MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою

28.03.2004   

Рекомендована для прийняття своим Конгресом Організації Об’єднаних Націй у запобіганні злочинності та поводженні з правопорушниками, що відбуває в Мілані з 26 серпня по 6 вересня 1985 року, і прийнята резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї від 29 листопада 1985 року.

А. Жертви злочинів.

1. Під терміном "жертви" розуміються особи, яким індивідуально чи колективно було завдано шкоди, включаючи тілесні ушкодження або моральні збитки, емоційні страдження, матеріальні збитки або суттєве ураження їхніх основних прав у результаті дії чи бездіяльності, що порушують діючі національні кримінальні закони держав-членів, включаючи закони, що забороняють злочинне зловживання владою.

2. Увідповідності з цією Декларацією та чи інша особа може вважатися "жертвою" незалежно від того чи було встановлено, арештовано передчино в суд, засуджено правопорушника, а також незалежно від родинних зв’язків між правопорушником та жертвою. Термін "жертва" у відповідних випадках включає близьких родичів чи утриманців безпосередної жертви, а також осіб, яким було завдано збитків при спробі надати допомогу жертві, що перебуває у тяжкому становищі, або запобігти віктимізації (щоб особа стала жертвою положення).

3. Тези, що містяться у цій Декларації, стосуються всіх осіб без будьяких відмін, незалежно від раси, кольору шкіри статі, віку, мови, віровизнання, національності політичних чи інших поглядів, культурних переконань чи практики, майнового чи родинного становища, етнічного або соціального походження та непрацездатності.

Приступність до правосуддя та справедливе поводження.

4. До жертв слід ставитися із співчуттям та поважати їх гідність. Вони мають право на доступ до механізмів правосуддя та якнайшвидшу компенсацію завданих збитків у відповідності з національним законодавством.

5. У тих випадках, коли це необхідно, слід створити і зміцнити судові та адміністративні механізми, для того, щоб забезпечити жертвам можливість отримувати компенсацію за допомогою офіційних або неофіційних процедур, які мали б оперативний характер, були б справедливими, недорогими та пристиупними. Жертви, що наматаються отримати компенсацію з допомогою таких механізмів повинні інформуватися про їхні права.

6. Слід сприяти тому, щоб судові та адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам жертв шляхом:

а)надання жертвам інформації проїхню роль та про об’єм, терміни проведення та хід судового розгляду та про результати розгляду їхніх справ, закрема у випадках важних злочинів, а також у випадках коли вони попросять про таку інформацію;

в)забезпечення можливості викладу та розгляду думок та побажань жертв на відповідних етапах судового розгляду у тих випадках, коли зачіпаються їхні особисті інтереси, без шкоди для звинувачених та згідно з відповідного національного системою правосуддя;

с)надання належної допомоги жертвам протягом всьго судового розгляду;

d)вжиття заходів для зведення до мінімуму незручность для жертви, охорони її особистого життя у тих випадках, коли це необхідне, та забезпечення їх безпеки, а також безпеки їх сімей та свідків з їхнього боку і захисту їх від залякування та помсти;

е)уникнення невиправданих затримок при розгляді справ та викананні постаннов чи рішень про надання компенсації жертвам.

7. У тих випадках, коли це необхідно, слід використати неофіційнф механізми врегулювання спорів, включаючи посередництво, арбітраж та суди звичайного права чи місцеву практику, для того, щоб сприяти замиренню та наданню компенсації жертвам.

Реституція

8. За відповідних обставин правопорушники чи треті сторони, що несуть відповідальність за їхню поведінку, повинні надавати справедливу реституцію жертвам, їхнім сім’ям чи утриманням. Така реституція повинна включати повернення власності або виплату за спричинені збитки чи шкоду, відшкодування витрат, викликаних вінтимізацією, надання послуг та поневолення у правах.

9. Урядом слід розглянути можливості включення ркституції до своєї практики, положень та законів в якості одної з мір покарання у кримінальних справах у доповненні до інших кримінальних санкцій.

10. У випадках заподіяния серйозних збитків оточуючому середовищу реституція, якщо буде винесено відповідне рішення, повинна включати, наскільки це можливо, відновлення навкілля та інфраструктури, заміну майна громади та відшкодування витрат, пов’язаних з переселенням у тих випадках, коли така шкода викликає необхідність переміщення громади.

11. Коли державні посадові особи або інші представники, що діють в якості офіційних чи напівофіційних, порушують національні кримінальні закони, жертви повинні отримати реституцію від держави, посадові особи чи представники якої несуть відповідальність за завдану шкоду. У тих випадках, коли уряд, за якого мала місце дія, що призвела до віктимізації, або бездіяльність, вже не існує, реституція жертвам повинна надаватися державою або урядовами спадкоємцем.

Компенсація

12. У тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи від інших джерел, державам слід вживати заходів по наданню фінансової компенсації

а)жертвам, які в результаті важких злочинів дістали значні тілесні ушкодження чи суттєві підірвали своє фізичне або психічне здоров’я;

в)сім’я, зокрема утриманням осіб, які померли або стали фізично чи психічно недієздатними в результаті такої віктимізації.

13. Слід сприяти створенню, з міцненню та розширенню національних фондів для надання компенсації жертвам. При необхідності з цією метою можуть створюватися й інші фонди, в тому числі у тих випадках, коли держава, громадянином якого є жертва, не вспромозі відшкодувати жертві завдану їй шкоду.

Соціальна допомога

14. Жертвам слід надавати необхідну матеріальну, медичну психологічну та соціальну допомогу по урядових, доброчинних, громадських та місцевих каналах.

15. Слід інформувати жертви про ноявність медичних та соціальних послуг та іншої відповідної допомоги та забезпечити їм повну можливість скористатися ними.

16. Працівникам поліції, системи правосуддя, охарони здоров’я соціальних служб та іншому відповідному персоналові слід прохидити підготовку, яка б дозволяла забезпечити розуміння нами потреб жертви та керівних принципів надання належної оперативної допомоги.

17. При наданні послуг та допомоги жертвам слід приділяти увагу тим, хто має особливі патреби, зумовлені характером завданої шкоди або факторами, згаданими в пункті 3, вище.

В. Жертви зловживання владою.

18. Під терміном "жертви" розуміються особи, яким індивідуально або колективно було завдано шкоду, включаючи тілісні ушкодження або моральні втрати, емоційні страждання, матеріальні збитки або суттєве ураження їх основних прав в результаті дії чи бездіяльності, що ще ж є порушенням міжнародного визнаниз норм, що стосуються прав людини.

19. Державам слід розглянути питання про включення в національні закони норм, які забораняють зловживання владою та передбачають засоби захисти для жертв таких зловживань. До числа таких засобів слід, зокрема, включити право на реституцію та або компенсацію і цеобхідну матеріальну, медичну, психологічну та соціальну допомогу та підтримку.

20. Деравам слід розглянути можливісті заключення багатосторонніх міжнародних договорів, що стосуються жертв, визначення яких наводиться у пункті 18.

21. Державам слід періодично переглядати існуючі закони та практику для забезпечення їх здатності реагувати на умови, що змінюються, у випадку необхідності приймати та вводити в дію законодавчі положення, що забороняють дії, які являють собою серйозні типи зловживання політичного або економічною владою, та сприяють заходам та механізмам запобігання таким діям, а також розвивати та широко забезпечувати відповідні права та засоби правового захисту для жертв таких дій.

Принципи медичної етики, що стосуються долі працівників охорони здоров’я особливо лікарів, в захісті ув’язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принищують гідність, видів поводження та покарання.

Прийняті резолюцією 37/194 Генеральної Асамблеї від 18 грудня 1982 року.

Генеральна Асамблея,

посилаючись на свою резомоцію 31/85 від 13 грудня 1976 року, в якій вона запропонувала Всесвітній Організації охорони здоров’я підготувати проект кодексу медичної етики, який стосується захисту осіб, що пфддаються будьякій флрмі затримання чи тюремного ув’язнення, від тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принуждають гідність типів поводження та покарання,

Знову виславлюючи свою вдячність Виконавчому комітетові Всесвітньої організації охорони здоров’я, який ухвалив на своїй шістдесят третій сесії у січні 1979 року схвалити принципи, викладені у доповіді під заголловком "Розробка кодексів медичної етики", в добатку до якої містився проект зводу принципів, який підготован Радаю міжнародних медичних організацій і назвала "Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров’я у захисті осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання",

враховуючи резолюцію 1981/27 Економічної та Соціальної Ради від 5 травня 1981 року, в якій Рада рекомендувала Генеральній Асамблеї прийняти заходи на заверження розробки проекту принципів медичної етики на її тридцять шостій сесії,

посилаючись на свою резолюцію 36/61 від 25 листопада 1981 року, в якій вона ухвалила розглянути проект принципів медичної етики на своїй тридцять сьомій сесії з метою їх прийнятя,

будучи отурбована тим, що нерідко представники медичної професії та інші працівники охорони здоров’я займаються діяльністью, яку важко узгодити з медичною етикою,

признаючи, що у світ все ширше розповсюджується практика, коли важлива медична діяльність виконується працівниками охорони здооров’я, що не мають дозволу або не підготовані в якості лікарів, такими як асистенти лікарів, фельдшери, фізіотерапевти та санітари,

З вдячністю нагадуючи про Токійську декларацію стосовно Всесвітньої медичної асооціації, яка містить Керівні принципи для лікарів, що торкаються тортур та інших жоорстоких, нелюдських, чи таких, що принижують гідність типів поводження та покарання у зв’язку із затриманням та тюремним ув’язненням, прийняті двадцять дев’ятою Всесвітньою медичною асамблеєю, що відбулася в Токіо у жовтні 1975 року,

відзначаючи, що у відповідності з Токійською декларацією держави та асоціації професійних працівників, а також інші відповідці організації повинні вжити заходів проекти будьяких спрог піддати працівників охорони здоров’я або членів їхніх сімей погрозам чи репресіям внаслідок відмови таких працівників залишатися байдужими до застосування тортур чи інших видів жорстокого, нелюдського, чи такого, що принижуєгідність,

підверджуючи Декларацію про захист усіх осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання, одноголосно прийняту Генеральною Асамблеєю в її резолюції 3452 (ххх) від 9 грудня 1975 року, в якій вона заявила, що будьяка дія, що являє собою тортуру чи інші жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність типи поводження та покарання, є образою людської гідністі, порушенням цілей статуті Організації Об’єднаних Націй та порушенням загальної декларації прав людини,

нагадуючи, що у відповідності зі статтею 7 Декларації прийнятої в резолюції 3452 (ххх), кожна держава повинна забезпечити таке становище, при якому всі дії здійснення тортур, як це визначено у статті 1 цієї Декларації, участь у тортурах, співучасть в них, підбурювання чи намір піддати тортурі, розглядатися б у відповідності з йоого кримінальними правоом як злочини,

будучи переконана, що за жодних обставин особа, що займається від того, хто отримує ці послуги, не карається і не змужується до виконання дій чи до здійснення діяльності на порушення медичної етики, в якому працівники охорони здоров’я, а особливо лікарі, можуть виявитися винними, повинно тягнути за собою відповідальність,

намагаючись запровадити нові норми в цій галузі, які повинні виконуватися працівниками охорони здоров’я, а особливо лікарями та державними службовцями,

1. Схвалює Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров’я, а особливо лікарів, у захисті ув’язнених чи затриманих осіб від тортур чи інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання, які містяться у додатку до цієї резолюції;

2. Закликає всі уряди забезпечити як найширше розповсюдження цих Принципів медичної етики спільно з цією резолюцією офіційною мовою даної держави, зокрема серед асоціацій медичною та парамедичною персоналу та установ, до функцій яких наллежить затримання чи тюремне ув’язнення;

3. Пропонує всім відповідним міжурядовим організаціям, зокрема Всесвітній організацій охорони здоров’я, і зацікавленим неурядовим організаціям довести Принципи медичної етики до відома найширшого кола осіб, особливо тих, що ззаймаються активною діяльністю у медичній парамедичній галузях.

Додаток

Принципи медичної етики, що стосується ролі працівників охорони здоров’я, а особливо лікарів, у захисті ув’язнених ни затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання.

Принцип 1

Працівники охорони здоров’я, а особливо лікарі, що забезпечують медичне обслуговування ув’язнених чи затриманих осіб, зобов’язані охороняти їх фізичне та психічне здоров’я та забезпечувати лікування захворювань такої ж якості та на такому ж рівні, які забезпечуються особам, що не є ув’язненими чи затриманими.

Принцип 2

Працівники охорони здоров’я, особливо лікарі, чинять грубе порушення медичної етики, а також злочин, у відповідності здіючими міжнародними документами, якщо вони займаються активно чи пасивно діями, які являють собою участь чи співучасть у тортурах, чи інших жорстоких, нелюдських, чи таких, що принижують людську гідність типах поводження та покарання, або намовляють на їх здійснення, чи спроби їх здійснити.

Принцип 3

Працівники охорони здоров’я, особливо лікарі, чинять порушення медичної етики, якщо вони втягнуті у будьякі інші професійні віднестно з ув’язненими чи затриманими особами, метою яких є виключно обстеження, охорони чи покращення їх фізичного чи психічного здоров’я.

Принцип 4

Працівники охорони здоров’я, особливо лікарі, чинять порушення медичної етики, якщо вони:

а)Застосовують свої занння та досвід для сприяння проведенню допиту ув’язнених та затриманих осіб таким чином, що це може негативно вплинути на фізичне чи психічне здоров’я або стан таких ув’язнених чи затриманих осіб та не узгоджується з відповідними міжнародними документами;

в)посвідчують чи беруть участь у посвідченні того, що стан здоров’я ув’язнених чи затриманих осіб дозволяє піддавати їх будь-якій формі поводження чи покарання, що може мати негативний вплив на їх фізичне чи психічне здоров’я і що не узгоджується звідповідними міжнародними документами, або в іншій формі беруть участь у застосуванні будь-якого такого поводження чи покарання, яке не узгоджується з відповідними міжнародними документами.

Принцип 5

Участь працівників охорони здоров’я. особливо лікарів, у буль-якій процедурі гамівного характеру по відношенню до ув’язненної чи затриманої особи є порушшення медичної етики, якщо тільки воно не продиктоване чисто медичними критеріями як необхідне для охорони фізичного чи психічного здоров’я або безпеки самої ув’язненої чи затриманої особи, інших ув’язнених чи затриманих осіб або персоналу охорони і не створюють загрози його фізичному чи психічному здоров’ю.

Принцип 6

Не може бути жодних відхилень від вище викладених принципів на жодних підставах, включаючи надзвичайний стан

1)Див. Декларацію про захист усіх осіб від тортур та інших жорстоких нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання (резолюция 3452 (ххх), додаток).

2)Закрема, із Загальною декларацією прав людини (резолюція 217 А (III), міжнародними пактами про права людини (резолюції 2200 А (ххх), Додаток), Декларацією прозахист всіх осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, типів поводження та покарання (резолюція 3452 (ххх), Додаток) та мінімальними стандартами правилами поводження, ув’язненими (Перший Конгрес Організацій Об’єднаних Націй із запобігання злочинності та поводження з правопорушниками: доповідь секретаріату (видання Організації Об’єднаних Націй, у продажу під N R 1956, IV.4) Додаток 1.А)

 Поділитися