Вдруге в останню путь: юридичний погляд на перепоховання

Через повномасштабну війну багатьом українцям  доводиться переживати страшний досвід смерті близьких. Окупація частини української території, військові дії, загублені через евакуацію сімейні контакти — через усе це людей часто ховають не там і не так, як того вимагає закон, санітарні норми, культурні чи сімейні традиції.

У Харкові слідчі перевіряють можливі порушення законодавства на 18 кладовищі. Тут із 24 лютого було поховано сотні людей — в ровах, часто просто в мішках, з неправильними даними на табличках. Про ці могили і смерть своїх близьких рідні іноді навіть не знали. Тепер на деяких із них чекає важкий процес: ексгумація і перенесення останків на інші кладовища.

У цій публікації ми оглянемо основні питання, пов’язані з процедурою перепоховання, і відповімо на питання, що потрібно робити, якщо, на жаль, виникла така необхідність.

Правові основи та механізм перепоховання

Перш за все варто звернутись до закону “Про поховання та похоронну справу”. У ньому нас цікавлять положення статті 21, яка присвячена питанню перепоховання. 

За законом перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. 

Які випадки є достатньо “винятковими”, щоб можна було ініціювати питання про перепоховання? Варто розуміти, що  кожну конкретну ситуацію посадові особи, які мають повноваження щодо вирішення питання, будуть аналізувати окремо. 

Іноді діло доходить до суду, і тоді вже суддя вирішує, чи є обставини винятковими.

Варто враховувати, що перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів особи, яка ініціює перепоховання. Іншими словами, увесь фінансовий тягар ви будете нести самостійно.

Перепоховання останків померлих осіб є адміністративною послугою, і до цієї процедури застосовуються положення закону “Про адміністративні послуги”.

Тож звертатись вам потрібно до місцевого центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) або безпосередньо до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. 

Згідно з положеннями закону та інформаційної картки послуги, наразі необхідні такі документи:

• заява користувача місця поховання з обґрунтуванням причин перепоховання померлого (тут потрібно ґрунтовно описати, що трапилось та чому виникла необхідність у таких діях, ви маєте довести виключність обставин);
• лікарське свідоцтво про смерть;
• висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації;
• дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі;
• копія паспорта (заявника).

Варто розуміти, що передбачено вичерпний перелік випадків, коли вам можуть відмовити:

• надано неповний перелік документів або невідповідність самих поданих документів встановленим вимогам;
• відсутність обґрунтованих причин для перепоховання останків померлого;
• коли особа не є користувачем місця поховання.

За результатами у вас на руках буде рішення виконавчого комітету міської ради про перепоховання останків померлого. Сам розгляд здійснюється протягом 30 днів (не довше).

Які ще нормативні акти стосуються процедури перепоховання?

З усього масиву нормативно-правової бази за згаданою тематикою, варто враховувати “Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань”, а також Державні санітарні правила та норми “Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України”.

Відповідно до першого документу, ексгумація здійснюється, як правило, у зимовий період, через рік  після  поховання в піщаних ґрунтах і через три роки — при похованні у  зволожених  ґрунтах  важкого  механічного  складу  та глиняних  ґрунтах. Цей строк потрібен, щоб  повністю загинула патогенна мікрофлора в ґрунті на рівні глибини поховання. Ексгумація проводиться в присутності медичного працівника. Його участь має забезпечити особа, яка наполягає на ексгумації. 

Санітарні правила вимагають такого ж механізму. 

Що робити, якщо було відмовлено у перепохованні?

У випадку, якщо ви розумієте, що вам відмовили безпідставно, варто звертатись до адміністративного суду. У позовній заяві зазначаєте усі порушення з боку уповноважених органів, та подаєте її до суду. В цілому скласти такий позов не дуже складно, і це можливо зробити самостійно, однак, варто мати на увазі, що існує ряд нюансів, які можуть завадити успішному розгляду. Тому, якщо ви не впевнені, все ж таки варто звернутись за консультацією до юриста.

Чи передбачені особливості процедури у зв’язку з воєнним станом?

Наразі жодних змін процедура перепоховання у зв’язку з воєнним станом не зазнавала, тому в принципі треба отримувати всі необхідні для цього документи, як це було і в мирний час. 

Втім, на нещодавно деокупованих територіях мало не щодня виявляють несанкціоновані поховання. Через обстріли та замінування люди не могли дістатися цвинтаря і ховали близьких в садках, на подвір’ях, на дитячих майданчиках. Звичайно, в такому випадку ніхто не стане чекати три роки, перш ніж перенести останки на кладовище. Адже неглибокі могили у непристосованих для поховання місцях є небезпечними з санітарної точки зору. Відповідно до статті 24 закону “Про поховання та похоронну справу”, “про виявлені місця невідомих поховань негайно повідомляються відповідні правоохоронні органи”. Тож у випадку, якщо людина похована в неналежному місці, треба за першої ж можливості звернутися до Національної поліції. Далі правоохоронні органи проведуть ексгумацію і за необхідністю ДНК-тест тіла і попросять зробити такий же тест когось із близьких родичів померлого. 

Щодо ситуації, яка склалася на Харківському кладовищі №18, то тут однозначно було порушено Закон України “Про поховання та похоронну справу”. Як мінімум у тому його аспекті, що передбачає тільки три типи поховань: у труні в індивідуальній могилі; кремацію із захороненням праху та кремацію з розвіюванням праху. Інший спосіб можливий лише з огляду на етнічні, релігійні чи культурні традиції. Про поховання в мішках не йдеться. Тож є надія, що і в цьому випадку людям не доведеться чекати три роки, перш ніж належно провести своїх померлих рідних в останню путь.