В очікуванні суду можна загинути: чому не евакуюють Харківський СІЗО?
Харківський слідчий ізолятор розташований у центрі міста — на вулиці Полтавський шлях. Поряд із установою виконання покарань — торгові центри, адмінбудівлі, вокзал. Усе це — улюблені цілі російських військових.
На диво, лише декілька разів за всю війну снаряди розривалися у безпосередній близькості до будівель ізолятора. У будівлях лише вилетіли вікна та трохи посипалася штукатурка. Вочевидь, ізолятору більше пощастило, ніж сусідній виправній колонії, яку ще в березні окупанти зруйнували вщент точковим ударом. Тоді засуджених із неї вивезли, а про сусідній ізолятор — забули.
В’язні ізолятора — щасливчики, бо до них усе ще не прилетіло
Усередині Харківського СІЗО — від півтори до двох тисяч в’язнів. Вони живуть у камерних приміщеннях, ходять на помивку, на побачення, на прогулянку — відповідно до правил внутрішнього розпорядку. Вони живуть майже за правилами, за винятком лише одного — не ховаються в підвалах бомбосховища.
В’язні стверджують, що адміністрація установи відмовляється їх туди виводити. Сигнали повітряної тривоги переживають у тісних приміщеннях, де виконати правило двох стін неможливо, та й від уламків скла сховатися не вийде. У них немає вибору, чи нехтувати правилами безпеки під час загрози ракетного удару. Цей вибір за них зробили люди з шевронами.
Документи цінніші за людей?
Тож вночі в’язні сплять під обстрілами, а вдень їх продовжують судити за правилами кримінального судочинства. За п’ять місяців війни частина судів харківського регіону була зруйнована, опинилася під окупацією або безпосередньо біля лінії фронту, тож судові справи запакували, описали, опечатали та відправили до інших регіонів — Полтавської та Дніпропетровської областей, відповідно до правил зміни територіальної підсудності. А в’язнів, щодо яких ці справи порушені? А в’язні залишилися у Харкові.
Із Харківського слідчого ізолятора вивезена лише мала частина в’язнів, у чиїх справа судді не побоялися прийняти відповідні індивідуальні рішення. Усі інші беруть участь у судових засіданнях через відеозв’язок.
Технічні можливості слідчого ізолятора розраховані на мирний час, і не дозволяють проводити сотні конференцій одночасно. І хоча відеоконференції проводять від ранку і до самого вечора, учасники все одно чекають по три-чотири години свого засідання у черзі, а більшість засідань відкладається. Це збиває роботу судів, адвокатів, прокурорів, які мають одному судовому засіданню присвятити цілий день. А що самі в’язні? А на думку в’язнів судам байдуже.
Ми вимагаємо якнайшвидше централізовано евакуювати в’язнів із Харківського слідчого ізолятора до інших регіонів України, аби кожен із них дожив до свого судового рішення.