пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201413
05.05.2014 | Наталка Ковальчук

І колискова… з автоматних черг

   

Восени 1914 року, під час Першої світової війни, стався такий випадок. Поблизу невеличкого сільця Зелюнь, що входило тоді до Полоцької губернії Росії (нині територія Польщі), німецькі кавалеристи, взявши в полон кілька місцевих дітлахів, виставили їх на території річки і, прикрившись ними, почали стріляти по російському роз’їзду.

Російські військовики, побачивши, що противник прикрився дітьми, сутички не починали і відступили. (http://www.hrono.ru )    

Минуло майже сто років, і у 2014 році, вже в сучасній Україні дітей, як щит, використали російські «зелені чоловічки», котрі прийшли на нашу землю з неоголошеною війною, принесли мирній країні тривогу, кров, сльози.  

Однак, між цими, здавалося б, схожими фактами є чимало суттєвих відмінностей.

Сто років тому неповнолітні стали заложниками чужої, ворожої волі. У нинішні дні, в Україні, – живим щитом для людей зі зброєю дітей виставили самі матері і батьки.

Крім того, сьогодні використання мирного населення у протистоянні на сході країни, у тому числі дітей, - це не одинична випадковість, а конкретна бойова тактика, на яку російських військових «благословило» керівництво держави-загарбника.

«Пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади. Не впереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей», - ці слова Путіна, виголошені під час недавньої прес-конференції, мовою оригіналу чи в перекладі наводять чимало інформаційних ресурсів. ( http://7days-ua.com ,   http://carabaas.livejournal.com  та ін.)

Майже дослівно повторюються вони і в інструкції для «зелених чоловічків», яка потрапила у мережу.

Ось як мають діяти вони в Україні: «Особое внимание женщинам, а особенно женщинам, кто пришел с детьми – они ваш добровольный живой щит. Повторяю – те, кто придёт за вами, не будут стрелять в женщин и детей; знаю психологически в это тяжело поверить, но повторяю – беспокоиться не о чем, все женщины и дети уйдут живые и здоровые…» (http://www.ostro.org ).

Щодо цієї ситуації доводилося зустрічати чимало коментарів. Найчастіше у них йдеться про те, що на сході України відбувалося і триває надалі настільки потужне промивання «мізків» населення російськими інформаційними ресурсами, що люди, які там живуть, повірять у все, що їм скажуть російські «пришельці». І , мовляв, ті, хто своїх власних дітей зробив живим щитом для загарбників, вірили у героїзм власного вчинку.

Та все ж, думається, це надто слабке пояснення. Адже у тих самих містах, де виникала нестабільна ситуація, більшість батьків не відпускали своїх дітей до школи, не водили до дитсадків, боячись за їх життя і здоров'я? Отже, можливо, справа не тільки в інформаційному пресингу, а ще й в певних моральних установках?

Не так давно про події на сході України, довелося говорити з кадровим військовим. Він починав службу за радянського часу. В незалежній Україні пройшов шлях до командира частини, має звання полковника і чимало нагород, у тому числі є й бойові.

Як він говорить, українські військові, справді, не будуть стріляти у жінок, дітей, людей похилого віку. Ворог недаремно зробив на це розрахунок. Адже регулярна армія, внутрішні війська не можуть воювати з мирним населенням.

Інша справа ті, для кого діти служили живим щитом. Це спецпризначенці, які пройшли настільки жорстку і специфічну підготовку, що самі  можуть дати автоматну чергу по будь-кому, незалежно від статі і віку. Вони цілком могли це зробити заради провокації, посилення нестабільності, хаосу. Їхні запевнення, що всі повернуться додому живими й здоровими – нічого не варті. Ця «російська зелень» діє такими відверто підлими методами, бо для неї про військову честь, гідність не йдеться.

Багато хто сьогодні говорить і про фактор грошей, якими оплачуються такі акції. Мовляв, через бідність люди наражаються на небезпеку, намагаються таким чином заробити гроші для родини, для тих же дітей.

Однак жодна бідність не може виправдати моральних і соціальних  критеріїв, якими керуються матері, котрі ведуть  своє дитя під кулі, навіть, якщо хтось добре заплатить і запевняє, що «стріляти не будуть»?

У зв’язку з подіями на сході України ми сьогодні багато говоримо про політичні, військові аспекти. Однак, можливо, треба нарешті сказати і про те, що вважається «непривабливою» темою. Наприклад, що в Україні є родини, котрі звикли маніпулювати своїми дітьми, аби отримати певні соціальні вигоди, котрі фактично живуть за рахунок «дитячих» коштів, тобто допомоги, яку виплачує держава на неповнолітніх. Це не становить секрету. Чи не вони й стали основним ресурсом для психологічної обробки загарбників? Адже якщо дитина стає заложником у руках дорослих в мирний час, то чому б не «заробити» на ній і тоді, коли замість колискової звучить автоматна черга за вікном?

Можливо, час говорити і про те, що хоч «Сімейний кодекс України» законодавчо забезпечує права дитини на належне батьківське виховання (ст. 152), насправді наше законодавство надто м’яке й  поблажливе до батьків, котрі не займаються вихованням своїх дітей взагалі, або «виховують» їх з допомогою «силових методів» тощо.

Насправді пересічна сім’я в Україні фактично кинута напризволяще, незважаючи на те, що держава утримує достатньо потужну «армію» різноманітних соціальних працівників, фахівців численних відділів і служб обласних і районних адміністрацій і органів самоврядування, які покликані займатися проблемами дитинства. Та наскільки ефективна ця робота, сказати важко.

 

Погана практика радянського часу, коли в критичній ситуації «найкращим» покаранням для батьків ставало позбавлення батьківських прав у судовому порядку, продовжується й нині. Скажімо, за даними Верховного Суду України (на 2007 рік) місцеві суди держави розглянути понад 17 тисяч справ про позбавлення батьківських прав. Найбільшу кількість справ цієї категорії розглянули суди Донецької – 1831 справа, Дніпропетровської – 1314 справа, Харківської – 1181 справа.( http://www.scourt.gov.ua )

Складається враження, що в нинішній ситуації, ці всі служби і відділи, які мали б активно включитися у захист дітей, виявилися цілком безпорадними. Відкритим  залишається питання, чи відреагували бодай де-небудь фахівці всіх цих органів, покликаних стояти на захисті інтересів неповнолітніх, на втягування дітей батьками у військовий конфлікт? Чи стало це для них тривожним сигналом про порушення Закону України «Про охорону дитинства», яким, зокрема, передбачено «встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди» (ст. 4). (http://zakon4.rada.gov.ua

Так, непрості події на сході України висвітлили чимало проблем, зокрема,   й моральних, соціальних, законодавчих. Наприклад, щодо повної відсутність відповідальності дорослих за втягування неповнолітніх у будь-які протистояння та акції – мирні вони чи військові.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори