Особи без права на громадянство
Міграційне законодавство передбачає легальне проживання іноземця або особи без громадянства в Україні, а також можливість отримання ними громадянства нашої країни, у передбачених випадках, тобто натуралізуватися.
Проте національні закони часто віддають формалізмом, особливо у випадках, коли це стосується людей, чиї права обмежені і які часто не можуть себе захистити.
Наприклад – осіб без громадянства.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. профільного закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Ці особи (ОБГ) становлять суттєву частину мешканців Україні, які постійно проживають у країні, проте не мають можливості отримати громадянство України. Таких, за приблизними оцінками ООН, налічується 35000. Тобто це населення невеликого районного центру.
Проте проблеми людей, які не мають громадянства жодної із країн, не закінчуються на самому фактові відсутності громадянства.
Наша країна, навіть, немає процедури визначення таких осіб, як особами без громадянства. Тобто признаючи їхнє існування, у тому числі у Конституції України (стаття 26), надаючи їм право отримати документи для виїзду за кордон, як це встановлено статтею 19 профільного Закону, процедури, як само визначити таких осіб та які надавати їм документи – не має. Документи для виїзду за кордон видаються невідомо кому, адже повторюю, Законом, який гучно зветься, у тому числі, «Про правовий статус … осіб без громадянства», не встановлено, яким чином такий статус визначається.
Це суттєвий парадокс сучасного міграційного законодавства України.
Не маючи процедури визначення свого статусу, фактичні ОБГ не можуть стати такими юридично, а значить не мають право на отримання дозволу на імміграцію, оскільки для отримання дозволу необхідно надати документ, що підтверджує особу. Не мають дозволу на імміграцію – не мають права на отримання документів на проживання. Люди без статусу уходять «у тінь» і живуть десятиріччями або до певних проблем.
Застарілість юридичних норм, корупція та формалізм у роботі міграційної служби, призводять до ситуацій, коли особи без громадянства самостійно намагаються вирішити власну проблему і вийти «із тіні». Але на цих «правдолюбців» падає увесь гнів владних органів, як це сталося у ситуації із двома рідними братами вірменського походження, що майже 27 років проживають в Україні.
У 2015 році, Ав.С. та Аш.С. вирішили правильно оформити свій статус, як де-факто громадян України і звернулися до адвоката Скорбача О.І.. Після вивчення документів та отримання нових доказів, у тому числі підтвердження громадянства свого рідного батька, як особи, що стала громадянином України через постійне проживала на її території на момент отримання незалежності від міграційної служби України, особи звернулися до органу влади, який повинен їм був допомогти із отриманням документів (та ж сама, міграційна служба України).
Це було у час, коли вже рік як йшла всесвітня Глобальна компанія з викоріння без громадянства до 2024 року.
За традицією, наша країна жваво підключилася до усього гарного та доброго, а також, за традицією, забувши, що таке підключення передбачає і певні зобов’язання. Але «опустимося» на землю.
Вишгородська міграційна служба, яка не чула про всесвітню компанію в принципі, декілька разів взагалі відмовляла у праві братів отримати громадянство, незважаючи на те, що молоді люди переїхали в Україну до свого батька, громадянина України, ще у малолітньому віці (у 1991 та 1993 роках). У подальшому, судами було встановлено, що в Україні вони проживають із часу коли є перші офіційні документи (свідоцтва про закінчення школи, тобто брати навчалися в Україні з першого класу). Один із братів, навіть, перебував на обліку у військоматі, а родинні стосунки не викликали сумніву через всі необхідні документи.
Лише після численних скарг до органів влади та управління, керівництво Київської обласної та Вишгородської районної міграційних служб змінили думку щодо відсутності права на громадянство, але поставили умову, щоби особи довели юридичний факт проживання батька станом на 24 серпня 1991 року в Україні. Те, що сама міграційна служба у відповіді на адвокатський запит вказала, що за їхньою інформацією, батько проживає із 1988 року і отримав громадянство України як усі особи, що проживали на час незалежності (24.08.1991 року) нікого не засмутив.
Районна служба просто вказала, що відповіді їхнього керівництва (Т.в.о. Голови Державної міграційної служби України) та колег із других ДМС для них не є вирішальним та прийнятним. Більш того, в день, коли Вишгородський районний суд задовольнив позов братів і встановив юридичний факт проживання батька в Україні станом на 24 серпня 1991 року, до квартири матері з якою вони проживали, увірвалися представники міграційної служби і провели обшук та огляд квартири, не маючи ні дозволу, ні права, ні повноважень на предмет встановлення факту сумісного проживання. Знову, нікого не засмутило, що родина проживає сумісно із часу народження дітей.
Після звернення до поліції та прокуратури було порушено кримінальне провадження по факту незаконного втручання в особисте життя, адже ні ордерів суду, ні відповідних пояснень та причин такої поведінки міграційної служби не було. На протязі майже двох років кримінальне провадження встановлює конкретних осіб, які вчинили правопорушення.
Можливо провадження буде ще кілька десятиліть, адже Вишгородська міграційна служба та Вишгородська поліція розташовані в одному приміщенні і не факт, що колегам із ДМСУ, не допомагали слідчі, які у подальшому, розслідують це саме провадження. Хто ж знав, що ОБГ настільки негідники, що посміють поскаржитися?
Тобто державний орган влади, який повинен допомагати у вирішенні проблем, сам штучно створює такі проблеми. І вони дійсно постаралися із проблемами.
Не з’явившись жодного разу до суду як зацікавлена особа, після встановлення юридичного факту, не очікувано для усіх, подали апеляцію. Підставою стало те, що на їхню думку, суд не мав права розглядати такі справи, а крім того, виник сумнів щодо паспорту радянського зразку батька заявників – і виграли цей процес!
Це було дике, незрозуміле та нелогічне рішення, яке одним махом переплюнуло безглузду, на нашу думку, саму апеляційну скаргу. Всі аргументи про перебування оригіналу паспорту у самій міграційній службі, яка у свою чергу визнала законність отримання громадянства, підтвердила право братів на громадянство і сама вимагала рішення суду, за хвилини процесу, не були прийняті до уваги.
Колегія апеляційного суду провела швидку «самокастрацію» повноважень судів і відкинула осіб без правового статусу на декілька років назад, разом із добутими доказами.
Лише через рік, після касаційного розгляду, Верховний суд України скасував рішення апеляційного суду області та повернув справу на новий розгляд до апеляційної інстанції. Справа ще тягнеться і скільки часу займе – не відомо, адже міграційна служба просто перестала ходити на судові засідання.
Замість допомоги людям, міграційна служба у таких ситуаціях, створює численні штучні проблеми, після чого, на конференціях та круглих столах жаліється про невизначеність законодавства і обмінюється невідомим досвідом закордоном.
Процеси, подібні цьому, йдуться роками, адже після встановлення юридичного факту проживання батька в Україні на момент отримання незалежності, необхідно знову звертися до міграційної служби за встановлення правового статусу – громадянства України або особи без громадянства і, в останньому випадку, отримувати дозвіл на імміграцію. Враховуючи, що процедури, встановлення ОБГ за законом немає – знову звертатися до суду, а після цього – знову до міграційної служби. Можливо такі процеси цікаві для юристів, адже відкривають різні шляхи для самовдосконалення через пошук юридичних казусів, «веделок у законодавстві», патових ситуацій, які можна описувати у статтях та готувати матеріали на вчені ступені – але навряд чи це порадує людей-привидів, які живуть поруч з нами і стикаються із проблемами кожного дня протягом свого життя.
(На запити до Державної міграційної служби щодо отримання документів ОБГ, статистики таких людей в Україні та процедури визначення статусу ОБГ, отримана відповідь, що процедури немає, а значить відсутня і статистика. Таким чином, більше ніж 35 тисяч людей, за даними ООН, єдина цифра, якою можна користуватися.)