пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201422
01.08.2014 | Андрій Діденко

Пенітенціарні установи відкриваються для громадськості? (Оновлено)

   

У статті подаються враження від чергового моніторингового візиту представників громадськості до одного із закладів Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ). Можливість здійснювати такі візити виникла після ухвалення Верховною Радою України відповідних змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, про що ми вже писали.

25 липня 2014 року група моніторів у складі помічника народного депутата і двох журналістів правозахисного видання здійснила візит без попередження до виправної колонії № 70 в місті Бердичів Житомирської області, закладу максимального рівня безпеки.

За підсумками візиту можна констатувати, що керівництво цього закладу на практиці підтвердило відкритість системи для громадського контролю. Монітори мали можливість відвідати будь-яке приміщення, спілкуватися з ув’язненими, в тому числі і з засудженими до довічного позбавлення волі, мали можливість використовувати фото- і відеотехніку, а також ознайомитися з особистими справами засуджених. Персонал закладу сприяв досягненню мети моніторингового візиту, пропонуючи відвідати будь-яке місце і спілкуватись з будь-якою засудженою особою.

Вхід для моніторів на територію виправної колонії не відібрав багато часу. На контрольно-пропускному пункті після повідомлення черговій про мету візиту моніторів зустрів начальник оперативної частини Ганоль Михайло Петрович. Попередньо з ним обговорили мету, цілі візиту, ті питання, які викликають особливу увагу та інтерес в межах здійснення цього візиту. Ми одразу акцентували увагу керівництва на тому, що метою нашого візиту є моніторинг дотримання прав людини в місцях позбавлення волі, що ми маємо намір відвідати дільницю сектору посиленого контролю, власне, дільницю, де засуджені знаходяться в камерах ДПК, відбувають дисциплінарні стягнення в ДІЗО, ПКТ, а також камери, в яких перебувають особи, засуджені до довічного позбавлення волі. Також нас цікавило питання застосування дисциплінарних стягнень, тому було висловлено прохання надати особові справи окремих засуджених. Мотивом для відвідування та моніторингу закладу позбавлення волі часто слугують повідомлення від осіб, які відбували або продовжують відбувати покарання в закладі, з твердженнями про порушення. З цього закладу також надходили скарги, відповідно, ми висловили бажання зустрітись з окремими засудженими, прізвища яких згадувались в цих скаргах – і в цьому також не було жодних перешкод чи заперечень з боку адміністрації закладу, всі зустрічі в подальшому відбулись. Зокрема, серед клієнтів, що зверталися за допомогою до Харківської правозахисної групи, був засуджений до довічного позбавлення волі Мераб Суслов, засуджений Павло Удовенко, який на час здійснення візиту саме відбував дисциплінарне стягнення.

Вже в середині установи до нас приєднався виконуючий обов’язки начальника закладу Васильєв Іван Валентинович. Біля входу в дільницю посиленого контролю персоналом закладу нам було представлено начальника сектору максимального рівня безпеки Гончарука Олександра Миколайовича. Відвідування всіх ділянок та камер відбувалось за безпосередньої участі зазначених керівників установи, що давало можливість з’ясовувати питання, які поставали в ході спілкування з ув’язненими. Передовсім, йшлось про конкретні випадки стверджуваних засудженими порушень, таких, як ненадання медичної допомоги в якихось ситуаціях, застосування дисциплінарного стягнення за відповідне порушення.

На самому початку візиту назустріч моніторам вийшов днювальний із числа засуджених, що роздає їжу в камерах ДІЗО, ПКТ, ДПК. У пустому баці лишилося невелика кількість каші разом з курячим м’ясом. Представник персоналу звернув увагу на те, що їжа засуджених калорійна і містить в собі м’ясо. Повний бак їжі, або як її видають, ми не бачили, як і розмір порції, а також, чи є в наявності в кожній порції м’ясо. Днювальний при нас поскаржився представнику персоналу закладу на те, що в камерах ДІЗО, ПКТ на нього викинули через віконце для роздачі їжу, яку він роздавав. Під час візиту ми з’ясували, що насправді їжу викинув на днювального один із засуджених.

Монітори поспілкувались з декількома засудженими. Так, у відділенні, де утримують засуджених до довічного позбавлення волі, нам відчиняли двері камер, і ми мали можливість спілкуватися з засудженими в присутності адміністрації через ґрати камери. Ми називались, пояснювали мету візиту і пропонували на камеру висловитися, якщо вони вважають, що були засуджені за сумнівними вироками, або якщо покарання непропорційне тяжкості скоєного злочину. Більшість засуджених відмовлялась спілкуватися на камеру і вважала, що вирок суворий, але справедливий. Представники персоналу повідомили нам, що один засуджений до довічного позбавлення волі бажає з нами поспілкуватись.

Це був Байдануц Олександр Олександрович, який вважав, що він засуджений несправедливо. Він стверджував, що людина, яка скоїла злочин, за який його було засуджено, відбуває покарання в Російській Федерації, що є свідчення, в яких останній стверджує про непричетність Байдануца до скоєння злочинів, проте і слідчий, і суд ці обставини не врахували. Термін оскарження вироку на даний час сплинув. З матеріалами особової справи Байдануца ми не ознайомлювались, зробити висновки щодо підтвердження його слів з посиланням на матеріали справи, відтак, немає можливості.

Слід відзначити, що під час спілкування з особами, які відбувають покарання, не вдалось спілкуватись в умовах конфіденційності, що є, звичайно, одним із бар’єрів для відвертої бесіди та з’ясування всіх можливих скарг чи пропозицій щодо умов або режиму тримання в установі. Спілкування з засудженим було можливе лише в присутності працівника установи, це мотивувалося інтересами безпеки відвідувачів. Такий приклад стався під час зустрічі й інтерв’ю з засудженим до довічного позбавлення волі Сусловим, незважаючи на ті обставини, що засуджений перебував в заґратованому приміщенні, фактично в клітці (див. фото), і з його боку небезпеки для моніторів у вигляді фізичної загрози не було.

Саме перешкоди у вигляді блокування контакту засуджених із зовнішнім світом, неможливість подання скарг без перегляду і цензури з боку адміністрації, відсутність можливості конфіденційних побачень засуджених зі своїми адвокатами, навіть в рамках кримінального провадження на захист інтересів клієнта в суді вищої інстанції є причиною застосування неналежного (жорстокого) поводження по відношенню до ув’язнених. Під час цього моніторингового візиту перешкод у спілкуванні із засудженими справді не було, однак присутність службовців закладу під час спілкування із засудженими могла справляти стримуючий вплив на бажання відверто розповісти про всі можливі негаразди або проблемні моменти.

Наприклад, засуджений Суслов скаржився на те, що адміністрація закладу використовує дисциплінарні стягнення, в тому числі і з елементами жорстокого поводження (зі слів Суслова, його роздягали догола, перевдягали в х. б. одяг, і він перебував цілодобово в приміщенні, де температура повітря була 5 градусів вище нуля). Суслов повідомив під час зустрічі, що відбувається судове провадження щодо розгляду його скарг на дії та бездіяльність ДПтСУ.

У дільниці посиленого контролю нам довелось поспілкуватись з засудженим Павлом Удовенком, який звернувся до Харківської правозахисної групи щодо надання йому юридичної допомоги в рамках можливого кримінального провадження за статтею 391 КК України. Під час зустрічі засуджений скаржився на умови утримання, стан здоров’я і несправедливе дисциплінарне покарання у вигляді п’ятнадцяти діб ДІЗО. Засуджений акцентував увагу на поганому стані здоров’я, багаточисельних захворюваннях, непропорційності дисциплінарного стягнення і упередженості адміністрації під час прийняття рішення про дисциплінарне покарання. Також наголошував на тому, що він мешканець Криму, міста Ялта, має стару матір і просив посприяти в переведенні його на територію АР Крим. Коли монітори поставили питання, чи бажає він змінити громадянство на російське, засуджений відповів, що не бажає змінити громадянство, але просить про його переведення до іншої установи відповідного рівня безпеки, територіально розташовану ближче до АРК Крим. Після ознайомлення з матеріалами дисциплінарного стягнення по відношенню до засудженого Удовенка було з’ясовано, що він відбуває дисциплінарне покарання у вигляді 15 діб ДІЗО за провину, яка складалася в тому, що засуджений на вимогу персоналу не пришив на одяг розпізнавальний знак – т. зв. «бірку» та був непоголений, що теж є порушенням правил перебування засудженого в установі. Засуджений пояснював, що адміністрація закладу не забезпечила його відповідними речами, в тому числі і голкою з ниткою, а він відповідно до норм КВК не має права отримувати будь-які речі в середовищі засуджених. Після розмови з персоналом та розгляду матеріалів особової справи вдалось встановити, що це покарання за формальне порушення стало результатом «підсумовування» попередніх дрібних конфліктів між адміністрацією закладу та засудженим, спричиненим невиконанням вимог адміністрації. Однак, пропорційність покарання за недотримання вимог адміністрації викликає питання. В цьому зв’язку варто вивчати практику застосування такого виду стягнення як поміщення до ДІЗО, і, зокрема, мотиви присудження кількості діб, які повинні відбути засуджені, до яких було застосовано цей вид стягнення. В таких ситуаціях персонал установи перебирає на себе квазісудові повноваження, і дуже важливо чітко визначати, якими критеріями він користується, коли призначає таке суворе покарання за таку, зокрема, незначну провину, як не пришитий нагрудний знак або непоголене обличчя.

Разом з нами до дільниці посиленого контролю зайшла лікар-інфекціоніст, яка була викликана внаслідок харчового отруєння одного із в’язнів. При цьому один із в’язнів, з яким ми проводили бесіду, повідомив про те, що начебто це було результатом замаху саме на його життя, але від отруєння постраждав його співкамерник. Для з’ясування ситуації довелось поговорити з усіма засудженими, які перебували в камері, з представниками адміністрації. В результаті вдалось встановити що йшлось про звичайне харчове отруєння зіпсованими продуктами, які перебувають в розпорядженні засуджених, частину з яких після цього випадку отруєння було викинуто працівниками адміністрації, і жодних підтверджень умисного отруєння якогось конкретного засудженого не було знайдено.

В ході подальшої розмови засуджений Мераб Суслов повідомив в інтерв’ю моніторам про чисельні порушення прав людини в ході досудового і судового провадження відносно нього, розповідав про катування і жорстоке поводження, тортури і нелюдське ставлення з боку персоналу під час слідства, а також наголосив на тому, що понад сто двадцять діб перебував в статусі особи, що відбуває дисциплінарне стягнення. В цей період в рамках кримінального провадження на стадії касації Суслов був позбавлений можливості зустрічатися з адвокатом, оскільки відбував дисциплінарні стягнення (тільки зміни до КВК в новій редакції надають адвокату право мати побачення з клієнтом, навіть якщо він перебуває в ДІЗО, ПКТ). Також Суслов, за його твердженням, переніс інсульт, і скаржився на те, що в нього віднялася ліва частина тіла і навіть губа. Це питання було обговорене відразу з керівництвом установи, що дозволило з’ясувати ситуацію про стан здоров`я засудженого Суслова, зокрема, нам було повідомлено, що для огляду Суслова була викликана спеціальна комісія з шести лікарів на предмет дослідження його стану здоров`я, проте Суслов сам відмовився від послуг фахівців, які, на його думку, не мали при собі відповідного обладнання для діагностики стану здоров’я засудженого. Ця повідомлена інформація потребує подальшої її перевірки та опрацювання, зокрема, з боку захисника засудженого.

Візит до виправної колонії № 70 в місті Бердичів Житомирської області виявив одне проблемне питання, яке, на нашу думку, неналежним чином врегульовано на законодавчому рівні. Йдеться про режим спілкування із засудженими та персоналом установи тих, хто відвідує заклад з моніторинговим візитом. Наприклад, під час візитів КЗК його експерти мають право на конфіденційні зустрічі з засудженими, і це є обов’язкова вимога для здійснення візитів, тому що саме на умовах конфіденційності представники КЗК отримують інформацію про катування, жорстоке поводження, тиск з боку інших засуджених і приниження під час дисциплінарних стягнень. І саме такий візит з елементами конфіденційності передбачений мандатом КЗК. Працівники управління з реалізації національних превентивних механізмів з офісу Омбудсмана, його регіональні представники також мають повноваження спілкуватися віч-на-віч із засудженими під час візитів. Прийняті Верховною Радою законодавчі новели – зміни до КВК України – надають повноваження певній категорії осіб здійснювати візити без попереджень в заклади, підпорядковані ДПтСУ. Як на практиці було продемонстровано персоналом БВК-70, цей вислів «на умовах анонімності» тлумачиться як анонімність інформації про засудженого, а також особи, яка з нею спілкується, а не як умови анонімності інформації, яку надає засуджений під час спілкування з монітором.

У цьому аспекті стаття 24 КВК України виписана недостатньо чітко і дає змогу термін «на умовах анонімності» трактувати, як мені здається, на власний розсуд. І не зрозуміло, чи може засуджений до позбавлення волі під час моніторингових візитів повідомити інформацію наодинці про катування та знущання відносно нього з боку персоналу та інших засуджених, чи обов’язково спілкування моніторів має відбуватися під пильним наглядом персоналу закладу? Можливо, варто про це спитати у Міністра юстиції, або у депутата Верховної Ради, автора цих законодавчих змін? Чи може засуджений передати інформацію про порушення прав людини наодинці без нагляду з боку персоналу?

Між іншим, поняття «на умовах анонімності», як свідчать моніторингові візити до різних установ, в різних закладах розуміються по-різному. Напевно, це стосується того, наскільки інформація про порушення прав людини може стосуватися персоналу закладу. Наприклад, під час здійснення моніторингового візиту в ДВК-89 міста Дніпропетровськ, персонал закладу на прохання моніторів відчиняв будь яку камеру ДІЗО, ПКТ, ДПК, монітор заходив в середину камери, двері причинялися і відбувалася розмова без присутності персоналу закладу. На згоду або на прохання засудженого відбувалась фото- і відеофіксація. Спілкування з засудженими довічно відбувалося під наглядом персоналу в спосіб відчинення першої двері за залізними ґратами, але монітори не просили про конфіденційні зустрічі з засудженими до довічного позбавлення волі в цій установі. Можливо, якби така пропозиція пролунала, персонал закладу забезпечив зустріч з таким засудженим віч-на-віч в спеціально обладнаному приміщенні.

Харківська правозахисна група здійснила відвідини закладу спільно з інформаційною агенцією «Поряд з вами» в рамках проекту за підтримки Європейської Комісії, спрямованого на боротьбу з катуваннями, який передбачає, зокрема, моніторингові візити до закладів ДПтСУ.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори