MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Зникнення людей: Запорізька область (24.02.2022 – 18.06.2022)Звернення до ООН та міжнародних структур щодо викрадень і страт українців окупантамиЗникнення безвісти та насильницькі зникнення в Херсонській області (24 лютого – 24 червня 2022 року)Зникнення безвісти, насильницькі зникнення та незаконне позбавлення волі під час війни в Україні (за даними по Херсонській, Запорізькій, Харківській та Луганській областях)Обстріли зі стрілецької зброї під час російсько-української війниHuman Rights Watch: Російські військові перетворили окуповані території на прірву страху та дикого беззаконняСуперечливі цінності та суперечливі наративи: війна Росії з УкраїноюЄвген Захаров про Оленівку: ‘Правду в таких історіях приховати неможливо’Червоний Хрест так і не потрапив до місця вибуху в Оленівці40 днів від теракту в Оленівці: рідні полонених вимагають розслідування

Зниклі безвісти та позбавлені волі у Харківській області: аналітичний огляд (24.02 – 23.06)

Українською | In English
24.06.2022
Ганна Овдієнко

Фото: nito, Shutterstock

З першого дня війни і до сьогодні в Харківській області ведуться активні бойові дії. Третина території регіону досі залишається окупованою росіянами, ще приблизно на половині ведуться активні бойові дії. За непідтвердженими даними російські військові вивозять за межі території Україні багатьох місцевих жителів, у тому числі, дітей, після чого вони мусять пройти спеціальну фільтрацію у таборах. Деяких викрадають та поміщують до виправних установ на окупованих територіях Донбасу та Криму чи на території РФ. Інші місяцями живуть під обстрілами без інтернету, світла та мобільного зв’язку на тимчасово окупованих територіях. Все це – причини та передумови, через які в регіоні катастрофічно велика цифра зниклих безвісти.

1. Загальна статистика

ХПГ веде документування воєнних злочинів з першого дня війни, використовуючи для цього інформацію з відкритих джерел та заяви потерпілих або родичів. За чотири місяці війни ми зафіксували 590 випадків зникнення людини (77людей зникли) в Харківській області, з них у 77 випадках мали місце насильницькі зникнення (79 людей стали жертвами). Нагадаємо, що насильницьким вважається таке зникнення, коли відомо, що людиною силою забрали представники російської влади, російські військові, бойовики Л/ДНР чи особи, які перейшли на бік ворога, і з тих пір місце перебування людини невідоме, а сама вона залишена без захисту закону.

Також, ще у 13 випадках (щодо 23 потерпілих) місце перебування людей стало відомо із часом, коли офіційні представники російської влади заявили, що зникла людина перебуває під їх контролем у певному місці, тобто, людина з категорії зниклих перейшла у категорію незаконно позбавлених свободи.

2. Обставини події

Визначення часу зникнення є досить важливим для пошуку особи. Однак через війну у частині випадків родичі зниклих навіть не знають, коли саме зникла людина. Іноді вони вказують доволі великий період часу, що рахується тижнями чи днями. Дуже мало випадків, коли можна визначити конкретний час доби чи навіть більш точний час. Те саме стосується і місця зникнення – в багатьох випадках як місце вказується цілий населений пункт або останнє місце проживання.

За таких вихідних даних, звісно, що найбільша частина людей зникає за невідомих обставин. Це пояснюється тим, що зникнення відбувалися на тимчасово окупованих територіях або територіях, охоплених бойовими діями. Родичі зниклих зазвичай не знають про точну обстановку у населеному пункті. Свідки зникнень самі зазвичай перебувають на окупованих землях, а тому не можуть надати уточнення щодо дати, часу і причин зникнення, а також не можуть поки підтвердити, що зникнення було насильницьким. Тож очікується, що по більшості епізодів інформація буде уточнена з часом, коли населені пункти будуть звільнені. Так, наприклад, масові звернення саме про насильницькі зникнення почали надходити після звільнення с. Циркуни – загалом 13 зникнень із зафіксованих 77 випадків.

Водночас, в окупованому м. Ізюм та окупованих навколишніх селах спостерігається найбільш масове зникнення людей за невідомих обставин. Загалом нами тут задокументовано 341 випадок зникнення, що складає 58 % від загальної кількості зафіксованих злочинів. Це пояснюється довгою відсутністю електропостачання та мобільного зв’язку у населених пунктах, а також масовим терором і вивезенням місцевого населення. В інших громадах Харківської області кількість розподілена майже рівномірно. Так, у Чугуївському районізафіксовано 32 зникнення, у Лозівському – 5, у Куп’янському – 2, у Харківському – 76 епізодів. Простежується, однак, закономірність: чим активніші бойові дії в місцевості та чим більше окупованих територій, тим більше число зниклих людей. Показовим тут є м. Харків, в якому на 1,5 мільйони населення (до війни) – лише 79 зниклих, оскільки місто не було захоплене, та в ньому не зникав на довгий час зв’язок.

3. Стать та вік зниклих

Серед зниклих частка жінок та чоловіків є приблизно однаковою – 389 чоловіків та 388 жінок. Однак якщо говорити саме про насильницькі зникнення, то тут кількість чоловіків значно переважає над жінками (жінки складають лише 15 % від загальної кількості викрадених росіянами людей). Більшість людей зникло по одному, однак бували зникнення і 3, 4 та навіть 8 людей разом. Частіше за все – це сім’ї або сусіди, які разом їхали в автомобілі, переховувалися в підвалі, тощо.

Галина Турбаба — селищна голова с. Дворічного, у Харківській області. 22 травня 2022 року стало відомо, що її викрали російські військові, її звільнили 25 травня. Фото: Мережа правового розвитку

Серед зниклих велику частку складають люди старші за 60 років (задокументовано загалом 101 старших людей), та немало дітей – 51 дитина. Діти в абсолютній більшості випадків зникають разом з батьками, однак є також інформація про зникнення дітей без батьків, переважно це підлітки. Люди похилого віку зникають у себе вдома, однак щодо людей старших за 80 років є розумні побоювання, що вони загинули через проблеми зі здоров’ям, які неможливо було вирішити під час війни, а серед зниклих рахуються тільки через відсутність доступу до територій.

4. Місце зникнення

Загалом, більша частина зниклих була вдома в окупованому населеному пункті та зникла зі зв’язку. Це не завжди можна пов’язати із зникненням зв’язку у населеному пункті взагалі, оскільки зниклі в березні – квітні, щонайменше, за три – чотири місяці мали знайти спосіб зв’язатися з рідними, якщо живі та здорові. Інакше б серед зниклих рахувалися не сотні людей, а десятки тисяч, тобто усе населення. Однак, більшість знаходить спосіб передати звістку рідним, а отже, відсутність електропостачання та мобільного зв’язку не є найбільш вірогідною причиною зникнення людини у випадках, коли її пошуки тривають більше одного – двох місяців. Альтернативою причиною зникнення є вивезення таких людей на територію Росії, поміщення до фільтраційних таборів, де вони не змогли пройти фільтрацію і були ув’язнені. Однак ця версія ще потребує перевірки.

  • Так, у березні 2022 року зник житель с. Гусарівка, Ізюмського району, Харківської області. Він доїв у корівнику корів, коли до нього прийшли окупанти, надягли на голову мішок та забрали у невідомому напрямку. Чоловіку було 59 років. Він ніколи не служив у армії та не займав державні посади.
  • У с. Старий Салтів зникла 59-річна продавчиня місцевого магазину. Як встановили родичі пізніше, її викрали військові, а її будинок та магазин – обстріляли.
  • В тимчасово окупованому м. Вовчанськ, Харківської області приблизно 8-9 травня 2022 р. озброєні військові у формі так званої «ЛНР» прийшли до житлового будинку та увезли місцеву жительку в невідомому напрямку (можливо до фільтраційного табору на території Вовчанського агрегатного заводу або для праці в госпіталі, так як викрадена є медиком з багаторічним досвідом).

В дорозі між населеними пунктами зникло 40 людей. Переважна частина з них – намагалася евакуюватися, або ж це були волонтери, які розвозили гуманітарну допомогу. Деякі потрапили під обстріли у колонні автомобілів у «зеленому коридорі» та зникли, інші їхали полями або ж навіть дорогою – через блок-пости. На блок-постах окупантів були взяті в полон 8 людей. Більшість з них була звичайними цивільними людьми, які не мали військового минулого та не були держслужбовцями. Більшість зниклих у дорозі та на блок-постах – жертви явних насильницьких зникнень.

  • Наприклад, у с. Вербівка, Балаклійського району, Харківської області, 14.03.2022 року, місцевий житель стояв на зупинці громадського транспорту. Російські військові силою забрали його звідти та відвезли у невідомому напрямку.
  • З м. Куп’янськ до м. Харкова 06.05.2022 року виїхало четверо людей на власному автомобілі. Вони намагалися евакуюватися. Однак їх зупинили на блок-пості окупанти, після чого всі четверо зникли.
  • 23.03.2022 року двоє чоловіків їхали за продуктами з с. Першотравневе до с. Савинці. Їх шлях лежав через блок-пости. По дорозі обидва зникли. Попередньо, зникнення відбулося на одному з блок-постів у м. Балаклія.
  • У с. Козача Лопань місцевий житель рухався на автомобілі у колонні з села до м. Харкова, намагаючись евакуюватися. Це відбулося 20.03.2022 року. Однак колонну зупинили та розвернули назад окупанти. Тоді чоловік вирішив йти пішки, після чого зник.
  • На українсько-російському кордоні зник чоловік, який повертався додому. Ще до війни він поїхав у гості до сина в Білгородську область. Після початку воєнних дій, вирішив повертатися додому, однак зник на українсько-російському кордоні.

Ще одним шляхом зникнення людей є їх вивезення після поранення. Відомі випадки, коли російські військові спеціально обстрілювали житлові будинки цивільних мешканців, потім звинувачували в обстрілі Україну, щоб одразу запропонувати «порятунок». Вивезення надалі відбувалося або силоміць, або шляхом обману. Цікаво ще й те, що вивезені таким чином поранені не виходять потім на зв’язок з рідними, а отже, знаходяться в місці, де не можуть подзвонити.

  • Повідомлялося, що в м. Ізюм зник після поранення чоловік, якого начебто на лікування забрали російські військові з місця обстрілу.
  • Також з м. Ізюм було вивезено поранену жінку, яка постраждала від потрапляння снаряду в житловий будинок. Свідки бачили, як її, з пораненою головою, забирали російські військові. Згодом виявилося, що вона знаходилася в лікарні в Росії і їй довгий час звідти не давали подзвонити.

5. Професія зниклих

Щодо безпосередньо насильницьких зникнень, то їх жертвами ставали люди зі спеціальним статусом, хоча час від часу викрадення відбувалося без будь-яких мотивів. Так, було викрадено 5 колишніх військових, 14 волонтерів, 11 держслужбовців. Видається, що у деяких селах, зокрема, в с. Циркуни, окупанти завчасно мали списки колишніх військових, яких спеціально розшукували. Щодо волонтерів, то вони найчастіше зникали під час перевезення чергового вантажу. Серед зниклих держслужбовців – всі не підтримували окупацію росіян та активно чинили спротив, незважаючи на захоплення населеного пункту.

  • Так, на початку березня 2022 року у с. Привіллі, Лозівського району, Харківської області, зник волонтер, який віз гуманітарну допомогу військовим на їх позиції. Після чотирьох місяців, його доля й досі залишається невідомою. За неперевіреними даними він знаходиться у полоні. 
  • 21.03.2022 року інший волонтер привіз гуманітарну допомогу до с. Новопокровська, Чугуївського району, Харківської області. Там в нього відібрали продукти харчування, побили, а далі – повезли у невідомому напрямку.
  • У м. Куп’янськ зник депутат місцевої ради. Під час окупації міста та нападу на нього, він сам зголосився поспілкуватися з російськими військовими. Однак після особистої зустрічі з ними – не повернувся.

Насильницькі зникнення вчинялися на очах інших людей, можливо, задля їх залякування. До потерпілих приходили додому або на роботу, інколи їх затримували просто на вулиці. Місце знаходження більшості викрадених цивільних досі невстановлене, а отже, їх обмін не є можливим. Жертвами насильницьких зникнень також ставали письменники та фотографи, які намагалися висвітлювати події.

6. Незаконні позбавлення волі

Як зазначалося вище, ми зафіксували 13 випадків незаконного позбавлення волі людей (щодо 23 потерпілих), які й перебували у полоні: з них 16 – чоловіки, а 7 – жінки. Серед полонених не було дітей, однак були 2 жінки похилого віку. У пресі активно висвітлювалися випадки незаконного позбавлення волі державних службовців (6 осіб), волонтерів (2 особи). Також був затриманий та піддавався катуванням священник.

  • Галина Турбаба — селищна голова с. Дворічного, у Харківській області. 22 травня 2022 року стало відомо, що російські військові викрали її та не відпускають протягом чотирьох днів через її явну проукраїнську позицію. 25 травня окупанти звільнили жінку.
  • 20.03.2022 року російські війська захопили гуманітарний конвой на під’їзді до міста Харкова на Салтівці. Було захоплено сім людей у заручники – шість водіїв та одного лікаря. Усіх їх відпустили наступного дня.
  • 17.05.2022 року у м. Балаклея, Харківської області російські війська викрали пастора баптистської церкви «Світло Євангелія». Служителя сильно б’ють та катують, вимагаючи визнати, що він причетний до американської розвідки та розбещував молодь.

Олександр Салфетніков, пастор Церкви євангельських християн баптистів «Світло Євангелія», фото: vsirazom.ua

На момент написання цієї аналітичної довідки приблизно 70 % полонених вже були звільнені. З цього можна зробити висновок, що для звільнення людини з полону є найважливішим встановити її місцезнаходження.

Висновки

ХПГ продовжує збирати інформацію про зникнення людей на території Харкова та Харківської області. Однак вже зараз можна помітити деякі тенденції та зробити висновки.

  1. Причини більшості зникнень (до 90 %) встановити досі не вдалося. Тому може виявитися, що більша частина зниклих – у полоні, або примусово вивезені до фільтраційних таборів, де їм не дозволяють дзвонити, або ж не пройшли фільтрацію і знаходяться у тюрмі. Також причиною зникнення може бути поранення або смерть, оскільки такі випадки не фіксуються нашими правоохоронними органами на окупованих територіях. Оскільки навіть на тимчасово окупованих територіях абсолютна більшість місцевих жителів знаходять шлях подзвонити хоч раз на місяць, то не можна стверджувати, що відсутність зв’язку – основна причина зникнень.
  2. Більшість зниклих не належать до так званих «груп у небезпеці», тобто правозахисників, колишніх військових, журналістів, державних службовців. Більшість зниклих – звичайні цивільні. Тому можна тут зробити припущення, що не тільки спеціальний статус є причиною для переслідування громадян на окупованих територіях. Такою причиною може стати що завгодно, будь-який акт реальної або уявної непокори. На це вказують обставини вже встановлених насильницьких зникнень, коли з дому вороги забирали звичайних цивільних людей. Хоча, звісно, люди, що належать до певних категорій осіб, можуть бути в більшій небезпеці, оскільки окупанти часто мають їх списки навіть до початку вторгнення в населений пункт.
  3. Насильницькі зникнення часто поєднується із катуваннями або жорстоким поводженням. Не є рідкісними повідомлення, коли перед зникненням свідки бачили, як потерпілого били чи довго знущалися над ним. Частіше це відбувалося, коли потерпілий намагався сховатися або втекти, однак не у кожному випадку.
  4. Зникнення є тривалими. Люди, що зникли у березні та квітні місяці все ще не знайдені. Процент знайдених приблизно не перевищує десятої частини від загальної кількості. І це незважаючи на те, що з окупованих територій вибирається все більше людей, наші війська деокупують населені пункти, а комунальники – налагоджують зв’язок та електропостачання.
  5. Зникнення важко або неможливо розслідувати. Оскільки більшість зниклих – мешканці тимчасово окупованих територій, розслідування їх зникнення є об’єктивно неможливим через відсутність діючої там правоохоронної системи. Тому у пошуках зниклих навряд чи можна надіятися на правоохоронні органи, окрім пошуків у списках полонених, звісно.
  6. Реальна кількість зникнень є набагато більшою. Насправді, багато хто зараз не може заявити про зникнення родича, оскільки сам знаходиться на тимчасово окупованій території або, навпаки, виїхав за межі України. Тому реальну кількість зниклих можна буде встановити тільки після війни.
Матеріал був підготовлений Харківською правозахисною групою у межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).
 Поділитися