MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Вона прощалася з життям, коли від авіаударів будинки складалися, наче карткові‘Мій син та чоловік були поранені під час авіаудару росіян’ Російський літак зробив три кола, стріляючи по мирних жителях‘Цей свист ніколи не забудеш…’ ‘Коли бомбили ринок Барабашова, в метро стало темно і хиталися люстри...’ ‘Брат із лежачою мамою залишився посеред вулиці...’ , — історії з Ізюма‘Я знала людей, що загинули в бородянських підвалах...’‘Стіни немає, дверей немає, нічого не залишилося’, — жителька Бородянки розповіла, як пережила бомбардування‘Війна на чотирьох лапах’ — особиста війна Сергія Небоги‘Ти розумієш, що до колодязя бігти кілометр через нерозірвані снаряди...’, — хроніки окупованого Ізюма‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії’. На Харківщині окупанти катували директора школи‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкіл

Один із рушницею проти зграї загарбників

23.12.2022   
Андрій Діденко

Я — Кратковська Олена Леонидівна. Мій батько Хищенко Леонід Анатолійович. Мого батька розстріляли в селі Ягідне Чернігівської області.


— Третього березня 2022 року, коли зайшли військові — тувінці, буряти, росіяни, — мій батько з рушницею пішов захищати свою рідну оселю. Додому він не повернувся. Четвертого березня моя бабуся вискочила з палаючої хати, в яку влучили снаряди. Потім росіяни, які прийшли до села Ягідне, зігнали їх в одне приміщення. У шкільний підвал. Там не було жодних умов для життя.

 Чи були ви свідками катувань, жорстокого поводження, знущання над людьми?

— Свідком я не була, оскільки мене не було в цей час в Україні. Я не встигла приїхати. Я свідок того, що будинок згорів. Нічого нема. Усе, що було в будинку та на території, вкрали росіяни, тувинці або буряти. Життя батька забрали. 

— Розкажіть, будь ласка, про вашого батька.

— Батько мій був дуже чемною людиною. 15 років тому він склав зброю. Він був міліціонером [оперуповноваженим]. Потім пішов зі служби, був пенсіонером. На пенсії він працював у місті Чернігові начальником охорони магазину “ELDORADO”. Потім так сталося, що він залишився жити у селі Ягідне. Адже бабуся майже не ходила.

— Як ці росіяни знайшли вашого батька?

— Вони не знайшли, він сам пішов захищати своє місто, свою оселю.

— Розкажіть, будь ласка, як він загинув?

— У нього було п'ять пострілів у грудну клітину. Навиліт. Коли волонтери ховали мого батька, вони сказали, начебто, він відходив назад. Бо всі постріли були в грудну клітину.

— Тобто, він один пішов проти зграї загарбників?

Олена Кратковська. Фото: Андрій Діденко

Олена Кратковська. Фото: Андрій Діденко

— Він один пішов, так.

— Проти кого?

— Він зайшов до хати й сказав бабусі: “Дивись, там уже на городі горить”. Якийсь БТР там був чи щось. А вони заходили з 3-ї вулиці. І з 4-ї біля школи зайшли через село Золотинка, яке знаходиться поряд. Через ліс можна дійти до села Ягідного. Вони думали, наскільки я знаю, що село Ягідне — це якась військова частина. У них на карті було позначено село, як якась частина. Але ніякої частини там ніколи не було. Там було сільське господарство. Вирощували яблука, ще коли я була маленька. Це не село, а передмістя, де люди жили. Ніколи нічого не потребували. Працювали у місті, працювали у селі.

— Ваш батько героїчно загинув, захищаючи нашу землю. Може ви знаєте, за яких обставин це відбувалося?

— Так, я вважаю, що він загинув як герой. Тому що він не ховався у підвалі. Він один взяв свою зброю і пішов. Зі своєю рушницею, з якою він ходив на полювання. Він пішов проти танків, проти автоматів. Тому, звісно, герой. А чому пішов, досі не розумію. Його застрелили на сьомий день війни. А до того, сім днів він казав тільки одне: “Я прошу вас, будьте разом”. Щоб була я зі своєю мамою, сестрою та з її синочком, моїм племінником. Так сталося, що я була у Франції. А моя рідня була в Чернігові. І зустрілися ми з ними другого березня в Польщі.

Я прилетіла до Польщі, й батько мені постійно казав: “Ти повинна забрати сім'ю, ти повинна забрати”. Таке відчуття, що він вже був готовий до чогось. Були якісь дзвінки, які постійно перебивали, коли я йому телефонувала. Може, він з кимось домовлявся, може — ні. Він казав: “Якщо прийде сюди руський мир, якщо вони будуть лізти по хатах, я до себе не пущу, я буду стріляти і хоча б одного, але вб'ю”. Так воно і сталося. Одного вбив, другого, начебто, поранив. А третій, я так розумію, застрелив батька. Бабуся казала, що десь вона чула, що їх було троє.

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
 Поділитися