Співзасновник Центру прав людини ZMINA та «Громадського радіо», журналіст та правозахисник Максим Буткевич, який з початком повномасштабної війни вступив до лав ЗСУ, потрапив у російський полон в Луганській області – в районі Золотого та Гірського. Про це повідомляє видання Бабель.
24 червня російське інформаційне агентство РИА Новости опублікувало відео із допитом кількох полонених українських бійців. Одним із них виявився Максим Буткевич. На відео Максим каже російською мовою каже про те, що рішення здатися в полон було прийняте задля збереження особового складу, а також що з бійцями поводяться нормально.
Саме з цього запису про долю сина дізналася мама Максима Буткевича, Євгенія. Сам він з нею до сьогодні не зв’язувався. Із його взводу на зв’язок виходили тільки два полонених військових – 25 та 26 червня.
За словами Євгенії, питанням визволення її сина займається Обʼєднаний центр із пошуку та звільнення полонених. На всі запити вона отримує відповідь: «Справа опрацьовується».
«У Росії про нього уже все знають і знають абсолютно викривлено. Максим – правозахисник, який ніколи не працював на жодну владу. А вони кажуть, що він «нацик», «командир нацистського взводу» і так далі. При чому нам здається, що до образу нашого Максима вони домішали і його однофамільців, і його повних тезок. Ми ж вважаємо, що треба говорити про те, яка Максим людина та скільки він зробив за 20 років своєї правозахисної діяльності. Говорити, що ніякої «русофобії» та «нацизму» у Максима не було і немає», – цитує Громадське матір Максима Буткевича.
У своїй правозахисній діяльності Максим найбільше уваги приділяв захисту прав біженців, українських переселенців, протидії мові ворожнечі. Був координатором проєкту «Без кордонів», а також модерував події міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Коли Буткевич вирішив піти на фронт, він написав на своїй фейсбук-сторінці: «На жаль, мушу поставити свою діяльність із допомоги біженцям, гуманітарну і правозахисну активність на паузу. Думаю, зі світлини можна зрозуміти чому… Бувають часи, коли треба бути готовим захищати те, що важливе – я твердо вірю в це. А решта – після перемоги».
