MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2002, #23

Впровадження норм європейського права
На жаль, кількість скарг про неправомірні дії міліції не зменшується Катування та жорстоке поводження
Дело Бориса Фельдмана и банка "Славянский". Тепер Володимир Бойко судиться із податківцями. Право на приватність
Газети-фальшивки: як з цим боротися? Захист від дискримінації
Рубильником по неплатниках та… правах людини. Хвороба неплатежів, що як іржа роз’їдає українську економіку, породжена самою державою ще на початку 90-х років минулого століття. Право власності
Хто ж порушує екологічне законодавство у Марганці? Міжетнічні відносини
Звіт про результати моніторингу якості осіннього призову 2001 року Міжконфесійні відносини
Чи має право сiльська громада впливати на рiшення, що стосуються її територiї? Хто винний?
"Український вісник" из подполья. Дні пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі та на Соловках. Депортовані народи
Ваші права при затриманні або арешті.

Впровадження норм європейського права

На жаль, кількість скарг про неправомірні дії міліції не зменшується

Усi виборчi перегони в сучаснiй iсторiї України позначилися єдиною спiльною рисою: появою фальшивих газет та агiток. З року в рiк виборчi технологiї, зокрема, й варiанти чорного пiару, змiнюються, а використання доброго iменi популярних газет для паплюження конкурентiв залишається найпопулярнiшою придумкою полiтпiару. Газети терплять не лише матерiальнi, а й моральнi збитки вiд номерiв-фальшивок, однак не можуть цьому протистояти. Адже пред’являти претензiї нi до кого, а правоохоронцi розслiдуванням таких справ просто не займаються.

Особливо активно пiарщики спрацювали на минулих президентських виборах 1999 року. Як кажуть, з розмахом. Доробок нашумiлих справ фальшивогазетникiв тодi становили майже мiльйонний тираж пiдробки "Сiльських вiстей", 300-тисячний тираж вiдомої черкаської "Антени". Перед виборами нинiшнього року в Криму 300-тисячним накладом було випущено фальшивий номер профспiлкової газети "Народная трибуна". Живучiсть цього виду чорного пiару пояснюється принаймнi двома причинами: безкарнiстю та впливовiстю замовникiв такого роду акцiй.

Як констатували експерти IМI, у жодному разi замовникiв чи виконавцiв цiєї брудної роботи не покарали. Як повiдомив редактор черкаської газети "Антенна" В. Воротник, за фактом появи фальшивки накладом у 300 тисяч примiрникiв редакцiя звернулася iз заявою i до прокуратури, i до управлiння внутрiшнiх справ. Однак, за словами редактора, жодних слiдчих дiй вони так i не провели. Цю справу врештi перекинули на дiльничного iнспектора. Однак, для правоохоронцiв 300 тисяч газет виявилися голкою у сiнi. Супер-професiонали нiяким чином не могли встановити, нi де було надруковано тираж, нi хто розповсюджував таку кiлькiсть фальшивок найвiдомiшої газети регiону.

Редакцiї газет як правило знають, хто зацiкавлений у появi фальшивки. Колектив "Антени" мав тодi намiр домогтися ретельного розслiдування i притягнення винних до вiдповiдальностi. Однак, правоохороннi органи вiдповiли, що не мають вiдповiдних фахiвцiв. З цього приводу нам сказали у Науково-дослiдному iнститутi судових експертиз, що подiбнi твердження не вiдповiдають дiйсностi. Довести факт фальшування газети не важко, але дуже дорого. Одна година роботи експерта коштує 20 гривень. А тiльки одна експертиза може затягнутися на десятки днiв. У разi порушення кримiнальної справи замовником експертиз має виступати слiдство. Але правоохоронцi з неохотою не лише розслiдують, а й загалом порушують такi кримiнальнi справи.

На те ж нарiкає i редактор "Сiльських вiстей", фальсифiкований номер яких був тричi виданий у 1999 роцi. Фальшивка iз критикою канiвської четвiрки основних опонентiв кандидата у президенти Леонiда Кучми — розiйшлася на Захiднiй Українi чи не мiльйонним тиражем. Редакцiя власними силами з’ясувала, що номер був вiддрукований у Рiвненськiй державнiй типографiї. Та пiсля того, як про це повiдомили правоохоронцiв, замовники змiнили типографiю, а редакцiю було повiдомлено, що знайти винуватцiв не вдалося.

Врештi й довибори до парламенту, що вiдбулися 14 липня цього року, пройшли не без газет-пiдробок. Тiльки тепер акцiї так би мовити, подрiбнiшали, перейшли на мiсцевий рiвень. Єдиний спосiб врятуватися вiд фальшивок редакцiї бачать у пiдняттi галасу на шпальтах газети з метою попередження громадськостi. Врештi спосiб виправданий. Однак, все частiше фальшивки стають засобом розправи iз справжнiми газетами. Iз подiбною проблемою стикнулася "Миргородська правда", про що IМI докладно iнформував.

У номерi-фальшивцi було надруковано фрагмент роз-друкiвок плiвок Мельниченка, у якому розмова про Г. Гонгадзе вiдбулася нiбито мiж Президентом Кучмою та його радником Володимиром Лановим, а не з Володимиром Литвиним. Врештi В.Лановий, що балотувався в депутати у мiсцевому окрузi, подав до суду на справжню редакцiю. Тепер редакцiя мусить у судi ще й доводити непричетнiсть до публiкацiї, а вiдповiдно й факт фальсифiкацiї номера своєї газети. До речi, редактор теж звернувся до правоохоронцiв iз заявою з проханням порушити кримiнальну справу по факту розповсюдження фальшивки. Однак, вiдповiдi вiд правоохоронцiв не надходило.

Варто пригадати i випадок iз донецьким адвокатом Сергiєм Саловим, який знайшов у своїй поштовiй скриньцi пiдроблений номер "Голосу України" iз повiдомленням про смерть кандидата у президенти Л.Кучми. Вiн показав його своїм сусiдам й отримав п’ятирічний термiн ув’язнення умовно за перешкоджання вiльному волевиявленню громадян. До речi, навiть у Верховному Судi України, який розглядав позов С. Салова, (а справа цього героя плiвок Мельниченка тягнеться з 1999 року), питання замовникiв фальшивки не ставилося. Залишилось воно без уваги i в Держкомiнформi України. Вочевидь тому, що нiхто не хоче копирсатися у бруднiй полiтичнiй бiлизнi й наживати собi ворогiв помiж представникiв влади, якi, як правило, є замовниками таких акцiй.

Таким чином, газети залишаються iз своїми судовими процесами на самотi. За два роки країна знову обиратиме Президента, тож газети знову стануть заручниками пiартехнологiй? Iнститут масової iнформацiї вирiшив з’ясувати, якi можливостi має преса для свого захисту вiд використання її авторитету. Питання виглядає майже риторичним. Найперше тому, що навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер "Миргородської правди", який ми принесли для зразку, вiд справжнього.

По-перше, пiдробники повнiстю скопiювали i верстку, i вихiднi данi. По-друге, використали набагато кращий папiр, нiж може собi дозволити редакцiя. По-третє, передрукували частково статтi зi справжньої газети. I по-четверте, матерiали проти влади (у справжньому номерi) i проти "Нашої України" та В.Ющенка (у пiдробцi) для полiтично непiдкованого читача виглядають однаковими. Хоча це лише на перший погляд. Для експерта встановити авторство не є складним завданням. Спецiалiсти iнституту судових експертиз мають достатньо можливостей для встановлення iстини. Як повiдомили в Iнститутi, для цього потрiбно провести мiнiмум чотири експертизи:

1. Технiчну експертизу документiв, тобто встановити виробника паперу, типографiю тощо.

2. Авторознавчу експертизу, яка дозволяє шляхом аналiзу авторських матерiалiв з’ясувати, чи належать цi тексти людинi, чиїм прiзвищем вони пiдписанi, або ж навпаки, встановлюється ймовiрний автор матерiалу.

3. Експертизу програмного забезпечення та комп’ютерних засобiв, яка дає можливiсть, зокрема, вiдновити знищенi тексти, тобто довести, що певнi матерiали були виготовленi на певному обладнаннi.

4. Дактилоскопiчну експертизу, яка допомагає встановити розповсюджувачiв газети, чи iнших, причетних до випуску фальшивки людей. Пальчики, як вiдомо, можна зчитати i через шiсть рокiв. Але головне не наставити своїх вiдбиткiв. Найкраще, газету-фальшивку одразу покласти у полiетиленовий пакет, файл, щоб не ускладнювати роботу експерта.

Фактично, без оперативникiв розслiдувати складну справу самотужки редакцiї не зможуть. Але частково убезпечитися можна. Наприклад, серйозним ставленням до внутрiшньоредакцiйних матерiалiв. Для цього потрiбно як мiнiмум надати юридичного статусу плану номера тощо. Юридично авторiв фальшивки, за умови їхнього встановлення, можна лише притягнути до вiдповiдальностi за порушення авторського права. Галас у ЗМI рiч корисна, однак не завадить редакцiї одразу ж звернутися iз заявою про злочин до райвiддiлу мiлiцiї, на територiї якого знаходиться редакцiя.

При подачi заяви слiд пам’ятати, що в бiльшостi випадкiв правоохоронцi не орiєнтуються, про який злочин ви ведете мову. Тож в заявi зробiть для них пiдказку, що порушено авторське право, за яке ККУ передбачає кримiнальну вiдповiдальнiсть. Скорiш за все, вам буде вiдмовлено в порушеннi кримiнальної справи, а щоб цього не сталося, у заявi зазначте, на яку суму вам завдано матерiальних збиткiв появою газети-фальшивки. Нарештi коли ви вже переконали правоохоронцiв, що таки скоєно злочин, i ви домоглися порушення кримiнальної справи, або навiть ви вже можете святкувати перемогу, отримавши вiдповiдь вiд мiлiцiї, що злочинцi встановленi. Про всяк випадок подайте цивiльний позов про вiдшкодування вам матерiальних збиткiв, в тому числi i моральної шкоди. Таким чином наступного разу добродiї подумають, чи є сенс використовувати вашу газету.

Коментар: Чому ця замітка викликає сумніви?

Цікаво ознайомитись — вражає масовість і масштаб фальсифікацій. Проте аргументи, позиція і висновки авторів у мене викликають серйозні сумніви.

Наївним і принципово невірним є речення "навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер". Неофіційна розмова з співробітником поважної установи не є експертизою. Ніякими нормативними документами не передбачено експертиз "з ходу". Експерти мають досліджувати об’єкт стільки часу, і такими методами, які дозволяють отримати найбільш повний і об’єктивний висновок. Проте, навіть якщо експертиза триває місяцями, це не означає, що експерти зайняті увесь час і його треба оплатити по ставці 20 гривень за годину.

Я переконаний, що при виданні фальшивої газети неможливо обійтись порушенням лише одного Закону "Про авторське право та суміжні права". Якщо фахівці акуратно все порозкладають, то неодмінно виявляться порушення цілого букету законів. Я не є ані юристом, ані фахівцем видавничої справи, і як дилетант можу помилятись. Проте, погортавши збірники законодавства, мені здається, що до цього переліку потраплять і ст. 47 Закону "Про інформацію"), і ст. 28 та 29 Закону "Про друковані засоби масової інформації", і ст. 7 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Випуск газети-фальшивки навряд чи може обійтись без порушень фінансового та податкового законодавства або підробки документів, на що є спеціальні статті Кримінального Кодексу.

Очевидно, що ключовим моментом у цих справах є визначити типографію, де була надрукована фальшивка. Тираж в 300 тисяч примірників тим паче мільйон за п’ять хвилин не надрукуєш. Не всяка друкарня його подужає, та ще форматом "Сільських вістей". Таких друкарень в Україні не так вже й багато, здебільшого вони в обласних центрах.

Станом на 1991 рік в кожній друкарні (як і в кожній редакції) були в наявності інформатори і СБУ, і міліції. Такою була політика партії, яка добре пам’ятала, яке полум’я вона свого часу розпалила з однієї "Іскри".

Незалежність України певною мірою ослабила агентурні мережі, але не зліквідувала. Після прийняття Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" вони продовжують функціонувати на правових засадах. Чи є зараз інформатори правоохоронних органів і спецслужб в типографіях, залишається лише здогадуватись. А як би Ви вчинили якби були керівною посадовою особою цих органів?

Те, що така система працює, видно на приклад Кременчуцького "Інформаційного бюлетеня". Коли деякі високі керівники висловили серйозне невдоволення його змістом, кілька випусків його ніде, навіть в друкарнях інших областей, редакція не могла надрукувати. Або отримати вже надрукований тираж, або виникали ще якісь перешкоди, необґрунтовані відмови і розриви договорів. Про це писав бюлетень ХПГ "Права людини".

Таким чином, не треба вірити пісням про велику складність цих справ. І для міліції, і для СБУ, і для прокуратури немає проблеми встановити, де саме такі тиражі були надруковані. Для процесуальної чистоти залишиться провести експертизу — чи справді на цьому конкретному обладнанні був надрукований тираж газети-фальшивки.

Крім того, папір і робота при таких тиражах коштують десятки тисяч гривень. І для правоохоронних органів не є проблеми встановити, хто оплатив замовлення. Навіть, якщо ці гроші платились готівкою! В цьому раз керівництво друкарні не сплатило податки і порушило ще кілька законів. Відмова у співробітництві із слідством ініціює окрему справу по цим порушенням з дуже серйозними наслідками. І якщо раптом слідчі і міліція, прокуратури чи СБУ, зайняті чи недостатньо розбираються у фінансових питаннях, їм прийде на допомогу Державна Податкова Адміністрація і доведе справу до кінця.

Також слідчі органи можуть встановити не тільки хто платив, а і коли, і хто забирав готову продукцію, і яким транспортом повезли тираж. Для професіоналів слідства це не є проблемою, аби вони хотіли це робити.

Отже, автори замітки суттєво недооцінюють характер, зміст та важкість злочинів такого ґатунку, натомість з наївною довірливістю переоцінюють складності слідства. Кілька разів говорять про ЗАМОВНИКІВ з влади, але не роблять остаточного логічного висновку.

Випуск газети-фальшивки великим тиражем є серйозним злочином, який порушує водночас низку законів і завдає великої шкоди діловій репутації видання і суспільній моралі. Він потребує значних коштів, чіткої координації в організації спільних дій багатьох людей, але порівняно легко може бути виявлений і розкритий. Такий злочини можуть залишатись нерозкритими і безкарними лише в раз НАВМИСНО· БЕЗДІЯЛЬНОСТІ правоохоронних органів та спецслужб.

Цій бездіяльності сприяють не лише зацікавленість у виданні фальшивок з боку певних високих посадових осіб, про яку пишуть автори замітки. Але найбільше цьому сприяють низькі рівні самоповаги та солідарності серед українських журналістів, які дуже мало зреагували на вкрай ганебні факти випуску фальшивок.

Журналістські спілки та правозахисні організації, які переймаються свободою преси, на жаль, не спромоглись організувати солідарну кампанію тиску на правоохоронні органи, який унеможливив би їх бездіяльність в розслідуванні вищезгаданих підробок.

Сергій Федоринчик




Катування та жорстоке поводження

Дело Бориса Фельдмана и банка "Славянский".

Пресс-релиз Адвокатской компании "Агеев, Бережной и партнеры"

27 августа 2002 г. в Апелляционном суде Луганской области началось рассмотрение апелляции Б.Фельдмана на приговор Артемовского местного суда г. Луганска.

На нашем сайте публикуется новая редакция апелляции, корая изменена в соответствии со ст. 355 УПК Украины и подана 20 августа 2002 г., а также текст дополнений к апелляции: http://ageyev.org/cases/feldman/appeal/dopoln01frame.htm

Бориса Фельдмана защищают адвокаты Виктор Агеев, Мария Еремеева, Андрей Федур и Владимир Приходько. Государственное обвинение поддерживают прокуроры Сергей Бурдейный и Валентина Нудько. Дело слушается коллегией судей в составе трех судей апелляционного суда: председательствующая — судья Запорожченко, судьи Кожушок и Божко.

В начале заседания Борисом Фельдманом был заявлен отвод прокурорам Бурдейному и Нудько. Мотивом отвода было то, что прокуроры совершали служебные преступления при слушании дела в суде первой инстанции. В частности, поддерживая обвинение в совершении действий? не являющихся преступлением, прокуроры тем самым сами совершили преступление? предусмотренное ст. 372 УК Украины — "привлечение заведомо невиновного к уголовной ответственности" Фельдман указал, что заявление о возбуждении уголовного дела в отношении указанных прокуроров он делал в суде первой инстанции. Отвод был поддержан защитниками, которые, в частности, указывали на то, что прокуроры прекрасно понимают, что они поддерживают обвинения в совершении действий, не являющихся противоправными. Судом отвод отклонен.

Борис Фельдман также заявил суду ходатайство о необходимости проведения предварительного рассмотрения дела апелляционным судом для надлежащей подготовки дела к слушанию в апелляционном суде. Это ходатайство было поддержано защитниками, которые также указали, что поскольку из суда первой инстанции в апелляционный суд переданы не все, а только некоторые тома уголовного дела, рассмотрение апелляционным судом дела невозможно до тех пор, пока не будут истребованы все тома дела.

Кроме того, Борисом Фельдманом и его защитниками апелляционному суду была представлена копия решения Верховного суда Украины от 30 мая 2002 г. (http://ageyev.org/cases/feldman/156/supremecourt30.05.2002.htm) Этим решением Верховный суд установил, что с 13 марта 2001 г. по настоящее время отсутствуют правовые основания для содержания Бориса Фельдмана под стражей. Решение Верховного суда принято полным составом судебной палаты по гражданским делам, является окончательным и обжалованию не подлежит. Факты установленные этим решением суда, считаются доказанными. Таким образом, Луганский апелляционный суд обязан немедленно освободить Бориса Фельдмана, соответствующее письменное ходатайство передано суду.

***

28 августа 2002 г. определением Апелляционного суда Луганской области отклонено ходатайство Бориса Фельдмана о проведении предварительного рассмотрения дела, в ходе которого должны были быть рассмотрены несколько вопросов касающихся надлежащей подготовки дела к слушанию в апелляционном суде, в том числе об освобождении Фельдмана из-под стражи.

По ходатайству защитников, несмотря на возражение прокурора, суд вынес определение, которым разрешил проведение журналистами в зале суда видео- и фотосъемки и аудиозаписи. Таким образом журналисты имеют возможность работать в зале суда и фиксировать процесс.

Суд заслушал пояснения Фельдмана и представителя государственного обвинения об освобождении Фельдмана из-под стражи, после чего объявил перерыв до 29 августа. На этом заседании суд должен выслушать выступления защитников по этому поводу.

Ходатайство о немедленном освобождении Бориса Фельдмана из-под стражи основано на решении Верховного Суда Украины от 30 мая 2002 г. (текст см. на http://ageyev.org/cases/feldman/156/supremecourt30.05.2002.htm ) Этим решением Верховный суд установил, что с 13 марта 2001 г. по настоящее время отсутствуют правовые основания для содержания Бориса Фельдмана под стражей. Решение Верховного Суда Украины принято полным составом судебной палаты по гражданским делам, является окончательным и обжалованию не подлежит. Факты установленные этим решением суда считаются установленными и обязательны для суда. Таким образом, Луганский апелляционный суд обязан немедленно освободить Бориса Фельдмана.




Тепер Володимир Бойко судиться із податківцями.

Кримінальну справу проти донецького журналіста Володимира Бойка було закрито. Суд визнав незаконним його затримання.

28 серпня донецький журналіст Володимир Бойко подав до місцевого суду Ворошиловського району міста Донецька скаргу на постанову прокуратури міста Донецька про закриття кримінальної справи стосовно нього.

Володимир Бойко оскаржує мотиви і підстави закриття кримінальної справи, яка була порушена стосовно нього за ухилення від сплати податків. Провадження закрито за п.2 ч.6 КПК України у зв’язку з відсутністю складу злочину. "Я вважаю, що закривати треба за п.1 цієї статті — за відсутності події злочину," — повідомив ІМІ Володимир Бойко. Журналіст вважає, що за три місяці слідства так і не було добуто будь-якої податкової недоїмки з його вини. Здається, думку журналіста поділяє і прокуратура, у постанові якої зазначено, що "обвинение не конкретизировано в части суммы налогов, не уплаченных в бюджет в результате действий обвиняемого".

Як стало відомо ІМІ, в провадженні податкової міліції Донецької області знаходиться близько 400 справ, порушених за фактом несплати податків. І тільки в трьох випадках орган слідства звертався до суду з поданням про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Володимир Бойко був четвертим.

Нагадаємо, що Володимир Бойко був затриманий податківцями 25 червня 2002 року безпосередньо у приміщенні редакції газети "Салон Дона і Баса" і був звинувачуваний слідством у несплаті податків.

Інститут масової інформації 27.08.2002 www.imi.org.ua




Право на приватність

Газети-фальшивки: як з цим боротися?

Усi виборчi перегони в сучаснiй iсторiї України позначилися єдиною спiльною рисою: появою фальшивих газет та агiток. З року в рiк виборчi технологiї, зокрема, й варiанти чорного пiару, змiнюються, а використання доброго iменi популярних газет для паплюження конкурентiв залишається найпопулярнiшою придумкою полiтпiару. Газети терплять не лише матерiальнi, а й моральнi збитки вiд номерiв-фальшивок, однак не можуть цьому протистояти. Адже пред’являти претензiї нi до кого, а правоохоронцi розслiдуванням таких справ просто не займаються.

Особливо активно пiарщики спрацювали на минулих президентських виборах 1999 року. Як кажуть, з розмахом. Доробок нашумiлих справ фальшивогазетникiв тодi становили майже мiльйонний тираж пiдробки "Сiльських вiстей", 300-тисячний тираж вiдомої черкаської "Антени". Перед виборами нинiшнього року в Криму 300-тисячним накладом було випущено фальшивий номер профспiлкової газети "Народная трибуна". Живучiсть цього виду чорного пiару пояснюється принаймнi двома причинами: безкарнiстю та впливовiстю замовникiв такого роду акцiй.

Як констатували експерти IМI, у жодному разi замовникiв чи виконавцiв цiєї брудної роботи не покарали. Як повiдомив редактор черкаської газети "Антенна" В. Воротник, за фактом появи фальшивки накладом у 300 тисяч примiрникiв редакцiя звернулася iз заявою i до прокуратури, i до управлiння внутрiшнiх справ. Однак, за словами редактора, жодних слiдчих дiй вони так i не провели. Цю справу врештi перекинули на дiльничного iнспектора. Однак, для правоохоронцiв 300 тисяч газет виявилися голкою у сiнi. Супер-професiонали нiяким чином не могли встановити, нi де було надруковано тираж, нi хто розповсюджував таку кiлькiсть фальшивок найвiдомiшої газети регiону.

Редакцiї газет як правило знають, хто зацiкавлений у появi фальшивки. Колектив "Антени" мав тодi намiр домогтися ретельного розслiдування i притягнення винних до вiдповiдальностi. Однак, правоохороннi органи вiдповiли, що не мають вiдповiдних фахiвцiв. З цього приводу нам сказали у Науково-дослiдному iнститутi судових експертиз, що подiбнi твердження не вiдповiдають дiйсностi. Довести факт фальшування газети не важко, але дуже дорого. Одна година роботи експерта коштує 20 гривень. А тiльки одна експертиза може затягнутися на десятки днiв. У разi порушення кримiнальної справи замовником експертиз має виступати слiдство. Але правоохоронцi з неохотою не лише розслiдують, а й загалом порушують такi кримiнальнi справи.

На те ж нарiкає i редактор "Сiльських вiстей", фальсифiкований номер яких був тричi виданий у 1999 роцi. Фальшивка iз критикою канiвської четвiрки основних опонентiв кандидата у президенти Леонiда Кучми — розiйшлася на Захiднiй Українi чи не мiльйонним тиражем. Редакцiя власними силами з’ясувала, що номер був вiддрукований у Рiвненськiй державнiй типографiї. Та пiсля того, як про це повiдомили правоохоронцiв, замовники змiнили типографiю, а редакцiю було повiдомлено, що знайти винуватцiв не вдалося.

Врештi й довибори до парламенту, що вiдбулися 14 липня цього року, пройшли не без газет-пiдробок. Тiльки тепер акцiї так би мовити, подрiбнiшали, перейшли на мiсцевий рiвень. Єдиний спосiб врятуватися вiд фальшивок редакцiї бачать у пiдняттi галасу на шпальтах газети з метою попередження громадськостi. Врештi спосiб виправданий. Однак, все частiше фальшивки стають засобом розправи iз справжнiми газетами. Iз подiбною проблемою стикнулася "Миргородська правда", про що IМI докладно iнформував.

У номерi-фальшивцi було надруковано фрагмент роз-друкiвок плiвок Мельниченка, у якому розмова про Г. Гонгадзе вiдбулася нiбито мiж Президентом Кучмою та його радником Володимиром Лановим, а не з Володимиром Литвиним. Врештi В.Лановий, що балотувався в депутати у мiсцевому окрузi, подав до суду на справжню редакцiю. Тепер редакцiя мусить у судi ще й доводити непричетнiсть до публiкацiї, а вiдповiдно й факт фальсифiкацiї номера своєї газети. До речi, редактор теж звернувся до правоохоронцiв iз заявою з проханням порушити кримiнальну справу по факту розповсюдження фальшивки. Однак, вiдповiдi вiд правоохоронцiв не надходило.

Варто пригадати i випадок iз донецьким адвокатом Сергiєм Саловим, який знайшов у своїй поштовiй скриньцi пiдроблений номер "Голосу України" iз повiдомленням про смерть кандидата у президенти Л.Кучми. Вiн показав його своїм сусiдам й отримав п’ятирічний термiн ув’язнення умовно за перешкоджання вiльному волевиявленню громадян. До речi, навiть у Верховному Судi України, який розглядав позов С. Салова, (а справа цього героя плiвок Мельниченка тягнеться з 1999 року), питання замовникiв фальшивки не ставилося. Залишилось воно без уваги i в Держкомiнформi України. Вочевидь тому, що нiхто не хоче копирсатися у бруднiй полiтичнiй бiлизнi й наживати собi ворогiв помiж представникiв влади, якi, як правило, є замовниками таких акцiй.

Таким чином, газети залишаються iз своїми судовими процесами на самотi. За два роки країна знову обиратиме Президента, тож газети знову стануть заручниками пiартехнологiй? Iнститут масової iнформацiї вирiшив з’ясувати, якi можливостi має преса для свого захисту вiд використання її авторитету. Питання виглядає майже риторичним. Найперше тому, що навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер "Миргородської правди", який ми принесли для зразку, вiд справжнього.

По-перше, пiдробники повнiстю скопiювали i верстку, i вихiднi данi. По-друге, використали набагато кращий папiр, нiж може собi дозволити редакцiя. По-третє, передрукували частково статтi зi справжньої газети. I по-четверте, матерiали проти влади (у справжньому номерi) i проти "Нашої України" та В.Ющенка (у пiдробцi) для полiтично непiдкованого читача виглядають однаковими. Хоча це лише на перший погляд. Для експерта встановити авторство не є складним завданням. Спецiалiсти iнституту судових експертиз мають достатньо можливостей для встановлення iстини. Як повiдомили в Iнститутi, для цього потрiбно провести мiнiмум чотири експертизи:

1. Технiчну експертизу документiв, тобто встановити виробника паперу, типографiю тощо.

2. Авторознавчу експертизу, яка дозволяє шляхом аналiзу авторських матерiалiв з’ясувати, чи належать цi тексти людинi, чиїм прiзвищем вони пiдписанi, або ж навпаки, встановлюється ймовiрний автор матерiалу.

3. Експертизу програмного забезпечення та комп’ютерних засобiв, яка дає можливiсть, зокрема, вiдновити знищенi тексти, тобто довести, що певнi матерiали були виготовленi на певному обладнаннi.

4. Дактилоскопiчну експертизу, яка допомагає встановити розповсюджувачiв газети, чи iнших, причетних до випуску фальшивки людей. Пальчики, як вiдомо, можна зчитати i через шiсть рокiв. Але головне не наставити своїх вiдбиткiв. Найкраще, газету-фальшивку одразу покласти у полiетиленовий пакет, файл, щоб не ускладнювати роботу експерта.

Фактично, без оперативникiв розслiдувати складну справу самотужки редакцiї не зможуть. Але частково убезпечитися можна. Наприклад, серйозним ставленням до внутрiшньоредакцiйних матерiалiв. Для цього потрiбно як мiнiмум надати юридичного статусу плану номера тощо. Юридично авторiв фальшивки, за умови їхнього встановлення, можна лише притягнути до вiдповiдальностi за порушення авторського права. Галас у ЗМI рiч корисна, однак не завадить редакцiї одразу ж звернутися iз заявою про злочин до райвiддiлу мiлiцiї, на територiї якого знаходиться редакцiя.

При подачi заяви слiд пам’ятати, що в бiльшостi випадкiв правоохоронцi не орiєнтуються, про який злочин ви ведете мову. Тож в заявi зробiть для них пiдказку, що порушено авторське право, за яке ККУ передбачає кримiнальну вiдповiдальнiсть. Скорiш за все, вам буде вiдмовлено в порушеннi кримiнальної справи, а щоб цього не сталося, у заявi зазначте, на яку суму вам завдано матерiальних збиткiв появою газети-фальшивки. Нарештi коли ви вже переконали правоохоронцiв, що таки скоєно злочин, i ви домоглися порушення кримiнальної справи, або навiть ви вже можете святкувати перемогу, отримавши вiдповiдь вiд мiлiцiї, що злочинцi встановленi. Про всяк випадок подайте цивiльний позов про вiдшкодування вам матерiальних збиткiв, в тому числi i моральної шкоди. Таким чином наступного разу добродiї подумають, чи є сенс використовувати вашу газету.

Коментар: Чому ця замітка викликає сумніви?

Цікаво ознайомитись — вражає масовість і масштаб фальсифікацій. Проте аргументи, позиція і висновки авторів у мене викликають серйозні сумніви.

Наївним і принципово невірним є речення "навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер". Неофіційна розмова з співробітником поважної установи не є експертизою. Ніякими нормативними документами не передбачено експертиз "з ходу". Експерти мають досліджувати об’єкт стільки часу, і такими методами, які дозволяють отримати найбільш повний і об’єктивний висновок. Проте, навіть якщо експертиза триває місяцями, це не означає, що експерти зайняті увесь час і його треба оплатити по ставці 20 гривень за годину.

Я переконаний, що при виданні фальшивої газети неможливо обійтись порушенням лише одного Закону "Про авторське право та суміжні права". Якщо фахівці акуратно все порозкладають, то неодмінно виявляться порушення цілого букету законів. Я не є ані юристом, ані фахівцем видавничої справи, і як дилетант можу помилятись. Проте, погортавши збірники законодавства, мені здається, що до цього переліку потраплять і ст. 47 Закону "Про інформацію"), і ст. 28 та 29 Закону "Про друковані засоби масової інформації", і ст. 7 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Випуск газети-фальшивки навряд чи може обійтись без порушень фінансового та податкового законодавства або підробки документів, на що є спеціальні статті Кримінального Кодексу.

Очевидно, що ключовим моментом у цих справах є визначити типографію, де була надрукована фальшивка. Тираж в 300 тисяч примірників тим паче мільйон за п’ять хвилин не надрукуєш. Не всяка друкарня його подужає, та ще форматом "Сільських вістей". Таких друкарень в Україні не так вже й багато, здебільшого вони в обласних центрах.

Станом на 1991 рік в кожній друкарні (як і в кожній редакції) були в наявності інформатори і СБУ, і міліції. Такою була політика партії, яка добре пам’ятала, яке полум’я вона свого часу розпалила з однієї "Іскри".

Незалежність України певною мірою ослабила агентурні мережі, але не зліквідувала. Після прийняття Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" вони продовжують функціонувати на правових засадах. Чи є зараз інформатори правоохоронних органів і спецслужб в типографіях, залишається лише здогадуватись. А як би Ви вчинили якби були керівною посадовою особою цих органів?

Те, що така система працює, видно на приклад Кременчуцького "Інформаційного бюлетеня". Коли деякі високі керівники висловили серйозне невдоволення його змістом, кілька випусків його ніде, навіть в друкарнях інших областей, редакція не могла надрукувати. Або отримати вже надрукований тираж, або виникали ще якісь перешкоди, необґрунтовані відмови і розриви договорів. Про це писав бюлетень ХПГ "Права людини".

Таким чином, не треба вірити пісням про велику складність цих справ. І для міліції, і для СБУ, і для прокуратури немає проблеми встановити, де саме такі тиражі були надруковані. Для процесуальної чистоти залишиться провести експертизу — чи справді на цьому конкретному обладнанні був надрукований тираж газети-фальшивки.

Крім того, папір і робота при таких тиражах коштують десятки тисяч гривень. І для правоохоронних органів не є проблеми встановити, хто оплатив замовлення. Навіть, якщо ці гроші платились готівкою! В цьому раз керівництво друкарні не сплатило податки і порушило ще кілька законів. Відмова у співробітництві із слідством ініціює окрему справу по цим порушенням з дуже серйозними наслідками. І якщо раптом слідчі і міліція, прокуратури чи СБУ, зайняті чи недостатньо розбираються у фінансових питаннях, їм прийде на допомогу Державна Податкова Адміністрація і доведе справу до кінця.

Також слідчі органи можуть встановити не тільки хто платив, а і коли, і хто забирав готову продукцію, і яким транспортом повезли тираж. Для професіоналів слідства це не є проблемою, аби вони хотіли це робити.

Отже, автори замітки суттєво недооцінюють характер, зміст та важкість злочинів такого ґатунку, натомість з наївною довірливістю переоцінюють складності слідства. Кілька разів говорять про ЗАМОВНИКІВ з влади, але не роблять остаточного логічного висновку.

Випуск газети-фальшивки великим тиражем є серйозним злочином, який порушує водночас низку законів і завдає великої шкоди діловій репутації видання і суспільній моралі. Він потребує значних коштів, чіткої координації в організації спільних дій багатьох людей, але порівняно легко може бути виявлений і розкритий. Такий злочини можуть залишатись нерозкритими і безкарними лише в раз НАВМИСНО· БЕЗДІЯЛЬНОСТІ правоохоронних органів та спецслужб.

Цій бездіяльності сприяють не лише зацікавленість у виданні фальшивок з боку певних високих посадових осіб, про яку пишуть автори замітки. Але найбільше цьому сприяють низькі рівні самоповаги та солідарності серед українських журналістів, які дуже мало зреагували на вкрай ганебні факти випуску фальшивок.

Журналістські спілки та правозахисні організації, які переймаються свободою преси, на жаль, не спромоглись організувати солідарну кампанію тиску на правоохоронні органи, який унеможливив би їх бездіяльність в розслідуванні вищезгаданих підробок.

Сергій Федоринчик




Захист від дискримінації

Рубильником по неплатниках та… правах людини. Хвороба неплатежів, що як іржа роз’їдає українську економіку, породжена самою державою ще на початку 90-х років минулого століття.

П.Продан, директор ВАТ "Луганське енергетичне об’єднання", кинув нещодавно крилату фразу: "Я об’явив джихад неплатникам". Але як і у ісламських терористів, жертвами цього "джихаду" є переважно невинуваті люди. А джихадисти і їх цілі переділяють між собою гроші. Зібрані з тих же самих безвинних людей.

ВАТ "Луганське енергетичне об’єднання" почало працювати на другий день після березневих виборів, 1 квітня цього року, перейнявши на себе майно і розвинене господарство колишнього "Луганськобленерго". У ЗМІ широко почала обговорюватися думка, що ЛЕО — перший приватний "електротрейдер", що реалізує електроенергію у роздріб. Та це свого роду гіперболізація заради додаткового іміджу. Який, враховуючи обрану П.Проданом стратегію, дуже може стати в нагоді.

В дійсності "Луганськобленерго" був фактично приватним уже кілька років тому, коли контрольний пакет належав фірмі "Верона-плюс", контрольованій народним депутатом Костянтином Жеваго. Жорстока "енергетична" війна за контроль над рубильником — із захватами території, арештами, екстрадиціями, навіть — із смертю людини, принесла перемогу луганській облдержадміністрації: влітку 2000 року за рішенням Вищого Арбітражного суду 35% акцій були повернуті в державну власність, що дало змогу ОДА контролювати 60%-вий пакет.

Те, що було відібрано у Костянтина Жеваго, через два роки було передано ЛЕО, очолюване П.Проданом. До останнього, на відміну від К.Жеваго, в облдержадміністрації відношення настільки добре, що він може дозволити собі заявити на апаратній нараді в ОДА про проголошений ним "джихад" зібранню людей, проти яких начебто й спрямовані його дії.

Хвороба неплатежів, що як іржа роз’їдає українську економіку, породжена самою державою ще на початку 90-х років минулого століття. Кілька спроб розв’язати її зробив Л.Кучма у перший рік свого Президентства — шляхом примусових взаємозаліків заборгованостей. Дарма, ці акції лише довели, що першопричина проблеми — борги бюджету. Але за десятиліття, що держава обманювала своїх громадян, останні привчилися до того ж. Не платити, і перш за усе — за комунальні послуги, стало в суспільстві нормальним явищем. І у підприємства, що бажає рентабельно торгувати електроенергією, немає іншого виходу, ніж як примусити споживачів платити за рахунками. Особливо споживачів, що фінансуються з бюджету.

П. Продан демонстративно оголосив війну неплатникам. І позицію ЛЕО щодо бюджетних закладів – неплатників, висловив достатньо жорстко: "Ні лікарні, ні дитячі сади, ні школи виключенням не будуть: усі, хто фінансується з бюджету і не розплачується за енергію, будуть відключатися".

Підприємство сьогодні дійсно в непростому становищі: загальна сума боргів усіх споживачів області перед Луганським енергетичним об’єднанням перевищує 100 мільйонів гривень. У свою чергу борг ЛЕО енергоринку України склав 130,1 млн. грн. Це не враховуючі 1409,7 млн. грн., що заборгувало енергоринку "почівше в бозі" "Луганськобленерго".

Значних коштів потребують зношені основні фонди: практично всі підстанції вимагають серйозного ремонту. Тільки на реконструкцію Вергунскої підстанції необхідно 4 мільйони гривень.

Велику шкоду підприємству наносять крадії: тільки у липні мисливці за кольоровим металом вирізали більш 36 кілометрів проводів, майже півкілометра кабелю. Це принесло більш 100 тисяч гривень збитків. З початку року збитки ЛЕО від крадіжок устаткування перевищують 3 мільйони гривень. Майже щодня служба безпеки "Об’єднання" виявляє на пунктах прийому кольорового брухту метри проводів, вирізаних металістами.

П.Продан не є винахідником способу боротьби з неплатежами за комунальні послуги шляхом відключення неплатників. Немало керівників намагалися його застосувати, але на Луганщині до Продана це не вдавалося нікому. Не пізніше як у травні цього року директор "Луганськводоканалу" М.Клєутін спробував, ні, не виключити, а лише обмежити подачу води в будинки з низьким рівнем проплат. І … лишився посади. Те, що дозволяється робити сьогодні директору ЛЕО, навряд чи дозволили б комусь іншому.

Але не думаю, що справа тут у якихось особистих здібностях Петра Васильовича. Є, на мій погляд, більш могутня сила, ніж найпереконливіше пояснення проблем підприємства. Це гроші. Ось яку інформацію розповсюдило днями паливно-енергетичне управління Луганської облдержадміністрації: "690,4 млн. грн. чи 85,1% від нарахованої суми оплачено споживачами електроенергії у Луганській області з початку поточного року. Заборгованість споживачів області станом на 1 серпня складає 1409,7 млн. грн. Заборгованість ВАТ "Луганськобленерго" і ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання" перед ДП "Енергоринок" складає 1896,6 млн. грн. і 130,1 млн. грн. відповідно".

Складається враження, що відношення до дебіторів і кредиторів "Луганськобленерго" в ЛЕО принципово різне. Якщо це дійсно так, просте вибивання боргів дозволить отримати майже 1300 млн. чистого прибутку. Є за що "напрягатися" П.Продану і тим, хто стоїть за цим. На ще одну можливу рушійну силу вказав редактор газети "Ракурс плюс" М.Северін. Він вважає, що під відключення сьогодні попадають лише бюджетні установи, комунальні та безнадійні підприємства, щодо яких немає перспектив приватизації. Щодо інших — то вони продовжують отримувати електроенергію, збільшуючи борг. Чи не чекає їх доля, подібна долі кількох підприємств Луганщини, які отримували газ у борг від Луганського енергетичного альянсу?

Кампанія відключень боржників почалася два місяці тому і на сьогодні, за даними паливно-енергетичного управління Луганської облдержадміністрації, від електропостачання відключені 1495 підприємств і організацій-боржників. Крім того, ЛЕО загрожує відключенням від енергопостачання ще сорока підприємствам регіону. Сума їхнього боргу за спожиту електроенергію склала 105 тисяч гривень. Треба враховувати, що відключення підприємств рідко буває стовідсотковим — частіше це ситуація періодичного включення-виключення, що супроводжується вимогами про оплату.

Кілька історій для прикладу й узагальнень.

1 серпня Луганське енергетичне об’єднання обмежило подачу електроенергії ДКП "Луганскводоканал", частка якого у забезпеченні водою жителів Луганської області складає 30%. Під відключення попали Кремінське, Светличинське, Лутугинське й Перевальске управління "Луганськводоканалу. Свої дії в ЛЕО пояснили позицією директора "Луганськводоканалу" Маноліса Пілавова, який не надав "Луганському енергетичному об’єднанню" пропозицій по збільшенню оплати за спожиту електроенергію.

Але вже другого серпня енергопостачання було поновлено. За інформацією ЛЕО, були проведені переговори між Петром Проданом та Манолісом Пілавовим, під час яких був складений графік поступового збільшення оплати спожитої "Луганскводпромом" електроенергії. У серпні "Луганськводпром" зобов’язався виплатити 45% спожитої електроенергії і поступово підвищувати рівень поточної оплати, довівши її у грудні 2002 року до 100%. У червні "Луганськводпром" оплатив ЛЕО 41,6% спожитої електроенергії, а борг за термін із квітня по червень, складає 7,5 млн. гривень.

З першого серпня припинились відключення медичних закладів Луганська. Відбулося це внаслідок домовленості між енергетичним об’єднанням і міським управлінням охорони здоров’я про сплату боргів за спожиту електрику до кінця серпня. "Оплата має бути щоденною, починаючи з 5 серпня", — повідомила прес-секретар об’єднання Ірина Коростельова. Борг установ охорони здоров’я Луганська перед енергетиками наприкінці липня перевищував 138 тис. грн., і ЛЕО почало періодично відключати медичні заклади.

Як бачимо, вимоги до кожного неплатника суто індивідуальні — для Пілавова достатнім було пообіцяти збільшити оплату з 41 до 45%, у той час як медикам прийшлося пообіцяти погасити усі борги. Мабуть що Петро Васильович добре знає, з кого скільки можна узяти й вимагає не більше можливого.

Проте метою нашого аналізу не є з’ясування обставин, як один підприємець примушує платити борги іншого. Нас більше цікавлять люди, що є споживачами послуг і першого й другого, сумлінно платять за ці послуги і в наслідок з’ясування відносин між ними опиняються в ситуації безвинно постраждалих. Ось як описує ці ситуації М.Северін:

"16 липня на підстанціях ДКП "Луганськелектротранс" була відключена напруга з 14.00 до 17.00. 17 липня тролейбуси не працювали з 4.00 до 11.00, трамваї — з 4.00 до 13.00. Через простій у транспорті, як повідомила газета "Вечірній Луганськ", ДКП "Луганськелектротранс" втратило близько 30 тисяч гривень плюс зайняла підстанція, ремонт якої буде коштувати близько 15 тисяч. Тобто через те, що з Києва невчасно прийшла субвенція, транспортники заборгували вищезгаданому ТОВ 78,1 тис. грн. Пан Продан відключив електроенергію. Ні, не в Києві, не в Міністерстві фінансів, а у луганських транспортників. Завило, природно, усе місто — трамваї й тролейбуси — транспорт ветеранів, незаможних, словом, тих, кого трохи раніше уже встиг ограбувати Ощадбанк.

Чи інший приклад. Мер Луганська заявив, що нова влада по-дорослому поставилася до організації літнього відпочинку дітей. Депутати знаходили кошти з бюджету, найкрутіші — виділяли гривні на путівки малозабезпеченим із власної кишені. Керівництво міста їздило на інспекторські перевірки в табори дитячого відпочинку, на урочисті лінійки, щоб особисто, так сказати, одержати подяку. Уже був набраний і барвисто оформлений звіт типу: "У нинішньому році в таборах відпочило дітей на (прочерк) більше, ніж у минулому".

Але прийшов п. Продан і. просто вирубав рубильник.

22 липня в 9.30 була відключена подача електроенергії на Кондрашевську насосну станцію (і не тільки на неї!) "Луганськводпрома". Без води залишилося біля десятка літніх оздоровчих таборів — кілька тисяч дітей, батьки яких сумлінно оплатили путівки, витягши із сімейного бюджету в середньому близько 300-350 грн. Реально встало питання закриття таборів. Моральна втрата нанесена дітям і їхнім батькам — як сумлінним споживачам".

Як бачимо, не тільки права однієї конкретної людини в Україні можна порушити абсолютно безкарно, тут можна розтоптати права тисяч, і при цьому уявляти себе новим героєм України (на одній з прес-конференцій Петро Продан заявив, що якщо забезпечить 90 % проплат до кінця року, то він буде новим героєм України).

За інформацією облдержадміністрації, у липні поточного року споживачами області за спожиту електроенергію оплачено 109,9 млн. грн. Оптовому ринку електроенергії перераховано 95,8 млн. грн. чи 84,6 %. У розрізі сфер економіки області розрахунки за спожиту електроенергію склали: вугільна — 79,9%, металургійна — 129,9%, населення — 99,5%. Мікроекономічні наслідки діяльності керівництва ЛЕО безсумнівно є. Що ж до наслідків правових, у вигляді відповідальності за масові порушення прав людини, то у нас, за звичаєм, переможців не судять. А людина в Україні переможцем ніколи не була — виключно гетьмани-полковники, губернатори-Продани.




Право власності

Хто ж порушує екологічне законодавство у Марганці?

Нашою організацією 05.05.02 р. була відправлена заява на адреси: міністра транспорту України, начальника Криворізького відділення Придніпровської залізниці та міського голови м.Марганець пана Кузнєцова С.І., в якій доведено до відома адресатів про порушення екологічного законодавства та права людини на здорове довкілля робітниками залізниці, які спалювали сміття, що накопичилося вздовж колії. Коли ж мешканці прилеглих вулиць зробили зауваження — їм відповіли: "Это не ваше дело!". Отже, головна інституція, що вирішує (має вирішувати) ці питання — екологічна інспекція, саме туди ми і направили наш лист.

На мій погляд, навіть зараз екологічній інспекції варто повідомити про вжиті заходи і відсутність позитивного результату. В принципі, інспекція сама має відслідковувати подібні порушення. Крім того, там знатимуть, що люди не залишають поза увагою такі речі.

Через 2 місяці отримуємо відповідь з державної адміністрації залізничного транспорту України. Заява за дорученням була розглянута в Головному управлінні колійного господарства за участю служби колії Придніпровської залізниці, там була проведена оперативна нарада з робітниками Нікопольської дистанції колії, де встановлено, що до вказаного випадку, який трапився 30 квітня 2002 року у м.Марганець робітники Нікопольської дистанції колії не причетні. Тут описують детально, що робили працівники цього відділення залізниці у той день (вказані прізвища монтера колії, сигналіста, шляхового майстра). Згідно з доповідною запискою цих робітників, бур’яни, разом з побутовим сміттям, що скидається вздовж смуги відведення залізничної колії, підпалили МІСЦЕВІ МЕШКАНЦІ.

Вважаю, що до згаданих відомств необхідно надіслати нового листа, в якому зазначити, що порушені терміни відповіді, додати свідчення мешканців вулиці про справжніх винуватців підпалу, запропонувати надіслати на місце комісію для з’ясування справжнього стану речей, зустрітися із свідками — місцевими мешканцями.

Виходить, що наша заява недостовірна, можна сказати — просто ми набрехали, зробили наклеп на робітників залізниці, а редактор газети "Марганчанка", до якої я віддав відповідь залізничників, тому що саме в цій газеті був надрукований сам текст заяви, опосередковано це підтвердила — заголовок відповіді залізничників на нашу заяву в газеті був такий: "Сміття впродовж залізничної колії спалюють самі городищани", незважаючи на те, що ми маємо свідків правоти нашої заяви. Ми не кровожерливі, нам не головне, щоб когось покарали, головне, щоб в подальшому не порушувалось екологічне законодавство, і менше було брехні, на що ми все ж таки маємо надію.

Часом не завадить побути і кровожерливим, бо ми теж не безкровні, коли нас поїдають. Головне, домогтися дії закону, а він у демократичній державі не може бути кровожерним.




Міжетнічні відносини

Звіт про результати моніторингу якості осіннього призову 2001 року

Харківська обласна спілка солдатських матерів (ХОССМ) та Харківська робоча група МТПЛ-УС продовжує проводити моніторинг якості призову солдат строкової служби, що призвані з Харкова та Харківської області. Моніторинг осіннього призову 2001 року проводився за фінансової підтримки Національного Демократичного Інституту.

До військових частин, де проходять строкову службу харків’яни, було направлено анкети — запити. Надаємо порівняльну Діаграму №1, яка свідчить про кількість відповідей на наші запитання, а також про бажання командирів військових частин приймати участь у нашому моніторингу.

З Харкова та Харківської області під час осіннього призову 2001 р. до лав збройних сил України було направлено 2029 призовників. В тих військових частинах, про які ми маємо відомості, проходять службу 768 молодих солдат осіннього призову 2001 року, що становить близько 37,85 % від загальної кількості призовників.

Командири 8 військових частин відповіли на нашу анкету однозначно — у них немає ніяких претензій до якості призову (цитуємо): "Всі відповідають вимогам законодавства України щодо призову у Збройні Сили України," "Військовослужбовці з гідністю виконують свій службовий обов’язок, ще більше наберуть в собі сили та здоров’я", "Результатами призову ми задоволені, з військовими обов’язками справляються, фізично розвинені добре. Деякі з них зарекомендували себе з кращої сторони і були заохочені командиром частини грамотами та подяками, а деякі отримали чергове військове звання — молодший сержант. Отже, до призову харків’ян осінь 2001 року ніяких нарікань та скарг не маємо, а, навпаки, відмічаємо кращій рівень, ніж у призовників з інших регіонів України".

Але це тільки 33,3% від тих, хто надіслав відповіді або 10,95% від загальної кількості опитуваних.

Відповіді інших командирів військових частин надають такі дані:

Табл. 1

Досліджено 768 осіб

Кількість

З них:

Абсолютні одиниці

% від загального числа досліджених

1. Потрапили до госпіталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження службі

101

13,8

2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії

70

9,1

3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики

14

1,82

4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду

25

3,25

5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону “Про військовий обов’язок”

2

0,26

6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити в армію

3

0,39

7. Заявили про те, що не мають жодного бажання служити у збройних силах

4

0,52

8. Скільки було спроб утечі з військової частини

-

-

9. Чи були спроби самогубства, скільки

1

0,13

10 Мають суттєвий дефіцит ваги

22

2,86

Цитуємо листи командирів військових частин:

"Рядовий Т. — DS: Затяжний депресивно-невротичний стан. Комісований з лав ЗС України", "Має місто випадок комісації рядового П. (призваного Ізюмським РВК), який після проходження лікування у психіатричному відділенні був комісований із діагнозом "Дисоціативний параліч правої нижньої кінцівки, . з окремими ознаками психофізичного інфантилізму (ст.44.4)" — призов 13.11.2001р, комісований 14.03.2002р.

"Рядовий Б. — Харківська обл., Коломацькій район, с.Коломак — виразкова хвороба дванадцятипалої кішки, звільнений у запас за станом здоров’я; рядовий І., Харківська область, с.Ч.Лозова, — хронічний періодонтіт; рядовий С. — Харківська обл., Вовчанський район, с.Рубіжне — хронічний гастрит, езофагіт"

"Рядовий Г., Харківська обл., м. Лозова — траплялись випадки неадекватної поведінки, траплялись випадки нестандартної сексуальної поведінки. Спілкуватись дуже важко, думки викладає незв’язаними короткими фразами. Товариші помітили, що балакає інколи сам з собою, дуже замкнутий. В дійсний час знаходиться на психіатричному обстеженні в лікувальному закладі".

В однієї з частин, куди потрапило 143 харків’янина, виявилось два військовослужбовця, які мали приводи в міліцію, вживали наркотики; рядовий П. Був призваний з гонорейним уретритом; четверо (2,8 %) — за психологічним тестуванням було визначено IV гр. нервово – психічної стійкості; четверо призвані з дефіцитом ваги.

Нам здається, що всі ці випадки мали бути виявлені при медичному обстеженні ще в райвійськкоматах, особливо на медкомісії облвійськкомату. І це тільки декілька прикладів, але вони свідчать про незадовільну роботу медичних комісій.

Згідно з ст.69 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 р. № 352 "Про затвердження Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу" — "кожному лікарю–спеціалісту надається повністю обладнаний та забезпечений необхідним медичним інструментом і медикаментами кабінет (кімната)"

Але до цього часу у військкоматах в одній кімнаті знаходяться кілька лікарів. Так у Московському РВК разом приймають психіатр та невропатолог, що робить для багатьох юнаків неможливим поскаржитися на свої хвороби, особливо це стосується скарг на нічне нетримання сечі (енурез) та скарги психіатричного характеру.

Дивує, як приймають психіатри деяких РВК. Їх огляд починається та закінчується однією фразою: "Покажи руки". За їх розумінням, якщо хлопець не вживає наркотичні речовини за допомогою уколів, або не ріже собі вени — то цей юнак придатний до військової служби. Якщо ж він ще й не скаржиться ні на що, навіть при ускладненнях у спілкуванні, поганому настрою, роздратованості, то лікар і не намагається виявити ці його індивідуальні риси, які можуть бути проявами хворобливої поведінки. Тобто, не помічається те, що можна не побачити.

Так не "помічається" головний біль, невропатологи деяких військкоматів на скарги юнаків на головний біль відповідають: "у всех голова болит". І у кращому випадку діагностують вегето-судинну дистонію, яка передбачає придатність до військової служби. Лише у тому випадку, коли батьки турбуються за свого сина і втручаються, лікарі починають вивчати його історію хвороби (якщо вона збереглася), давати направлення на обстеження, яке, на жаль теж не завжди об’єктивне, прикладом чому служать обстеження у "Турбоатомі", після яких юнаків за нашим проханням повторно обстежували в інших лікувальних закладах.

Дуже складна ситуація склалась із захворюванням шлунково-кишкового тракту:

Ст.55 "а" Наказу №2 від 04.01 1994 р. передбачає непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку (СО – 8 ).

Ст.55 "б" передбачає непридатність до військової служби у мирний час, обмежено здатні у воєнний час (СО – 7 ).

Ст55 "в" "з незначним порушенням функції і рідкими загостреннями" передбачає придатність (СО – 4 ).

Лікарі — терапевти медичних комісій РВК, за нашими спостереженнями, майже ніколи не звертаються до пунктів "а" та "б". Тільки у випадках виразки шлунку або дванадцятипалої кишки вони, все ж таки, вимушені застосовувати ці пункти. А якщо у юнака ерозивний гастрит з частими загостреннями і з порушенням секреторної кислотоутворюючої функції – тоді лікарі знов цього "не помічають".

Так, до нас зверталась мати військовослужбовця Г., якого було призвано з гастритом із частими загостреннями, у якого за 1,5 роки служби гастрит перетворився на виразку шлунку, солдат 6 разів пролежав у шпиталі і повернувся з армії хворою людиною.

Запитання про суттєвий дефіцит ваги не входили до анкети весняного призову, в осінній призов 2000 р. суттєвий дефіцит ваги мали 51 військовослужбовець (3,78%). В осінній призов 2001 року ми маємо 22 військовослужбовця з дефіцитом ваги (2,8%).

В попередньому звіті ми наводили думки командирів військових частин про недоцільність призова юнаків з суттєвим дефіцитом ваги, бо вони не у змозі бути повноцінними солдатами. Таку ж саме думку висловлюють командири військових частин і зараз.

У Наказі № 2 від 4 січня 1994 р. існувала ст. 87, яка передбачала непридатність до військової служби у мирний час та обмеженість у воєнний час або тимчасову непридатність для певного кола призовників. На жаль, цю статтю скасовано у Наказі № 207 від 12.07.99.

ХОССМ та робоча група МТПЛ – УС не згодні з існуючим положенням, бо недостатня вага тіла може бути (і, найчастіше, так і буває) проявом захворювання, яке можна виявити тільки при ретельному обстеженні, яке за направленням РВК навряд чи робиться, особливо якщо юнак не поскаржиться на стан здоров’я.

Про незадовільний стан медичного обстеження призовників йшлося і на засіданнях обласної призовної комісії, яка працювала під час осіннього призову 2001 р. Це стосується Московського РВК, де відсутнє терапевтичне відділення, а з ним і можливість нормально провести обстеження на УЗІ, гастроентероскопію.

Відмічалися незадовільна якість медичного обстеження в Валківському, Золочевському районах, в Вовчанському районі — неякісна робота призовної медичної комісії, відсутність ЕКГ, флюорографії. В Золочевському районі відсутні лікарі-спеціалісти, велика кількість повернень на дообстеження, які проводяться у місті Харкові. А це потребує додаткових коштів на поїздку до міста. Таких повернень — майже 30%.

На запитання анкети "Скільки юнаків, на Ваш погляд, з цього призову виявилися неготовими до служби в повній мірі" відповідь була — 23 військовослужбовця, що становить 2,99% від загальної кількості опитуваних. На наш погляд, ця цифра явно занижена. Аналізуючи анкети, ми приходимо до висновку, що більшість тих, що потрапили до однієї з категорій 1-10 таблиці № 1, неспроможні бути повноцінними солдатами.

Вочевидь, доки не буде розв’язане головне питання з якісним медичним обстеженням юнаків, з можливістю реабілітації хворих призовників, ми так і будемо мати ті 18 % непридатних до військової служби військовослужбовців — харків’ян, які ми маємо вже декілька років.

Нижче надаємо порівняльну таблицю (№ 2) призовів 2000 та 2001 років. 1999 рік до уваги не беремо, тому що була недостатня кількість відповідей.

Табл. № 2

  % від загального числа досліджених
З них: Весна 2000 Осінь 2000 Осінь 2001
1. Потрапили до госпіталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження службі 11,73 8,5 13,.15
2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії 3,94 2,01 9,1
3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики 1,58 5,05 1,82
4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду 5,52 5,57 3,25
5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону "Про військовий обов’язок"     0,26
6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити в армію 2,46 0,74 0,39
7. Заявили про те, що не мають жодного бажання служити у збройних силах 0,49 0,22 0,52
8. Скільки було спроб утечі з військової частини 0,29 0,074 0,0-
9. Чи були спроби самогубства, скільки 0,1 0,074 0,13
10 Мають суттєвий дефіцит ваги - 3,78 2,8

Наші висновки: на жаль, в осінній призов 2001 року значно збільшилась кількість військовослужбовців, у яких в перші дні загострились хронічні хвороби. Це яскраво свідчить про значне погіршення медичного обстеження юнаків призовного віку, про неякісне обстеження підлітків допризовного віку при проходженні приписки.

Водночас надані показники є доказом більш ретельного та якісного обстеження військовослужбовців вже у самих військових частинах. Але це не повинно знижувати якість медичного обстеження під час призову.

Наші пропозиції:

Звернутися до Облдержадміністрації Харківської області щодо створення спеціалізованого медичного центру, (згідно з ст.26 "Положення.") з сучасним медичним обладнанням для обстеження, а, при необхідності, лікування та реабілітації молоді призовного віку. До роботи в якому мають бути залучені висококваліфіковані лікарі і обстеження проводиться безкоштовно. Маємо на увазі, що в цьому медичному центрі мають бути зосереджені всі медичні показники юнаків з дня народження до останньої медкомісії облвійськкомату.

Така пропозиція була нами направлена начальнику управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації.

Підвищити особисту відповідальність членів призовних медичних комісій за якість призову. Призовні комісії повинні працювати такім чином, щоб до Збройних Сил потрапляли тільки ті юнаки, що за фізичним та психічним станом можуть у повній мірі виконувати військовий обов’язок.

Відновити дію ст. 87 Наказу № 2 від 4 січня 1994 р. стосовно недостатньої ваги тіла.

Ввести адміністративне покарання лікарів за призов хворих до армії.

Адже неякісне обстеження при призові призводить до погіршення стану здоров’я тих, хто призваний хворим і подальшого їх лікування у військових лікувальних закладах, а це набагато дорожче, ніж у цивільних. Треба зазначити, що це лягає важким тягарем на нас, платників податків. А Збройні Сили України потерпають від зниження боєздатності через незадовільний стан здоров’я військовослужбовців та проявів нестатутних відносин до солдат з відхиленнями у стані здоров’я




Міжконфесійні відносини

Чи має право сiльська громада впливати на рiшення, що стосуються її територiї?

У с. Липовець Хустського р-ну Закарпатської обл. сталася подiя, яка привернула увагу її мешканцiв: колишнiй сiльський голова "дав добро" на вирубку лiсу, що належав громадi, товариству АТ "Енран". Зробивши "оборудку" на власний розсуд, вiн не збирався повiдомити про це громаду. Отже, тi, кому належав лiс, дiзналися про це в останню чергу. Невелике село на 400 дворiв, що має статус гiрського населеного пункту, опинилося пiд загрозою того, що залишиться без єдиної власностi — сiльського лiсу, який є для нього джерелом деревини, палива, пасовищ, сiнокосiв та води.

На загальних зборах селян було створено iнiцiативну групу та прийнято рiшення про те, щоб скасувати договiр, укладений без вiдома селян мiж сiльським головою Бляшинцем В. М. та фiрмою "Енран", та заборонити суцiльну рубку головного користування у зв’язку з тим, що лiсозаготiвельниками порушена технологiя робiт: не дотримано природоохоронного законодавства, порушено стабiльнiсть екосистем, лiсосiка у жахливому станi.

Мешканцi села надiслали скаргу Головi ОДА та Прокурору мiжрайонної природоохоронної прокуратури. Вони просили повернути лiсовi угiддя Липовецькiй громадi вiдповiдно до указу Президента щодо розпаювання лiсiв. I не отримали жодної вiдповiдi.

Ось що вони про це кажуть:

— Село Липовець розташоване бiля пiднiжжя гiр, нараховує всього 400 дворiв. Гори довкола вкритi буковими лiсами. Бук — будiвельний матерiал та паливо для селян. Оскiльки село дуже розкидане, то про газифiкацiю не може бути й мови. Ранiше цей лiс був громадським — жителiв села. Майже кожен житель мав невелику дiлянку — так званi "токи". Коли органiзували колгосп, лiс став колгоспним. Оскільки бiдний колгосп був обкладений непосильними податками, то лiс передали Хустському лiсотехнiкуму.

— Довкола нашого села росте буковий лiс — єдине джерело будiвельного матерiалу та палива. Восени 2001 року, без попередження жителiв села, фiрма "Енран" почала рубку лiсу, яку iнакше, як варварською, не назвеш. Рубають все пiдряд, в тому числi i молодняк та насiнники. Вирубанi схили переритi гусеничною технiкою, якою здiйснюється трелювання, вiд чого почалася ерозiя ґрунту. До того ж фiрмачi зруйнували добротну дорогу. Ми зверталися у рiзнi iнстанцiї. Просили розглянути питання про повернення лiсових угiдь Липовецькiй громадi, зважаючи на те, що село має гiрський статус. Нам пояснили, що лiс — державний, тiльки не пояснили, чиї ми — жителi села. Якщо рубка лiсу буде продовжуватися у такий спосiб, то ми залишимось без води, палива, сiнокосiв i пасовищ. Адже на вiдновлення такого лiсу треба 100-150 рокiв.

— З мiсць, де зараз вiдбувається ця варварська вирубка, починається рiчка Осова, яка своїм повноводдям при повенi пiдмила мiст бiля Липчi. Вiдновлення мосту обiйшлося у кiлька сотень тисяч гривень. А що буде, коли повнiстю вирубають лiс? У школу вода йде з криниць Грабової, яку заплановано вирубати. У 80-х роках там вирубали тiльки 2 гектари лiсу, а води зменшилося наполовину, так що в суху морозну осiнь школа не змогла розпочати опалювальний сезон через вiдсутнiсть води. А чим топити людям, де пасти худобу? Про це не думає нiхто. Бiльшiсть селян не отримало паї, то що робити людям при нашому гiрському малоземеллi?

Отже, ставлення мешканцiв села до вирубки навколишнього лiсу — негативне. Чому ж їх, попри встановлений Законом України "Про мiсцеве самоврядування" порядок, не було поставлено до вiдома про дiї, що стосуються їхньої територiї? Вiдповiдi на це питання нема. Колишнiй сiльський голова вирiшив дiяти на власний розсуд.

Окрiм того, на територiї України дiє Закон "Про мораторiй на проведення суцiльних рубок на гiрських схилах в ялицево-букових лiсах Карпатського регiону". Цей закон встановлює мораторiй на проведення суцiльних рубок в ялицево-букових деревостанах, рубок головного користування у високогiрних лiсах, в лiсах у лавинонебезпечних та селенебезпечних басейнах та в берегозахiсних дiлянках лiсу в Карпатському регiонi України. Завданням Закону є забезпечення екологiчно збалансованого лiсокористування, запобiгання проявам згубних наслiдкiв природних явищ, посилення водоохоронних, захисних, клiматорегулюючих, санiтарно-гiгiєнiчних та iнших корисних властивостей лiсiв, охорона здоров’я населення та його естетичне виховання. Вiдносини у галузi охорони, захисту, використання та вiдтворення лiсiв регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лiсовим кодексом України, Законом "Про мораторiй." та iншими нормативно-правовими актами.

Зрештою, можна уявити собi зовсiм iнший розвиток подiй — люди могли й не звернути увагу на те, що дiється довкола їхнього села — ану ж був би у них ще один лiс — як би тодi вони зреагували на вирубки? А довкола ваших осель — мiст i сiл — усе гаразд? I якщо щось вiдбувається таке, що турбує, насторожує вас, чи намагаєтеся ви з’ясувати джерело такої дiяльностi? Хто дiє, що робить, з чийого дозволу? Адже ви маєте право це знати.

Та повернемось до лiсу. Отже, якщо ви живете у населеному пунктi i бiля цього населеного пункту почалися вирубки, ви можете вияснити, хто їх проводить, звернувшись до сiльської чи iншої мiсцевої ради чи лiсництва. Найкраще, якщо звертатиметься iнiцiативна група. Але у будь-якому разi на ваш офiцiйний запит повиннi вiдповiсти. Рiшення, що стосуються територiї, яка належить певнiй громадi, повиннi прийматися за участi представникiв цiєї громади та за їх згоди. Якщо ваше право брати участь у прийняттi таких рiшень порушено, ви можете звернутися до суду.




Хто винний?

"Український вісник" из подполья.

Именно в эти августовские дни 1987 года во Львове увидел свет свежий номер журнала "Український вісник". Это было первое неподцензурное издание в республике, в которой не было места "ускорению", "гласности" и другим модным перестроечным веяниям. И если в московских "Известиях" уже появлялись известия, а в "Правде" — правда, то в газетах УССР жизнь шла по Брежневу, т.е. по-прежнему.

"Український вісник" для истории украинской прессы явление не менее значимое и знаковое, чем ленинская "Правда" для нескольких поколений большевиков. Власти еще не разрешили действительно свободную печать, но и сил запретить — уже не было.

Самиздатовский журнал образца августа 1987 года — это не гладкие страницы современной офсетной печати. Это 360 страниц, отпечатанных на машинке — точнее, на разных машинках. Бумага — от папиросной до полукартона. Через фиолетовую и черную копирку. С разным интервалом. Словом, классический самиздат. Классическое определение термина приписывают русскому диссиденту Владимиру Буковскому — "сам пишу, сам осуществляю цензуру, сам редактирую, сам распространяю, а потом сам за все это мотаю срок".

Самиздатчик, в отличии от нынешних "гиен пера", понимал истинную ценность вольного слова. Штрафов, налоговых и прокурорских проверок тогда не было. За критичность и честность ты должен был расплачиваться свободой. Точнее, ее лишением.

В 87-м, слава Богу, в Украине "за слово" уже не сажали. После выхода "вісника" львовская и центральная партийная печать была полна возмущенных писем "простых читателей", которые требовали выкинуть из страны, лишив советского гражданства "отщепенцев" Вячеслава Чорновила, Михайла Горыня и других авторов журнала. Система, перемоловшая жизнь Олексы Тихого, Юрия Литвина, Валерия Марченко, Василя Стуса, Ивана Свитлычного, уже делала холостые обороты.

ИЗ-ПОД ГЛЫБ

На титуле "Українського вісника" было написано литературно-художественный и общественно-политический журнал. Первый номер "восстановленного" издания, вышедший в августе 1987 года, был посвящен памяти Василя Стуса. На обложке указывалось соборное "Киев-Львов", редколлегия: Иван Гель, Михайло Горынь, Павло Скочок, Вячеслав Чорновил (ответственный редактор).

Имена только перворазрядные. Так, Михайло Осадчий предложил очерк об Остапе Вишне, Гель — воспоминания о лагерном побратиме Стусе. Из ранее неопубликованного — "лирическое отступление из поэмы "Мазепа" Владимира Сосюры. А еще — Євген Сверстюк, Атена Пашко, Олесь Гончар, Паруйр Айрикян, Богдан Горынь, Юрий Бадзьо, Ярослав Лесив, Иван Сокульский, Микола Руденко, Степан Сапеляк, Ярослав Дашкевич.

Тираж журнала в традициях подполья не указан. Но вряд ли он был больше полусотни экземпляров. Бывало и так: сколько закладок копирки принимает печатная машинка — таков и тираж. Однако, благодаря "вражеским радиоголосам" и публикациям за границей — особенно много подобной литературы издавало издательство "Смолоскип" Осипа Зинкевича — круг знающих и следящих за журнальными новинками был намного шире.

В составленной еще в декабре 1969 г. программе "Українського вісника" указывалось, что издание ни в коем случае не антисоветское и не антикоммунистическое, а поэтому "не будет печатать документы, которые отрицают демократическим образом избранные Советы как форму участия граждан в руководстве государством, или антикоммунистические, т.е. отвергающие в целом коммунистическую идеологию как таковую". Критику отдельных лиц, органов, учреждений издатели не рассматривали как антисоветскую деятельность, а гарантированное социалистической демократией и Конституцией правом и почетной обязанностью каждого полноценного гражданина.

Первые пять номеров журнала вышли в 1970-71 гг. усилиями Вячеслава Чорновила. В январе 72-го всеукраинский погром, учиненный КГБ, оборвал шестидесятническую нить. Казалось навсегда.

"ТЕПЛЫХ НОСКОВ БОЛЬШЕ НЕ НУЖНО…"

Чорновилу удалось создать такой, говоря современным языком — "брендовый" — журнал, что известны как минимум две попытки его продолжения.

Шестой номер "вісника" вышел в том же 1972 г. стараниями друзей, ныне — парламентариев трех созывов Михайла Косива и Ярослава Кендзьора. Они, посоветовавшись с Атеной Пашко, женой Славка, попытались поводить следователей за нос. Идея была проста. Если издатель и редактор — Чорновил, то почему он, сидя в СИЗО, должен нести ответственность за журнал, который продолжает выходить.

Автором предисловия, в котором речь шла о последних репрессиях в Украине был Косив, а всю техническую работу — печать, распространение, вплоть до передачи за границу осуществил Кендзьор. Были планы и дальше издавать журнал, но Чорновил из следственного изолятора передал жене записку, в которой была условная фраза — "Теплых носков больше не передавай, хватит тех, что есть". Это означало, что следствие вот-вот нападет на след издателей и новых репрессий не избежать.

Спустя год московская подпольная "Хроника текущих событий" зафиксировала еще одну попытку продолжить чорновиловский "вісник": "В 1973-1975 гг. украинский самиздат пополнился седьмым-девятым выпусками "Украинского вестника". Эти выпуски существенно отличаются от предыдущих. Их составители выступали не анонимно, а под псевдонимом Максим Сагайдак. Это не сборники информационных сообщений и самиздатских документов, а тематические статьи. Там помещены стихотворения Максима Сагайдака, датированные декабрем 1972 — октябрем 1973 гг., его же статья о тайной дипломатии и анонимная статья "Этноцид украинцев в СССР". Это хорошо фундированное статистическое исследование о физическом истреблении украинского народа с 1918 по 1950 гг. и о длящейся до сих пор русификации, подавлении национального самосознания и уничтожения украинской культуры".

Лишь спустя несколько лет, на киевском процессе 1980 г. стало известно, что под псевдонимом "Максим Сагайдак" скрывался врач с Львовщины Степан Хмара и его товарищи — киевские журналисты Олесь и Виталий Шевченко (однофамильцы). Редакции, выпустившие №№ 1-6 и №№ 7-9, не были никак связаны. И даже вряд ли были знакомы лично.

И, наконец, третья попытка выпустить еще два номера "Українського вісника" — десятый и одиннадцатый — принадлежит членам подпольной организации "Украинский национальный фронт". Одного из руководителей УНФ Миколу Крайника осудили за самиздат в августе 1980 г.

ДЕЛО "НЕУГОМОННОГО"

После поражения августовского (1991 г.) путча к главе Львовского облсовета Чорновилу стали наведываться недавние сотрудники КГБ и предлагать свои услуги: мол, новой власти понадобятся проверенные и умеющие молчать люди… Среди даров, принесенных "данайцами", были несколько скромных машинописных листков. Так, по воле случая, нам стали известны несколько уникальных документов Пятого управления КГБ, как известно, занимавшегося борьбой с "украинскими буржуазными националистами", "униатами", "сионистами" и прочими антисоветчиками.

Оказывается, в 1976 г. в отношении редакции "вісника" и людей, распространявших самиздат, силами УКГБ при Совете Министров УССР по Львовской области разрабатывалось дело под кодовым названием "Блок". Из текста записки становится ясно, что речь идет о попытке уничтожить круг издателей, распространителей и читателей редактированного Чорновилом журнала.

" Закордонные националистические центры подняли на щит — объекты дела "Блок" и их связи, всячески популяризируют их имена в своих радиопередачах и печати, создают видимость существования вокруг них "оппозиции" советскому строю и организованного националистического подполья. Отдельные объекты поддерживают контакты с т.н. "Группой содействия выполнению хельсинских соглашений в СССР". Львов в 1975-1976 гг. посетило 32 ОУНовских эмиссара, стал фиксироваться выход этой категории лиц на ряд объектов и связей объектов дела "Блок", отдельные из которых продолжают, но глубоко конспиративно, заниматься враждебной деятельностью".

Львовские чекисты, опираясь на специальное решение коллегии КГБ УССР от 24 июля 1976 г., осуществляли ряд мероприятий, "направленных на разложение националистического группирования и его участников". В частности, "с учетом дифференцированного подхода" была начата компрометация перед единомышленниками "Бориса" — Михайла Горыня, "Семена" — Богдана Горыня и "Связистки" — Любомиры Попадюк (мать Зоряна Попадюка — В.К. ). Также были "установлены оперативные контакты" с "Лектором" (Святослав Максимчук, актер театра им. Заньковецкой), "Кротом" (Михайло Косив), "Спортсменом" (Ярослав Кендзьор), "Гиеной" (жена Чорновила Атена Пашко). В качестве агента был завербован некто "Хамелеон", "располагавший контактами среди т.н. "московских демократов" и представивший заслуживающую внимания информацию".

Специфический термин "оперативный контакт" означает слежку, подслушивание телефонов, перлюстрацию почты и т.д. КГБ не все, но многое знал. Кендзьору, надо понимать, неслучайно дали именно такую кличку, ведь именно через львовских спортсменов, которые ехали за границу на соревнования, и удалось передать журнал.

И пару необходимых слов о политике. Во время избирательной кампании 2002 г. активисты проекта "НРУ за единство" и, увы, примкнувший к ним старший сын Вячеслава Максимовича, Андрей Чорновил шантажировали товарищей редактора "Українського вісника" Танюка, Косива и Кендзьора якобы имеющимся у них компроматом. Истерия насчет "агентов КГБ" закончилась ничем. Странно, что разоблачители в пылу борьбы и самого Чорновила не записали в "стукачи". Ведь в тех же совсекретных документах львовского УКГБ он проходил как объект "Неугомонный".

***

Спустя год после выхода "Українського вісника" в республике начался настоящий самиздатовский бум. В диссидентских котельных, интеллигентских салонах и шахтерских бытовках стали распространяться независимые журналы, газеты, бюллетени, вестники. В Киеве — "Голос відродження", во Львове — "Поступ", в Херсоне — "Плуг", в Харькове — "Слобідська Україна", в Николаеве — "Чорноморія"…




Дні пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі та на Соловках.

1997 року карельський дослідник Юрій Дмитрієв визначив за документами, що шукати місце розстрілу відомого Соловецького етапу 1937 року слід в "обычном месте расстрелов" поблизу Медвежогорська на півдні Карелії, де перед тим розстрілювали в’язнів — будівників Біломорсько-Балтійського каналу. 2 липня 1997 року голова Санкт-Петербурзького "Меморіялу" Веніамін Вікторович Іофе та Ірина Рєзнікова ідентифікували це поховання на місцевості. Це урочище Сандармох, що на 19-му кілометрі шосе Медвежогорськ — Повенець.

27 жовтня 1997 року, в 60-у річницю початку розстрілу 1111 соловецьких в’язнів, у Сандармосі відбулося перше їх ушанування, організоване Петербурзьким "Меморіялом" та місцевою владою. Тоді Євген Сверстюк установив в урочищі невеликий дубовий різьблений хрест роботи Миколи Малишка, священик УАПЦ Павло Бохняк справив панахиду, кобзар Микола Литвин співав, а Іван Драч сказав скорботне слово. З 1998 року День пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі справляють 5 серпня, тому що за наказом НКВД СРСР № 00447 саме від 5 серпня 1937 року розпочалася операція з "очищення" суспільства від категорій, які не годилися для будівництва комунізму — відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) № 51/94 "Про антирадянські елементи" від 02.07.37. Нею секретарям обласних, крайових, республіканських партійних організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх "куркулів та карних в’язнів", які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а решту вислати у вказані НКВД місця. ЦК ВКП(б) запропонував у п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню. (Див. "ПЛ" № 17 (172), 1999 року).

Операція тривала до 15 листопада 1938 року. Дія "трійок" поширилася на всі категорії населення. Окрім "куркулів та кримінальників", під репресії потрапили "контрреволю-ціонери" різних відтінків, "повстанці", "церковники", "шпигуни", "троцькісти", "диверсанти", "шкідники", "націоналісти". Усього в 1937 — 38 роках до розстрілу з політичних мотивів були роковані 681 692 особи, з них 631 897 — позасудовими "трійками". ( Б.Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. — М., АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001).

Сього року на Дні пам’яті в Сандармох, а далі на Соловки, їздило з України 46 осіб. 37 із них — із Рівного. З ініціятиви заступника голови Рівненської обласної організації "Меморіялу" (він же й голова обласної "Просвіти") Петра Кульчинського, підхопленої організаціями НРУ, УНР, Молодого руху, було споряджено в дорогу цілий автобус людей — з наметами та запасом продуктів. Допомогла грошима міська влада (обласна тільки пообіцяла, тому мандрівники відчували немалу скруту). Учасниками акції "Сандармох — Соловки" були професор Гуманітарного університету Петро Лобас, активістка "Просвіти" Тетяна Ридюк, політв’язень 60-х років Марія Трохимович, священик УПЦ КП Борис Оплаканець, лідер Молодого руху, депутат міськради, історик Віталій Половчук. Та більшість — молоді люди. Вони вирушили 2 серпня через Дубровицю, Мінськ, Полацьк, Псков, Санкт-Петербург, Петроскої (Петрозаводськ), Каргумякі (Медвежогорськ).

З Києва на Дні пам’яті їздили журналіст ?азети "Вечірній Київ" Володимир Щербина, якого відрядив Київський "Меморіял", журналіст радіо "Свобода" Віктор Міняйло, телевізійники Олександр Рябокрис, Вадим Крайник, Олексій Горбенко, а також двоє подвижників, які прочитали в ?азеті "Українське слово" мою статтю "Формується "етап" на Соловки" — і поїхали. Це аспірант Михайло Лосицький та пані Софія Кабалова (Коломієць). Зі Львівщини вибрався колишній політв’язень Зорян Попадюк.

Вранці 5 серпня до Медвежогорська прибули консул України в Санкт-Петербурзі Віктор Вербицький (він приїхав сюди вже втретє), заступник керівника торгово-економічної місії України в РФ Олег Бомба, голова Товариства української культури в Карелії "Калина" Лариса Скрипникова та інші його члени. З Москви приїхали Рада Михайлівна Полоз — донька наркомфіна УСРР Михайла Миколайовича Полоза, та Елеонора Олексіївна Вангенгейм — це її батько створив Гідрометслужбу СРСР (вони датчани родом, жили на Чернігівщині та Житомирщині). Батьки їхні склали свої голови в Сандармосі.

Жалобу в Сандармосі біля пам’ятника з написом "Люди, не убивайте друг друга" відкрив голова Медвежогорського місцевого самоврядування. Виступили представник уряду Москви, консули Фінляндії, Польщі, України. Адміністрація Президента України надіслала своє звернення до учасників Днів пам’яті. Біля Соловецького каменя промовляли нащадки тут загиблих, представники громадськості Росії, Грузії, України, Польщі. Біля хрестів, яких у лісі до півтори сотні, священики Російської, Української, Грузинської православних та Польської католицької церков справили спільну панахиду. Ми вивісили на соснах списки загиблих тут громадян України — до 1000 осіб (їх склав професор Микола Роженко), поклали грудку української землі, українську хлібину, пов’язали рушник на хрест, запалили свічки.

Того ж дня ми відвідали селище Повенець, звідки починається Біломорсько-Балтійський канал (він обійшовся в 100 тисяч людських життів). Директор музею Сергій Колтирін розповів про "столицю" ББК Медвежогорськ (карельською — Каргумякі).

Проти ночі ми рушили далі на північ до міста Кемь, що на березі Білого моря. Тут був Кемський пересильний пункт, який від 1920 до 1939 року перепустив біля ста тисяч в’язнів СЛОНа — "Соловецкого лагеря особого назначения", з 1937 — СТОН, "Соловецкая тюрьма особого назначения". Половина з них звідти не повернулися.

Через брак коштів наші рівненці пробули на Соловках усього добу, коли на екскурсії потрібно щонайменше три доби, а ліпше п’ять. Але 7 серпня ми вшанували всіх жертв Соловків на місці розстрілу 200 в’язнів у 1929 році. Тут поставлено хрест і валун з написом "Соловецким узникам". Відвідали старе монастирське кладовище, де, за переказами, 1803 року було поховано останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишевського, і, дуже ймовірно, поета Євгена Плужника, який помер на Соловках 2 лютого 1936 року.

Сього року День пам’яті на Соловках справляли 8 серпня. Представництво було солідне — понад 100 осіб. Відкрила жалобу заступник директора Соловецького державного історико-архітектурного і природного музею-заповідника Людмила Шилова. Від уряду Москви поклав квіти Ігор Шабанов. Валерія Дунаєва, співголова Московського "Меморіялу", член постійної міжвідомчої комісії уряду Москви по відновленню прав реабілітованих жертв політичних репресій, як і кожного року, привезла біля 30 молодих людей.

Сергій Кривенко (Молодіжне громадське товариство "Сострадание") сказав, що поїздки на Соловки — це якийсь вид покаяння, паломництва. Тут слід створити музей-архів, бібліотеку, виставку на Соловках. Найбільш імовірний проект — викупити один із дерев’яних бараків поблизу Кремля, де утримували жінок і малолітніх в’язнів, а тепер живуть соловчани.

Александр Василян представляв Соловецьке земляцтво "Москва — Санкт-Петербург". Майже 80-літння колишня політв’язенка Клара Михайлівна Павлова з Санкт-Петербурга вперше приїхала на Соловки 20 років тому в пошуках слідів свого батька, який тут загинув. З тих пір приїздить сюди майже щороку.

Проникливо висловилася наша пані Кабалова (Коломієць): "Моє ім’я Софія. Я приїхала з України. Ні від якої делегації. Усе життя, скільки я пам’ятаю, на Україні слово "Соловки" — це вічний біль. На Вкраїні нема сім’ї, де б не знали, що таке Соловки. З Соловками для багатьох людей асоціюються всі табори. Соловки — це і Сибір, і Казахстан, і Колима, і Урал, і Мордовія. Були знищені десятки тисяч українських інтелігентів, наш народ був обезголовлений. Знищені мільйони українських хліборобів. Наша прекрасна земля досі відчуває це, досі страждає, вона досі зранена, скалічена. Наш народ досі не може випростатися. Він досі зігнутий, переляканий Соловками, Сандармохами.

Тут присутні, здебільшого, наші брати росіяни. Я хочу, щоб ви знали: ми любимо вас і не маємо до вам ніяких претензій. Але ми завжди будемо пам’ятати Імперію Зла і те зло, яке та імперія вчинила Україні.

Я приїхала зі власної ініціятиви без будь-якої сторонньої допомоги, просто почувши заклик. Я давно мріяла про це. Знайте: Соловки — це вічний біль. Тому потрібно докласти всіх зусиль, щоб люди приїздили сюди не на екскурсії, не розважатися, не зніматися в непристойному вигляді на фоні монастиря, а каятися.

Вічна пам’ять тим, хто прославлений, чиї імена відомі і з року в рік тут повторюються. Але вічна пам’ять і тим, чиї імена не відомі. Їх тут дуже багато, десятки тисяч. Маємо пам’ятати, що у Творця, Господа нашого, нема безіменних і невідомих, нема мертвих — у Нього всі мають імена і всі живі".

Відповідаючи їй, московський ліцеїст заспівав пісню "Где же я дороженьку широкую найду." з Шаляпінського репертуару.

Того ж дня всі пішли на могилу з написом: "Заключенные, погибшие до 1939 года. Захоронены 8 июня 1990 года". Сюди всі, хто йде, приносять камінь.

У виставковому залі готелю Надія Комарова з Благодійного фонду "Попечитель" і Регіонального громадського фонду розвитку освіти, науки та мистецтва (м. Москва) представила 51 проект студентських конкурсних робіт створення пам’ятника жертвам політичних репресій на Соловецьких островах. Дехто з авторів був тут присутній. Конкурс заснував згаданий Ре?іональний фонд, організували його Російська Академія живопису, скульптури та зодчества, Товариство "Меморіял", Рада благодійного фонду "Попечитель" та Соловецький державний музей-заповідник. Учасники днів пам’яті могли анонімно висловитися на підтримку того чи того проекту.

Далі — екскурсії у величному Музеї-заповіднику, на острів Муксальма з його подиву гідною 800-метровою дамбою та страхітливою тюрмою, до Свято-Вознесенського скиту на горі Секирная (тут більшовики влаштували карцер, звідки живими виходили одиниці), на острів Анзер, де в Голгофо-Розп’ятському скиті була "лікарня", в якій від епідемії тифу помирали тисячі в’язнів; на Заяцькі острови з чотирьохтисячолітніми лабіринтами. І, звичайно ж, купання в Святому озері та Білому морі. Повірте: це пам’ятніше і престижніше, ніж у Чорному. Чим більше людей тут побуває і розкаже через засоби інформації іншим, тим швидше наше суспільство очищатиметься від комуністичної скверни. Схиляю читача до думки про таку поїздку наступних років і зауважую, що вибиратися бажано саме на ці дні, бо тоді потрапляєте під пільги як учасник Днів пам’яті (грошові витрати — до 150 дол. США). Для цього слід заздалегідь зв’язуватися з Санкт-Петербурзьким "Меморіялом" ім. В.Іофе (тел./факс: 8 — 10-7-812-162-58-61, т. 314-31-16; для листів: Россия, 191002, Санкт-Петербург, а/я 4; Е-mail: [email protected]) та дирекцією Соловецького державного історико-архітектурного і природного музею-заповідника (Россия, 164070, пос. Соловецкий Архангельской обл., тел./факс (8-818-35)-90-281; Е-mail: [email protected]).




Депортовані народи

Ваші права при затриманні або арешті.

Знайте!

Відповідно до статті 29 Конституції України Ви маєте право на свободу та особисту недоторканність. Посадові особи правоохоронних органів не мають права Вас заарештувати або тримати під вартою без вмотивованого рішення суду.

Конституція України лише у виняткових випадках, коли треба нагально запобігти злочинові або його перепинити, дозволяє затримання особи без рішення суду.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду, коли:

Ви вчиняєте адміністративне правопорушення, щодо Вас вичерпано всі інші заходи впливу, але Ви не припиняєте своїх протиправних дій.

Ви вчинили адміністративне правопорушення, і має бути складений протокол, а у Вас немає посвідчення особи і немає свідків, які могли б повідомити про Вас необхідні дані.

Адміністративне затриманняне може тривали більше трьох годин.

Лише у виняткових випадках, пов’язаних з порушенням пограничного режиму або порядку обігу наркотичних засобів, Вас можуть затримати на строк до трьох діб. Також у разі вчинення Вами дрібного хуліганства, злісної непокори правоохоронцю, образи правоохоронця та публічних закликів до невиконання його вимог, Вас можуть затримати до розгляду справи судом.

В усіх інших випадках негайно після з’ясування особи і складення протоколу, але у будь-якому разі не пізніше ніж через три години, Вас має бути звільнено.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду у випадку обґрунтованої підозри, що Ви вчинили злочин, але тільки тоді, коли така підозра ґрунтується на зазначених у законі обставинах, а саме:

коли Вас застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть, що саме Ви вчинили злочин;

коли на Вас або на Вашому одязі, при Вас або у Вашому житлі будуть виявлені явні сліди злочину.

Якщо таких обставин немає, але у правоохоронців є інші підстави для підозри, Вас можуть затримати без попереднього рішення суду лише якщо Ви:

намагалися втекти, або

не маєте постійного місця проживання, або

коли не встановлено Вашу особу.

У будь-яких інших випадках Ваше затримання без попереднього рішення суду не є законним.

У випадку затримання за рішенням cуду або без рішення суду правоохоронці зобов’язані представитись, повідомити, яке саме правопорушення Ви вчинили, або у вчиненні якого злочину Ви підозрюєтесь, роз’яснити Ваші права і обов’язки, визначені законодавством.

Пам’ятайте:

Під час затримання за підозрою у вчиненні кримінального злочину Ви маєте право:

не свідчити проти себе чи своїх рідних;

давати показання або у будь-який час відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

надавати докази, заявляти клопотання і відводи;

вимагати перевірки судом законності затримання;

особисто брати участь у судовому розгляді щодо взяття Вас під варту.

Вам мають роз’яснити Ваші права і скласти про це протокол, а також протокол про Ваше затримання як особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Після затримання може бути здійснено Ваш особистий обшук і вилучення речей та документів. Такий обшук може здійснюватись лише особою однієї з Вами статі.

Пам’ятайте: Ви не зобов’язані доводити свою невинуватість.

Знайте!Про Ваш арешт і місце перебування слідчий зобов’язаний повідомити дружину/чоловіка або іншого родича. Вимагайте, аби таке повідомлення було здійснено негайно!

Якщо Ви заявите, що бажаєте запросити захисника, посадові особи мають надати Вам допомогу, аби ви могли зв’язатися із захисником чи особами, які можуть його запросити. Якщо Ви заявите, що бажаєте мати захисника, але за браком коштів або через інші поважні причини не в змозі цього зробити, посадові особи зобов’язані призначити захисника безкоштовно.

Вимагайте захисника одразу після Вашого затримання! Пам’ятайте: Ви маєте право на захисника з моменту затримання!

У разі затримання за підозрою у вчиненні злочину Вас мають якнайшвидше, але у будь-якому випадку не пізніше ніж у 72 години, або звільнити, або доставити до суду, де Ви зможете взяти участь у розгляді щодо подальшого Вашого тримання під вартою.




Бюлетень "Права Людини", 2002, #23