пошук  
версія для друку
15.02.2016 | Наталія Куба, Руслан Тополевський

Cистема оцінки ефективності роботи національної поліції

   

Вступ

 

Реформування органів внутрішніх справ (ОВС) України неможливе без перегляду системи оцінки їх роботи. Система оцінки ОВС має враховувати зміни в їхній діяльності і візію цих змін, зокрема, Стратегію розвитку органів внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів щодо реформування МВС. Процеси кардинальних змін системи МВС вже йдуть повним ходом, насамперед це створення Національної поліції на основі прийнятого Закону «Про Національну поліцію», докорінна переробка охорони громадської безпеки, створення нової патрульної поліції в містах та груп швидкого реагування в сільській місцевості.

Відбір та підготовка нових працівників патрульної поліції дозволив не лише посилити громадську безпеку, але й підвищити довіру населення. Підвищення довіри населення до поліції є однією із ключових цілей проведення реформи. І від того, як працюватиме нова патрульна поліція, залежатиме і те, яким чином громадяни ставитимуться до органів внутрішніх справ в цілому. Адже задоволеність діяльністю працівників поліції впливає на готовність громадян допомагати правоохоронцям у випадку необхідності.

Нові підходи до організації роботи підрозділів Національної поліції на районному рівні, очевидно, дозволять посилити цю тенденцію. Так, створення груп швидкого реагування, не лише забезпечують невідкладне реагування на виклики громадян, але й дозволяють підвищити присутність поліції в сільських районах, реагувати швидше і якісніше на виклики та більш системно виконувати роботу з населенням. У той же час, серед найбільших проблем, пов’язаних із запровадженням оцінки ефективності цієї моделі слід назвати необхідність оцінки як матеріально-технічного забезпечення груп швидкого реагування, перш за все автомобілями та необхідним об’ємом пального, так і вирішення питання щодо належної оплати праці, яка б створювала передумови належної мотивації.

Важливим елементом діяльності Національної поліції є поглиблення співпраці з активними громадянами. Адже ефективний захист громадського порядку неможливий без активної участі громадян, зацікавлених в безпеці. У зв’язку із цим, очевидно, подальше реформування ОВС передбачає втілення засад та елементів стратегії «community policing», зокрема формування партнерства із місцевою громадою з визначенням та подальшим вирішенням поточних проблем місцевої громади. У цьому контексті, очевидно, слід говорити про формування місцевих Програм громадських пріоритетів охорони правопорядку, що визначать першочергові напрямки охорони правопорядку, на які, на думку громади, слід звернути особливу увагу, та забезпечать участь у вирішенні нагальних проблем охорони правопорядку місцевої влади. А, відповідно, участь органів місцевого самоврядування в їхньому формуванні та затвердженні цих програм сприятиме тому, що ці органи безпосередньо долучаться, в разі необхідності, як до вирішення відповідних проблем з охороною правопорядку, так і до оцінки якості функціонування поліції.

Ефективність функціонування Національної поліції напряму залежить не лише від того, які завдання будуть поставлені перед відповідними підрозділами, але й того, за допомогою яких критеріїв відбуватиметься оцінювання якості роботи. Інакше кажучи, система оцінювання ефективності має бути гнучкою, і мати можливість змінюватися. Це потрібно для того, щоб уникнути випадків, коли орієнтація на досягнення встановлених показників ефективності з часом може почати шкодити діяльності Національної поліції, підмінюючи мету її діяльності метою досягнення цілей ефективності будь-якими засобами й методами.

Безпека громадян і ефективність роботи поліції напряму залежить від того, яким чином оцінюється робота поліцейських. Як свідчить практика, неправильна оцінка діяльності поліції може деформувати її мету і завдання, як це сталося з попередньою системою показників в українській міліції («палочна система»), коли досягнення планованих результатів якої породжувало як службові зловживання, так і пряме порушення прав людини, насамперед катування та жорстоке поводження.

Разом із тим існує доволі обмежене уявлення державних та політичних діячів щодо того, яким чином сформувати таку систему оцінки дій поліції, яка б, з одного боку, дозволила сприяти забезпеченню цілей гарантування безпеки громадян, а з іншого – стимулювала кращі практики поліцейської діяльності з пріоритетним дотриманням прав людини.

 

Підходи до оцінки ефективності роботи поліції

 

Існує два основні підходи[1] до оцінки ефективності поліції. 

Перший підхід до оцінки ефективності поліції, визначає «хорошу ефективність» наперед. Тобто, апріорі існують чіткі правила, яке вказують, коли поліцейські отримають визнання своєї ефективності. 

Другій підхід передбачає суб’єктивну оцінку ефективності, тобто, коли за допомогою суб’єктивних суджень визначається розходження між результатами ефективності і визначенням того, наскільки вкладені зусилля досягають цілей поліцейської діяльності.

В обох підходах значний обсяг інформації, що використовується, є тим самим, однак принципова відмінність полягає в тому, чи оцінка базується на правилах, сформованих наперед, чи суб’єктивній оцінці за результатами діяльності.

Зважаючи на складний характер поліцейської діяльності, перший підхід має низку складних ефектів – держава зустрічається з несприятливим компромісом між владою стимулів, з одного боку, та спотворенням зусиль і дискреційних повноважень, з іншого боку. Суб’єктивна оцінка ефективності допомагає вирішити цю ситуацію, знижуючи ризик деформації поліцейської діяльності та забезпечуючи врахування місцевих умов.

В Україні основна увага як представників влади, так і ЗМІ для оцінки роботи міліції тривалий час зосереджувалася на окремих статистичних даних, таких як показник розкриття злочинів, кількість працівників міліції тощо. Необхідність демонструвати суспільству, що боротьба зі злочинністю триває, за умов постійного недофінансування МВС та, фактично, прихованого переведення працівників міліції на самоокупність (канцтовари, папір, бензин тощо), призводило, в свою чергу, до корупції та певної імітації боротьби зі злочинністю, нерідко супроводжуючись масштабним створенням довідок та звітів, потрібних, іноді, лише для виправдання діяльності тих, хто їх ініціював. Боротьба зі злочинністю та охороною правопорядку є одним із тих найбільш видимих результатів діяльності механізму держави, з яким зустрічається пересічний громадянин. У цьому відношенні найбільш очевидним, хоча й відносно неефективним є збільшення кількості поліцейських. З іншого боку, ресурси суспільства обмежені, і не завжди громадяни згодні зі зростанням витрат на поліцейську діяльність за рахунок якихось інших суспільно-значимих сфер – освіти, медицини тощо. Саме тому, вимірювання ефективності поліцейської діяльності повинно дозволяти оцінити не лише зовнішні параметри, але й її інтенсивність, запобігаючи надмірному навантаженню поліцейського.

Також, очевидно, при розподілі ресурсів поліції має враховуватися рівень злочинності в регіоні. Разом із тим лише збільшення коштів на діяльність поліції не є єдиним чинником підвищення ефективності поліцейської діяльності. В свою чергу, динаміка ефективності поліцейської діяльності за недостатності фінансування матиме негативний характер (зокрема, як через постійний плин кадрів, так і внаслідок технологічного програшу організованій злочинності), порушуючи, таким чином, баланс витрат та результатів.

Повертаючись до об’єктивного та суб’єктивного підходу до вимірювання ефективності роботи поліції, нагадаємо, що в рамках об’єктивного підходу параметри хорошої ефективності визначаються наперед за допомогою однозначного вибору критеріїв ефективності і правил, за якими діяльність поліцейських має бути винагороджено або покарано. Ці правила фіксуються у певному документі і зобов’язують поліцію. Досягнення певних цілей ефективності може тягти за собою преміювання поліцейських.

Що стосується суб’єктивного підходу оцінки ефективності, то ефективність оцінюватиметься за результатами певного періоду. Органи влади, в цьому випадку, формують систему оцінки експертами та контролюють об’єктивність такої оцінки.

Як один із таких прикладів, можна навести діяльність Британської Коронної інспекції поліцейських сил (British HM Inspectorate of Constabulary – http://www.justiceinspectorates.gov.uk/hmic), яка проводить перевірку діяльності поліцейських підрозділів, за результатами яких готує тематичні та періодичні (щорічні) звіти щодо оцінки діяльності поліцейських підрозділів з рекомендаціями.[2] Ці звіти і рекомендації доступні громадськості. Одним із інструментів такої оцінки є «PEEL оцінювання» (police effectiveness, efficiency, legitimacy – поліцейська ефективність, продуктивність, легітимність).

Ефективність оцінюється щодо того, як поліція виконує свої обов’язки, зокрема, скорочення злочинності, захист вразливих категорій осіб, боротьба з антигромадською поведінкою, ліквідація надзвичайних подій та інші сервісні виклики. Продуктивність оцінюється по відношенню до того, якими коштами досягається результат. Легітимність оцінюється по відношенню до того наскільки етично і в рамках закону працює поліцейський підрозділ[3].

Ця методика може застосовуватися для обох підходів. Головна відмінність, як зазначалося вище, чи визнання ефективності діяльності поліції відбувається на правилах, встановлених наперед, чи на основі рішення за результатами діяльності.

Зусилля поліції, спрямовані лише на запобігання ексцесів, таких як корупція, не є гарантією кращої загальної ефективності поліції[4]. В цьому відношенні набагато кращим є розробка певних стимулюючих засобів, спрямованих на підвищення якості роботи поліції. До таких можна віднести і критерії оцінювання ефективності поліцейської діяльності як інструмент покращення роботи поліції.

Метою поліцейської діяльності є зниження рівня злочинності та охорона громадського порядку, що здійснюється ефективно, продуктивно, справедливо, поважаючи людську гідність.

Продуктивність поліцейської діяльності передбачає розподіл необхідних ресурсів в необхідному місці в необхідний час, саме там, де вони найбільш потрібні. Ефективність пов’язана з виявленням та запровадженням найкращих практик поліцейської діяльності.

Ефективність поліцейської діяльності безпосередньо залежить від отримання певної винагороди (моральної чи матеріальної) за хороше виконання своїх повноважень, а так само від оцінки діяльності поліцейських як з боку колег та керівництва, так і, значною мірою, з боку громадськості та ЗМІ. Однак, не менш важливим є надання відповідному підрозділу повноважень формулювати місцеві пріоритети своєї діяльності та самостійно обирати способи їхнього досягнення. Таке визначення пріоритетів може бути наслідком громадського опитування чи фокус-груп та супроводжуватися узгодженням з місцевими органами влади. Такі пріоритети можуть доповнювати пріоритети, визначені на рівні МВС, разом із тим, слід мати на увазі, що таких централізованих пріоритетів має бути дуже небагато, оскільки вони, як правило, слабко враховують місцеві реалії.

Для оцінки роботи поліції необхідно змінити підхід, перенісши його з планування значень показників до оцінки за результатами поліцейської діяльності. Таким чином ми частково позбудемося деформації показниками поліцейської діяльності. Прикладами є оцінка ефективності поліцейської діяльності поліцейською інспекцією, самооцінювання поліцейських підрозділів (керівника-підлеглих, колег, суміжні підрозділи, власну діяльність), фокус-групи, соціологічне опитування, експертні оцінки,. Одна з основних проблем експертного оцінювання та самооцінювання – ризик пом’якшення оцінки ситуації.

Такий підхід дозволяє надати підрозділу гнучкі можливості якнайкраще вирішувати конкретні проблеми. Разом із тим, він вимагає більшої ініціативності поліцейських і підведення підсумків для того, щоб з’ясувати наскільки обраний спосіб виявився ефективним і яким чином його можливо покращити. Так само, на етапі суб’єктивного оцінювання виявляються фактори, які первинно не враховувалися в процесі поліцейської діяльності, однак здійснювали вплив на ситуацію.

Разом із засобами суб’єктивного оцінювання доцільно використовувати і такі дані, які сприяють підняттю об’єктивності оцінювання, наприклад, застосовуючи такі дані:

  • час реагування патруля на виклик;
  • кількість поліцейських на 1000 населення в певному регіоні тощо.

Визначимо, які вимоги до діяльності Національної поліції є ключовими:

1. Служіння як потребам окремих громадян, так і суспільним групам.

- швидкість та ефективність реагування поліції на звернення та заяви окремих громадян;

- підтримка з ними зв’язку та забезпечення інформування про хід розгляду їхніх справ;

- забезпечення належної реєстрації та своєчасного розгляду всіх заяв та скарг громадян, незалежно від того, ким вони є;

- забезпечення належного рівня толерантності до вразливих груп населення, які потребують додаткового захисту своїх прав з боку поліції (представники етнічних меншин, мігранти та шукачі притулку, люди з фізичними або психічними вадами, особи нетрадиційної сексуальної орієнтації, люди похилого віку та діти);

- контроль за забезпеченням ефективності поводження з вразливими групами, активна участь в проведенні їхньої соціальної адаптації;

2. Орієнтація на право, а не на політику:

- досягнення максимальної підтримки з боку судів рішень, прийнятих поліцейськими;

- подання пропозицій щодо покращення законодавства та правозастосовної практики з тим, щоб:

а) підвищити ефективність діяльності поліції,

б) спростити процедури для громадян;

в) спростити процедури для поліції;

г) підвищити рівень безпеки як громадян, так і поліцейських.

3. Захист прав людини, гарантуючи, зокрема, вільну політичну діяльність у демократичному суспільстві.

- забезпечення процедур, спрямованих на усунення свавільних арештів та затримань, захист затриманих осіб від катувань та жорстокого поводження;

- розробка та дотримання алгоритму дій під час охорони мирних зібрань, гарантуючи забезпечення права громадян на свободу слова і думки, вираження поглядів та переконань;

- забезпечення ефективної системи навчання персоналу з метою забезпечення прав людини в поліцейській діяльності;

- дієвий, неупереджений та справедливий контроль дотримання процедур застосування сили та фізичного примусу як з боку керівництва поліції, так і за участі інших інстанцій, що контролюють діяльність поліції.

4. Забезпечення прозорості та підзвітності:

- гарантування доступності поліцейських підрозділів (там, де це не суперечить вимогам таємності та конфіденційності) для форм зовнішнього контролю, в тому числі – громадського контролю.

- відкритість для громадськості основних характеристик діяльності поліції (кількість, гендерний баланс, розмір бюджету тощо), та забезпечення розгляду звернень прохання громадян та організацій про доступ до обмеженої інформації в розумний строк і з детально вмотивованою відповіддю в разі відмови.

- доступність громадськості до інформації, щодо планування роботи поліції в цілому, пріоритетів безпеки, реалізації запланованих заходів та результатів роботи.

Метою оцінювання ефективності діяльності працівників Національної поліції є формування системи впливу на ефективність забезпечення такої діяльності у відповідності до вимог, встановлених Законом «Про Національну поліцію».

Основними завданнями системи оцінювання є:

  • Аналіз сприйняття діяльності працівників Національної поліції населенням.
  • Дослідження проблем, які виникають в діяльності Національної поліції в розрізі експертної оцінки.
  • Визначення реальних потреб правоохоронної діяльності в конкретному населеному пункті та їхнє забезпечення.
  • Визначення потреб та проблем в діяльності працівників Національної поліції методами самооцінки.
  • Розробка рекомендацій за результатами оцінювання та їхнє впровадження.

Пропонується систему оцінки ефективності роботи національної поліції організувати в рамках 4 блоків: Блок зовнішнього оцінювання, Блок експертного оцінювання, Блок оцінювання реалізації громадських пріоритетів охорони правопорядку, Блок самооцінки.

 

БЛОК ЗОВНІШНЬОГО ОЦІНЮВАННЯ

 

Індивідуальні картки відвідувача.

Окрім власне соціологічного опитування передбачається можливість запровадження Індивідуальних карток відвідувача. Їхнє запровадження та зміст мають бути індивідуальними в залежності від служби, до якої звертається громадянин.

Однак вона має містити принаймні дві категорії:

а) швидкість вирішування проблеми (оперативність роботи працівника поліції);

б) загальну оцінку (задоволений спілкуванням /незадоволений - чому, вдалося вирішити проблему/ не вдалося – чому саме). Такі картки також мають враховувати також причину спілкування громадянина з працівником поліції.

Інтерактивне оцінювання.

Вважаємо за необхідне сформувати систему он-лайн оцінки діяльності працівників поліції.

Разом із тим, слід врахувати можливість застосування такої системи оцінювання як засіб помсти працівнику поліції за належне виконання ним своїх службових обов’язків.

Однак як засіб первинного оцінювання та з’ясування слабких місць відповідного поліцейського підрозділу такий механізм може бути доволі ефективний.

Соціологічне дослідження.

Проведення соціологічного дослідження (методом інтерв’ю) є достатньо дорогим. Саме тому його проведення має обмежений характер і відбуватиметься з розумною періодичністю (пропонується проведення такого опитування 1 раз на рік). Зазначимо, що проведення такого опитування можливе в рамках співпраці з громадськими організаціями.

Основне завдання такого дослідження – максимально врахувати думку пересічних громадян, які й є клієнтами послуг правоохоронців.

Ключовими показниками проведення такого оцінювання можна визначити:

  1. рівень довіри громадян:

а)до працівників Національної поліції в цілому

б) в територіальному розрізі;

в) в спеціалізаційному розрізі.

При оцінці рівня довіри слід враховувати досвід спілкування з працівниками поліції та джерела інформації громадянина про діяльність поліції.

  1. Відчуття безпеки.

Варто з’ясовувати відчуття безпеки як в населеному пункті в цілому, так і порівнювати відчуття безпеки в різних локаціях: поблизу місця помешкання і за межами району проживання з визначенням найбільш небезпечних територій у сприйнятті мешканців.

Додатковою характеристикою у цьому відношенні є сприйняття мешканцями динаміки рівня безпеки у населеному пункті (тобто того, чи стало, на їхню думку, безпечніше).

  1. Поводження працівників поліції ї

Поводження працівників поліції з громадянами значною мірою впливає на те, яким чином громадяни сприймають як поліцію, так і органи державної влади в цілому. Саме тому, важливу роль відіграє характеристика якості спілкування поліцейських з громадянами. Для оцінки пропонується використати наступні критерії:

а)уважність працівників поліції до громадян, їхнє ставлення;

б) оперативність реагування;

в) пояснення власних дій (що саме роблять поліцейські і чому);

г) вимагання винагороди (спонукання до корупційних дій).

  1. Оцінка розповсюдженості правопорушень

В межах цієї тематики доцільно з’ясувати, які саме правопорушення розглядаються як безпекова проблема у відповідному населеному пункті та впливають на відчуття безпеки, побоювання стати жертвою злочину та сприйняття динаміки рівня злочинності .

Адже саме цей критерій оцінки вказує на проблеми у сприйнятті правопорушень, навіть в тому випадку, коли він не підтверджується статистичними даними. Також відповідні види правопорушень можуть стати основою визначення місцевих пріоритетів охорони правопорядку, в тому випадку, коли на місцевому рівні такі пріоритети не вдається сформувати із залученням представників громади.

Сприйняття динаміки рівня злочинності дозволяє відстежити ситуацію, коли в суспільній свідомості відбулося суттєве зростання (зниження) рівня злочинності. В цьому випадку необхідно спробувати з’ясувати причини такої зміни.

  1. Рівень задоволеності громадян від спілкування з працівниками поліції

Рівень задоволеності відрізняється від рівня довіри і відчуття безпеки тим, що є певною мірою інтегральною оцінкою, яка дозволяє оцінити стан ставлення громадян д поліції.

6) Готовність допомогти поліції включає в себе готовність виступати як свідок, готовність допомогти припинити правопорушення, готовність затримати злочинця, готовність повідомити про потенційний злочин, готовність повідомити про підозрілу ситуацію або підозрілих осіб, готовність збирати і передавати інформацію, потрібну для забезпечення правопорядку, готовність брати участь в систематичній оцінці роботи поліції.

 

БЛОК ОЦІНЮВАННЯ ПРЕДСТАВНИКАМИ БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩА

 

Передбачає оцінку роботи поліції шляхом з’ясування експертної думки представників бізнес-середовища, об’єднань підприємців, бізнес-експертів, фахівців з бізнес-консалтингу тощо.

Може бути запропонована таке оцінювання:

  • Експертна оцінка з боку координаційної оціночної комісії, що включає представників у формі фокус-груп або анкетування
  • Інтерактивне опитування представників бізнесу.

Така експертна оцінка має відбуватися щорічно з описом наявних проблем в діяльності відповідних підрозділів.

 

БЛОК ОЦІНЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДСЬКИХ ПРІОРИТЕТІВ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ

Громадські пріоритети формуються як результат пропозицій, поданих представниками місцевих громад, місцевими депутатами, працівниками поліції, громадськими об’єднаннями тощо та спрямовані на з’ясування конкретних безпекових проблем, як хвилюють мешканців конкретної громади

Позитивно ефективність діяльності поліції слід оцінювати в разі досягнення пріоритетів, які поставлені на даний звітний період.

 

БЛОК САМООЦНКИ

 

Блок самооцінки включає в себе 2 рівні:

  1. Форми самооцінки

Форми самооцінки покликані забезпечити з’ясування проблем, які виникають в у працівників поліції під час виконання ними своєї професійної діяльності. Мета самооцінки – усунення негативних факторів, які впливають на ефективність діяльності поліцейських

Форма самооцінки повинна забезпечувати:

а) власну самооцінку працівника поліції;

б) оцінку підрозділу, колег та керівництва;

в) оцінку безпосередньо керівником підрозділу своїх підлеглих

Зокрема, керівник підрозділу має враховувати

а) динаміку та кількість обґрунтованих скарг на протиправні дії працівників поліції (і має розглядати як стимул до покращення ситуації).

б) прийняття судом чи прокурором документу про виключення неприпустимих доказів, отриманих з порушеннями КПК в ході досудового розслідування.

в) виявлення судом чи прокурором фактів фальсифікації доказів - має тягнути за собою ініціювання кримінального розслідування. 

г) наявність справ, де судом визнано факт тиску на свідків або обвинуваченого, незаконні методи розслідування, тобто ті ситуації, коли позиція обвинувачення була ослаблена невиявленими вчасно прокурором зловживаннями слідства

  1. Оцінка на основі аналізу кримінальної статистики

Одна з основних проблем оцінювання поліцейської діяльності – це відповідальність підрозділів ГУМВС за ведення статистики. А зважаючи на те, що від оцінки за допомогою статистичних показників залежала оцінка якості діяльності підрозділу, очевидно, що мали місце два суміжні процеси: з одного боку, маніпулювання статистичними даними (аж до хабарів, які працівники міліції давали працівникам прокуратури за підпис в статистичній картці), а з іншого – гонка за «правильними» відсотками спотворювала цілі поліцейської діяльності (коли припинення всіх видів певних правопорушень протягом певного періоду породжувало необґрунтовані очікування щодо збільшення розкриттів таких правопорушень в наступний звітний період).

Звідси, виникає необхідність сформувати систему, яка б базувалася на наступних характеристиках:

  1. система збору статистичних даних має бути автоматичною і мінімізувати можливості керівника відповідного підрозділу вплинути на ці результати;
  2. статистичні дані повинні стати предметом аналізу штабно-аналітичних підрозділів Національної поліції та науковців;
  3. статистичні дані повинні стати підставою для розробки стратегії охорони правопорядку або визначення пріоритетів безпеки, а не єдиним засобом оцінки діяльності відповідного підрозділу;
  4. статистичні дані що стосуються правоохоронної діяльності мають бути доступними, а основні дані мають розміщуватися як відкриті дані на відповідних інформаційних ресурсах правоохоронних органів.

В той же час вважаємо помилковим цілковито відмовлятися від системи збору кримінальної статистики, це можливо у зменшеному обсязі.

Слід враховувати той факт, що журналісти намагатимуться використовувати отримані статистичні дані для оцінки роботи поліції. У зв’язку із цим вважаємо за необхідне роз’яснювати, що головна складова оцінка діяльності поліції – думка громади. В той же час, статистичні дані є лише складовою інтеграційної оцінки ефективності поліцейської діяльності.

На сьогодні Єдиний реєстр досудових розслідувань, який веде прокуратура, загалом забезпечує можливість ведення електронного обліку з моменту надходження повідомлення про правопорушення. Разом із тим, за свідченням працівників поліції, функціональність збору узагальненої (деперсоналізованої) інформації має обмежений характер. Очевидно, що найкращим засобом є побудова системи збору статистичних даних на основі Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до Порядку взаємодії Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну інформацією і Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних систем органів внутрішніх справ (Наказ ГПУ/МВС від 17 листопада 2012 року N 115/1046) «Об’єм інформації ЄРДР, за винятком даних щодо руху кримінальних проваджень, об’єм інформації ІІПС МВС, технічні специфікації реалізації механізмів обміну інформацією, форматів даних та терміни виконання вказаних заходів визначаються спільним протоколом Управління статистики, організації та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, Управління інформатизації і зв’язку Генеральної прокуратури та Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення і Департаменту матеріального забезпечення Міністерства внутрішніх справ України» (п.1.6).

Кримінальна статистика повинна повернути своє значення для вироблення заходів по профілактиці та боротьбі зі злочинністю.

Для цього потрібно:

а) відновити попит на достовірну інформацію про злочинність, як основу здійснення кримінально-правової політики держави;

б) використовувати статистику не для оцінки роботи відомств, а для фіксації знань про злочинність

в) забезпечувати співвіднесення статистичних даних із результатами зовнішнього оцінювання правоохоронної діяльності, з необхідністю з’ясовуючи причини позитивної та негативної динаміки кримінальної статистики.

г) мінімізувати паперову роботу низових підрозділів щодо подачі статистичних даних, забезпечивши подачу даних в електронній формі;

д) забезпечити можливість доступу та математичної обробки даних кримінальної статистики з метою моделювання, пояснення та прогнозування стану кримінальної ситуації в країні;

Як здійснити перехід від наявної системи статистичних показників, які використовуються для оцінки в систему для інформації:

  1. показники підрозділів вищого рівня не мають складатися як сума показників підрозділів нижчого рівня, а залежати як від спеціалізації підрозділу, так і від його рівня в ієрархії.
  2.  забезпечення системи оцінок потребує поступового наближення до бажаного результату, можливо, з урахуванням технологій управління якістю;
  3.  статистичні показники повинні інтегруватися з показниками зовнішньої оцінки (наприклад, показник «довіри до поліції»), описаними в блоці зовнішнього оцінювання. Причому, варто зазначити, що вага кожного окремого показника може бути підібрана емпірично і може використовуватися як засіб поступової зміни цілеспрямованості поліцейської діяльності певного підрозділу.

У якості орієнтирів, що впливають на оцінку ефективності поліцейської діяльності, недоцільно запроваджувати «негативні» показники за категоріями справ (наприклад, злочинність серед неповнолітніх), що призведе до фальсифікації статистичних даних.



[1] Ben A. Vollaard Police Effectiveness. Measurement and Incentives. – Santa Monica: RAND, 2006. – P.ii-iii.

[4] Bratton, William with Peter Knobler, 1998, Turnaround. How America’s Top Cop Reversed the Crime Epidemic, Random House, New York.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори