломатичному рівні рятувало Ніко Ланґе від депортації. Така реакція СБУ на критичну статтю Ніко Ланґе про перші 100 днів президентства В. Януковича є просто незаконною. Зберігаючи обличчя, Генеральна прокуратура України разом з СБУ офіційно визнали його дії «втручанням у внутрішні справи України», але в чому полягало це «втручання» залишилося невідомим. СБУ відмовилося пояснити причини заборони на в’їзд в Україну Ніко Ланґе навіть у відповіді на депутатський запит Лесі Оробець[22], де перший заступник Голови СБУ Володимир Хімей написав таке: «Ніко Ланґе Службою безпеки було заборонено в’їзд в Україну на підставі положень абзацу другого частини другої статті 25 закону про правовий статусу іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до закону про інформацію надати на Вашу адресу копію тесту постанови СБУ щодо заборони в’їзду Ланґе до України не є можливим». А згідно з другим абзацем ч. 2 статті 25 Закону про правовий статус іноземців, «в’їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку».

Коментуючи факт затримання Ніко Ланґе, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк заявив[23]: «Заборона Службою безпеки в’їзду в Україну представнику Фонду Конрада Аденауера свідчить про репресивний, авторитарний характер правоохоронних органів та Служби безпеки України... В той час, коли знову відкриваються кордони держави перед такими російськими шовіністами як Лужков, Затулін та інші, забороняється в’їзд представникам міжнародних організацій, які є демократичними за своїм змістом і жодним чином не порушували українського законодавства. Це свідчить про згортання демократичних свобод в Україні і початок практики, яка іде навіть далі за практику часів Кучми».

Кореспондент німецької газети Frakfurter Allgemeine Zeitung Конрад Шуллер повідомив «Українській правді», що Служба безпеки України проводить допити осіб, які контактують з іноземними журналістами. За його словами, співробітники Служби безпеки неодноразово зустрічались з людьми, з якими він контактував в України під час підготовки журналістських матеріалів щодо президентської кампанії. Ці зустрічі мали місце в кінці квітня 2010 року.«Як мінімум двоє» з тих, з ким він мав контакти, були запрошені на бесіду з офіцерами СБУ. При цьому, за словами цих людей, розмова йшла про «журналістську роботу» Шуллера.

Кореспондент звернувся в червні з офіційним листом до голови СБУ Валерія Хорошковського з вимогою пояснити мету та підстави таких зустрічей. Спецслужба відповіла, що СБУ не здійснювала ніяких заходів щодо кореспондента німецької газети Frakfurter Allgemeine Zeitung Конрада Шуллера.[24] Проте пізніше В.Хорошковський таки визнав, що за Конрадом Шуллером було встановлено спостереження. Про це Голова СБУ заявив в інтерв’ю недільному випуску Frankfurter Allgemeine. Хорошковський сказав, що факт перевірки мав місце у зв’язку з тим, що у Шуллера були проблеми з акредитацією. «Тому офіцери цікавилися, роз’їжджаєте ви як журналіст, чи в якійсь іншій якості», — пояснив голова СБУ, звертаючись до Шуллера[25].

Реакція німецького журналіста не забарилася. Конрад Шуллер заявив «Німецькій хвилі»[26], що працівники СБУ могли подзвонити йому з приводу акредитації, а не шпигувати за ним і залякувати його інформаторів.

Шуллер визнав, що на момент, коли СБУ почала проявляти підвищений інтерес до його діяльності в Україні, чинної акредитації в нього не було. Але наголосив, що він не був поінформований про те, що акредитація в Україні є обов’язковою для журналістів.

Журналіст дивується, чому відсутність акредитації тільки тепер зацікавила українські структури і не завадила йому свого часу взяти інтерв’ю у чотирьох українських міністрів закордонних справ — Тарасюка, Огризка, Порошенка і Грищенка, у двох прем’єр-міністрів — Тимошенко та Януковича, та двох президентів — Ющенка і Януковича.

«Я дивуюся, що такі факти моєї біографії, вочевидь, вислизнули з-під уваги СБУ та українського уряду і що в них існували сумніви щодо того, чи я справді є журналістом, а не шпигуном», — сказав Шуллер.

Він переконаний, що навіть якщо акредитація для зарубіжних журналістів обов’язкова — хоча формулювання щодо цього в українському законодавстві доволі розмиті — то такі випадки не повинні ставати предметом розгляду СБУ, а тим паче ставати приводом для стеження.

«Я дякую пану Хорошковському за його відкритість, коли він визнав факт спостереження. Але, незважаючи на це, я протестуватиму проти таких дій. Я дотримуюся думки, що у випадку, коли журналіст не використовує свого права на акредитацію, достатньо було б телефонного дзвінка. Мої телефони та е-мейл відомі. Їх можна легко знайти в Інтернеті. Для цього спецслужбам не потрібно було залякувати моїх знайомих, людей, яких я інтерв’юю, а також моїх інформаторів в Україні. А ці люди справді залякані. Про це свідчить той факт, що вони досі не захотіли публічно заявити про ці випадки громадськості. Я розцінюю це як елемент залякування, обмеження свободи слова, а також чинення тиску на інформаторів і журналістів», — заявив Шуллер.

Крім того, він зазначив: «Якщо справді процеси стеження за мною були ініційовані ще за місяці до того, як у квітні я відчув їх на собі, то це свідчить про те, що робота СБУ, вочевидь, погано злагоджена, якщо їй потрібно кілька місяців, аби відреагувати на той чи інший сигнал. Як на мене, це, крім того, свідчить і про те, що сам керівник СБУ не має реального контролю над своїм відомством. Мені здається, цій структурі варто попрацювати насамперед над цим замість того, щоб вистежувати якихось журналістів без акредитації».

Очевидно, що в усіх демократичних країнах застосовується негласне стеження, аби вчасно запобігти терактам чи справжнім загрозам життю публічної особи чи державній безпеці. Так само очевидно, що усі перераховані вище українці та іноземці такої небезпеки не становили. У демократичній країні подібне залякування та тиск на громадян і гостей не тільки заборонено, але й немислимо, і немає жодного місця для так званої «профілактики».

СБУ розширила свою компетенцію також по відношенню до судів. Так, Валерій Хорошковський заявив в ефірі телеканалу «Інтер»[27], що СБУ відслідковує законність судових рішень у кримінальних справах, які вона розслідувала, мотивуючи це корумпованістю судової системи, мовляв, «розвалюються справи, які фактично були завершені і всі докази були зібрані». Голова СБУ отримав серйозні важелі впливу на суддів, коли був призначений Президентом 31 травня 2010 року членом Вищої ради юстиції. У справді демократичній країні обрання голови спецслужби членом інституції, яка має повноваження звільняти суддів, просто неможливе. Це призначення різко критикувалося як в Україні, так і за кордоном. Крім очевидного конфлікту інтересів, була ще одна обставина. Згідно зі статтею 6 Закону «Про Вищу раду юстиції», її членами можуть бути тільки громадяни України, які мають стаж роботи в галузі права не менше 10 років, а Валерій Хорошковський такого стажу не мав. Спираючись на це, телеканал ТВі подав позов до Вищого адміністративного суду України з вимогою про про звільнення п. Хорошковського з посади члени ВРЮ, але суд відмовив в задоволенні позову. Проте 16 грудня 2010 року Президент вивів В.Хорошковського зі складу Вищою ради юстиції за власним бажанням Голови СБУ, оскільки він очолює спецслужбу.

Такий саме очевидний конфлікт інтересів полягає в поєднанні в одній особи власника найбільшого в країні медіа-холдінгу та посади керівника Служби безпеки.

Необхідно відзначити також активну участь СБУ в кримінальних справах проти колишніх урядовців Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Анатолія Макаренка, Ігоря Діденка та інших — в «газовій» справі, щодо боргів ЄЕСУ тощо. Усі ці справи є політично вмотивованими, і тому СБУ використовувалася як інструмент для політичного переслідування представників опозиції[28].

Усе вищевикладене свідчить про значне розширення області профілактичних та оперативних дій СБУ порівняльне з попереднім періодом, що має серйозний охолоджуючий ефект в громадському та політичному, зокрема, медійному, житті.

 

[1]     svoboda.com.ua

[2]     ssu.gov.ua

[3]     Там само.

[4]     www.dem-alliance.org

[5]     www.dem-alliance.org

[6]     www.dem-alliance.org

[7]     www.pravda.com.ua

[8]     www.pravda.com.ua

[9]     www.pravda.com.ua

[10]   www.pravda.com.ua

[11]   www.pravda.com.ua

[12]   www.irf.ua

[13]   www.pravda.com.ua

[14]   www.pravda.com.ua

[15]   www.pravda.com.ua

[16]   www.pravda.com.ua

[17]   www.pravda.com.ua

[18]   blogs.pravda.com.ua

[19]   www.telekritika.ua

[20]   singing-foot.livejournal.com

[21]   www.pravda.com.ua

[22]   www.pravda.com.ua

[23]   www.pravda.com.ua

[24]   www.pravda.com.ua

[25]   www.pravda.com.ua

[26]   www.pravda.com.ua

[27]   www.pravda.com.ua

[28]   Питання участі СБУ в політичних переслідуваннях політиків висвітлюється в цьому числі СВіП.