MENU

Українських полонених тримають в російських СІЗО та колоніях, але адвокатам до них не дістатися – Радіо Свобода

24.06.2022
ХПГ-інформ

Журналісти проекту Радіо Свободи «Север.Реалии» поспілкувалися з рідними цивільних, викрадених російськими військовими, а також з адвокаткою, що намагається їм допомогти. 

Українські полонені, серед яких цивільний Роман Кисіль, скріншот з сайту Север.Реалии

За офіційною інформацією міністерства оборони рф наразі в полоні перебуває 6489 військовослужбовців. Кількість цивільних, яких росіяни затримали на окупованих територіях та насильно вивезли, невідома. Їхній статус невизначений: вони не є військовополоненими, їх не вважають підозрюваними чи засудженими. Знайти таку людину рідні можуть тільки за допомогою свідчень тих, хто завдяки обміну вже опинився на волі і може розповісти, з ким саме сидів у російській камері. 


За статтею 2 Міжнародної конвенції про захист всіх осіб від насильницьких зникнень (Україна приєдналася до неї в червні 2015 р.) «насильницьким зникненням уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону». За міжнародним правом насильницьке зникнення є злочином, а якщо практика насильницьких зникнень є широко поширеною чи систематичною, – навіть злочином проти людяності. За ч. 2 статті 1 Конвенції «Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення».


Брянськ

Житель Димера Василь Волохін зник 4 березня, коли поїхав на велосипеді попередити мешканців багатоповерхівки про можливий обстріл "Градами".  Чоловік не мав ніякого стосунку ані до ЗСУ, ані до ТРО, працював будівельником.

Василя Волохіна вважали загиблим. Аж поки 1 квітня, після першого обміну військовополоненими, з його родиною не зв’язався чоловік, який знав, де він. 

– Чоловік, який сидів із ним в одній камері, розповів, що Вася живий, все нормально, він у полоні, – розповіла журналістам проекту Север.Реалии сестра Василя Волохіна Ганна. – Так я довідалася, що він у Росії, в Брянську. Чим він міг їх зацікавати, я не знаю, але я рада, що він живий. 

Василь Волохін, фото: Север.Реалии

Ганна зв’язалася з поліцією, правозахисними організаціями, подзвонила на гарячу лінію міноборони. Через систему ФСИН (федеральної служби виконання покарань) вона написала лист на ім’я брата. І отримала відповідь з Центру обробки повідомлень: «Адміністрація установи ВК-2 Брянськ сповіщає, що лист 10175615 пройшов цензуру и вручений адресату 16 травня 2022 р.». 

Утім, на лист її брат так і не відповів. Натомість прийшло сповіщення про те, що лист отриманий, до якого додавалося фото бланку з написом від руки «Такого немає». Тобто офіційно російська федеральна служба виконання покарань не визнала, що Василь Волохін перебуває в ВК-2 Брянська. 

Курськ

В СІЗО Курська перебувають близькі  жительки Бородянського району на Київщині Ольги Щерби.  Жінка впевнена, що саме туди російські військові забрали її чоловіка Богдана Щербу, брата Раміза Мусаєва та їхнього друга Романа Кисиля. Усі троє зникли 26 лютого.

– Вони поїхали забрати нашу тітку з села Озера, щоб ми всі разом були. Десь за двадцять хвилин  у них уже були вимкнені телефони, і все: ми більше не знали, де вони. – розповідає Ольга. 

13 березня вона побачила на YouTube сюжет російського першого каналу про українських військових, що потрапили в полон на аеродромі Гостомель. І близькі Ольги були серед них. 

Про те, що всі троє перебувають в СІЗО Курська жінка довідалася від звільнених із полону українських вояків. 

– Вони кажуть, що багато цивільних з нашої округи. Є люди, які туди телефонували і питали. У них така сама історія, як у нас. Але там все заперечують, – каже Ольга.

Журналісти поговорили з адвокаткою Іриною Бірюковою, що безуспішно намагалася зустрітися з броварською вчителькою Вікторією Андрушою, яку скоріш за все, як і близьких Ольги Щерби, тримають у Курському СІЗО. В адміністрації СІЗО Бірюковій заявили, що Вікторії Андрушко ані серед підозрюваних, ані серед обвинувачених не значиться. Але в адвокатки склалося стійке враження, що українська громадянка перебуває саме в цій установі.

– Система не може їх проводити за картками як підозрюваних та обвинувачених, тому що картка на арештанта заводиться із зазначенням суду, який заарештував, дати ухвали, і до якого числа арешт, – пояснила Бірюкова. – У загальних списках по базі вони не б'ються, і адвокатам до них ніяк не пробратися, бо ми маємо доступ лише до підозрюваних чи звинувачених, а вони не мають такого статусу! Нас не пускають і до колонії, бо вони не засуджені. Тепер, розуміючи, що можуть прийти адвокати, вони, можливо, можуть почати їх ховати, наприклад переводити в колонії, селити в окремі корпуси, щоб зв'язку не було. У звичайних зеків завжди є якісь телефони, є можливість доступу до зв'язку. А українців селять окремо, і за моєю інформацією, яку я не можу офіційно підтвердити, у них своя охорона зі співробітників спецслужб, щоби точно ніякого зв'язку не було із зовнішнім світом.

Тула, Кострома, Ярославль, Бєлгород

Ірина Бірюкова розповіла, що має неофіційну інформацію від засуджених, що в колонії в Тульскії області для розміщення українських полонених віддали всі камери в ЄКПТ (єдине приміщення камерного типу), а також СІЗО при колонії. У Бєлгородскій області під українців виділили майже цілу колонію. 

– Про Костромську область теж говорили, але я не можу перевірити, в мене в цьому регіоні нікого поки немає, – розповіла адвокат. –  Пройшла чутка, що в Ярославлі хочуть під них чи не цілу колонію звільняти, але це поки що тільки слух. Якщо виходити з офіційної інформації, що в Росії утримується близько 6500 українських полонених, то це приблизно сім повних колоній. Середня наповнюваність колонії – 800–1000, 1200–1300 осіб, залежно від регіону. Звісно, ​​це не один регіон. Моя думка, що це все прикордонні регіони, бо туди везти найпростіше, але й до Тульської області теж дісталися.


Згідно з дослідженням Харківської правозахисної групи, з перших же днів повномасштабної війни російські збройні сили почали вдаватися до насильницьких зникнень. Станом на 23 червня в базі даних ініціативи Т4Р задокументовано 1625 постраждалих від зникнень, серед них в Харківській області – 800 жертв, Херсонській – 399, Луганській – 236, Запорізькій – 136, решті областей – 54 постраждалих. За попередньою кваліфікацією до насильницьких зникнень відноситься 510 випадків, в тому числі в Харківській області – 77, Херсонській області – 268, Луганській – 26, Запорізькій – 111, в решті областей – 28. Отже, за перші 120 днів повномасштабної війни кількість попередньо кваліфікованих насильницьких зникнень за зібраними нами даними є вже майже такою ж, як за 8 років попередньої стадії війни.

 Поділитися