MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Мій син та чоловік були поранені під час авіаудару росіян’ Російський літак зробив три кола, стріляючи по мирних жителях‘Цей свист ніколи не забудеш…’ ‘Коли бомбили ринок Барабашова, в метро стало темно і хиталися люстри...’ ‘Брат із лежачою мамою залишився посеред вулиці...’ , — історії з Ізюма‘Я знала людей, що загинули в бородянських підвалах...’‘Стіни немає, дверей немає, нічого не залишилося’, — жителька Бородянки розповіла, як пережила бомбардування‘Війна на чотирьох лапах’ — особиста війна Сергія Небоги‘Ти розумієш, що до колодязя бігти кілометр через нерозірвані снаряди...’, — хроніки окупованого Ізюма‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії’. На Харківщині окупанти катували директора школи‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідка

Вона прощалася з життям, коли від авіаударів будинки складалися, наче карткові

19.12.2022   
Олександр Васильєв

— Яким для вас був перший день повномасштабного вторгнення РФ?

— Мені чомусь не було страшно. В душі я вірила і знала, що ми все це переживемо.

— Що відбувалося у Бородянці в перші дні війни?

— Люди, мабуть, як і я, вірили, що все буде добре, не хотіли покидати своє житло.

— Коли росіяни зайшли в Бородянку?

— Першого березня вони просто тут “проїздом” були. Ми живемо на Центральній вулиці, уся російська техніка їхала повз нас. З першого на друге березня ми не ночували у своїй квартирі. Коли другого числа повернулися на свою вулицю, побачили справжній жах.

Не бажаю нікому таке побачити, настільки це було страшно: усі вікна, усі двері вибиті, розбите усе, розірване, наче душа розірвана, і дивитися на це все дуже страшно.

Трупи довкола лежали, ми не знали, куди ступити… Тоді ми забрали зі своєї квартири все, що змогли.

— Як постраждав ваш будинок і чи є загиблі з вашого будинку?

— З нашого будинку не загинув ніхто. Загинув хлопець із сусіднього будинку, який розбомбили. Цікаво те, що всі бомби, які росіяни скинули на Бородянку, були настільки точні, що ніде немає біля будинків воронок, а є тільки у середині будинків.

Дуже постраждав сусідній будинок. Там багато людей загинуло. Трупи лежали просто на вулиці, знаходили останки рук, ніг, голів, усе було розкидано довкола. Потім собаки стягували останки людей у наш двір, дуже багато останків було.

— Чи чинили російські воєнні злочини проти цивільних під час окупації Бородянки?

— Багато людей розповідало, що у перші дні росіяни стріляли у людей, яких випадково десь бачили. Також я чула про те, що російські військові прийшли до будинку, там була сім’я.

Вони сказали чоловіку, що хочуть його жінку і забирають її. Він почав протестувати, його застрелили на очах у його рідних. А потім застрелили двох своїх солдатів, щоб вони нікому про це не розповіли.

От зараз згадала, на виїзді з Бородянки є переїзд, там у будиночку мешкали чоловік, жінка та діти. Орки, щоб їм було де жити, а також, щоб вони могли контролювати переїзд, просто зайшли туди та всю сім’ю розстріляли, загнали у двір танк і сказали, що будуть там жити. Вони бігали, шукали нацистів. Жодного так й не знайшли. Вони просто вбивали звичайних людей.

— На вашу думку, росіяни навмисне цілили бомбами саме у житлові будинки?

— Думаю, що навмисно, вони дуже боялися, щоб із цих будинків по них не кидали коктейлями Молотова. Я бачила, як вони їхали у перші дні, коли їхала колонна між будинками Центральною вулицею, дуло першого танку було спрямовано вліво, а дуло наступного танку — в інший бік. Після них їхали бронемашини та з кулеметів обстрілювали будинки.

Один будинок вони розбомбили, адже хлопець із того будинку виклав в Інтернет фото російської техніки у Бородянці. Вони вирахували та обстріляли той будинок.

Один будинок вони розбомбили, адже хлопець із того будинку виклав в Інтернет фото російської техніки у Бородянці. Вони вирахували та обстріляли той будинок.

Потім був літак. Він дуже низько летів, звук був важкий. Ми стояли та прощалися. У такі моменти розумієш, що десять кроків праворуч, десять кроків ліворуч — і ти загинеш… Була тільки на Бога надія.

Бачили у вікно, як падали бомби на сусідній будинок, він просто на очах склався, за три секунди просто його не стало. Це настільки було страшно, що я навіть передати не можу.

І тут знову летить цей літак, але вже в інший бік. І ти знову стоїш, прощаєшся, будинок труситься… Тоді вони розбомбили 371-й будинок. Це вони робили навмисно, це не збіг! Усі вісім будинків, які найбільше постраждали, розбиті саме так.

— Що з вашим майном?

— Моя квартира зруйнована, квартира дочки згоріла вщент, машина розбита, гараж розбитий, все розбите, зараз просто на вулиці залишилися, єдине тішить, що — живі… І тепер ми стали цінувати те, що ми принаймні залишилися живі.

— Чи мародерили росіяни, чи жили вони у квартирах у вашому будинку?

— Коли я повернулася до своєї квартири, то побачила брудний, вибачте, унітаз. Мою білизну забрали, а свою брудну залишили. По розмірах було зрозуміло, що це буряти, швидше за все, якісь маленькі люди. Росіяни багато мародерили. У сусідньому будинку жили офіцери їхні, а навпроти, у приватному будинку, жили солдати. Звичайно, всі двері в будинках відкриті, іди й роби, що хочеш.

У мого чоловіка вкрали будівельні інструменти, взуття у нас багато вкрали, одяг. Забирали все, й таке, що нашим людям навіть не буде цікаво.

У мого чоловіка вкрали будівельні інструменти, взуття у нас багато вкрали, одяг. Забирали все, й таке, що нашим людям навіть не буде цікаво.

— Чи допомагає вам зараз держава?

— Після повернення з евакуації, нам надали статус ВПО, оскільки ми втратили житло. Таким чином оформилися і тільки зараз ми почали отримувати по дві тисячі гривень на місяць. Сказали, це до того часу, поки не нададуть житло.   

— Які у вас були емоції, коли ви повернулися додому з евакуації?

— Перші чотири місяці я плакала. З чоловіком прийшли у квартиру, подумали, що й жити можна, якби не зруйнована стеля і не валилися стіни. А ще я хотіла сказати, що орки не знали, що українці такі трудівники.

Ми усе відбудуємо. Усе у нас буде добре. А наші військові переб'ють усіх ворогів, вони переможуть.

Я завжди знала, що перемога буде за нами, і Крим буде наш, і все буде наше. Тільки я не могла повірити, що буде така ціна.

— Чи змінилося у вас ставлення до росіян?

— Я взагалі не знаю, як земля їх носить. Ну Бог же на світі є. Їм все повернеться. Так не можна над мирними людьми знущатися, дітей ґвалтувати. Думаю, що вже весною ми переможемо. Що будемо святкувати, радіти й все відбудовувати. Усе буде в нас добре. Хай Бог помагає.

Нінель Чернишенко, мешканка селища Бородянка на Київщині

Нінель Чернишенко, мешканка селища Бородянка на Київщині

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
 Поділитися