Декілька слів услід панові Менару
Приводом для цих нотаток стало наше занепокоєння у зв’язку із заявою, що її зробив по відвіданні України місією організації "Репортери без кордонів", керівник цієї організації п. Робер Менар. Зміст сказаного ним зводився до того, що "Репортери без кордонів", у зв’язку з обставинами навколо "справи Гонгадзе", рекомендуватимуть призупинити членство України в Раді Європи.
Нам в Україні очевидно, що зараз, коли громадськість країни намагається конституційними засобами змусити владу поводитися у межах закону та здорового глузду і в цих намаганнях потребує моральної підтримки з боку демократичних інституцій світу (і в першу чергу — об’єднаної Європи), навіть сама постановка цього питання призведе до наслідків, прямо протилежних тим, яких, за їхніми словами, прагнуть шановні "Репортери без кордонів". Ба більше, маємо вагомі підстави вважати, що саме цього — віддалити Україну від Європи — прагнуть ті сили в Україні та поза її межами, які воліли б розчавити тут перші паростки громадянського суспільства, і в тому числі — зародки вільної преси, долею якої так опікується п. Менар: за новітньою "залізною завісою" було б набагато легше та зручніше "прибирати" незгодних (в тому числі — і журналістів), організовувати "одобрямс" найбезглуздішим внутри- та зовнішньополітичним свавільним витівкам тощо.
На відміну від пана генсека "Репортерів.", ми за подібного режиму вже жили, тож, як і багато хто в Україні, не хочемо вдруге опинитись в тій трясовині, куди нас (як ми із тривогою помічаємо) наполегливо тягнуть.
Гучний розголос навколо "справи Гонгадзе" та "касетного скандалу" — обнадійливі зовнішні прояви цього суспільного небажання, і саме зазначені неподобства — ознака того, що загроза повернення нашої країни до тоталітаризму все ще залишається чинною. За цих обставин виключити Україну з Ради Європи, чи, навіть, лише ініціювати розгляд цього питання, означало б залишити демократичні сили, що пробуджуються, віч-на-віч з тими в Україні, хто волів би позбутись будь-яких шляхетних зобов’язань та пов’язаних з ними самообмежень.
На нашу думку варто уникати "різких рухів" під час та за наслідками обговорення останніх внутрішньополітичних подій в Україні. Погрозами позбавити членства в Раді Європи можна вгамувати лише того, хто цього членства щиро прагне. Навряд чи ті погрози будуть ефективними щодо можновладців, які можуть, як це нещодавно зробив у телеінтерв’ю один з провідних посадовців адміністрації Президента, заявити на всю Україну: "Виженуть із Ради Європи, то можна буде поновити смертну кару, та і членські внески не треба буде сплачувати.". Коментарі тут є зайвими.
Віктор Дзеревяго, Ірина Ніконова, Інна Сухорукова
17.01.2001