пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201429
22.10.2014 | Наталка Ковальчук

Україна – пише легенди, поки Росія породжує міфи

   

Ця війна на сході України, колись закінчиться. І стане рядками в підручниках історії. А, можливо, ввійде не тільки в офіційну історію. Можливо, про тих, хто сьогодні захищає усіх нас, українців, нашу свободу і незалежність, складуть легенди.

Власне, одна з легенд вже народилася. Про «кіборгів», які під вогнем «градів», «смерчів», «ураганів» захищають в Донецькому аеропорту дорогу в українське небо. Плавиться метал, кришиться бетон, а вони – «кіборги» - стримують й стримують ворога. Падає в бою один – на його місце приходять інші…

А чим не легенда про феноменальне місто Маріуполь, мешканці якого на охопленій війною території продемонстрували несподівану для ворога силу патріотичного духу?

Або розповіді про відважних волонтерів, які щодня, наражуючись на небезпеку, добровільно виконують важку місію - допомагати українським військовим, котрі воюють на сході країни.

Так, дуже багато з того, що відбувається сьогодні в Україні, варте стати легендою. Починаючи з Революції Гідності, і до неочікуваного для загарбників українського опору.

Але, мабуть, не менш неочікувано, що навіть сьогодні, незважаючи на те, що російська зброя забирає життя кращих синів України, мешканці нашої країни загалом позитивно налаштовані до жителів Росії.

Саме такі дані засвідчило Всеукраїнське опитування на тему: «Як змінилося ставлення населення України до Росії та населення Росії до України», проведене  Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» на початку вересня нинішнього року. (http://kiis.com.ua)

Певні зміни відносно попередніх показників, звичайно, є. Почата російською владою агресія проти нашої країни, не могла не позначитися на суспільній думці. Але загалом і сьогодні 74% українців в цілому добре ставляться до росіян

І це теж той позитив, про який ми повинні говорити якомога частіше. Бо це свідчення, що українці були і залишаються миролюбними і толерантними до інших народів світу. 

Так, ми частіше повинні говорити про це заради самих себе.

І особливо в світлі того, що серед московських пропагандистських сюжетів з'явилися нові. Маніпулюючи українською історією, перекроюючи її на свій лад, поширюється теза, що за 23 роки, відколи Україна стала незалежною, в нашій країні виросло покоління, котре ненавидить Росію. Заяложена пластинка «Кримнаш»вже  змінюється новою мелодією зі старими нотами – «Донбаснаш». А український опір ворогові видається за фашизм чи неонацизм... Та, мабуть, і це не межа.

Й надалі залишається актуальним питання: «Чи чекати нових міфів, спрямованих проти України, зі «стану противника»? Мабуть, що так. Занадто довго на нашу країну, на українців у «білокам’яній» звикли дивитися як на щось меншовартісне, як на підвладну територію, де можна, як заманеться, «розділяти і владарювати».  

Крім того, невідоме – викликає страх. А та дорога, на яку сьогодні стала Україна і яка має привести нас до демократії, рівності, до того, що людське життя – особлива цінність, небезпечна для будь якого тоталітарного суспільства.

Чи вистоїть у нелегкій боротьбі за своє краще життя Україна? Чи будуть виховуватися прийдешні покоління на нових легендах, які пише наше сьогодення?

А от на це відповідь питання треба шукати в українській історії. Ось хоча б у такому її моменті.

У книзі  французького автора Анрі Константа д’Орвіля «Спогади «Азема», виданій у 1764 році і перекладеній українським вченим, юристом, дипломатом Сергієм Шелухіним, йдеться про таємні розмови українського гетьмана Івана Мазепи з російським царем Петром І. (Пам’ятки України. №6.1991).

Петро I каже Мазепі: «Та протекція, якої українці в мене прохали після того, як скинули польське ярмо, своїми правами  не зовсім одержує їх. Цей народ потребує над собою пана. Ти один можеш привести їх у моє залізо. Козаки тебе люблять, ти їм любий. Передай їх мені. Моя армія до твоїх послуг».

Відповідь Івана Мазепи на таку царську пропозицію була негативною. Прозвучали в ній і такі слова:  «У козака закон: або смерть, або свобода. Права й вольності йому більш милі, як життя».

Що ж, очевидно, у російських царів проти українського народу завжди знайдеться армія. Але очевидно й те, що в Україні завжди було достатньо героїв, які жили за законом: «Або смерть, або свобода» і про яких складали легенди.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори