MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

На заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізаціяХарків: російські війська обстріляли район ХТЗ – є загиблі і пораненіВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиТиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітків‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень ‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіянЧетверо медиків загинули під час евакуації пацієнтів психіатричної лікарні у Харківській області У Липцях на Харківщині знайшли катівнюКатівня в Пісках-Радьківських: поліція знайшла чергове місце злочину російської арміїОбстріл евакуаційної колони в Куп’янському районі: серед убитих — 13 дітей і вагітна жінка 

Жити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з Вовчанська

28.07.2022   
Денис Волоха

Ілюстрація: Денис Волоха/ХПГ

Вовчанськ — маленьке місто на північному сході Харківської області, яке перебуває в окупації з 24 лютого. Щоб з’ясувати, що відбувається в місті, ми поговорили з депутатом Вовчанської міськради, який піднімав український стяг на міській площі і був двічі затриманий ФСБ, та вихователькою в дитячому садочку, яка жила в окупованому Вовчанську 4 місяці.

О 4-ій годині ранку прикордонне місто почало здригатися. Місцеві мешканці могли бачити залпи РСЗВ, які летіли через місто. Російські літаки бомбардували тренувальну базу Нацгвардії поруч із Вовчанськом.

О 7-8 годині перші колони військової техніки пройшли через місто. Російські танки не мали наміру зупинятися у Вовчанську, одразу прямуючи в бік Харкова. Приблизно о 10-ій годині українські сили підірвали два з трьох мостів у Вовчанську, але це не могло суттєво сповільнити наступ: значна частина російської техніки вже пройшла Вовчанськ. Інша частина змогла переправитись понтонами.

Олегу Топоркову згодом довелося розробляти складний план, щоб таємно вивезти себе та свою родину з окупації, де на них полювали росіяни. Його дружина Ольга — секретар міськради і колишній мер. Сам Олег — депутат і голова бюджетної комісії в міськраді, колишній поліцейський.

У перші дні окупації Олег та Ольга Топоркови створлили волонтерський рух, щоб допомагати людям в умовах браку продуктів та ліків. Згодом, розуміючи, що росіяни починають встановлювати свою владу в місті, вони почали займатися «тією діяльністю, за яку потім і були затримані».

«Перший раз мене затримали, коли я зі своїми підлеглими підняв на площі державний прапор. Ну і сказав фразу, куди кому піти. Це було 7-го березня, а 8-го по мене приїхали додому з обшуком. Так, було весело», — говорить Олег Топорков.

Росіяни розв’язали руки місцевій мафії, після чого самі з нею розібралися, — говорить колишній поліцейський Олег Топорков. © Денис Волоха/ХПГ

Ми не вказуємо імені нашої другої співрозмовниці на її прохання. Вона продовжувала жити в окупованому Вовчанську і працювати з дітьми. Перші 4 місяці окупації на її картку продовжувала надходити зарплата з українського бюджету.

«Дуже складна ситуація склалась у пенсіонерів, які отримують пенсію Укрпоштою. З лютого і по цей час вони не отримують ніякої допомоги», — говорить мешканка Вовчі — як місцеві називають своє місто. На першому етапі окупації в місті бракувало продовольства, припинили працювати РАСЦ, пенсійний фонд. «Склалась така ситуація, що коли помирала людина, лікар їй видавав довідку, а свідоцтво про смерть ніхто не одержував», — говорить жінка.

Першими загиблими внаслідок путінської війни у Вовчанській ОТГ був кочегар місцевої школи, в яку влучила артилерія, а також родина, яку розстріляли російські військові, побачивши, що автівка їде назустріч їхній колоні.

Вбити комісара

На четвертий-п’ятий день окупації росіяни почали захоплювати місцеві органи влади та інфраструктурні об’єкти. На питання про те, чи були в росіян «розстрільна списки», Олег Топорков відповідає: «Напевно все було».

«Вони не були схожі на тих, хто не розуміє, що вони роблять, і до кого вони приходять. Вони були вже проінформовані», — говорить пан Топорков.

Росіяни почали кампанію терору в місті. Спочатку затримували ветеранів війни, поліцейських, місцевих політиків та активістів. Поміж побиттями й тортурами їх намагалися схилити до співпраці. Так було і з Олегом Топорковим.

Будучи кремезним чоловіком, Олег говорить, що під час першого обшуку і затримання «літав подвір’ям, як м’ячик». Росіяни вивезли його до Шебекіного, де співробітники ФСБ влаштували йому допит та били. Коли його везли із зав’язаними очима назад до Вовчанська, він зрозумів, що поруч із ним так само везли і мера Анатолія Степанця.

«Коли в полі зупинилась машина і трохи поклацали затворами, то було весело».

Це було перше затримання. Уже невдовзі Ольгу та Олега Топоркових затримали вже разом, після чого повезли до Бєлгорода. Цього разу допит був уже значно жорсткішим, бо росіянам стало відомо, що подружжя передавало дані про чисельніть і розташування російської армії українським військовим.

Життя без зв’язку, електрики та у постійному страху

8-го квітня у Вовчанську зникла електроенергія: її не було приблизно 2 місяці. У місті не працює стільниковий зв’язок. Щоб зв’язатися з близькими, треба піднятися високо на гору і зловити сигнал російської вежі. Тоді можна спілкуватися через дорогий роумінг.

Із часом почали завозити продукти з Росії, згодом — із окупованого Куп’янська. За словами нашої співрозмовниці, буханка хліба коштувала 40 гривень. Тим, хто не виїхав, довго доводилося жити на власних запасах — у кого вони були.

Росіяни перевіряли випадкових перехожих на вулицях і могли затримати, якщо запідозрять, що людина має прукраїнську позицію. Після цього її вели на допит та могли тримати якийсь час у неволі.

Росіяни облаштували собі штаб-квартиру на Вовчанському агрегатному заводі. За словами Олега Топоркова, який також є заступником директора цього заводу, там зараз «справжній концентраційний табір». «Вас беруть і б’ють. Підключають до кінцівок, геніталій, вух клеми, і б’ють током», — розповідає він, додаючи, що люди могли утримуватися на заводі місяцями, а деякі — перебувають у неволі від перших днів окупації.

На підприємстві росіяни облаштували ‘справжню катівню’, бо вивозити всіх підозрілих людей до Росії було незручно, — говорить Олег Топорков, якого самого вивозили на допит до Бєлгорода. © Вовчанський агрегатний завод/YouTube

Сам Олег Топорков говорить, що йому пощастило: «катівню» на його підприємстві сформували незадовго після того, як його затримали вдруге. Однак після другого допиту в Бєлгороді в нього загострилися проблеми зі здоров’ям, і тепер він відновлюється, не втрачаючи надії піти воювати. Помітно, що йому нелегко пригадувати те, що відбувалося на допитах із ним та його дружиною.

Частина людей на окупованій Харківщині перейшла на бік росіян. Будучи свідком чи потерпілим у восьми кримінальних справах, пан Топорков не надто деталізує те, що знає.

Кілька днів тому Офіс Генерального прокурора оголосив, що перша заступниця та заступник Вовчанського міського голови підозрюються у державній зраді. Прокуратура стверджує, що чиновники надавали росіянам продукти, місця розміщення, а також видавали ветеранів війни та проукраїнських активістів.

Шлях в один кінець

Якщо виховательці дитячого садка через 4 місяці з допомогою волонтерів вдалося виїхати з Вовчі і дістатися дамби на Печенізькому водосховищі, по якому зараз проходить лінія фронту, Олегу Топоркову довелося виїжджати за значно складнішим сценарієм.

Росіяни все ж привезли його з дружиною назад із Бєлгорода до Вовчанська, після чого родина одразу сховалася на 40 днів, інсценуючи свій виїзд. Скориставшись двогодинним вікном під час ротації в росіян, їм вдалося виїхати поодинці. Олег використовував підробні документи.

У той день, коли родина дісталася правого берега Сіверського Дінця, росіяни навідалися до їхнього дому, думаючи, що вони там.

Щоб виїххати з окупованого Вовчанська до Харкова, потрібно проїхати Великий Бурлук та потрапити на інший берег Сіверського Дінця. Мапа: Денис Волоха/ХПГ

Росіяни дозволяють виїхати з окупованої Харківщини раз на тиждень — тільки жінкам, дітям, людям з інвалідністю. Молодих чоловіків розвертають на блокпостах.

«Коли ми їхали, нам сказали: ‘Майте на увазі, що це для вас шлях в один бік. Якщо ви захочете приїхати назад, то тільки через російську територію’», — згадує вовчанка, яка, діставшись Харкова, відчула вибухи російських ракет в перший же день.

«Людям треба нагадувати, хто вони такі»

Олег Топорков пригадує свої розмови з ефесбешниками у Бєлгороді.

 — Ви — націоналіст?

 — Я — українець, я люблю свою країну. Ви — росіяни, ви любите свою країну. Ви — націоналісти?

 — Ну…

 — Ми обоє націоналісти, але це ж я зараз сиджу зв’язаний і скутий, а не навпаки. За що ви прийшли нас убивати?

 — У вас там бандерівці.

 — Але це ж наша історія. Вас Кадиров розстрілював, а тепер — герой Росії. Ви Сталіну пам’ятники ставите…

Після сеансу сперечань на політично-філософські теми із «добрим ефесбешником» повертався злий, продовжуючи бити, коли йому щось не подобалося.

Підняти український стяг у центрі Вовчанська Олег Топорков вирішив, бо, як каже він, ситуація була «на межі». Хоча він розумів, що чекає на нього та на його колег після цього вчинку, він зробив це, щоб дати людям надію.

«Народ починає забувати, хто вони і де вони. І інколи потрібно робити нагадування, хто ми є».

Із Харкова, Денис Волоха.

Матеріал підготовлено Харківською правозахисною групою у межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
 Поділитися