пошук  
версія для друку
26.07.2017 | Андрій Діденко

Монастир страждань

Схожі повідомлення

Давыдов против Украины

   

Чи покращується криміногенна ситуація в нашій країні? З чим пов’язаний рівень злочинності? Дехто з експертів від влади нарікає, що його зростання прямо пов’язане з великою кількістю осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, в тому числі, і за так званим «Законом Савченко», коли на волю одразу вийшли близько восьми тисяч засуджених, серед яких і засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Проте, на думку автора, рівень злочинності, в першу чергу, залежить від правової захищеності осіб та економічних показників у країні. Зокрема, якщо скорочуються робочі місця, і лікар замість того, щоб оперувати пацієнта, бере сокиру й займається розбоєм, аби прогодувати сім’ю – це сприяє зростанню рівня злочинності. Якщо людина почувається незахищеною, а гарантована державою «невідворотність покарання» для чиновників та посадовців залишається декларативною – це також не стримує злочинності.

Керівництво системи виконання покарань погоджується, що метою пенітенціарної служби (слово «пенітенціарна» походить від латинського «poenitentia», що означає «розкаяння» – А. Д.) є «ресоціалізація», тобто зміна ставлення засудженого до скоєння злочину та усвідомлення, що злочини скоювати не можна, бо це протирічить засадам суспільної моралі.

На другому етапі – не менш важливим для особи, що звільнилася з місць позбавлення волі зі зміненим ставленням до скоєння злочинів – процес соціальної адаптації. Що мається на увазі? Під час відбування покарання засуджена особа має нарощувати суспільні зв’язки, а після звільнення суспільство має сприймати цю особу як повноцінного громадянина та створювати умови, сприятливі для міцних суспільних зв’язків, працевлаштування, забезпечення реалізації прав колишнього засудженого.

Є сподівання, що новостворена Служба пробації врахує всі ці обставини й створить сприятливі умови для того, щоби людині, яка оступилася, дати шанс на зміну ставлення до скоєння правопорушень, усвідомлення неприпустимості порушення закону. Проте, повторимо, щоби успішно це реалізувати, потрібні економічна стабільність та правова захищеність населення.

Що ж відбувається тепер? Попри публічні виступи заступника Міністра юстиції Дениса Чернишова про пенітенціарну службу з «людяним обличчам» парадигма системи виконання покарань залишається незмінною.

Після внесення змін до 24 статті Кримінально-виконавчого кодексу України в 2014 році, для представників громадськості та ЗМІ відчинилися ґрати місць позбавлення волі. Вони отримали можливість здійснювати так звані «візити без попереджень». Суспільство дізналося про жахливі умови, неналежне ставлення до осіб у місцях позбавлення волі з боку адміністрації, використання рабської праці, ненадання медичної допомоги та інші порушення прав людини.

Про ці порушення представники моніторинґових груп складають звіти, які спрямовують у компетентні органи. Після таких візитів у деяких установах (зокрема, в Олексіївській виправній колонії № 25) зі зміною керівництва ситуація покращується. В інших, проблемних (наприклад, у жіночій Чорноморській виправній колонії № 74, чоловічій Темнівській виправній колонії № 100), ситуація суттєво не змінюється навіть після публікацій у ЗМІ.

Питання нереагування на системні порушення прав людини у Міністерстві Юстиції пояснюють нестачею професійних кадрів.

І попри декларації про реформування пенітенціарної системи державна парадигма системи виконання покарань залишається незмінною ще з часів радянського карального режиму.

6 січня 2017 року Президент України підписав Закон України «Про Вищу раду правосуддя». У перехідних положеннях зазначеного закону, в спосіб порушення регламенту Верховної Ради України – без процедури винесення проекту на обговорення у Комітетах Верховної Ради – у Міністерстві Юстиції створюється служба досудового слідства, що має розслідувати злочини, які вчинили особи, що відбувають покарання, а також злочини, що скоєні персоналом і керівництвом системи виконання покарань. Такого законодавчого зухвальства не було навіть за радянських часів: служба досудовго слідства створюється у середині цивільного відомства. Але якщо, суто теоретично, припустити можливість створення такої служби, повстає логічне питання: хто ж тоді має розслідувати злочини, скоєні, скажімо, першими особами Мінюсту?

22 червня 2017 року Конституційний Суд України у формі усного слухання розпочав розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини шостої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Валерія Лутковська звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 27, частині другій статті 28 Конституції України, положення частини шостої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких слідчі органів Міністерства юстиції України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях державного відомства.

Колонія в монастирі

Тут ми розкажемо про одну з колоній в місті Ізяславі Хмельницької області, що має назву «Замкова виправна колонія».

Монастир ордену отців бернардинів – пам’ятка сакрального будівництва епохи бароко, колишній римо-католицький монастирський комплекс, закладений на початку XVII століття. За довгу історію монастир знав часи розквіту й занепаду, руйнувався та відновлювався, мав чудову бібліотеку, яка у XVIII столітті налічувала 5 тис. томів. У монастирі були студії філософії, теології та риторики. У XIX столітті внаслідок політики російської влади на послаблення римо-католицької церкви клир монастиря надзвичайно урізано, а освітню діяльність скасовано. Монастир використовувався для пенітенціарних цілей. Сюди засилалися католицькі священики для спокутування або відпочинку на старості. Останній заславський монах-бернардин помер у 1910 році… Навіть і досі поруч з монастирем існує вулиця Бернардинська, а колишній монастир використовується як… в’язниця.

Фото: Volodymyr Fedotov (Вікіпедія)

Після 1918 року комплекс використовувався різними режимами як місце позбавлення волі.

Установа української пенітенціарної системи – Замкова виправна колонія № 58 – має у кримінальному світі назви «Монастир» і «Білий лебідь» і відома жахливими умовами утримання та грубого поводження з ув’язненими. У пивницях колишнього монастиря облаштовано карцер і 64 одиночні камери, також 62 камери із нелюдяними умовами утримання були створені у колишніх стайнях. Це викликає протести засуджених, що переростають у конфлікти з адміністрацією в’язниці.

1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Давидов і інші проти України». Суд встановив, що протягом 2001–2002 років мали місце чотири порушення статті 3 Конвенції (заборона катувань і жорстокого поводження), статті 8 § 1 (право на відправку кореспонденції), стаття 13 (право на ефективний засіб правового захисту), статті 34 (право на індивідуальні скарги), а також нездатність забезпечити необхідні умови для розгляду справи, відповідно до статті 38 § 1 (а) стосовно осіб, які на той час відбували покарання в ЗВК-58. Ця справа виявила одне з найбільш кричущих порушень прав людини в Україні – відпрацювання бойових навичок міліцейськими спецпідрозділами МВС України на особах, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Після скасування в Україні смертної кари в Замковій колонії створено сектор для тримання понад ста «довічників».

Візити моніторинґових груп

Монітори Харківської правозахисної групи через чисельні скарги засуджених Замкової колонії та їх родичів, починаючи з 2014 року, систематично відвідують цю установу, щоразу у своїх звітах фіксуючи порушення прав в’язнів. Правозахисники неодноразово проводили на прес-конференції з приводу масових голодувань і самоскалічень засуджених, нелюдських умов утримання, жорстокого поводження з боку персоналу.

У 2015 році під час чергового візиту «без попереджень» на дільниці для утримання «довічників» були виявлені четверо ув’язнених не довічно, які, проте, утримувалися на цій дільниці як репресовані. Серед цих засуджених був Рустем Давлетов – срібний призер світового чемпіонату з тайського боксу. Давлетов протягом багатьох років утримується в одиночній камері в статусі дисциплінарно покараного без жодного шансу на оскарження дисциплінарних стягнень і зловживань персоналу в компетентних органах.

«Мене тримали в жахливих умовах взагалі. Перед комісією якось [стіни] побілили. Продукти харчування взагалі не відповідають нормативам, що передбачені за законом. Немає нічого, годують якимось комбікормом. Люди втомилися від цього беззаконня і безладу, постійні побиття, залякування людей, щоб вони нічого не говорили, не зверталися до правозахисних організацій, до народних депутатів, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Місцеві органи влади – це одна „шайка“, яка один одного покриває і ніяких об’єктивних розслідувань. Їм надаються факти про побиття, вимагання, катування і мордування, а наслідків жодних».

23 травня 2017 року за ініціативою ХПГ в київському офісі організації відбулася робоча зустріч з приводу порушень у ЗВК-58 за участю експертів ХПГ, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Євгена Нецветаєва, представника Міністерства Юстиції Андрія Нечепельського та представника Генеральної прокуратури України Вячеслава Свирця. Представник Генпрокуратури повідомив, що прокуратурою України спрямовано близько п’ятдесяти актів прокурорського реагування на порушення прав людини в ЗВК-58.

Євген Нецветаєв зазначив, що Уповноваженим Верховної Ради з прав людини в річній доповіді Омбудсмена акцентована увага на системних порушеннях прав людини в Замковій колонії, що зафіксовані представниками НПМ (Національний превентивний механізм), і немає жодної реакції з боку влади.

Основні нарікання базувалися на свідченнях засуджених, результатах візитів без попереджень і досліджених обставинах. Експерти дійшли висновку, що без якісної зміни керівного кадрового складу в цій установі неможливо покращити ситуацію з дотриманням прав людини. Проте, представник Мінюсту Андрій Нечепельський стверджував, що керівний склад ЗВК-58 складається з досвідчених і компетентних фахівців.

У підсумку, була досягнута домовленість про спільний візит в ЗВК-58 у складі представників Генпрокуратури, Мінюсту, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і представників ХПГ. Проте, візит досі не відбувся.

Візити народного депутата України

15 липня 2017 року до Замкової колонії відбувся повторний візит народного депутата України Юрія Тимошенка, його помічника Ігоря Колоса та журналістів у режимі «без попереджень» відповідно до ст. 24 КВК України

Перший візит Юрія Тимошенка до цієї колонії відбувся за два тижні перед тим. Метою візиту було опитування засуджених, що відбувають дисциплінарні стягнення у ДІЗО (дисциплінарний ізолятор), ПКТ (приміщення камерного типу), а також засуджених, що утримуються в камерах ДПК (дільниця посиленого контролю), щоби з’ясувати, чи застосовуються до них катування, чи є умови, в яких вони утримуються, жорстокими, чи практикується в цьому закладі нелюдське та таке що принижує честь і гідність поводження персоналу із засудженими?

Після візиту в ЗВК-58, після побаченого і почутого, народний депутат звернувся із депутатським зверненням до Міністра юстиції України Павла Петренка з вимогою провести об’єктивну відомчу перевірку фактів порушення прав засуджених у Замковій колонії з боку керівників установи, а саме: заступників начальника установи Олександра Супрунюка, Павла Друченка та начальника оперативного відділу Віталія Зведенюка.

Юрій Тимошенко висунув вимогу – якщо факти катувань, жорстокого поводження із засудженими та інші посадові злочини будуть підтверджені – ініціювати притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності. З тими ж питанням він вийшов на брифінґ у прес-центрі парламенту.

Скарги і звернення засуджених

Після першого візиту на адресу приймальні народного депутата України надійшли 11 листів від засуджених ЗВК-58, що вважаємо позитивним сигналом щодо безперешкодної відправки кореспонденції. Проте одразу варто зазначити, що засуджених Рустема Давлетова, Ігоря Волошина та інших продовжують переслідувати в дисциплінарному порядку, як стверджують засуджені, за скарги на дії (бездіяльність) персоналу ЗВК-58.

Ігор Волошин стверджує, що декілька місяців він перебуває в статусі дисциплінарно покараного і навіть не має можливості зв’язатися з рідними, а також скористатися послугами адвоката для захисту своїх прав і законних інтересів.

В основному засуджені скаржилися в листах до народного депутата на побиття, нелюдське та таке, що принижує честь і гідність поводження з боку персоналу.

Під час повторного візиту увага була приділена наступним питанням та напрямкам роботи:

1. Чи мали можливість засуджені звернутися з письмовими скаргами до народного депутата України Юрія Тимошенка? Чи перешкоджає персонал закладу відправці кореспонденції?

2. Чи відбуваються переслідування засуджених з боку персоналу за відправку кореспонденції?

3. Збір інформації про порушення прав людини. Головний акцент зосереджено на порушенні заборони катувань та такому, що принижує честь і гідність поводженню з боку персоналу стосовно до засуджених.

Були здійснені візити в камери ДІЗО, ПКТ, ДПК, дільниці карантину і діагностики, дільниці ресоціалізації, а також дільниці для тримання довічно засуджених.

Серед іншого були зібрані усні скарги, а також спрямовані на ім’я народного депутата звернення в письмовому вигляді.

У скаргах ув’язнені найчастіше згадували примус до виконання робіт хворими та дисциплінарні покарання за відмову від виконання таких робіт, неможливість оскарження дисциплінарних стягнень в компетентних органах.

Засуджені також скаржилися на те, що в дільниці ресоціалізації систематично відключають воду, в жахливому стані перебуває дільниця карантину (приміщення взагалі не придатні до проживання), здійснюються переслідування в дисциплінарному порядку засуджених, що давали інтерв’ю журналістам і писали скарги на дії (бездіяльність) адміністрації колонії.

Як приклад, за словами засуджених, після скарги засудженого Черкуна йому підкинули гральні карти в куртку, що висіла в камері на вішалці, і покарали поміщенням в ДІЗО. Черкун стверджував, що його помістили в камеру ДІЗО навіть не надавши можливість зібрати особисті речі.

Під час прогулянок в ДІЗО, ПКТ засуджені скаржилися на те, що персонал навмисно включає гучну музику, що негативно впливає на психіку засуджених.

Засуджені до довічного позбавлення волі скаржилися на те, що не мають можливості скористатися своїм правом на телефонний дзвінок без обмежень. Засуджені також скаржилися на те, що персонал закладу надає можливість телефонувати засудженим раз на тиждень відповідно до графіка, що є недостатнім. Керівництво установи пояснює ці обставини відсутністю необхідної кількості телефонів, щоби забезпечити всіх бажаючих можливістю телефонувати без обмежень кількості дзвінків.

Також засуджені до довічного позбавлення волі скаржилися на те, що адміністрація установи навмисно поміщає в камери до здорових людей осіб, що мають психічні розлади, через що перші змушені здійснювати нагляд за ними.

Одного з таких засуджених (який має явні ознаки психічного розладу) виявили в одній з камер для утримання засуджених довічно. Навіть не маючи медичної освіти легко бачити, що хворий засуджений не усвідомлює значення своїх дій. Інші засуджені, які перебували в камері з хворим, стверджували, що така людина з розладами психіки створює нестерпну атмосферу в камері.

Після отриманого зауваження адміністрація установи пояснила, що змушена розміщати всіх без винятку засуджених (в тому числі і хворих) у камерах, де перебуває одразу декілька засуджених. Щодо психічних вад серед засуджених керівництво установи послалось на рішення судів, якими всі засуджені, що утримуються в установі, визнані осудними. При цьому деякі засуджені перебувають у виправній установі вже десятки років і психічні розлади в них могли з’явитися вже після винесення вироку.

Засуджені, що перебували в ДПК, скаржилися на те, що персонал закладу позбавляє їх права на віросповідання, а саме права відвідувати храм, що розташований на території установи.

Також практично всі засуджені, з якими вдалося поспілкуватися, скаржилися на обмеження їх права знати свої права. В жодній камері, в жодного засудженого не було навіть КВК України чи витягу з нього. Натомість адміністрація установи надала в письмовому вигляді всім засудженим картки (під особисту розписку) виключно з переліком того, що їм забороняється робити.

Один із засуджених довічно висловив скаргу на те, що у нього з вини адміністрації виникають складнощі в придбанні харчів у магазині колонії.

Інший довічно «довічник» скаржився на тяжку хворобу і необхідність негайного проведення операції.

Засуджений Федотов звернувся до народного депутата зі скаргою на бездіяльність влади. Засуджений скаржився на те, що, перебуваючи в установі з 2008 року, він направив близько трьохсот скарг у компетентні органи влади на дії (бездіяльність) персоналу установи, проте належної в такому випадку реакції з боку прокуратури, суду, Міністерства юстиції України не відбувається.

Звернення на ім’я народного депутата

Під час відвідування народним депутатом дільниці для утримання засуджених до довічного позбавлення волі, засуджені персонально передавали звернення до народного обранця.

12 засуджених до довічного позбавлення волі висловили бажання передати свої звернення на ім′я Юрія Тимошенка особисто в руки народному депутату. Проте начальник оперативної служби установи Віталій Зведенюк заборонив народному депутату отримати звернення від засуджених на власну адресу. Представник персоналу послався на порядок відправки кореспонденції в установі відповідно до нормативно-правових документів, що регламентують порядок відправки кореспонденції в установі, який передбачає реєстрацію кореспонденції в канцелярії із зазначенням вихідного номеру відправленої кореспонденції. При тому, що візит відбувався в суботу і канцелярія не працювала. Виходячи з логіки начальника оперативної служби В. Зведенюка народний депутат мав відмовитися від отримання листів від засуджених та чекати, коли ця кореспонденція надійде відповідно до порядку адміністрації колонії та буде переглянута нею. З метою фіксації вказаного факту на відеокамеру було знято, як заступник начальника О. Супронюк висловлює заборону на отримання кореспонденції на адресу народного депутата безпосередньо ним у руки.

Нагадаємо, що відповідно до положень статті 24 КВК України, народний депутат України має право без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням – у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) та безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ виконання покарань, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ виконання покарань, … ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).

Вважаємо, що заборона народному депутату України отримувати від засуджених звернення на власне ім’я є грубим перешкоджанням законній діяльності народного депутата України.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону «Про статус народного депутата України», держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

В даному випадку держава в особі представників закладу В. Зведенюка та О. Супрунюка не забезпечила і не гарантувала необхідні умови для реалізації депутатських повноважень, а замість цього представники колонії намагався вчинити перешкоди діяльності народного депутата України, що підпадає під дію статті 351 Кримінального кодексу України: «Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради».

Дільниця карантину просто неба

Дільниця карантину та діагностики передбачена для утримання засуджених протягом 14 діб після прибуття в установу. По закінченню терміну засуджених розподіляють у відділення колонії залежно від обставин.

В дільниці карантину утримувалися близько 14 засуджених. Умови утримання в цій дільниці не витримують жодної критики: вологі стіни просякнуті грибком, приміщення сирі. Двоє засуджених стверджували, що в таких умовах вони не можуть перебувати, тому змушені свої ліжка виносити в прогулянковий дворик.

На наш погляд такі умови утримання є неприпустимими, сприяють поширюванню захворювань як серед засуджених, так і серед персоналу закладу. Практика утримання засуджених в подібних приміщеннях має бути припинена.

Під час попереднього візиту з’ясовано, що охоронець Мокрінський Василь Ігорович обвинувачується у вбивстві засудженого. Справа перебуває на стадії судового слідства. Проте дана особа продовжує працювати на керівній посаді у званні підполковника. Засуджені, що скаржилися на побиття та знущання з боку персоналу, називали прізвище Мокрінського як одного з учасників катувань і принижень.

Висновки

У ході проведення перевірки в черговий раз виявлено цілу низку порушень вимог КВК України з боку адміністрації виправної установи. Також отримано безліч скарг від засуджених як в письмовому (в ході спілкування на умовах конфіденційності) так і в усному вигляді (зафіксованих на відеокамеру).

Після опрацювання всієї отриманої інформацію будуть оформлені та надіслані відповідні звернення до уповноважених державних органів для вжиття належних заходів реагування та притягнення винних у порушенні законодавства до відповідальності.

Найбільше заохочення злочину – безкарність (Марк Туллій Цицерон).

(Використано матеріали Вікіпедії).

Схожі повідомлення

Давыдов против Украины

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори