Холод обіймів «старшого брата»

Розмова з Віктором Ідзьом, головою Українського історичного клубу Москви

 – Яка ситуація з українською діаспорою в Росії після обрання нового Президента України?

 – Після завершення Помаранчевої революції, коли Віктор Ющенко став Президентом, російські спецслужби і громадські державні організації почали утиск української діаспори не лише в Москві, а й у всій Російській Федерації. В пресі з’явилися синоніми «українець-натівець», «українець-зрадник». Жириновський, усі інші «праві» та «чорні» сили РФ зчинили галас, що без України Росії як такої бути не може. Імперські гасла із новою си­лою поширюються в суспільстві. І зу­пинити їх нема можливості, оскільки офіційна влада декларує ненависть до українців Російської Федерації та Української держави взагалі.

 – Ведеться відкрита боротьба з українцями?

 – Зрозуміло, що відкрито це не робиться. Спецслужби тиснуть на Український університет міста Моск­ви, Історичний клуб. Ми відчули це відразу. Агресивність мерії стала настільки відчутною, що вже ніхто не приховує своєї ненависті до нас.

Ситуацію з Українським Історич­ним клубом напередодні святкуван­ня його десятиліття влада теж нама­гається не помічати. Навпаки, вона намагається розвалити цю ор­ганізацію.

 – Можливо, Український історичний клуб робить якісь політичні кроки, які можуть зашкодити Росії?

 – Виключено. Клуб виконує всі умови статуту. Не займається жод­ною політичною діяльністю. Мало того, робить все для того, аби ор­ганізація виконувала лише свої функції в поширенні української культури серед російських громадян, які нею цікавляться.

 – Це правда, що в Росії вже припинили своє існування українські об’єднання та громадські організації?

 – Вже нема Об’єднання ук­раїнців Москви (цій організації не дали дозволу на перереєстрацію), нема як юридичної особи ОУН Руху міста Москви, нема Українського товариства «Славутич». ЦІ організації були знищені, а їх діяльність припинена лише тому, що вони мали певні політичні вимоги до російської влади, відстоювали українську національну культуру та політичні права українців. Наприклад, право мати депутата в Державній думі, представників у Федеральній раді при президентові РФ та в московській мерії, які б відстоювали інтереси українців.

 – А скільки українців живе в Москві та Московській області?

 – За офіційними даними, 550 тисяч. Але за нашими підрахунками, їх близько 1 млн. 200 тисяч. Це велика кількість громадян, котрим необхідно задовольняти духовні, наукові, культурні та політичні потреби. Російська влада зробила все, аби позбавити українців такої можливості. Зараз вона наступає на дві останні науково-освітні організації: Український історичний клуб і Український університет міста Москви.

 – Невже цю проблему неможливо вирішити через владні структури Росії?

 – Ми не знаємо, як протидіяти такому свавіллю. Законними методами, шляхом суду — це абсолютно не діє, тому що українське питання в Росії є дуже складним і болючим. Російська демократія закінчується там, де починається українське питання. Щодо владних структур, то на кожному кроці: в міністерстві чи мерії ми повинні комусь щось заплатити — від 3 тисяч до 5 тисяч доларів, залежно від вирішення питань. Це московська такса. Хабарництво там — нормальне явище.

 – Ви сказали, що Жириновський заявив, нібито Росія без України не може існувати...

 – Жириновський в російській Думі влаштовує не лише бійки, а й політичні дебати. Щодо українського питання, то він намагався в черговий раз принизити українців, говорячи про те, що Української держави як такої нема. Якщо зараз Путін в питаннях кордонів піде на поступки українцям, то можна сказати, що Росія повернулася до кордонів XVII століття. Тому як такої великої держави Росії без України не може бути. На його думку, Російська Федерація повинна кинути всі свої фінан­сові та економічні важелі, аби впли­нути на Україну.

 – Яким чином, окрім економічних методів, це можна зробити?

 – Йдеться про інформаційний вплив. Російські телеканали, російська «попса», водночас відсутність на українському телебаченні рідної мови, української культури, літератури, мистецтва. Україна практично віддала інформаційну сферу Росії. Я вже не кажу про слабкий вплив України на світове українство та українську діаспору в Росії. Без фінансування наукових чи культурних програм Українська держава може втратити близько 15млн. українських громадян, які можуть впливати на уряд та парламент РФ. Російська влада прекрасно розуміє велику силу українців у Росії і тому намагається взяти під контроль ключові структури, об’єднання українців у Росії, наукові й культурні товариства.

 – Яким чином це відбувається?

 – Влада «душить» регіональні й центральні структури, намагається замінити їхніх українських керівників і поставити на керівні посади агентів ФСБ і Федеральної служби контррозвідки (ФСК), які б виконували волю Кремля.

 – Назвіть приклади такого втручання.

 – Після 3-го з’їзду об’єднання українців Росії, повірте, і ФСК, і ФСБ матимуть колосальний вплив у виробленні тих чи інших рішень у наших структурах чи організаціях, оскільки на з’їзді був знятий голова Об’єднання українців Росії Олександр Руденко-Десняк, який був незалежним чоловіком. Він офіційно звертався до Путіна про невтручання у внутрішні справи України і української діаспори в Росії. Зараз до влади прийшли інші люди. Ще приклад. Український історичний клуб через тиск не міг провести свої заходи, присвячені десятиріччю заснування, і змушений був перенести їх на осінь. У нас ламалася техніка, нам не давали можливості працювати в приміщенні, в якому ми раніше проводили свої наукові та культурні зібрання. Раніше такого тиску на наші організації не було.

Бувало, приходили провокатори, ми їх виганяли, і на цьому все закінчу­валося. А після Помаранчевої рево­люції почався шалений тиск. Ми не могли зібратися в українській бібліотеці, де зародився Український історичний клуб. Там з дивних при­чин саме на період запланованого зібрання прорвало каналізацію. Створювалися інші побутові негаразди, але ми розуміли, що насправді все це означає.

 – Ви вимагали пояснень у ФСБ?

Так, але там заявили, що всі його структури зайняті Чечнею і в Москві вони не займаються справами української діаспори. Але ми знаємо, що український відділ ФСБ— дуже потужний. Його очолив генерал, і штат нараховує близько 50 працівників (раніше — 3-5 осіб). Щось вони там роблять! Вони незацікавлені в тому, щоб українці в Москві були об’єднані і мали потужне лобі.

 – Ви відчуваєте за собою стеження?

 – Я постійно це відчуваю. Але вони працюють тонше, аніж ви можете собі уявити. Стеження постійне, але я зробив все, аби компромату бодай на мене не було. В мене все в рамках закону.

 – А контррозвідка?

 – Мені доводилося спілкуватися з генералом ФСК. Наша розмова стосувалася моєї поїздки до Польщі. Заступник директора ФСК особисто прийшов до мене в кабінет, ми поспілкувалися майже ні про що. Жодних питань щодо моєї професійної діяльності.

 – А про що все-таки говорили?

 – Його цікавило питання настроїв у Польщі, після того, як Росія прогнала 6 польських шпигунів. Але я відповів, що мене всюди супроводжував перший заступник посла Російської Федерації в Польщі і саме йому я все розповів. На що почув: «Еті ідіоти с намі інформацієй нє дєлятся...» Після цього я написав офіційну скаргу на заступника начальника ФСК, і мене більше ніхто не чіпав. Проте зараз напрацьовані інші методи, які заважають працювати. Відбувається зовнішній вплив спеціальною апаратурою на комп’ютери, і вони всі виходять з ладу або зникає будь-яка інформація в цілій сітці. Одного дня зникла вся база даних, натомість інші файли збереглися.

 – А чим займається міністерство національностей у Росії?

 – Це міністерство, яке мало б виконувати функції арбітра відносин між національностями РФ, передало такі функції МВС. Існує дійсно поліційна система. Абсолютно недемократична. Тому національне пи­тання зводиться до тиску на національні меншини. Ставиться завдання ці меншини, в тому числі й українців, через 30-50 років перетворити на росіян.

Зоряна Іллєнко, «Арґумент-газета»