Реформа кримінально-виконавчої медицини: генпрокурор вимагає від прем’єр-міністра негайного втручання
Генеральний прокурор Руслан Рябошапка звернувся до Прем’єр-міністра України Олексія Гончарука щодо невідкладного втручання у ситуацію з гальмуванням реформи кримінально-виконавчої медицини, повідомляє Офіс Генерального прокурора.
За Концепцією реформування пенітенціарної системи України окрему незалежну вертикаль мережі закладів охорони здоров’я ДКВС планувалося створити до 2020 року. Однак процес планової передачі функцій надання медичної допомоги засудженим та ув’язненим від Міністерства юстиції до Міністерства охорони здоров’я України наразі фактично не завершено.
«Центральні органи виконавчої влади не виявили належної активності та фактично загальмували процес, що вкрай негативно вплинуло на стан дотримання конституційних прав в’язнів на охорону здоров’я та призвело до систематичності порушень вимог законодавства у цій сфері», – йдеться в повідомленні.
За останній рік рівень смертності серед в’язнів збільшився на 7%, зазначають в Офісі Генерального прокурора. Це може бути підставою для ЄСПЛ ухвалювати рішення про порушення статті 3 Конвенції про права людини (Заборона катування).
Слід зазначити, що Харківська правозахисна група неодноразово наголошувала на тому, що стан з наданням медичної допомоги в пенітенціарній системі в цілому є катастрофічним, а в окремих установах вона відсутня як така. Про це свідчать численні дані наших моніторингових візитів до місць позбавлення волі. Кількість осіб, які Європейський суд з прав людини визнав жертвами порушень Україною статті 3 ЄКПЛ в аспекті неадекватної медичної допомоги особам, які утримуються в пенітенціарних установах, за 7 місяців 2019 року виявилася більшою, ніж за 5 попередніх років разом (за 2014–2018 рр.).
Львівська багатопрофільна лікарня № 19 філії ДУ «Центр охорони здоров’я ДКВСУ» у Львівській області
Нагадаємо, 16 грудня в офісі Уповноваженого ВРУ з прав людини Харківська правозахисна група презентувала коментар до Сьомої періодичної доповіді держави Комітету ООН проти катувань про виконання Конвенції ООН проти катувань. В ній, поміж іншим, були окреслені найбільш гострі проблеми пенітенціарної медицини:
• «уявна незалежність» медичних працівників від адміністрації колоній (заклади охорони здоров’я ДКВС розташовані на території відповідних установ, а відтак, мають підкорятися адміністрації з питань дотримання режиму, нагляду за засудженими та безпеки, їхні керівники є присутніми на оперативних нарадах, що проводить керівник установи, вони мають звертатися до адміністрації установи із запитами на вивезення засуджених до цивільних закладів охорони здоров’я, використання з цією метою автотранспорту);
• некомплект медичного персоналу (забезпеченість лікарями складає приблизно 70 %, при цьому лише 80 % з них мають кваліфікаційну категорію);
• відсутність лікарських засобів, низька якість лікування (деякі заклади охорони здоров’я ДКВС взагалі не отримали ліцензію на здійснення медичної практики, відповідно, відсутні гарантії, що їхня діяльність відповідає ліцензійним стандартам за технічними та кваліфікаційними вимогами);
• непрозорість роботи ЦОЗ (на офіційному сайті ДКВС відсутня будь-яка інформація про роботу цієї установи, в тому числі про його структуру, дані про закупівлі ліків та медичного обладнання, статистику захворювань, смертність ув’язнених осіб і навіть контактна інформація ЦОЗ, його філій і їхніх підрозділів (лікарняних закладів та медичних частин);
• низька якість ведення медичної документації (а у разі повної відсутності медичної допомоги такі записи з’являються {фальсифікуються} у медичних картках хворих лише у випадках ініціювання юридичних процедур щодо бездіяльності в’язничних лікарів, зокрема, подачі заяви до ЄСПЛ).
Львівська багатопрофільна лікарня № 19 філії ДУ «Центр охорони здоров’я ДКВСУ» у Львівській області
Окрему проблему становить звільнення від подальшого відбування покарання засуджених, які страждають на тяжкі хвороби. В цьому питанні є декілька окремих аспектів: недостатня забезпеченість системи спеціальними лікарськими комісіями, які визначають в ув’язненого наявність або відсутність захворювання, що дає підстави для звернення до суду за звільненням; небажання адміністрації направляти хворих на такі комісії, а також банальна корупція. Так, наприклад, у чоловіка, засудженого до 14 років позбавлення волі, у колонії розвинулася хвороба Бюргера, внаслідок чого йому поступово ампутували дві нижні та дві верхні кінцівки. Окрім того хворий страждав на гіпертонію, ішемічну хворобу серця та переніс інфаркт та інші захворювання. Звичайно, цей чоловік не міг самостійно себе обслуговувати, а його транспортування до лікарні і назад відбувалося у спосіб, який не просто містить ознаки нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, а вражає своєю жорстокістю — його прив’язували до унітазу, адже він не міг самостійно сидіти на лавці. З червня 2015 року протягом двох років суди відмовляли у звільненні заявника за тяжкою хворобою, хоча лікарі зробили висновок, що його лікування в умовах в’язниці було неефективним, і що подальше відбування ним покарання загрожує його життю. Кінець кінцем після направлення до ЄСПЛ заяви про застосування до хворого термінових (тимчасових) заходів з його лікування і догляду районний суд у липні 2017 року звільнив його від подальшого відбування покарання. Через три тижні чоловік помер.
Крім того, у коментарі було виділено й інші окремі аспекти порушення права на медичну допомогу засуджених, серед яких:
• відсутність у переважній кількості випадків забезпечення дієтичним харчуванням тих, хто його потребує, як це передбачено протоколами лікування, зокрема з хворобами шлунковокишкового тракту, цукровим діабетом, гепатитами;
• ув’язнені, які страждають на невиліковні захворювання на термінальні стадії з невідворотнім летальним результатом, не отримують паліативної допомоги;
• транспортування засуджених і, зокрема, хворих, особливо тих, кому (за українськими правилами) потрібен супровід медичного працівника, відбувається в настільки поганих умовах, що воно неодноразово визнавалось ЄСПЛ порушенням права не бути підданим нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню. При цьому хворим може надаватись лише найпростіша медична допомога, оскільки медична картка хворого під час його перевезення зберігається в опечатаному вигляді і не може бути відкрита до його приїзду до місця призначення, окрім виняткових випадків, у присутності прокурора;
• під час охорони хворих ув’язнених у цивільних лікарнях конвой фіксує кайдановим ланцюгом до ліжка навіть осіб, які перебувають у надзвичайно тяжкому стані, які вкрай фізично ослаблені хворобою і об’єктивно нездатні самостійно пересуватися. Необґрунтоване або надмірне використання засобів стримування стосовно важко хворих ув’язнених неодноразово визнавалось ЄСПЛ нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням у справах проти України, такі засоби використовувались навіть стосовно породіллі. Незважаючи на це, така практика залишається в українській тюремній системі. Також, як відомо моніторам нашої організації з розмов із персоналом УВП, після внесення змін в нормативні документи з питань організації нагляду і безпеки (які є недоступними для публічного ознайомлення), тепер при конвоюванні одного ув’язненого має бути не 4 конвоїра, як раніше, а 7. Тобто для вивезення хворого з УВП до лікарні потрібні два легкові автомобіля замість одного, що вдвічі ускладнює організаційно і фінансово вивезення хворого з установи. Всі ці конвоїри присутні в медичних приміщеннях лікарень і ускладнюють, якщо не сказати, паралізують роботу певних ділянок роботи закладу на час надання медичної допомоги особам, які охороняються конвоєм. Звичайно, що таке надмірне посилення заходів безпеки ще більше ускладнює проблему транспортування ув’язнених до цивільних закладів охорони здоров’я;
• неналежні умови тримання засуджених з інвалідністю часто сягають рівня нелюдського поводження. Пандуси для переміщення осіб на візках є далеко не в усіх приміщеннях. Деякі з таких засуджених не можуть самостійно одягатися. Коли один з таких, який не міг застебнути ґудзики, перестав носити формений одяг, його помістили до дисциплінарного ізолятору. До того ж отримати статус особи з інвалідністю для тих, хто ще не є засудженим, а утримується в місці попереднього ув’язнення, є майже неможливим, оскільки нормативно питання отримання статусу особи з інвалідністю передбачені лише для засуджених.
Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»