• Рубрики / Політика і права людини
І знову про видачу російських паспортів на Донбасі
Цілком поділяю оцінку Галі Койнаш: це продовження агресії РФ проти України, така собі гуманітарна анексія Донбасу. Додати хочу наступне. Як на мене, якщо хтось сподівається на приєднання в майбутньому непідконтрольних українському уряду територій в Донецькій та Луганській областях до Росії, то ці сподівання марні. Путіну наплювати на мешканців т. зв. ДНР та ЛНР та на їхні громадянські права, під приводом захисту яких й видають російські паспорти. Вони для нього тільки інструмент для політичного тиску на Україну. Цинізм зашкалює!
Вже об’явлено, що для отримання російських пенсій цим новим громадянам РФ треба переїхати вглиб Росії. Проте не можна вірити жодному слову, добре відомо, як російська поліція за бажання вміє по паспорту вирахувати, хто ти і звідки. Насправді українців в Росії не хочуть бачити, виштовхують назад в Україну, навіть тих, хто воював на боці самопроголошених республік.
І це добре можна зрозуміти, дивлячись на долю біженців з України в Росії. Ось публікація про становище біженців у Брянській області. Селять їх в південно-західних районах Брянщини, які постраждали від Чорнобильської катастрофи – в зоні відчуження, яку корінні мешканці покинули. Та навіть тут житла не вистачає. Без російського громадянства біженцям виїжджати з Брянського регіону на роботу в інший регіон не можна. Тому багато хто вирішив стати учасниками державної програми переселення співвітчизників і в спрощеному порядку, тобто без 5-річного проживання в РФ, отримати громадянство РФ. Проте держпрограма неповноцінна: спочатку біженець зобов’язаний отримати житло (за договором найму або поселитися у родичів, або придбати у власність, на що немає коштів); постійно проживати в цьому житлі; офіційно знайти роботу (за трудовою книжкою) з щомісячною зарплатою не нижче прожиткового мінімуму. Але де таку роботу знайдеш в південно-західних, неблагополучних, районах регіону?! А не маєш житла і роботи – можна забути про держпрограму. Тупик!
А в брянських ЗМІ пишуть: «Жити в Росії, ростити дітей, отримувати гідну зарплату – все це приваблює в нашу країну чимало громадян колишніх радянських республік … Вступаючи в програму співвітчизників, біженці і мігранти в короткий термін отримують російське громадянство …»
Що ж реально нададуть російські паспорти мешканцям ОРДЛО? Гіпотетичну можливість переїхати в Росію і почати життя з нуля? Але їх там не чекають.
Для України та міжнародного співтовариства ці рішення нелегітимні – що цілком справедливо заявило Міністерство іноземних справ України 30 квітня: «…протиправні рішення Кремля, які мають на меті полегшити отримання громадянами України російського громадянства, є юридично нікчемними та не визнаються Україною. Вони жодним чином не впливають на належність мешканців тимчасово окупованих Росією територій в Донецькій і Луганській областях до громадянства України, визначеного Конституцією та законодавством України».
24 квітня команда Зеленського розповсюдила заяву, в якій стверджується: «указом про видачу російських паспортів громадянам України, які перебувають на тимчасово непідконтрольних нашій державі територіях, Російська Федерація визнала свою відповідальність у якості держави-окупанта. Ці дії є ще одним наочним підтвердженням для світової спільноти справжньої ролі Росії, як держави-агресора, яка веде проти України війну». І ще: «незважаючи на це, Україна буде робити все від неї залежне, аби захистити, надати належну допомогу та забезпечити права своїх громадян, які вимушені перебувати на окупованих територіях». Крім того, у заяві сказано, що Україна розраховує на підтримку міжнародного співтовариства у захисті прав українців на окупованих територіях і посиленні дипломатичного та санкційного тиску на Російську Федерацію.
Будемо сподіватися, що політика України відносно населення т. зв. ДНР та ЛНР таки зміниться: припиняться дискримінація, моторошні перевірки за місцем реєстрації за наступним позбавленням соціальних виплат, обвинувачення в фінансуванні тероризму. Всім, і суспільству, і державі, слід усвідомити, що Донбас – це справді Україна, й іншого шляху у нього немає.