Ред: 6 вересня помер Володимир Рубченко. В’язень із четвертою стадією раку, про якого ми неодноразово писали. Його кілька місяців не лікували, а перший суд відмовився звільнити за станом здоров’я. Наші читачі запам’ятали страшне фото: чоловік носив на обличчі величезну пухлину. Рубченко не дожив до волі один день. Його вбила система, яку важко назвати ані медичною, ані правовою.
Людину замість лікування помістили в такі умови, де у неї немає шансів на виживання, в умови, де людина приречена на смерть. Хто відповідатиме?!
Це ми говоримо не про російський полон, не про таємну тюрму “Іізоляція”. Ні, зараз йдеться про повсякдення медичного забезпечення в національних закладах пенітенціарної системи України, зараз це називається ЦОЗ ДКВС.
Реформування пенітенціарної медицини
Ми багато років намагаємося сприяти тому, щоб люди в місцях позбавлення волі, які захворіли, мали шанс вижити, щоб їм надавалося належне лікування.
Ви скажете, що навіть на волі законослухняна людина не може отримати належного лікування. Так, але на волі у людини є хоч якийсь шанс – потрапити в клініку, знайти фахового і компетентного лікаря, знайти фінанси на лікування врешті решт.
В місцях позбавлення волі у людини такого шансу немає.
Ще в 2021 році ХПГ випустила книгу “Реформа пенітенціарної медицини”, де ми навели приклади 48 справ хворих, яким адвокати ХПГ надали правову допомогу. Поміж іншого, в книзі було сформульовано стратегію реформування медичного обслуговування в’язнів, а також проект Закону, спрямованого на вдосконалення медичного обслуговування та лікування засуджених. У цьому законопроекті запропонована така норма: “Адміністрація установ виконання покарань несе відповідальність за розлади здоров'я засуджених, які викликані недостатніми заходами медико-санітарної допомоги або неналежними матеріально - побутовими умовами тримання в кримінально-виконавчих установах, і яким можна було запобігти, використовуючи доступні для адміністрації заходи”.
Але ці стратегії та законопроекти, на жаль, залишаються ідеями і проектами, в той час коли не від зброї агресора, а від злочинної недбалості посадових осіб продовжують помирати люди.
Смерть через злочинну недбалість
6 вересня, в день свого звільнення за станом здоров'я за рішенням суду, так і не побачивши свободу, помер Володимир Рубченко, хворий на рак 4 стадії. Ми багато писали про нього. Ми зверталися до агентів Держави, щоб вони виконали рішення Європейського Суду з прав людини, відповідно до Правила 39 Регламенту ЄСПЛ про вжиття тимчасових заходів стосовно хворого.
Ми наполягали, щоб Україна все-таки виконувала рішення ЄСПЛ. Ми декілька разів їздили на зустріч з Рубченком, знайомилися з медичною документацією, спонукали лікарів розпочати належне лікування і виконати рішення ЄСПЛ, але все марно.
Спробую пояснити, в чому полягає злочинна недбалість лікарів і керівництва пенітенціарної системи.
Історія Рубченка
Володимир Рубченко був засуджений до 4 років умовно. Але не виконав умови, не з'являвся в службу пробації і його справа опинилася в суді щодо зміни міри покарання з умовного терміна на позбавлення волі. Ніби все зрозуміло і претензій ні до кого немає.
Коли Рубченко постав перед судом на його обличчі з'явився флюс ніби то від проблем із зубами і на це ніхто не звернув увагу, в тому числі і суд. І це також зрозуміло: через зубний біль людину не звільняють з-під варти.
Але потім цей “флюс” перетворився на страшенну пухлину на обличчі чоловіка. Адміністрація Житомирського СІЗО занепокоїлася. Рубченка оглянув онколог і встановив діагноз: рак, четверта стадія. Ці події відбувалися в лютому-березні, саме почалася активна фаза війни з росією, ситуація була надзвичайна. Рубченка протримали у слідчому ізоляторі до 6 червня — тобто 5 місяців.
Зрозуміло, що в умовах СІЗО йому не надавалася належна медична допомога. Але 6 червня Рубченко з діагнозом рак чтвертої стадії був перевезений в лікарню? Ні! Він був перевезений в Коростенську виправну колонію №71. В цій установі немає багатопрофільної лікарні, а в медичній частині немає палати для онкохворих.
Виникає питання хто з керівництва пенітенціарної служби дав розпорядження перевести людину хвору на страшну хворобу в установу, де йому апріорі неможливо надати медичну допомогу?!
Ми зустрілися з Рубченком під час моніторингового візиту 20 червня і попросили у лікарів медичну документацію (мали на це письмову згоду Рубченка). Але нас просто обдурили: сказали, що медичної карти немає, тому що вона перебуває на комісії, яка вирішує питання звільнення Рубченка за станом здоров'я. Але ніякої комісії не було, і саме через це Коростенський міськрайонний суд 5 липня відмовив у клопотанні щодо звільнення засудженого за станом здоров’я. Можна почути нарікання на те, що винний прокурор, або суддя які бачили в якому стані перебуває Рубченко і не звільнили його. Але на той час Рубченко вже пів року був під вартою із страшним діагнозом – без жодного шансу на спасіння і без належного лікування.
17 серпня 2022 року ЄСПЛ вказав Уряду терміново надати заявнику стаціонарне лікування відповідно до виявленого у нього онкологічного захворювання, при цьому повідомити Суд, чи можна лікувати таку хворобу в Стрижавській багатопрофільній лікарні №81, куди на той час перевели хворого засудженого, зокрема, чи можна там проводити хіміотерапію чи променеву терапію, які передбачені протоколом лікування наявного у нього онкологічного захворювання.
До речі, ця лікарня не має онкологічного відділення, відповідно і належного лікування. Хто дав вказівку це зробити і з якою метою? Для порятунку життя хворого?
Зовсім ні. Рубченка перевели до цієї колонії для того, щоб швиденько здихатися непотрібного клопоту, тим більше комунікація ЄСПЛ з Урядом України вимагала швидких і реальних дій. Рубченка перевезли до Стрижавської лікарні не для того, щоб лікувати, а для того, щоб звільнити за станом здоров’я і позбутися небезпечного хворого.
І ось, нарешті, 29 серпня Вінницький районний суд ухвалив рішення звільнити Рубченка за станом здоров’я. До цього звільнення хворий, в очікуванні закінчення терміну на подання апеляції, не дожив один день. В тому числі через те, що розгляд справи щодо його звільнення провели більше, ніж на два тижні пізніше, ніж це передбачено законом.
Чим же лікували хворого на рак четвертої стадії Рубченка?
Увесь цей час протягом семи місяців Рубченку давали антибіотики, знеболювальне і… робили пов’язки та аплікації на обличчя. Замість хіміотерапії. Отже, за півроку йому так і не розпочали лікування відповідно до встановлених медичних методик. І дійсно: навіщо витрачати гроші на транспортування та коштовні ліки на якогось в’язня, якщо можна обійтись примочками?
Опис наданого хворому лікування, надісланий Урядом України Європейському суду, виглядає вражаюче, хоча навіть за інформацією медичної служби ДКВС, лікування заявника було “симптоматичним”. Чи не соромно Міністерству юстиції України, до відання якого належать установи виконання покарань і в'язнична медицина, що лише за 2019-2021 роках ЄСПЛ майже у 40 справах визнав порушення Європейської конвенції з прав людини стосовно неналежного лікування ув’язнених? Чи не перетворилося міністерство, ця високоповажна інституція, на своєрідний “дах” для порушень прав людини в установах пенітенціарної системи? Такі порушення часто часто забирають людські життя!
Ми звертаємося до компетентних органів державної влади України із закликом провести відповідне розслідування смерті Володимира Рубченка і надати належну оцінку якості лікування хворого протягом 7 місяців, а також виконанню рішення ЄСПЛ.
