Хворі нікому не потрібні?
До нас звернувся громадянин А. - інвалід-спинальник. Його справа виявилася дуже показовою і красномовно засвідчила нинішній стан медицини і прав пацієнтів. Тому опишу її у всіх подробицях.
А. переніс важку травму хребта – перелом із зміщенням. Переніс дві операції на хребті. Після операції він зміг ходити на милицях, але операційне втручання мало свої наслідки – пошкодження нервів, спайки. Після перелому в А. розвився стеноз спинного мозку. Тобто він після цього став інвалідом з обмеженим рухом і постійним болем у спині і в ногах.
Звичайно, від такого болю треба якось рятуватися, бо часто він буває нестерпним. Але звичайні знеболюючі ліки не допомагали А. В інституті ім. Ситенка, де йому зробили операцію, провели комісійну експертизу і рекомендували призначити А. наркотичні знеболюючі. А. передав цю довідку в районну поліклініку №11. Але там йому в призначені таких знеболюючих відмовили, посилаючись на те, що нібито він не пробував звичайні знеболюючі. До речі, в складі комісії, яка вирішувала це питання не було анестезіолога, як вимагає закон.
Отже, в поліклініці йому почали виписувати знеболюючі препарати, які йому зовсім не допомагали. А почав писати скарги: в міське і обласне управління з охорони здоров’я, в Мінздрав. Зазвичай він отримував відписки. але в поліклініці після чергової скарги йому декілька разів виписали налбуфен – препарат, наближений до наркотичного знеболюваного. Це знеболюване можна купити в аптеці без рецепту!
Але препарат дуже дорогий, і А. не міг купувати його стільки, скільки потрібно. А. допомагали друзі і родичі. Але все рівно коштів не вистачало, щоб позбавити хворого від страшного болю.
Поліклініка повинна була безкоштовно давати йому цей препарат, але не робила цього.
А. звернувся за допомогою в ХПГ, де підготували позов до суду, але скільки часу пройде, поки суди вирішать це питання?..
Ми порадили А. звернутися до Голови Департаменту соціального захисту і охорони здоров’я Світлани Горбуновой-Рубан. Вона вислухала А. в присутності співробітників ХПГ і наказала представнику міськздраву призначити додаткову медичну експертизу і вирішити питання про забезпечення А. знеболюючими препаратами. Але минув місяць, а справа з місця так і не зсунулася...
Чому в Україні існує ця проблема? Чому люди позбавлені можливості отримувати паліативне лікування? Все це від дуже недосконалого законодавства, яке розраховане на те, щоб люди не отримувала необхідні їм ліки, і від повного розвалу медичної галузі.
Закон України «Про обіг наркотичних речовин і прекурсорів» фактично робить кожного хворого потенціальним наркоманом, якому важливо не дати необхідні ліки. До прекурсорів віднесені не тільки наркотичні речовини, а й противоепілептичні та заспокійливі засоби.
Незрозуміло, як працюють в Україні невропатологи, психіатри, коли вони не мають можливості виписати хворому необхідні ліки. Прекурсори виписують на спеціальних рецептурних рожевих бланках, щодо яких існує спеціальна звітність. І далеко не всі медичні заклади мають право ці спеціальні рецепти виписувати.
Отже, в ситуації з А. поліклініка просто не бажає для себе зайвого клопоту, а на хворого їм начхати.
Щодо безкоштовного отримання ліків, то у нас до цього не звикли, бо всі знають: медицина у нас платна.
Хвора людина змушена платити за все – за обстеження, за лікування, за перебуванні в лікарні.
Скільки років ми, і не тільки ми, пишемо про необхідність введення в Україні страхової медицини. Але віз і досі там...
Ніхто, ані депутати, ані уряд не переймаються цим питанням. А страхова медицина дає можливість надавати безкоштовну медичну допомогу пенсіонерам, інвалідам, дітям.
В сусідній Росії, де існує страхова медицина, вона забезпечує досить широкий спектр медичних послуг, що надаються безкоштовно. Я знаю росіянку, яка мешкає у районному центрі і двічі на рік безкоштовно лікується в міській лікарні. Її безкоштовно обстежують, роблять аналізи УЗД, двічі робили операцію з видалення катаракти – і все це безкоштовно.
Чому б не перейняти такий корисний досвід у найближчого сусіда, якого ми звикли в усьому мавпувати, але мавпуємо зовсім не те, що може принести полегшення простим громадянам. Тут ми будемо спокійно продовжувати зневажати своїх громадян і мучити їх.
Інакше, навіщо тоді українська держава?
Вигадана медичними чиновниками «реформа»тільки погіршить ситуацію, і без того катастрофічну.
Катастрофа в медицині є суспільною катастрофою. Але чомусь ані опозиція, ані, тим більше, влада цим не переймаються, хоча із-за одного закону про страхову медицину варто було б блокувати трибуну у Верховній Раді та скликати мітинги.
Але населення не розуміє, що з ним робить держава. Тому такі випадки як той, що ми описали з хворим А. – є нормою нашого життя, а не виключенням.