MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

4. Право на справедливий суд: некримінальні аспекти

21.04.2014   

[1]

2013 рік запам’ятався поглибленням політичної залежності судової влади і процесом напрацювання змін до Конституції стосовно подальшої реформи судівництва.

Тенденцію до погіршення ситуації із залежністю судової влади підтверджують результати соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова. Так, станом на липень 2013 р. рівень довіри людей до суду став критично низьким. Понад 80 % громадян вважали суди залежними, 51 % опитаних вказали, що суди залежать від Президента, 18 % – від виконавчої влади, 14 % – від Верховної Ради. При цьому у судів – найменший рівень довіри з-поміж інших державних інституцій[2].

Конституційний етап судової реформи

Політична влада задекларувала, що після проведення судової реформи у 2010 році та запровадження нового Кримінального процесуального кодексу у 2012 році наступним кроком судової реформи мало стати внесення змін до Конституції. Цього від України вимагали і європейські структури.

4 липня 2013 р. Президент вніс до Верховної Ради проект закону про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів[3]. Перед внесенням на законопроект надійшов загалом позитивний висновок Венеціанської комісії. Слід зазначити, що цей законопроект був розроблений Адміністрацією Президента без активного включення Конституційної асамблеї – експертного консультативно-дорадчого органу, який Президент спеціально утворив для напрацювання змін до Конституції.

10 жовтня 2013 р. Верховна Рада попередньо схвалила цей законопроект 244 голосами. Для остаточного прийняття необхідне голосування на наступній черговій сесії (починаючи, з лютого 2014 р.) з підтримкою щонайменше 300 голосів народних депутатів.

Проект, зокрема, передбачає усунення Верховної Ради від формування суддівського корпусу. Усі рішення щодо призначення, переведення і звільнення суддів прийматиме Президент за поданням Вищої ради юстиції, а щодо переведення – Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Суддів призначатимуть одразу безстроково (сьогодні – спочатку Президент призначає суддю на 5 років, потім його обирає Верховна Рада безстроково). Більшість у складі Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів становитимуть судді, обрані з’їздом суддів.

Проектом запропоновано також легалізувати повноваження Вищої ради юстиції призначати голів судів і їх заступників за поданням відповідних рад суддів.

Загалом у внесеному законопроекті враховані рекомендації Венеціанської комісії, за винятком зауважень щодо збереження двох самостійних органів – Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів, чиї повноваження мають ризик дублюватися; збереження надто широкого обсягу суддівського імунітету; а також щодо членства Генерального прокурора у Вищій раді юстиції (у проекті передбачено лише заборону Генеральному прокурору брати участь у прийнятті рішень стосовно суддів).

Не зважаючи на це, на думку багатьох експертів, прийняття зазначеного закону неспроможне усунути залежність суддів від політичної влади, а навпаки ще більше посилить вплив на судову систему Президента. Адже Президент братиме участь не лише у призначенні суддів, а й у вирішенні усіх питань подальшої кар’єри суддів. А Вища рада юстиції і Вища кваліфікаційна комісія суддів залишаться тим інструментом, через який Президент та його адміністрація здійснюють вплив на судову систему. Хоч більшість у складі цих органів становитимуть судді, обрані суддями, як того вимагають європейські стандарти, однак з’їзд суддів, який це буде робити, сьогодні цілком залежний від Президента (про механізми такої залежності йдеться далі).

Тривалість конституційного процесу дала можливість політичній владі не проводити інших необхідних змін – щодо механізмів добору і відповідальності суддів, суддівського самоврядування тощо. Непідтримання внесення змін до Конституції з боку опозиції також вигідне політичній владі, адже дає їй можливість звинувачувати опонентів у гальмуванні необхідних реформ та перешкоджанні процесу євроінтеграції.

Суддівське самоврядування: на службі інтересів політичної влади

Унаслідок реформи 2010 р. реорганізована система органів суддівського самоврядування також стала політично керованою.

Політична ситуація на той час була такою: Голова Верховного Суду В.Онопенко, якому фактично підпорядковувалися загальні суди, різко виступав проти реформи. Його підтримувала Рада суддів України, значну частину у якій становили судді Верховного Суду.

Водночас Голови Вищого адміністративного суду і Вищого господарського суду підтримували реформу, запропоновану Президентом Януковичем, яка передбачала розширення повноважень цих судів із одночасним звуженням компетенції Верховного Суду. Відносини цих органів з Верховним Судом на той час мали конфліктний характер. 

Тоді голови вищих спеціалізованих судів мали величезний вплив на суддів адміністративних і господарських судів. На цей вплив і спиралися автори реформи. За новим Законом «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р., вищі органи суддівського самоврядування (з’їзд суддів і Рада суддів України) були сформовані на 2/3 із представників адміністративних і господарських судів, які переважно були лояльними до Президента Януковича.

Щодо суддів загальних судів, то першу їх конференцію відповідно до нового закону 2010 р. скликало «організаційне бюро», яке складалося із представників апеляційних загальних судів. Верховний Суд був повністю усунутий від цього процесу. Згодом контроль над конференцією і радою суддів загальних судів отримав новоутворений Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, який очолив народний депутат від пропрезидентської Партії регіонів Л. Фесенко.

Органи суддівського самоврядування фактично є призначуваними: делегатів на з’їзд суддів обирають конференції суддів, які у свою чергу призначаються радами суддів, яких формують ті ж самі конференції суддів.

Загальні суди, які є найбільшою вертикаллю судової системи, отримали непропорційне представництво у з’їзді суддів та Раді суддів України. Зокрема, судді загальних судів, які становлять понад 2/3 серед усіх суддів, представлені менше, ніж однією третиною делегатів з‘їзду суддів або членів Ради суддів України. Так, на з’їзді суддів біля 6 700 суддів загальних судів представлені лише 30 делегатами, водночас 2 400 суддів спеціалізованих судів – аж 60 делегатами. Інших делегатів (по 3) обирають Верховний Суд і Конституційний Суд.

Саме за такого представництва 22 лютого 2013 року відбувся ХІ черговий з’їзд суддів України (з 96 делегатів у роботі з’їзду взяли участь 93 судді). Показовим є те, що найвищий орган суддівського самоврядування не лише припинив будь-яку критику, пов’язану з судовою реформою та ситуацією у сфері правосуддя, але відзначив наявність позитивних зрушень у сфері судочинства й висловив підтримку діяльності Президента України щодо ініціювання законопроектів, спрямованих на вдосконалення здійснення правосуддя[4].

Усі рішення, озвучені головуючим, були схвалені майже одноголосно. З цього приводу, суддя Верховного Суду Валентин Косарєв (чи не єдиний делегат, який проявляв на з‘їзді хоч якусь активність) зазначив, що його «не залишає відчуття, що рішення з’їзду по всіх питаннях уже готові»[5].

Верховний Суд: контроль встановлено

Тривалий час політична влада вела боротьбу за контроль над Верховним Судом України. Саме через нелояльність Верховного Суду і протидію судовій реформі, у 2010 році його позбавили значної частини повноважень, а його вплив на судову практику було нівельовано.

17 травня 2013 року керівництво Верховного Суду зазнало змін. На посаду голови Верховного Суду був обраний Ярослав Романюк, який до того був першим заступником голови і до лютого 2013 року обіймав посаду голови Ради суддів України. Одразу після обрання на посаду новий голова пообіцяв відновити вплив Верховного Суду, який він втратив внаслідок реформи 2010 року.

Уже в жовтні відповідний проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України» було внесено до парламенту народними депутатами, які близькі до Адміністрації Президента[6]. До речі, обіцянки відновити вплив Верховного Суду не вперше використовувалися для того, щоб забезпечити обрання на Пленумі Верховного Суду головою цього суду протеже Адміністрації Президента.

Згідно із законопроектом, Верховний Суд запропоновано наділити такими новими повноваженнями:

- надавати обов’язкові висновки щодо правильного застосування норми матеріального права чи норми процесуального права стосовно визначення належного виду юрисдикції за запитами голів апеляційних судів, допущених відповідним вищим спеціалізованим судом до розгляду у Верховному Суді;

- надавати обов’язкові висновки щодо визначення належного виду юрисдикції у конкретній справі за зверненням суду касаційної інстанції (відповідного вищого спеціалізованого суду);

- переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норми процесуального права стосовно визначення належного виду юрисдикції;

- переглядати справи з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції рішенню Конституційного Суду або висновку, викладеному в судовому рішенні Верховного Суду.

Також запропоновано повернути Верховному Суду повноваження, які мають корінням ще радянську систему правосуддя: надавати судам загальної юрисдикції роз'яснення рекомендаційного характеру щодо застосування норм законодавства; вивчати разом із вищими спеціалізованими судами у судах нижчого рівня практику застосування норм законодавства України (фактично за цим повноваженням раніше приховували право проводити різні перевірки судів нижчого рівня, зокрема, коли було потрібно усунути голову якогось із цих судів).

Висновки Верховного Суду поставлено на один рівень із законом, оскільки невідповідність судового рішення таким висновкам стане самостійною підставою для оскарження судового рішення в апеляційному чи касаційному порядках.

Щоб законопроект підтримали судді, у ньому передбачили збільшення доплат за допуск до державної таємниці до їхніх зарплат, а також розміру грошового забезпечення суддів у відставці.

Водночас проект зберіг процедуру допуску справ до Верховного Суду вищими спеціалізованими судами. Також зберіг повноваження вищих спеціалізованих судів самим переглядати справи, не передаючи їх Верховному Суду, якщо Європейський суд з прав людини ухвалить рішення проти України і констатоване порушення Конвенції буде пов’язане з порушенням українським судом вимог процесуального закону. Вочевидь, це положення пов‘язане, зокрема, із можливістю перегляду вироку щодо Ю.Тимошенко за результатами розгляду чергової справи в Європейському суді з прав людини, а Верховний Суд для політичної влади все ще залишається непередбачуваним.

Необхідність зміцнення ролі Верховного Суду випливає із висновку Венеціанської комісії, яка побачила лише політичні мотиви для обмеження його повноважень у 2010 р[7]. Однак викликає занепокоєння зв'язок внесення цього законопроекту до парламенту із обранням нового керівника Верховного Суду. Виглядає, що це ще один крок для зміцнення політичного впливу на судову систему, який супроводжується поверненням Верховному Суду деяких адміністративних (позасудових) важелів впливу на суди.

Законопроект[8] підписали лідери і народні депутати двох інших опозиційних фракцій – «Батьківщини» і «УДАРу». Він значно відрізняється від законопроекту, народженого у стінах Верховного Суду й Адміністрації Президента.

Цей законопроект передбачив повернення Верховному Суду повноважень щодо перегляду судових рішень у зв’язку із неоднаковим застосуванням норм процесуального права. Верховному Суду запропоновано повернути і повноваження вирішувати питання про допуск справ до перегляду у Верховному Суді.

Також Верховний Суд наділено повноваженням переглядати справи з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції рішенню Конституційного Суду або правовій позиції чи роз’ясненню, викладених в судовому рішенні Верховного Суду. При цьому склад Верховного Суду запропоновано збільшити на третину – з 48 суддів до 72.

Важливою новелою є положення, які полегшують доступ особи до правосуддя. Суди будуть позбавлені можливості відмовляти особі у розгляді справи. Конфлікти між судами щодо юрисдикції вирішуватиме Верховний Суд. І якщо буде встановлено, що заяву має розглядати інший суд, то справа повинна бути передана цьому суду.

Виглядає, що останній законопроект від опозиції був найбільш зваженим з-поміж інших, хоча й потребував доопрацювання (зокрема, у напрямку відмови від надання Верховним Судом та вищими спеціалізованими судами роз’яснень стосовно застосування законів за межами судових процедур; відмови від необґрунтованого збільшення складу Верховного Суду).

Доступ до правосуддя

Згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 19 вересня 2013 року, удвічі зросли ставки судового збору майже в усіх категоріях справ. Мало того, законодавець запровадив стягнення судового збору навіть у разі покарання особи судом за вчинення адміністративного правопорушення.

Порушився справедливий баланс між ставкою судового збору за подання позову в адміністративних справах і цивільних справах.

Якщо раніше судовий збір за подання адміністративного позову проти органу влади був меншим, то після внесення змін у разі заявлення майнових вимог до органу влади потрібно сплачувати удвічі більше (0,2 відсотки мінімальної заробітної плати, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати), ніж у випадку подання позову до приватної особи за правилами цивільного судочинства (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати).

Тож після внесення змін мінімальний судовий збір у 2013 р. за подання таких позовів в адміністративному судочинстві становив аж 1 720,5 грн., а в цивільному процесі – лише 229,4 грн. І це при тому, що органи влади при поданні позовів майнового характеру до приватних осіб зазвичай звільнені від сплати судового збору.

Щоправда, законодавець передбачив, що при поданні майнового позову в адміністративній справі необхідно сплатити лише десяту частину судового збору, а решту суд стягує за результатами розгляду справи відповідно від розміру задоволених вимог. Однак ризик втратити таку велику суму стримує багатьох позивачів від заявлення майнових вимог до органів влади. Цей ризик пов'язаний також з тим, що адміністративні суди неохоче приймають рішення про відшкодування шкоди адміністративними органами.

Таким чином, зміни в законодавстві про судовий збір значно обмежили доступ до правосуддя, особливо, у справах за позовами приватних осіб до органів влади.

Ситуація із добором суддів та притягненням їх до відповідальності

Формально рішення про призначення суддів на посаду, переведення до іншого суду і звільнення з посади приймають Президент і Верховна Рада, але роблять вони це лише за поданням Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Обидва ці органи, які є ключовими у формуванні суддівського корпусу та притягненні суддів до відповідальності, так чи інакше підконтрольні Президенту та пропрезидентській більшості у парламенті. Не дивно, що у багатьох питаннях (переведення суддів і призначення їх на адміністративні посади) вони діють синхронно, хоч формально приймають рішення незалежно один від одного.

Добір суддів на посади в суди вищого рівня, а також на посади голів судів та їхніх заступників здійснюється кулуарно. Закон не лише не встановлює об’єктивних критеріїв для добору, але й не передбачає конкурсу. Показово, що найбільше суддів переводять з Донецької та Луганської областей, після цього багатьох з них призначають на керівні посади в судах. У зв’язку з такою «політикою» саме у цих областях утворилося найбільше вакантних посад суддів[9]. Незначний прогрес помічено лише в процедурі першого призначення на посаду судді: конкурс дав можливість потрапити до суддівських посад, незважаючи на певні маніпуляції, кандидатам без попередніх домовленостей і протекції. Але цей прогрес майже повністю нівельований механізмами кар’єрного зростання і відповідальності суддів, які становлять найбільшу загрозу незалежності судді.

У 2013 році влада продовжила використовувати механізми дисциплінарної відповідальності для тиску на суддів. Адже підстави для відповідальності виписані у законі у такий спосіб, що до відповідальності можна притягти будь-якого суддю. Тож за ухвалення «самостійних» рішень суддя може легко позбутися посади, наприклад, за порушення строків розгляду справ, що на практиці, в умовах великого перевантаження справами, стало основною підставою для дисциплінарної відповідальності суддів[10]. Як свідчать результати громадського моніторингу[11], дисциплінарна практика є непослідовною і часто має ознаки вибіркового переслідування. Тобто, правосуддя є вибірковим і стосовно суддів. Усе це має стримуючий вплив на суддів і змушує їх самостійно цензурувати свої рішення, навіть за відсутності будь-якої вказівки щодо конкретного результату вирішення судової справи.

Ці та інші механізми залежності суддів викрито, зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 р. Європейський суд з прав людини зауважив, що при бажанні дисциплінарного органу фактично будь-який проступок може трактуватися як порушення присяги і призвести до звільнення судді. З огляду на використання механізмів дисциплінарної процедури для тиску на суддів Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну реформувати систему суддівської дисципліни[12].

Політично кероване правосуддя

З інструменту захисту прав людини суди перетворилися на засіб досягнення політичних та комерційних цілей. Політична влада використовувала суди для вирішення проблем політичного характеру (наприклад, для позбавлення своїх опонентів депутатських мандатів, відстрочення виборів мера у столиці та депутатів міської ради).

Адміністративні суди продовжили тенденцію минулих років і далі з надуманих підстав забороняли велику кількість мирних зібрань. Характерним є й практично повна відсутність рішень, які б вбачали порушення у рішеннях, діях чи бездіяльності Президента та інших вищих державних органів і посадових осіб.

Надійним союзником політичної влади залишається Конституційний Суд, який використовується для легалізації сумнівних під кутом зору Конституції, але необхідних для неї рішень. Практика Конституційного Суду цілком передбачувана під політичним кутом зору. Конституційний Суд при цьому часто ігнорував свою попередню практику на догоду політичній кон’юнктурі. У 2013 р. влада продовжила оновлювати склад Конституційного Суду, призначаючи лояльних суддів. Внаслідок цього в Конституційному Суді вперше сформувалася більшість (10 з 18 суддів) з досвідом роботи в органах слідства та дізнання, 9 з них - в органах прокуратури. Трохи менше половини суддів (семеро) – особи, кар'єра яких пов'язана з Донецькою чи Луганською областями. Новим сьомим «донецьким» суддею в Конституційному Суді став О. Тупицький, який зажди працював у прокуратурі і як більшість інших суддів Конституційного Суду до призначення не мав досвіду в сфері конституційного права. Лише четверо суддів Конституційного Суду є вихідцями з наукових кіл, які займалися конституційним правом. Такий склад цього органу не відповідає європейським стандартам[13].

Хоча судова реформа значно послабила важелі впливу голів судів на суддів, керівники судів й далі сприймаються як представники «центру», оскільки призначає їх Вища рада юстиції[14] за поданням ради суддів загальних судів, ради суддів господарських судів або ради суддів адміністративних судів.

У разі невиконання вказівок голови суду до судді можуть бути застосовані механізми відповідальності через Вищу раду юстиції або Вищу кваліфікаційну комісію суддів.

Як свідчить практика, ради суддів відповідних судів, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Президент і Верховна Рада діють цілком злагоджено (синхронно) у вирішенні кадрових питань і призначенні очільників судів. Дуже часто на адміністративні посади у судах призначають суддів, які незадовго перед цим були переведені з іншого суду (нерідко з Донбасу).

Рекомендації

1. Доопрацювати попередньо схвалений Верховною Радою законопроект про внесення змін до Конституції щодо посилення гарантій незалежності суддів з метою повної імплементації висновків Венеціанської комісії та з урахуванням думки Конституційної асамблеї.

Доопрацювання необхідне у таких напрямках:

- Президент може бути наділеним правом призначати особу на посаду судді за поданням Вищої ради юстиції, але має бути усунутий від переведення та звільнення суддів;

- визначати суд, де суддя має працювати, переводити його до іншого суду має бути повноваженням Вищої ради юстиції, яке реалізується за результатом конкурсу;

- у складі Вищої ради юстиції виділити постійно діючі кваліфікаційну і дисциплінарну колегії, відмовившись від Вищої кваліфікаційної комісії суддів;

- призначення голів судів необхідно віднести до повноважень органів суддівського самоврядування;

- звузити суддівський імунітет до функціонального;

- вилучити Генерального прокурора зі складу Вищої ради юстиції;

- відмовитися від підвищення пенсійного віку для суддів до 70 років (доцільно також переглянути пропозицію підвищити мінімальний вік для судді з 25 років до 30, зважаючи на необхідність збільшити в суддівському корпусі кількість представників молодого покоління, які володіють іноземними мовами, вихованих на європейських цінностях).

2. Зміни до Конституції повинні обов’язково супроводжуватися пакетом змін до законодавства про судоустрій, статус суддів і судочинство, інакше вони лише посилять залежність суддів. Відповідні зміни навіть доцільно прийняти, не очікуючи змін до Конституції.

Зміни до законодавства повинні обов’язково передбачати:

- реформу системи суддівського самоврядування. Потрібно спростити її шляхом відмови від призначуваних органів – конференцій та рад суддів загальних і спеціалізованих судів, щоб кожен суд міг делегувати свого представника до вищих органів суддівського самоврядування. Це, очевидно потребуватиме збільшення кількості делегатів, але й впливати політичними засобами на таку кількість суддів буде складніше. Крім цього, необхідно наділити збори суддів повноваженням призначати голів судів;

- реформу системи добору суддів. Слід, зокрема, передбачити конкурсні механізми просування суддів по службі за об’єктивними критеріями;

- реформу системи дисциплінарної відповідальності суддів. Потрібно чіткіше визначити підстави для дисциплінарної відповідальності; передбачити пропорційні санкції, встановити строки давності для притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачити змагальну процедуру дисциплінарного провадження, створення єдиного дисциплінарного органу;

- зміцнення ролі Верховного Суду у формуванні послідовної судової практики. Доцільно взяти за основу законопроект, внесений фракціями «Батьківщина» та «Удар» з доопрацюванням у напрямку відмови від надання Верховним Судом та вищими спеціалізованими судами роз’яснень стосовно застосування законів за межами судових процедур, а також відмови від необґрунтованого збільшення складу Верховного Суду;

- перегляд ставок судового збору. Необхідно усунути дискримінацію позивачів при поданні позовів з вимогами майнового характеру до органів влади.

 

[1] Підготовлено Романом Куйбідою та Тетяною Рудою, Центр політико-правових реформ.

[2] Загальнонаціональне соціологічне дослідження «Суди і судова реформа в Україні: оцінка громадян» // Національна безпека і оборона № 2-3 (139-140), 2013 р.// Джерело в Інтернеті: http://uceps.org/ukr/files/category_journal/Zrnl_sud_2013_fnl_rdc.pdf.

[3]Проект закону про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів №2522а від 4 липня 2013 р. // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47765

[4]Рішення ХІ чергового з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року // http://court.gov.ua/userfiles/rishXI.pdf.

[5] Зїзд суддів України: життя в новому форматі // http://ua.racurs.ua/186-z-yizd-suddiv-ukrayiny-jyttya-v-novomu-formati.

[6] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України №3356 від 4 жовтня 2013 р. // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=48555.

[7] Спільний висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 588/2010 від 15-16 жовтня 2010 року, підготовлений Венеціанською комісією та Дирекцією з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи // Джерело в Інтернеті: http://venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2010)026-e.

[8] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції № 3356-2 від 24 жовтня 2013 р. // Джерело в Інтернеті: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=48798.

[9] Жителів Донбасу вже судити нікому // http://pravda.com.ua/news/2013/05/28/6990889.

[10] Станом на перше півріччя 2013 р. середньомісячне надходження справ на одного суддю місцевого загального суду становить 63,5 справи. Це означає: щоб не бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності, суддя місцевого загального суду, працюючи без відпустки, повинен повністю вирішити за день від 3 справ. Щодо апеляційних адміністративних судів – середньомісячне надходження справ на одного суддю становить 280,7 справ, тобто один суддя, працюючи без відпустки, щодня має розглянути від 12 справ.

[11] Дисциплінарна відповідальність суддів в Україні: проблеми законодавства і практики / Куйбіда Р., Середа М. – К.: ФОП Москаленко О.М., 2013. – 72 с. (http://pravo.org.ua/files/A_D_NEW_final.pdf).

[12]Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Олександр Волков проти України” від 9 січня 2013 р. // www.minjust.gov.ua/file/26531

[13]Експерти кажуть, що ще один донецький у КС фактично нівелює його незалежність // http://unian.ua/news/570784-eksperti-kajut-scho-sche-odin-donetskiy-u-ks-faktichno-nivelyue-yogo-nezalejnist.html.

[14] Конституція не передбачає такого повноваження серед повноважень Вищої ради юстиції, які визначені вичерпно.

 

 Поділитися