MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

СБУ встановила особу ватажка кадирівців, який керував ‘каральними рейдами’ на ЛуганщиніУ Мелітополі окупаційна влада залишила літніх людей без жодної допомоги, заборонивши останній благодійний фондРосійська ракета вбила 45 людей — остання інформація про терористичну атаку РФ у ДніпріУ світі все гучніше говорять про те, що агресії Росії проти України немає жодних виправданьРосійські спецслужби збирають персональні дані військовополонених та їхніх ріднихВід початку 2023 року Росія могла вивезти 2000 дітей з України — посол США при ОБСЄ Майкл Карпентер‘Відпустиш дроти — тобі кінець’: мешканець Балаклії розповів про катування у полоні З речами — не вихід: ФСБ закриває російські кордони для усіх військовозобов’язанихПоблизу Соледара безвісти зникли двоє волонтерів з Великої Британії Російські військові цілеспрямовано знищували цивільне населення при відступі з Лиману — СБУУкраїнських дітей змусили розважати російських окупантів на концерті в МаріуполіРосія продовжує вбивати мирних жителів: ворожі обстріли 9 січня забрали життя мешканців Харківщини, Херсона, Луганщини і Донеччини (оновлено)Російський військовослужбовець закликає вбивати українських дітей ‘ще в утробі’ — ГУР Російське військове командування не просто знало про практику зґвалтувань, а подекуди заохочувало такі дії — NYTВід російських обстрілів загинули 18-річний юнак у Херсоні й родина у Бериславі: ворожі снаряди забрали життя 12-річної дитиниЗлочин без строку давності: поки правоохоронці знаходять нові катівні, в Україні набув чинності закон про посилення відповідальності за катуванняНова хвиля мобілізації може торкнутися жителів тимчасово окупованого півдня України — ЦНСПравоохоронці продовжують розслідувати вбивства цивільних на деокупованих територіяхУ російському полоні перебуває понад 3 тисячі українських військовослужбовцівЗасуджені за катування: в Україні вперше винесли вирок за воєнні злочини, скоєні в окупованому Криму

‘Нам навіть не дали попрощатися’: 12-річний Олександр розповів свою історію війни

19.01.2023   
Марина Гарєєва

Олександр Радчук та радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Cкриншот з відео

Олександр Радчук та радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Cкриншот з відео

У березні 2022 року російські військовослужбовці вивезли 12-річного Олександра та його маму Сніжану з Маріуполя та направили до так званого фільтраційного табору. Під час фільтрації родину розділили. Тоді Олександр бачив свою маму востаннє. Росіяни не дозволяли дитині зателефонувати рідним і розповідали, що Олександра всиновить нова родина у Росії. Проте хлопцю вдалося зв’язатися з бабусею й уникнути депортації.

Свою історію війни Олександр розповів під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі.

На початку повномасштабного вторгнення 12-річний Олександр разом з мамою Сніжаною та сестрою Вікторією мешкав у Маріуполі.

“24 березня я потрапив під обстріл і отримав поранення під око. Ми з мамою пішли шукати наших військових, щоб вони відвезли нас на комбінат Ілліча — там у них були фельдшери”, — пояснює Олександр.

Родина дісталася комбінату, де Олександру надали необхідну медичну допомогу. Мати з дитиною певний час перебували на заводі. Однак російські військові оточили завод Ілліча і наказали здаватися.

“Вони нас вивезли на КамАЗах і повезли у фільтраційний табір. Це був останній раз, коли я бачив маму, — каже Олександр. — Коли мене від мами забрали, нам навіть не дали попрощатися. Я питав, куди мене везуть? Вони казали, що в дитячий будинок. Казали, що мене вже всиновлять інші люди”.

Олександр згадує, що росіяни говорили, нібито його мама в полоні. Розповідали, що він не потрібен рідній матері й вона за ним не приїде. Загарбники навіть не дозволяли зателефонувати рідним, хоча хлопець просив про це:

“Я казав їм, що знаю номер бабусі, що вона в Україні й що я хочу до неї, але вони не дозволяли їй зателефонувати”, — розповідає Олександр.

Росіяни відвезли дитину до Донецької обласної травматології. Вже у лікарняній палаті Олександр попросив в іншого хлопця телефон і списався з бабусею у вайбері. Бабуся Олександра одразу почала діяти, аби повернути онука.

Про свою боротьбу за онука Людмила, бабуся Олександра, розповідала журналістам The Washington Post.

На час повномасштабного вторгнення Людмила мешкала у Чернігівській області, у місті Ічня. Аби забрати онука з окупованого росіянами Донецька, їй довелося здолати довгий шлях. Жінка мусила уникати місць, де велися активні бойові дії, тому їхала через Польщу, Литву, Латвію та Росію — й зрештою дісталася Донецька.

Російські представники так званого соціального захисту намагалися відмовити жінку від наміру повернути онука. Окупанти казали, що це буде непросто: мовляв, потрібно буде зібрати чимало документів, пройти бюрократичні процедури… Та бабуся не відступала.

“Вони сказали, що віддадуть його в дитбудинок або знайдуть родину в Росії. Я відповіла їм: ‘Я ризикуватиму життям. Я приїду і заберу його’. Я благала їх не відправляти його в Росію”, — розказувала Людмила журналістам.

Коли всі необхідні документи були зібрані, силовики довго допитували жінку й тиснули на неї, аби вона залишилася в підконтрольному росіянам місті. Проте бабусі з онуком вдалося виїхати з тимчасово окупованого Донецька.

Наразі Олександр живе з бабусею Людмилою на Чернігівщині. Його сестра Вікторія мешкає разом з іншими бабусею та дідусем, батьками її батька. Доля мами Олександра Сніжани досі невідома.


13 січня посол США при ОБСЄ Майкл Карпентер заявив, що лише від початку 2023 року росіяни могли викрасти й вивезти не менше 2 000 дітей з України. Росіяни відверто засвідчують злочин геноциду, який вони чинять стосовно українських дітей, адже зовсім не приховують ані викрадення, ані незаконного “всиновлення” українських дітей.

Згідно зі ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, геноцидом вважаються дії, “вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”. До таких дій належить і “насильницька передача дітей із однієї людської групи в іншу”, яка стала однією з реалій російсько-української війни.

 Поділитися