Корупція і вибори-2006: як це робилося в Одесі

Спостереження за виборчими перегонами нинішнього року показує, що за масштабами порушень вони не набагато відрізняються від попередніх, попри схвальні відгуки представників ОБСЄ (яких, до речі, цього разу було набагато менше). Одна з причин цих порушень – корупція, яка охопила усі гілки влади у нашій державі і не оминула, звичайно, виборчих процесів, більше того – стала підґрунтям для досягнення необхідних певним силам результатів. Тому не дивно, що Указ Президента №62/2006 від 23.01.2006 «Про забезпечення проведення демократичних, чесних і прозорих виборів 2006 року» залишився ніким не почутим пустим звуком, а чергові вибори для багатьох стали можливістю заробити на народному волевиявленні.

Не називаючи прізвищ, узагальнимо дещо із «доробку» дільничних комісій у 133-му окрузі, хоча варіації на цю тему, безумовно, є скрізь. У цьому окрузі місцева влада Одеси зробила ставку на ЖЕКи, і їх працівники, заявлені нібито від різних партій, стали основою ряду комісій. При цьому комунальні «діячі» не дуже й приховували бажання заробити. Ось приклади деяких корупційних «механізмів» на виборах.

1. Закон дозволяє вивільняти за основною роботою від одного до трьох працівників дільничних комісій – і вони із задоволенням вивільнялися, фабрикуючи відповідні протоколи. Як правило, це відбувалося поза засіданням, дільнична комісія (яка, згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про вибори народних депутатів України» є колегіальним органом), ставилася вже перед фактом. У протоколах, відповідно, було відсутнє будь-яке обґрунтування необхідності вивільнення тих чи інших членів комісії. До «намальованих» нашвидкуруч протоколів додавалися довідки про середню жеківську зарплату в розмірі 1600-1800 гривень (для порівняння – середня зарплата вчителя удвічі менша). Особливо зручно було «вивільнятися» на спеціальних виборчих дільницях, які утворені при виправно-трудових колоніях (таких в окрузі 4). Адже тут брали участь у виборах тільки народних депутатів України, а у виборах міського голови та депутатів місцевих рад засуджені згідно закону участі не брали. До того ж, адміністрація установ забезпечувала підготовку дільниці до виборів. Тобто, роботи мінімум у чотири рази менше порівняно зі звичайними дільницями. При цьому ніхто не перевіряв, чи дійсно всі «вивільнились» за основним місцем роботи і наскільки посадові оклади в ЖЕКах відповідають цифрам, наведеним у довідках.

2. Як уже зазначалось вище, виборча комісія є колегіальним органом. Але голови комісій часто фабрикували поза засіданнями також рішення про прийом на роботу протягом березня потрібних (або просто підставних) осіб (нерідко родичів) на посади діловода та прибиральниці (оклади відповідно 375 і 350 грн./місяць) плюс можлива винагорода за підсумками «роботи» у такому ж обсязі (за наявності економії, звичайно).

3. Здебільшого без погодження з членами комісії і також поза засіданням уже в період після виборів «створювався» іще один цікавий протокол – про розподіл одноразової грошової винагороди за підсумками виборів, у якому голови комісій, дуже часто керуючись виключно особистими мотивами, вирішували, кому – скільки цієї винагороди (від 10 до 350 грн..), а кому – і взагалі нічого, хоч працювали всі в однакових умовах (при цьому голови часто «забували» про колегіальність рішень, мали місце фальсифікації, бо після виборів комісії, як правило, не збиралися). Окрім зарплати за «день» виборів, члени виборчих комісій можуть одержати додаткову винагороду, коли наявна економія коштів (у межах цієї економії). Скажімо, у дільничній виборчій комісії спеціальної виборчої дільниці №167 цього округу «вивільнилися» на місяць виборів аж три члени комісії із зарплатою у 1600-1800 грн.. кожна, на чому саме вони й заробили, «перевиконавши» кошторис на кількасот гривень і залишивши без додаткової винагороди усіх інших членів комісії.

Безумовно, що необхідне законодавче урегулювання цих питань, а не на рівні нормативних «актів» ЦВК, які не відомі навіть членам виборчих комісій нижчого рівня, не говорячи уже про широку громадськість (цікаво, чи реєструвалися «акти» ЦВК у Мін’юсті?). Усі дільничні комісії працюють у приблизно рівних умовах, отже, повинні бути однакові умови для одержання винагороди за цю важку роботу. Але зараз це прямо залежить від того, скільки вивільнених членів комісії та які їх посадові оклади. Тобто, в одних комісіях може бути додаткова винагорода (причому дуже різного розміру, що теж ненормально), а в інших – її взагалі може не бути, бо ті, що «назвільнялися», поглинають фонд можливої економії. У ч.2 ст.50 Закону України «Про вибори народних депутатів України» встановлено мінімальний розмір оплати праці членів виборчих комісій, звільнених від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи, але немає верхнього обмеження щодо заробітної плати, що призвело до масових явищ корупції та порушення прав інших членів виборчих комісій, які внаслідок цього незаслужено залишилися без додаткової винагороди.

4. Як правило, залишилася секретом для дільничних комісій інформація про виконання кошторису видатків комісії на підготовку й проведення виборів (а нерідко і сам кошторис). Зокрема: на придбання предметів, матеріалів та інвентарю було передбачено 542 грн., на оплату транспортних послуг та утримання транспортних засобів – 802 грн., на послуги зв’язку – 787 грн., на оплату інших послуг та інші видатки – 963 грн.. (усього – на 3094 грн.). Наведені цифри – для великих дільниць, для середніх передбачувані кошторисом такі видатки не набагато менші (загалом на 260 грн.). При цьому виглядає парадоксальним, що, наприклад, за послуги зв’язку кошти витрачалися тільки безготівково і тільки за установку та користування телефоном, а, скажімо, за послуги мобільного зв’язку оплати не передбачено. Кошти виділяються нібито на дільничну виборчу комісію, але дільнична комісія їх не бачить і нічого про них не знає.

Скільки витрачено, яка економія за цими видатками – це чомусь ревно охоронялося на рівні державної таємниці головою та головним бухгалтером окружної комісії №133 (як, певно, й інших ).

Одержуючи у руки одразу кілька джерел, щоб за місяць виборчої кампанії «трохи заробити», не дуже себе обтяжуючи, голови дільничних комісій просто зобов’язані забезпечити потрібний результат (очевидно, для «полегшення» роботи «малоосвічених» жеківців Одеська міська територіальна комісія поширювала «зразки» протоколів підрахунку голосів, у яких були вказані прізвища реальних кандидатів, скажімо, на пост мера і орієнтовна кількість голосів, які мав «набрати» кожен – відповідно, чинному міському голові Е.Гурвіцу відводилося переконливе перше місце, «технічному» кандидатові, щоб відтіснити реальних конкурентів, – друге, і т.д.). Зрозуміло, що на сто відсотків «охопити» цією «павутиною» всі комісії місцевій владі, певно, не вдалося, але досить, мабуть, і половини, щоб досягти бажаних результатів. Безумовно, наведені зарисовки – лише фрагменти великої мозаїки різноманітних виборчих махінацій. І не слід думати, що такі «вибори» характерні тільки для Одеси. В інших місцях подібні речі, може, просто не помічені або не «озвучені». До чесних і прозорих виборів нам ще треба дожити, як і до побудови демократичної правової держави.