Про реформи з точки зору прав людини
23.12.2001
Нам, українцям, потрібно, нарешті, спромогтися оцінювати напрямки державної політики з точки зору здорового глузду, а не піддаватись ура-патріотичним фантасмагоріям з приводу наростаючої реформаторської активності в київських кабінетах, потрібно зрозуміти незаперечну істину: влада буває хорошою лише тоді, коли її бути такою примушують громадяни. Чекати благодійних реформ — примітивна і небезпечна ілюзія. Реформи неможливо придумати або ввести, бо реформа є результатом розвитку суспільства. Ця проблема в Україні стоїть тому, що реформаторський авантюризм поки ще не виснажив остаточно природні ресурси країни і не знаходить достойної протидії з боку громадян. Про які реформи можливо вести мову, якщо розуміти під цим поняттям якісне оновлення суспільства чи окремих його сфер, при фактичній відсутності відповідальності за свої дії чиновників усіх рівнів. Оглянемося в недалеке минуле: скільки примітивних кабінетних вигадок під соусом реформ було впроваджено в Україні, результатом яких є тільки поглиблення кризи, а винуватці ще й мають змогу на мікрофонно-трибунному рівні заявляти про якісь успіхи. Громадяни ж тих успіхів не бачать навіть при великому бажанні, але аплодують.
Якщо і вести мову про реформи в Україні, то першою повинна бути та, результатом якої буде утвердження режиму законності. Сьогодні передумови виходу із кризи начисто знищує бюрократична тяганина та безвідповідальність. Без режиму законності вести мову про реформи — марнування часу. Другою проблемою є кадрова політика. Хто із так званих пересічних громадян може пояснити, за якими критеріями підбираються та призначаються державні службовці? Якщо процедура висунення на державні посади покрита тайною, це означає, що влада формується і діє за корпоративним принципом, як це було і за радянських часів. Така влада не здатна на прогресивні новації в політиці. Справа в тому, що природа не підвладна бюрократичним амбіціям: посада не додає розуму — домогтися влади порівняно легко, але великим політиком потрібно просто народитися. Тому динаміка розвитку країни залежить від того, наскільки принципово враховуються індивідуальні якості при формуванні владних структур всіх рівнів. Мудрість державних діячів не в тому, щоб, дорвавшись до влади закулісними фокусами, побільше нагребти до свого корита, а в тому, щоб заглянути на десятиліття вперед і подивитись на себе очима своїх онуків, правнуків. Поки не закрита дорога до державної служби посередності та авантюризму — так звані реформи будуть бюрократичним знущання над мовчазним народом.
Візьмемо для прикладу розрекламовану сьогодні "реформу в освіті" 12х12. Як намагаються переконати нас працівники Міносвіти, 12-річна школа забезпечить європейське та світове визнання нашим атестатам. За такою логікою, якщо реформувати систему охорони здоров’я, то достатньо видати указ Президента, в якому всім українцям наказати жити не менш, як по 100 років, та в ЗМІ підняти галас загального схвалення. Смішно і сумно. Бідна школа, в якій діти сидять на розхитаних, 20-и річної давності, десятки разів ремонтованих стільцях, в напівтемних класах, оскільки на лампочки немає коштів, окрім як витягти копійки з батьків, і, якщо перейде на 12-річну, то почне працювати на світовому рівні. А 12 балів замість п’яти! Виявляється, що якість знань легко підвищити: достатньо змінити систему оцінювання знань та виставляти підсумкові оцінки за кожні 8-10 уроків. Придумали — постановили. Те, що відсутні сучасного рівня підручники та навчальні посібники, примітивна матеріальна база шкіл, що на вчителя всупереч елементарним правовим нормам навалюють все нові і нові обов’язки, при тому виплачують йому час від часу мізерні подачки, що, нарешті, діти не бачать ніяких перспектив у житті, виявляється дрібниця. Це наш стиль. Наш менталітет. Порушуємо елементарні правові норми, не говорячи про цивілізовані права людини, для створення комфорту бюрократичним амбіціям.
Якщо і вести мову про реформи в Україні, то першою повинна бути та, результатом якої буде утвердження режиму законності. Сьогодні передумови виходу із кризи начисто знищує бюрократична тяганина та безвідповідальність. Без режиму законності вести мову про реформи — марнування часу. Другою проблемою є кадрова політика. Хто із так званих пересічних громадян може пояснити, за якими критеріями підбираються та призначаються державні службовці? Якщо процедура висунення на державні посади покрита тайною, це означає, що влада формується і діє за корпоративним принципом, як це було і за радянських часів. Така влада не здатна на прогресивні новації в політиці. Справа в тому, що природа не підвладна бюрократичним амбіціям: посада не додає розуму — домогтися влади порівняно легко, але великим політиком потрібно просто народитися. Тому динаміка розвитку країни залежить від того, наскільки принципово враховуються індивідуальні якості при формуванні владних структур всіх рівнів. Мудрість державних діячів не в тому, щоб, дорвавшись до влади закулісними фокусами, побільше нагребти до свого корита, а в тому, щоб заглянути на десятиліття вперед і подивитись на себе очима своїх онуків, правнуків. Поки не закрита дорога до державної служби посередності та авантюризму — так звані реформи будуть бюрократичним знущання над мовчазним народом.
Візьмемо для прикладу розрекламовану сьогодні "реформу в освіті" 12х12. Як намагаються переконати нас працівники Міносвіти, 12-річна школа забезпечить європейське та світове визнання нашим атестатам. За такою логікою, якщо реформувати систему охорони здоров’я, то достатньо видати указ Президента, в якому всім українцям наказати жити не менш, як по 100 років, та в ЗМІ підняти галас загального схвалення. Смішно і сумно. Бідна школа, в якій діти сидять на розхитаних, 20-и річної давності, десятки разів ремонтованих стільцях, в напівтемних класах, оскільки на лампочки немає коштів, окрім як витягти копійки з батьків, і, якщо перейде на 12-річну, то почне працювати на світовому рівні. А 12 балів замість п’яти! Виявляється, що якість знань легко підвищити: достатньо змінити систему оцінювання знань та виставляти підсумкові оцінки за кожні 8-10 уроків. Придумали — постановили. Те, що відсутні сучасного рівня підручники та навчальні посібники, примітивна матеріальна база шкіл, що на вчителя всупереч елементарним правовим нормам навалюють все нові і нові обов’язки, при тому виплачують йому час від часу мізерні подачки, що, нарешті, діти не бачать ніяких перспектив у житті, виявляється дрібниця. Це наш стиль. Наш менталітет. Порушуємо елементарні правові норми, не говорячи про цивілізовані права людини, для створення комфорту бюрократичним амбіціям.