пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
17.09.2020 | Олександр Степаненко, лікар, громадський діяч, публіцист
Погляд

«І будуть люди на Землі…»

Олександр Степаненко (фото: nv.ua)
   

Мріймо і творімо країну для прийдешніх поколінь: вільну, мирну, працьовиту, освічену, правову, дбайливу, різнобарвну, відкриту Світові, побудовану на цінностях поваги до Людини, її життя та гідності, її прав, її знань та праці. На цінностях життя у гармонії з Природою, часткою якої ми усі є.

Суспільство потребує універсальних цінностей, вічних істин, які покладено до його основ. Але більше століття у нашій країні тривала запекла боротьба політичних ідеологій, тоді як мало хто звертав увагу на основи. Це призводило до їхнього розмивання і не раз оберталося драматичними наслідками.

Українцям, як хліборобському етносу, споконвіку була притаманна повага до вільної праці та до Землі, на якій усе стоїть. На цих світоглядних цінностях формувалося все: власність, добробут, продовження роду, багатовікова життєздатність їхньої хліборобської цивілізації навіть в умовах бездержавності. Працьовитість та спроможність господаря обробити свою землю були головною гарантією поваги, позитивного суспільного статусу. Земля була святою, її треба було розуміти і любити, лише тоді вона дасть врожай і збереже свою родючість для поколінь нащадків.

Можливо, найбільш вразливою рисою тієї цивілізації була її антиелітарність, слабка спроможність виростити у собі провідну освічену верству, мати з нею постійний діалог, досягати порозуміння і творити спільно з нею національну державу. Та все ж ми мали серед власної еліти істинних аристократів духу. Згадаймо хоча б Григорія Сковороду – його філософську проповідь, побудовану на ідеалах вільної Людини, її праці у гармонії із собою та Природою.

Більшовицька деспотія завдала руйнівних втрат цій системі органічних цінностей. Репресувала та у насильницький спосіб позбавила власності дбайливого господаря, а землю піддала хижацькій експлуатації. В ім’я примари світової революції Людина і Природа стали простими знаряддями, якими можна було щодня жертвувати.

Злочини комуністичного режиму, терор, насильство і зневага до права приватної власності, поза сумнівом, потребують суспільного осмислення. А також засудження та виправлення державою, з чим вона забарилася. Курс на «декомунізацію» виглядатиме поверхневим, допоки в суспільній думці не перестане вважатися прийнятною зневага до людського життя та гідності, насильство заради досягнення політичних цілей. А також допоки не буде повернено у повному обсязі право приватної власності на землю.

Це, звісно, не означає, що влада повинна дозволити ринкову стихію в аграрній сфері. Україна, яка в останні десятиліття припустилася найвищих у світі рівнів розорювання земель і через це швидко прямує до опустелювання, повинна нарешті створити ефективні механізми сталого землекористування та повертати виснажені землі до природного стану, створюючи екологічну мережу охоронюваних територій. Усвідомлена необхідність таких кроків диктує державі її обов’язок повертати собі роль найсильнішого гравця в аграрній та екологічній політиці. Аграрна індустрія у нинішньому вигляді веде до того, що ще нинішнє покоління стане свідком втрати українського села і найкращих у світі чорноземів, якими ми звикли вихвалятися.

Сучасна Україна, не осмисливши ще наслідків тоталітарної комуністичної деспотії, наражається на новітні ризики ліберального крену у політиці та економіці. «Принцип зростання», як центральний організаційний принцип лібералізму, ідеологічно живить суспільство максимального матеріального споживання. Цей принцип ігнорує обмеженість природних ресурсів, які у процесі економічного росту зазнають виснаження та забруднення. Розірвалися природні зв’язки у сфері трудових відносин, праці, розподілу власності та її використання. Надмірна централізація власності, фінансових потоків, засобів тотального виробництва та споживання, тотального контролю формує нову глобальну владу грошей. «Фетишизм грошей» породжує нові прояви порушень прав людини та нову несвободу. Звільнення від відповідальності за наслідки – це найбільш бажане надбання капіталу, яке забезпечується новою мобільністю, свободою переміщення крізь будь-які кордони, втратою регуляторної ролі держави. Тому безпрецедентна свобода, яку пропонує сучасне ліберальне суспільство, супроводжується безпрецедентним безсиллям. Тимчасом цінності людської гідності та прав, життя у гармонії з Природою знову витісняються на маргінеси уваги.

Хто у наш час міг би сформулювати ці універсальні основи співжиття у нашому спільному українському домі? Мені здається, що більшість з них можемо віднайти серед національної культурної спадщини. Говорячи про спільну спадщину, я маю на увазі творіння не лише представників українського етносу, але й усіх інших, історично пов’язаних з Україною. Тобто якщо вести мову про нашу літературу, то у ній є місце і для Гоголя, й Агнона, і Волошина, і Бабеля, і Вінценза… У кожного з них можемо винайти певні світоглядні цеглини для побудови фундаменту нашого спільного дому. Кожен з них передав скарб історичного досвіду, набутий за життя свого покоління на цій землі. Варто лише читати. Розмаїття поглядів і мов допомагає лише краще побачити цей скарб, усвідомити, що ж насправді єднає нас: як у спільній історії України, так і у великому Світі.

Формуючи візію майбутньої України, ми досить часто забуваємо, що ми є часткою не лише людської цивілізації, але й світу Природи. Що за останнє століття ми втратили стан гармонії між людством і Природою, підкорюючи її у відповідності до власних бажань, аж до того, що це підкорення стало все більш схожим на руйнування. Сліпа звичка до підкорення і споживання не дозволяє нам побачити, що природні ресурси не безмежні і врешті-решт Природа помститься за грабіжницьке ставлення до неї – якщо не нам, то вже точно нашим дітям. Життя в гармонії з Природою не може бути пов’язаним з пануванням над нею. Ставлення людини до Природи буде дійсно моральним лише тоді, коли люди дбатимуть не тільки про свої власні інтереси, а й про долю прийдешніх поколінь, інших істот, Природи в цілому.

Тож Україна дуже потребує прийняття цінностей екологічної етики та поширення їх у масовій свідомості. А у сфері економіки – переходу на принципи сталого розвитку, коли будь-які рішення враховуватимуть екологічні чинники та наслідки наших дій.

Джерело: НВ, проєкт «Українські основи»


«Українські основи» – спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль