Соціальні медіа – сучасне вираження свободи слова

За підрахунками Global Web Index, користувачі Інтернету в 2014 році в середньому проводили в соціальних мережах 100 хвилин щодня. За цей час можна дізнатися не тільки новини друзів, колег і сусідів, але й отримати вичерпну інформацію про головні події дня в світі. Функціонал Facebook, Tumblr, YouTube, Pinterest, Instagram, публічних чатів в Viber, Telegram і Zello дозволяє будь-кому швидко створювати і агрегувати контент, а також отримувати доступ до широкої аудиторії. Статистика підтверджує: користувачі хочуть використовувати соцмережі як джерело новин. Взяти хоча б Tumblr: близько чверті мікроблогів сервісу інформаційні, а це понад 61 млн. сторінок. У сторінки на Facebook BreakingNews немає сайту, зате є понад 2 млн. передплатників! Згідно з дослідженнями Pew Research Center, в 2015 році вже 63% користувачів Facebook і Twitter сприймають соціальні медіа як головне джерело новин. Найбільше інформаційним повідомленням у соціальних мережах довіряють люди середнього віку. Вчені Вісконсинського університету (США) в своєму дослідженні проводять паралель між поширенням аматорських онлайн-ЗМІ в соціальних мережах і політичним режимом. На їхню думку, новинні медіа в соціальних мережах в демократичних країнах швидше виняток з правил, популярність таких проектів більше характерна для держав з авторитарним режимом, адже в жителів таких країн з’являється запит на інакшу від провладної точку зору. Прикладами таких інформаційних ресурсів можна назвати проект африканських активістів SwaziLeaks, який в Instagram і Twitter розповідає про корумпованість королівської сім’ї Свазіленду. Можливостями соціальних мереж повною мірою користуються й традиційні ЗМІ: після військового перевороту в Таїланді працювати в країні іноземним виданням стало особливо складно. Щоб уникнути блокування сайту служба BBC запустила в Facebook новинну сторінку тайською мовою. Причому відомості, що поширюються в соціальних медіа в країнах з авторитарними режимами, не тільки дають громадянам альтернативну офіційній пропаганді інформацію, але й нерідко сприяють усуненню останніх від влади. Так, падіння режиму Бен Алі в Тунісі у 2011 році деякі експерти назвали «першою революцією Wikileaks». За іншою версією – революцією Facebook. Активність протестного натовпу, судячи з усього, розвивалася в основному стихійно, підігріваючись соціальною мережею (кожен десятий житель країни – користувач мережі), а також витоками Wikileaks щодо нескінченної продажності, корумпованості правлячої сім’ї, з якою, була пов’язана мало не половина всякого сущого в Тунісі бізнесу. В Єгипті у мережі Facebook, через яку звучали антиурядові заклики, значилися сотні тисяч користувачів. Згодом влада заборонила єгиптянам доступ до мережі Facebook, мікроблогу Twitter, а пізніше повністю був відключений доступ до Інтернету. Незважаючи на це користувачі Twitter і Facebook знайшли обхідні шляхи для продовження електронного спілкування, поки доступ не був відновлений, а режим Мубарака – не повалений. Навіть український Євромайдан почався в листопаді 2013 з поста відомого в Україні журналіста і громадського діяча Мустафи Найєма. У нього в Facebook десятки тисяч підписчиків. Тому коли Найєм у той же день, коли уряд Миколи Азарова повідомив про припинення роботи над Угодою про Асоціацію з ЄС, поставив своїм читачам питання, чи готові вони вийти на Майдан мітингувати, сотні людей одразу ж висловили свою підтримку.