увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 30.09.2016 06:14
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Премія ім. Лева Копелєва у 2015 році за внесок в боротьбу за мир та права людини 19 квітня 2015, м. Кьольн. Промова Мартіна Шульца, Голови Європейського парламенту

19.04.15

Шановний пане Вюрст,

Шановний пане Пляйтген,

Шановні пані та панове,

Для мене велика честь виступати сьогодні перед вами з промовою з нагоди вручення Премії ім. Лева Копелєва у 2015 році за особливий внесок у боротьбу за мир та права людини.

Шановна пані Руслана Лижичко, шановні панове Андрій Макаревич (відсутній на церемонії вручення), Євген Захаров та Едуард Успенський, хочу долучитися до слів моїх попередників: ви цілком заслуговуєте на цю нагороду. Подібно до Лева Копелєва ви виступаєте за толерантне та мирне співіснування народів як в Україні, так і в Європі.

Той факт, що цю нагороду сьогодні отримує четверо видатних осіб, двоє українців та двоє росіян, є важливим символом солідарності та надії на майбутнє.

Цією нагородою ми також хочемо відзначити внесок всіх людей, що об‘єдналися 21 листопада 2013 року до руху «Євромайдан» з метою захистити право українського народу на самовизначення, за вільну і демократичну Україну.

Люди, що вийшли на Майдан, несли у руках прапори Євросоюзу як символ цінностей, що нас об‘єднують; вони ототожнювали з Європою цінності свободи, демократії і прав людини, а також надію на краще майбутнє. Я хочу висловити Руслані Лижичко, Андрію Макаревичу, Євгену Захарову та Едуарду Успенському свою подяку та щиру пошану за ваш внесок до руху «Євромайдан».

Шановні пані та панове,

У вересні минулого року я був у Києві і поклав квіти до пам‘ятника на Інститутській вулиці, щоб вшанувати пам‘ять людей, які загинули під час Революції гідності. Це були звичайні люди – студенти, інженери, художники. Вони вимагали справедливості і вийшли з протестами на вулицю тому, що хотіли жити у вільному та демократичному суспільстві. І вони пожертвували власним життям заради того, щоб їхні співвітчизники могли жити у вільній і демократичній Україні, яка має право на самовизначення.

Під час того як я покладав квіти до пам‘ятника, я раптом повною мірою зрозумів, наскільки змінився наш світ.

Хто з нас міг передбачити, що через 25 років після падіння Берлінської стіни, 25 років по тім, як люди у Лейпцигу та інших містах вийшли на вулиці з гаслами «Ми – єдиний народ», 25 років по тім, як люди в республіках Прибалтики відстояли своє право на самовизначення під час «Співочої революції» і 25 років після закінчення холодної війні будь-якому народу буде відмовлено у праві самостійно вирішувати власну долю?

Хто з нас міг передбачити, що в Європі знову будуть змінюватися кордони за допомогою насилля?

Що структури безпеки, які ми разом створили в Європі після падіння Берлінської стіни 25 років тому, опиняться під загрозою? Хто з нас припускав думку про те, що право сильнішого знову візьме верх над силою права? І що до Європи повернеться страх перед війною?

Але сталося незбагненне.

Безвідповідальні дії Президента Путіна, анексія Криму, агресія у Східній Україні та систематичне порушення Росією даних нею зобов‘язань нагадують нам про часи холодної війни.

Звичайно, ми можемо і повинні намагатися зрозуміти мотиви та аргументи Росії, щоб збагнути причини, через які Росія діє таким чином. Діалог не може бути успішним без щирої спроби зрозуміти іншу сторону. Проте зрозуміти іншого не означає прийняти його дії.

Те, що зараз відбувається в Україні, стосується всіх європейців. Тому що ми співчуваємо українському народу, співчуваємо родинам людей, що загинули на Майдані.

І ми не можемо спокійно спостерігати за тим, як порушуються грунтовні принципи світової спільноти, правила, які були напрацьовані нами усіма разом.

Як об‘єднання держав, яке базується на спільних цінностях, ми не можемо прийняти те, що більші держави будують власну політику, виходячи з того, що загальні правила їх не стосуються. Правила є єдиними для всіх.

Саме тому Європейський Союз цілком правомірно засудив анексію Криму як порушення міжнародного права, ввів санкції проти Росії та посилив їх.

Звичайно, ми повинні залишатися чесними перед своїми громадянами: ці санкції завдають шкоди не лише російській економіці, але й нашій. Незважаючи на це, наші цінності і міжнародне право варті цих збитків.

Проте що іще можна зробити в цій ситуації? Як розв‘язати цей конфлікт?

Перш за все, ми повинні усвідомити, що вирішити цей конфлікт воєнним шляхом неможливо. Про це необхідно постійно нагадувати усім сторонам конфлікту, в тому числі і деяким учасникам української сторони.

Як швидко можуть мілітаристська риторика та підбурювання до війни призвести до ескалації, яку вже ніхто не буде в змозі зупинити! Ми вже багато разів переконувалися в тому, як необережно покликані до життя химери виходять з-під контролю.

Цей конфлікт має лише одне рішення, і це рішення – політичне.

Незалежно від того, чи нам це подобається, чи ні, Росія є одним з ключових глобальних гравців, членом Ради Безпеки ООН. Разом з Росією ми повинні розробити спільне політичне рішення цього конфлікту. Саме тому так важливо тримати усі канали діалогу відкритими і продовжувати наші дипломатичні зусилля. Навіть якщо це вимагатиме багато терпіння та нервів. Разом з тим, ми повинні дати чітко зрозуміти, що повернення до колишніх відносин, "business as usual", є можливим лише тоді, коли буде досягнуте дійсне, стабільне та довгострокове розв‘язання цього конфлікту.

Проте нам все ж таки вдалося досягнути певних успіхів.

Протягом довгої ночі з 11 на 12 лютого Федеральному канцлеру Меркель та Президенту Олландові вдалося не лише повернути російське та українське керівництво за стіл переговорів, але й досягнути спільної угоди.

Гадаю, що висловлю думку більшості присутніх тут, якщо скажу, що усі ми сприйняли цю угоду без особливого ентузіазму, але тим не менш з великим полегшенням. Була досягнена домовленість про припинення вогню і підтверджені Мінські домовленості, підписані у вересні минулого року.

«Другі мінські домовленості», які складаються з 13 пунктів, є чітким планом реалізації Мінських домовленостей. Вони містять низку конкретних заходів із забезпечення виборів, прикордонного контролю, обміну полоненими тощо.

Відведення важкого озброєння від лінії фронту стало проблиском надії. Незважаючи на це, насильство та обстріли продовжуються щоденно. Як і раніше, перемир‘я знаходиться під загрозою зриву.

Європейський парламент постійно закликає усі сторони дотримуватися наданих обіцянок і виконувати взяті зобов‘язання, а саме дотримуватися режиму припинення вогню, відвести усі російські війська та незаконні збройні формування і найманців, а також здійснити обмін полоненими. Ми очікуємо від усіх сторін дотримання досягненого перемир‘я.

Той факт, що нам вдалося посадити за стіл переговорів усі сторони та досягти домовленості, є результатом політики санкцій Євросоюзу, а також результатом того, що ми не дозволили розколоти європейську спільноту.

До цих пір нам, європейцям, вдавалося протистояти всім спробам розколоти наші лави. Починаючи з літа минулого року, ми стали свідками спільної та скоординованої зовнішньої політики Європи. Країни-члени Євросоюзу змогли подолати внутріполітичні перешкоди та відмовитися від політики односторонніх інтересів, що стало причиною незнаної раніше солідарності у зовнішній політиці. І ця солідарність демонструє свої результати. Вона має позитивний вплив на наші відносини із Сполученими Штатами та Китаєм, які дедалі все більше сприймають нас як єдиний блок держав. Солідарність у зовнішній політиці зміцнює позиції Європи у світі.

Сподіваюся, що нам і далі вдаватиметься протистояти всім спробам налаштувати окремі країни-члени Євросоюзу один проти одного та будувати нашу спільну зовнішню політику на основі досягнених успіхів. Наша сила – у нашій єдності.

Шановні пані та панове,

Хотілося б згадати ще одне питання, що є центральним для вирішення конфлікту та має велике значення для мене особисто. Зрозуміло, що дуже важливо продовжувати здійснювати тиск на Росію, в тому числі і за допомогою санкцій. Однак не менш важливу роль у вирішенні конфлікту відіграє й постійна підтримка України.

Українці вийшли на акції протесту тому, що вважають нашу європейську спільноту моделлю, якій варто наслідувати. Вони очікують демократії і свободи, правової держави і подолання корупції.

Вони очікують великих змін від свого уряду. І вони мають на це право.

Тому Європейський Союз у своїх відносинах з урядом у Києві наполягає на тому, що формування правової держави, боротьба з корупцією, політичні та економічні реформи повинні стати засадами нової державної політики.

Європейський парламент підтримує процес реформ, зокрема у частині надання експертної допомоги нещодавно обраній Верховній Раді. Нами були досягнені домовленості про співробітництво та зміцнення парламентської роботи в Україні.

Безумовно важливим є й те, що Європейський Союз має намір і надалі надавати Україні фінансову та економічну підтримку з метою стабілізації держави.

Тому що ми переконані, що зміцнення внутрішньодержавних структур є найкращим захистом від зовнішніх загроз.

Шановні пані та панове,

Замислюючись сьогодні над майбутнім європейсько-російських відносин, нелегко говорити про впевненість у завтрашньому дні. Але наші цьогорічні лауреати – Руслана Лижичко, Андрій Макаревич, Євген Захаров та Едуард Успенський – двоє українців та двоє росіян, надають мені надію на те, що примирення між українським та російським народами є можливим, а також на те, що ЄС та Росія можуть знову стати добрими сусідами. За умови, що ми дотримуватимемося того, про що говорів гуманіст Лев Копелєв, який боровся за розуміння між народами: «Толерантність, моральність, людськість – мрія та ідеал німецьких та російських діячів доби просвітництва, не є утопіями, далекими від реальності. Вони вказують нам правильний шлях у сучасності та майбутньому».

Дякую за увагу.

 

Переклад: Тетяна Деттмер

коментарі

новий коментар