MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Європейський суд не знайшов порушень Конвенції у ще одній групі справ, що стосувалися Скнилівської трагедії

22.09.2017   
Яра Скрипник
21 вересня 2017 року Європейський суд з прав людини визнав неприйнятними заяви «Храмкови та інші проти України» та «Макарови та інші проти України», що піднімали питання можливості визнання держави винною у порушенні статті 2 Конвенції (право на життя) та статті 6 (право на справедливий суд), а також ще низку статей Конвенції. Заявники скаржились на те, що саме держава не передбачила можливої аварійної ситуації 22 липня 2001 року під час авіашоу у «Скнилові», хоча мала таку можливість та обов’язок. А після трагедії розслідування, на думку заявників, відбувалося занадто повільно та неефективно. До того ж, заявники піддавали сумніву те, що система військових судів сама по собі була достатньою мірою самостійною та неупередженою. Заявники також заявляли про порушення  статей  3 та 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1. Вони також посилалися на те, що органи державної влади відмовлялися укладати з ними мирну угоду; що компенсація, надана їм, була розрахована довільно і була набагато нижча, ніж та, яку сплачує Україна за смерть громадян Росії та Ізраїлю в результаті  авіакатастрофи  4 жовтня 2001 року відповідно до договору дружнього врегулювання, укладеного між урядами Росії, України та Ізраїлю.

21 вересня 2017 року Європейський суд з прав людини визнав неприйнятними заяви «Храмкови та інші проти України» та «Макарови та інші проти України», що піднімали питання можливості визнання держави винною у порушенні статті 2 Конвенції (право на життя) та статті 6 (право на справедливий суд), а також ще низку статей Конвенції.

Заявники скаржились на те, що саме держава не передбачила можливої аварійної ситуації 22 липня 2001 року під час авіашоу у «Скнилові», хоча мала таку можливість та обов’язок. А після трагедії розслідування, на думку заявників, відбувалося занадто повільно та неефективно. До того ж, заявники піддавали сумніву те, що система військових судів сама по собі була достатньою мірою самостійною та неупередженою. Заявники також заявляли про порушення статей 3 та 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1. Вони також посилалися на те, що органи державної влади відмовлялися укладати з ними мирну угоду; що компенсація, надана їм, була розрахована довільно і була набагато нижча, ніж та, яку сплачує Україна за смерть громадян Росії та Ізраїлю в результаті авіакатастрофи 4 жовтня 2001 року відповідно до договору дружнього врегулювання, укладеного між урядами Росії, України та Ізраїлю.

Однак, слід зазначити, що заявники в рамках національних процедур отримали матеріальні компенсації як цивільні позивачі, а також різноманітні державні та муніципальні фонди надали допомогу на лікування, похорон та інші витрати.

Нагадаємо, 27 липня 2002 року Військово-Повітряні сили України провели військове авіаційне шоу на аеродромі «Скнилів» у Львові. Під час показового польоту військовий літак Су-27 врізався в натовп глядачів і вибухнув. Обидва пілоти встигли успішно катапультуватися до вибуху. Внаслідок катастрофи загинули сімдесят сім чоловік, і більше двохсот дев’яноста осіб були поранені. Було проведено розслідування у рамках кримінальної справи та двох пілотів та трьох членів екіпажу було визнано винними. Жодного організатора авіашоу з військових високопосадовців не було визнано винним.

Європейський Суд, дослідивши сутність справи, прийшов до висновку, що національне розслідування епізоду авіакатастрофи було проведено належним чином та у розумні строки, а також що отримання постраждалими та членами їх сімей компенсацій автоматично призвело до того, що вони втратили статус жертв у розумінні Конвенції. Тому він визнав заяви неприйнятними та відмовив у визнанні порушень за всіма статтями Конвенції, що заявлялися.

 Поділитися