MENU

Зникнення людей: Запорізька область (24.02.2022 – 18.06.2022)

23.06.2022
Юлія Полєхіна, Євген Захаров

Фото: Raggedstone, Shutterstock

Харківська правозахисна група розпочинає серію публікацій, присвячених аналізу інформації про ймовірно скоєні, починаючи з 24 лютого 2022 р., міжнародні злочини, зібраної в межах ініціативи «Т4Р». Пропонуємо вашій увазі статтю про зникнення безвісти та насильницькі зникнення в Запорізькій області.


За статтею 2 Міжнародної конвенції про захист всіх осіб від насильницьких зникнень (Україна приєдналася до неї в червні 2015 р.) «насильницьким зникненням уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону». За міжнародним правом насильницьке зникнення є злочином, а якщо практика насильницьких зникнень є широко поширеною чи систематичною, – навіть злочином проти людяності. За ч. 2 статті 1 Конвенції «Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення».


На попередній стадії російсько-української війни ХПГ задокументувала 4 649 випадків зникнень безвісти у 2014-2018 рр., в основному, у боях на сході України. Серед зниклих 3 135 – чоловіки, 645 – жінки, 239 – діти, стать 630 осіб не визначено через брак інформації. Станом на 30 липня 2018 року знайдено 3 484 особи, доля 1 165 – невідома. База даних ХПГ містить інформацію про 983 випадки зникнення цивільних осіб та 843 випадки зникнення членів законних збройних формувань у 2014 році, у 2015 році – 361 цивільного і 216 військових, у 2016 році –178 цивільних і 19 військових, у 2017 і 2018 роках та в першій половині 2019 року нами було зафіксовано та внесено до бази даних зникнення 40 цивільних осіб та 22 військових. Загалом 621 випадок можна кваліфікувати як насильницькі зникнення, тобто йдеться про те, що жертви насильницького зникнення були позбавлені захисту закону після затримання і не мали жодного зв’язку зі своїми рідними. При цьому вони піддавалися різного роду діям, які можуть бути кваліфіковані як інші міжнародні злочини – вбивство, тортури, приниження людської гідності, незаконне ув’язнення.

З перших же днів початку стадії повномасштабної війни російські збройні сили почали вдаватися до зникнень, велика частина яких була насильницькими. Станом на 23 червня в базі даних ініціативи Т4Р задокументовано 1625 постраждалих від зникнень, серед них в Харківській області – 800 жертв, Херсонській – 399, Луганській – 236, Запорізькій – 136, решті областей – 54 постраждалих. За попередньою кваліфікацією до насильницьких зникнень відноситься 510 випадків, в тому числі в Харківській області – 77, Херсонській області – 268, Луганській – 26, Запорізькій – 111, в решті областей – 28. Отже, за перші 120 днів повномасштабної війни кількість попередньо кваліфікованих насильницьких зникнень за зібраними нами даними є вже майже такою ж, як за 8 років попередньої стадії війни.

Випадки, які були неодноразово задокументовані з 24.02.2022 року, такі як, насильницькі зникнення чи викрадення цивільних осіб, у ймовірно, свідчать про порушення статті 34 (IV) Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, статті 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) від 08.06.1977 року. За наявності певної критичної чисельності насильницьких зникнень вони кваліфікуються як злочин проти людяності за статтею 7 (1)(і) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. За національним законодавством такі дії кваліфікуються як незаконне позбавлення волі або викрадення людини (стаття 146 КК України) або насильницьке зникнення (стаття 146-1 КК України).

Розглянемо зникнення в Запорізькій області. Переважно вони розповсюджені на її тимчасово окупованих територіях. Серед категорій осіб, які переважно зникають:

Колишні учасники АТО/ООС, інваліди війни, рятувальники, поліцейські та колишні співробітники СБУ

17

13%

Депутати рад, представники ОМС

26

19%

Громадські активісти, волонтери, активні учасники та організатори проукраїнських мітингів

21

15%

Журналісти

8

6%

Медичні працівники

2

1%

Священники

5

4%

Пересічні громадяни

49

36%

Освітяни

7

5%

Діти

1

1%

Переважна кількість зниклих – пересічні громадяни, тобто не медійні особи, інформація про них взагалі відсутня, відслідкувати долю цих затриманих немає можливості, їхній рід діяльності невідомий, незрозуміло, до якої категорії осіб їх можна віднести.

З початку вторгнення окупаційні війська Російської федерації проводять політику насильницьких викрадень депутатів та представників ОМС з метою швидкого отримання контролю над українськими територіями і тиском на окуповані громади.

Окупанти взяли в заручники батька мелітопольської журналістки Світлани Залізецької, щоб отримати контроль над її сайтом (батька вже звільнили). Фото: сайт НСЖУ

Затримання журналістів, волонтерів, громадських діячів, адвокатів та активних учасників проукраїнських мітингів – це так зване полювання на інакодумців з метою якнайшвидшого знищення кістяку суспільства на тимчасово окупованих територіях.

Розповідає про знущання правозахисник та журналіст П.: «Я чекав своєї черги, думав, що буде зі мною, якщо це звичайні люди і з ними роблять так. Під час обшуків росіяни знайшли у мене в телефоні чужий запис: "Краще я помру, ніж житиму під російськими г***ками". Росіянам це не сподобалося, вони злилися. Мене повели на 4 поверх, увімкнули цей запис і вдарили в живіт. Потім мені провели великий урок «історії» про те, що Київська Русь – це частина Російської імперії, загалом несли незв'язне марення і казали, що українці – фашисти, націоналісти та 8 років бомбардують Донбас. Однак запис не мій – мені не повірили. Окупанти зав'язали мені очі та почали обговорювати, що робити зі мною: пропонували скинути з 4-го поверху. Вели мене до кімнати з розбитими вікнами, били по ногах, щоб я впав, однією рукою тримали за комір».

Важливо додати, що з кожним днем кількість задокументованих випадків зростає, і, фактично, кількість викрадень значно більша.

Окремо необхідно звернути увагу, що цивільні особи, які зникли, умовно поділяються на декілька категорій за тривалістю зникнення:

Яких тримають в місцях несвободи від декількох днів до двох тижнів

34

25%

утримаютьвід 2х тижнів до місяця

6

4%

інформація про яких відсутня після викрадення

95

70%

Вбиті

1

1%

Переважна більшість звільнених осіб з тих, хто раніше був викрадений, ймовірно, піддавались психологічному та фізичному насиллю.

З отриманих даних можна дійти висновку, що переважна кількість людей після викрадень не виходять на зв’язок, інформацією про їх місце знаходження, стан здоров’я та умови утримання, а також причину затримання їхні родичи отримати не можуть. Інформацію про затриманих на надають близьким та родичам, що ускладнює пошук викрадених осіб.

Ірина Дубченко, запорізька журналістка інформагенції УНІАН, потрапивши в окупацію, переховувала у себе вдома пораненого українського військового. Хтось доніс: жінку вивезли в Донецьку область і два тижні тримали в полоні. , фото: ІМІ

Великий відсоток задокументованих фактів викрадень – це затримання на термін до двох тижнів. Ймовірно, за цей період окупанти реалізують свої плани щодо конкретної особи, та приймають рішення про звільнення чи подальше тримання в місцях несвободи. Також є інформація та задокументовані випадки затримань людей з метою отримання викупів.

Випадки викрадання чоловіків було зафіксовано у м. Мелітополь та м. Токмак Запорізької області. На всі звернення місцевих жителів про викрадення їх рідних у окупантів приблизно однакова відповідь: «Приїжджайте, такі питання телефоном не вирішуються». По приїзді родичам озвучують «ціну». За даними СБУ, сума за «повернення до нормального життя» залежить від стану сім’ї та коливається в межах від 10 000 до 30 000доларів США.

Також варто зазначити що осіб затримують за різних обставин. Ці обставини умовно можна поділити на декілька груп:

З власної оселі чи заміського будинку

42

31%

З робочого місця

19

14%

Під час мітингів

4

3%

На блокпосту

12

9%

Просто неба

6

4%

Обставини затримання невідомі

53

39%

Переважна більшість затриманих були викрадені за невідомих обставин. Відслідкувати долю людей дуже складно, відсутні свідки та інформація про ймовірні причини затримання. За таких затримань люди начебто зникають, довгий проміжок часу (можливо, до місяця) рідні не володіють інформацією про місцезнаходження та стан здоров’я.

Дружина затриманого М.: «Мій чоловік просто виконував свою роботу, допомагав людям, щодня виходив на роботу і вирішував важливі питання для мешканців міста, робив все можливе щоб в місті був порядок і всі служби працювали, я знаю, що він ніколи б не погодився співпрацювати з окупантами. З березня  я не маю жодної інформації про нього, де він, як він, він просто зник».

Є задокументовані випадки відвертої брехні представників окупаційних військ щодо місцезнаходження особи. За показами свідків (осіб, які разом з нею утримувалися/утримуються) вона перебуває в певному місці несвободи, а окупаційна влада направляє офіційну відповідь, що такої особи в певному місці немає. Це є ніщо інше, як психологічне знущання над рідними, які намагаються знайти викраденого члена родини. Невизнане утримання під вартою будь-якої особи є повним порушенням гарантій її свободи та особистої недоторканності («Kurt v/ Turkey», №24276/94).

Розповідає мама затриманого М.: «Я в розпачі, не знаю що мені робити, в мене є інформація що мій син в Криму, але сьогодні отримала повідомлення від так званого управління федеральної служби виконання покарань по Республіці Крим та м. Севастополь, що мого сина там не має і ніколи не було. Чому вони приховують інформацію?»

Високий відсоток викрадених – з власної оселі. Під час документування було з’ясовано, що такі затримання носять комплексний характер, об’єднуються разом з обшуками, залякуванням родини, знищенням майна та вилученням коштовних речей і техніки.

Подружжя Кобченків викрали з власної оселі у селі Велика Білозірка, фото: Форпост

Затримання на робочому місці супроводжувалися обшуком, вилученням документації та залякуванням колег. Під час затримань просто неба зазвичай, відповідно до задокументованих випадків, затримання супроводжувалося побиттям, насильницькими діями з боку представників окупаційної влади.

На блокпостах затримували переважно волонтерів, які допомагали виїхати, та пересічних громадян, які намагалися виїхати з тимчасово окупованих територій.

«Коли ми поверталися у пошуках нового шляху, на блокпостах були орки, вони кричали, змусили вийти з машин, загрожували розстрілом. Як з'ясувалося, росіяни думали, що ми – шпигуни та їдемо з українського боку, хоча ми туди навіть не дісталися. Нам сказали з'їхати в кювет, ми з'їхали, біля нас стали двоє військових, підняли гранати і сказали: «Якщо хтось у машині рипнеться чи сіпнеться, чи опустить руки – ми кинемо під машину гранату». Нас перевірили, начебто зрозуміли, що ми не шпигуни. Але сказали, що ми маємо багато речей, і нас доведеться довго обшукувати, тому сказали їхати з ними».Так про процес затримання на блокпосту розповідає правозахисник та журналіст П.

Затримання під час мітингів було зафіксовано у декількох випадках, здебільшого це були організатори та активні учасники.Відслідкувати масові затримання учасників мітингів, на жаль, можливості не було.

Щодо наявності так званих «фільтраційних таборів» на тимчасово окупованих територіях Запорізької області інформації не має.

За інформацією від керівника Запорізької ОВА Олександра Старуха, є відомості про 340 підтверджених випадків викрадання осіб. Отже, нами задокументовано 40% випадків від кількості офіційно зареєстрованих зникнень.

У майбутньому ми проведемо аналіз зникнень в Харківській, Херсонській, Луганській областях і в цілому по всій Україні.

 Поділитися