увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 22:08
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Не треба шукати відьом у Конотопі. Тим більше, керуючись указом Президії Верховної Ради СРСР

01.07.16

Опрацьовуючи тематику свободи мирних зібрань та їх необґрунтованих обмежень в Україні, випадково натрапив на постанову Сумського окружного адміністративного суду, якою, навпаки, було дано належну правову відсіч намаганням чиновників забороняти все й вся, та ще й прикриваючись нормами неконституційного указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 р. «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».

Одна з релігійних організацій Конотопу вирішила провести 26 грудня 2015 року Хресну ходу, про що й надіслала відповідне повідомлення 7 грудня до міської ради.

Однак у мерії дійшли умовиводу, що «в порушення вимог указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» в заяві відсутні відомості про передбачувану кількість учасників ходи, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання)».

До того ж чиновники чомусь вирішили, що «проведення даного зібрання становить реальну загрозу для громадського порядку та безпеки як учасників зібрання, так і інших громадян. Проведення цього заходу може спричинити конфлікт з ветеранами АТО, активістами Самооборони майдану в Конотопі, місцевих козацьких організацій та організацій громадсько-патріотичного спрямування».

І подали позов до суду щодо заборони Хресної ходи.

Проте Сумський окружний адміністративний, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Аргументацію суду вважаю за доцільне опублікувати, аби будь-яким любителям безпідставно обмежувати мирні збори урок юридичної грамотності надати:

«Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об’єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни України мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Статтею 64 Конституції визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Законодавством України, незважаючи на положення Конституції України, рекомендації міжнародних інституцій, висновків Конституційного Суду України, законодавчо не врегульовано реалізацію права на мирні зібрання.

Поряд з цим, правове становище дозволяє адміністративним судам розглядати справи щодо обмеження реалізації права на мирні зібрання, що врегульовано ст. 182 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КАС України суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.

Згідно статті 8 КАС України суди при вирішенні справ керуються принципом верховенства права та застосовують його з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Правильність реалізації права людини на свободу мирних зібрань Європейський суд з прав людини висловив у рішеннях у справах «Станков та об’єднана македонська організація «Ілінден» проти Болгарії» (2001), «Іванов та інші проти Болгарії» (2005), «Християнська народна демократична партія проти Молдови» (2006), «Оллінджер проти Австрії» (2006), «Вєренцов проти України» (2013) та інших.

Так, обмеження прав, гарантованих ст. 11 Конвенції, може бути застосовано за наявності таких умов: вони встановлені законом; мають законну мету, зокрема застосовуються в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; є необхідними в демократичному суспільстві.

Позивач свої позовні вимоги, зокрема, обґрунтував недотриманням відповідачем Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», а саме в заяві відповідача відсутні відомості про передбачувану кількість учасників ходи, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання), однак суд зазначає, що такий порядок встановлює додаткові обмеження права на мирні зібрання, що суперечить Конституції України та вимогам Конвенції.

Як стало відомо суду, відповідачем додатково було надано Конотопській міській раді лист за № 186/15 від 07.12.2015 року, в якому вищезазначені недоліки даної заяви відповідачем усунуто.

Крім того, в п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Вєренцов проти України» (2013) зазначено, що процедури, запроваджені місцевими органами влади для регулювання організації та проведення недержавних масових громадських заходів у їхніх конкретних регіонах, не забезпечують достатніх правових підстав за відсутності загального акта парламенту, на основі якого можна було б розробляти документи місцевих органів влади.

Також, суд зазначає, що позивачем у позовній заяві та під час розгляду справи не наведено жодної легітимної цілі для обмеження у реалізації права на мирні зібрання, що визначені п. 2 ст. 11 Конвенції і аналогічними положеннями ч. 2 ст. 39 Конституції України та не подано на підтвердження цього жодних доказів.

Судом не встановлено, на підставі допустимих та достовірних доказів, що саме відповідач та учасники його зібрань мають на меті насильницькі наміри.

Щодо оцінки інформації з Інтернет-джерел, як небезпеки з боку відповідачів, то слід зазначити, що долучені до справи роздруківки з Інтернет-сторінок не свідчать про будь-які насильницькі та злочинні наміри саме учасників даних мирних зібрань.

Крім того, слід зазначити, що такі відомості не свідчать про будь-які насильницькі та злочинні наміри відповідача, як організатора масових зібрань, а згідно практики Європейського суду з прав людини «...можливість долучення до демонстрації екстремістів з насильницькими намірами не може, як таке, відібрати це право [право на мирні зібрання].... Тягар доказування насильницьких намірів організаторів зібрання лежить на органах влади» (п. 23 рішення ЄСПЛ «Християнська народна демократична партія проти Молдови»).

Таким чином, правовою підставою у відповідності до ст. 11 Конвенції та ст. 182 КАС України для задоволення позову Конотопської міської ради про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є визнання судом того факту, що проведення такого заходу може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. При цьому, така небезпека не повинна бути уявною, а має ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку, а позивач повинен не лише повідомити про загрози, які можуть виникнути у зв’язку з проведенням зібрання, а й надати суду докази, які стали підставою для такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що свідчили про наявність реальної небезпеки заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей при проведенні заходів, про які повідомлялось відповідачами, а долучені судом докази, зокрема звернення громадських організацій, про таке не свідчать. Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, така інформація їм також не надходила від правоохоронних органів.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Конотопської міської ради необґрунтовані та не підлягають задоволенню».

А тим, кому намагаються необґрунтовано обмежити/заборонити проведення зборів, пікетів, походів, мітингів, демонстрацій тощо, раджу користуватися вищенаведеною правовою аргументацією суду у відстоюванні своєї свободи мирних зібрань.

коментарі

новий коментар