‘Гради маневрували поміж нашими будинками і били по Маріуполю’. Історія маріупольця Романа

У пана Романа російські військові викрали автомобіль, потім повернувши без номерів. Вулиці біля його дачі були “забиті камазами” з російськими військовими, які, як самі зізнавалися, приїхали підзаробити на автівку.

Розкажіть, будь ласка, про 24 лютого. Як вас наздогнала війна, де ви знаходились, яким ви запам'ятали цей день?

Я приїхав з роботи, нам сказали, що це на 3-4 дні. Ну що можна взяти з дому на 3-4 дні? Що змогли, все завантажили. Два коти і собаку. Я швиденько кинувся додому, взяв ще спортивний костюм, який потім в Івано-Франківську віддав хлопцям. І все, ми поїхали за місто. Ми їхали у бік Бердянська, це Широка Балка, Агробаза [селища на захід від Маріуполя]. Але коли ми проїжджали блокпост, то нас вже ніхто не зупиняв, вже нам махали: “Швидше проїжджайте”. І ми приїхали вже в рідненьку хатку, така в нас маленька хатка. Я приїхав, там 5 сімей із 400, які там мешкали. Жили, думали, що все буде нормально. Але вже 2 березня у нас вимкнули електроенергію, водопостачання і мобільний зв’язок. Усе.

Я виходжу на вулицю, а там чеченці.

Це якого числа було?

Третього березня.

Тобто до 3-го там ще військових не було?

Ні.

Ви побачили чеченців, що було далі?

Підняв руки вгору, кажу: “Я цивільний”. Зайшли в будинок, побачили дитину, забрали в мене сім-карту. Це була розвідрота, яка заходила перед тим, як зайшла колона постачання.

У нас голова дачної ділянки на ім’я Жан, я не знаю, де він зараз, він мені сказав: “Ромо, зніми прапор”. У нас на в’їзді висів наш прапор український жовто-блакитний. І я побіг туди і зняв той прапор. І в нього біля будинку він зараз лежить, ніхто навіть не знає, де він. Тільки я. Навіть охоронниця баба Шура [не знає], як у нас називали її.

Потім зайшли дагестанці, чеченці. На другий день нас повели на допит. Питали, хто із ЗСУ. Ми всі показали, що ми цивільні, а вони нас все-таки потовкли трохи, по нирках дали, по ногах надавали. Трохи отримали.

Це вони чоловіків зібрали на допит?

Так, саме чоловіків зібрали.

Усіх відпустили?

Спочатку тримали, сказали, що доки не скінчиться ця вся ситуація, нас не відпустять. А потім прийшов один і сказав, що ми не винні, тому що знайшли там одну людину, яка здавала точки. Отака ситуація була. 

Чоловіки, яких зібрали на допит, їх усіх били?

Так.

Далі що: спочатку вони коли заїхали, один день всі стояли, просто гуділи двигуни, у них солярка була. Потім вони почали все відкривати, всі будинки. Ми боялися вийти взагалі, вони все, що можна було, виносили. Ото як у кіно про Попандопуло “Весілля в Малинівці”, ото таких ми бачили. Бачили ситуації, коли воно тягне валізу, а там вибачаюсь, жіночі труси.

Це були чеченці?

Це деенерівці були. Так само до мене вночі прийшли з автоматом і віджали автомобіль.

Деенерівці?

Так.

Скажіть, будь ласка, ставлення деенерівців, росіян, чеченців до українських людей відрізнялось якось?

Так, було різне відношення. Чеченці шукали військових, але до цивільних нормально ставилися. Мені так попалось: там був дагестанець і їх старшина наказав нікому нічого не чіпати. А деннери, їм по барабану було все. Деенерівці руйнували все.

Як відбувалося викрадення вашого автомобіля?

У мене закритий паркан був, а вони зайшли від сусіда, від Міші. З автоматами. А мені сказали перед цим: “Ромо, краще залиш ключі в машині, і акумулятор щоб там був, щоб тебе не розстріляли”. Я так і зробив. Ми спали на підлозі з дружиною, син спав на ліжку. Син вночі прокинувся, каже: “Тато, хтось йде”. Я подивився у вікно, вони з автоматами зайшли, відкрили ворота, я хотів щось їм крикнути, Віка, дружина моя сказала: “Ромо, не чіпай!” І вони відчинили ворота, вигнали машину і поїхали. Отака ситуація була.

Будинки залишились цілими? Чи були якісь влучання?

Будинки цілі, але мародерили конкретно. У деяких будинках була, як у них було написано, “розвідка Росії”.

Це вони написи такі робили?

Ні, у них було на шевронах написано: "розвідка Росії". У них квадрокоптери були разом із гранатами.

Ви бачили, куди вони їх запускали?

На Маріуполь. На Маріуполь запускали. Я бачив, як групи їхали туди і не повертались. Російські групи їхали і самі деенерівці казали, що не повертаються. Вони заходять у місто і не можуть повернутися.

Чому не можуть? Вони там гинуть?

Так.

Ви бачили якусь військову техніку?

Так. Гради бачив. Вони маневрували поміж нашими будинками, в нас селище маленьке. Вони відбили-від’їхали, відбили-від’їхали. Вони 24/7 били. Я бачив Гради, я бачив САУ. Вони лупили так, що вам просто не сказати. Ми 20 хвилин тільки спали вночі.

Я спочатку ховав дитину і дружину в підвалі. Потім ми вже зрозуміли, звідки прильоти. Літаки літали, ракети літали.

Гради вони запускали у бік Маріуполя, ви це бачили?

Так, вони лупили, стріляли від нас. Із Широкої Балки.

Вертольоти над вами пролітали також у бік Маріуполя?

Теж були. Усе було, вся техніка, все, що було. Але вони кричали, що не можуть взяти аеропорт, через те, що свого часу зробили хлопці гарні виходи. Танк виходить, вдарив і назад, а вони б’ють, а там 2-3 метри бетону і їхні снаряди йдуть убік.

Доводилось вам ще спілкуватися з росіянами чи деенерівцями після того, як вас брали на допит? Про що ви спілкувались, що вони вам казали?

Малолітки, які за кермом були цмх автомобілів, їм потрібен був контракт. Після 19 років. Вони хотіли всі купити машини. Все.

Із старшиною їхнім розмовляв, він більш кмітливий, більш-менш нормальний, він казав: “Це не наша війна, я лише за контрактом”. А малолітки так — вони пішли через гроші.

Тобто вони розуміли, що це все ж таки війна, а не “спецоперація”?

Так, вони розуміли. Вже не один конфлікт такий був. У них вже не один такий конфлікт був. Вони цілеспрямовано йшли, щоб заробити бойові, як вони казали. І гроші, щоб купити машину. От у них ціль.

А з деенерівцями спілкувались? Яка в них ціль? Можливо, вони казали. Що вони хотіли?

Спілкувався, заряджав у них телефон. 50% їх забрали просто з місця роботи. Один, другий, третій, четвертий мені казали: “Я не винен, до мене приїхали, скрутили руки, дали автомат” і забрали в їхній військкомат. Каже: “Я вчитель. Російської мови, історії, математики”. Були і такі, що казали: “А що вам так добре живеться, нас 8 років бомбили”. Та хто вас бомбив? Із Маріуполя жодного пострілу, а вони кажуть, їх 8 років бомбили. Є зомбовані, серйозно є, кажуть, що ми бандерівці. А я кажу: “А як я з тобою спілкуюсь, українською чи російською?”. Отак було.

Вони заходили до будинків незважаючи на те, що там були люди, і мародерили? 

Ні, там, де були люди, вони не заходили. Вони заходили тільки там, де не було людей. Там, де були люди, вони тільки питалися. Власне, у мене тільки віджали машину. А сусіди з іншої вулиці перегнали машину в гараж, коли дізналися, що в мене віджали. Вони більше грабували там, де не було господарів. І хто не міг захистити. Ну в нас було 5 сімей, ми думали, що більше людей буде. Але все грабували, вікна виривали, двері виривали. Все, що могли, все витягли. У людей тягнули все. Ну що можна було на дачу привезти? Те, що тобі не потрібно вдома. Але деякі жили добре на дачі. Ми нормально жили. І телевізор, і пилосос був у людей на дачі. І це все вони тягнули, тягнули і тягнули.

Розкажіть, як вам вдалось виїхати. Чи заважали росіяни це зробити? Можливо, вони вас там утримували чи казали залишатися?

Так. Ну вони ж у мене машину віджали. Я не міг виїхати. І нам не давали зеленого коридора. Ніхто не міг виїхати.

Коли я вже знайшов свою машину, вони в мене номери забрали. Номери викинули, я був без номерів. Ми вже в Мангуш коли приїхали, на паперових номерах. А там 14 березня вже у Мангуші ДНР. Ми були в шоці. Люди стояли в черзі за хлібом, стояли в черзі за бензином. Я питаю їх, що робити. Кажуть: “У тебе ж є техталон”. Ну є. Ну проб’ють. Але ж база не працює, інтернет не працює. Електрики ж немає. Як хочеш, так і їдь.

Не знаю, повірите чи не повірите, 17 числа ми ввечері зібралися, нам сказали повісити білі хустки на машину і потихеньку виїжджати, буде зелений коридор. Так ми вирішили виїжджати. Прокинулись, нам сказали до 6:00 ранку не виходити. Взагалі. На територію нашого кооперативу.

Дружина прокинулась о 6:00 ранку і каже: “Ромо, сходи до Олега, там, де вони тримали нашу машину, і подивись. Може там є номери”. Їй щось наснилось. Чесно, я знайшов їх там. Я летів із цими номерами.

Нас Бог тримав і направляв, і ми отак 18 блокпостів до Василівки проїхали. Через поля, через все ми їхали. Нас затримували, тримали, перевіряли. На Василівці мінне поле, всіх стримували. І потім виїхали на Запоріжжя.

Ви кажете вас затримували на блокпостах. З якої причини, на скільки затримували?

На блокпостах затримували тому, що все, що можна було взяти з дачі, ми взяли. Ми розуміли, що скоро ми не повернемось. Ми завантажили машину: коти, собаки. Вони перевіряли. Не можу зрозуміти, чому так жорстко шукали алкоголь і цигарки. За кермом я не пив і не палив. Але вони дуже шукали алкоголь і цигарки. На багатьох блокпостах. І ще плюс те, що в мене київська прописка. У дружини і сина маріупольська, а я — киянин.

За кермом я не пив і не палив. Але вони дуже шукали алкоголь і цигарки.

Тобто вони перевіряли, але відпускали одразу вас?

Вони спочатку машину оглядали, ходять туди-сюди: “Ну нехай, закривай”. І відпускали.

18 блокпостів, на кожному були перевірки?

Не на кожному. Але чим далі від Маріуполя, тим частіше.

Коли в наше селище зайшли чеченці, робили зачистку. Хтось наше селище здав. Кожна вулиця була повністю забита Камазами у супроводі танкових дивізій. Повністю! Усі вулиці поміж будинків Камазами забиті. Хтось здав позиції. Потім повиривали ворота. По інший бік по полях уже їздили Гради, Урагани, САУ.

І ця техніка робила постріли?

Валили 24/7. Вони тільки десь з 00:00 до 03:00 мовчали. Потім ракети, літаки, САУ, Гради, Смерчі. Оце все було. Ми спочатку не розуміли, що воно, ховалися в підвалі на дачі. Потім вже зрозуміли, що, звідки, куди. І три тижні з 24 лютого до 18 березня ми були там. Там такі були квадрокоптери — ми бачили, як зкидали гранати. Квадрокоптер, а на ньому закріплені гранати.

Люди, які жили на нашій вулиці, у яких розграбували будинки: Симоненко Вікторія, Маслов Олег, Олександр Фрушич, це в нього розвідники були. І Руслан Бабашов. Це наші сусіди, які жили по нашій вулиці, кооператив “Промінь”, і туди росіяни дуже так добре зайшли.

На той час, коли ви виїжджали з вашого кооперативу, там залишались російські військові?

Так, ДНР були. Я коли виїжджав, на схилах стояли Гради, 18 березня. І коли ми проїжджали до Запоріжжя, бачили дуже багато розбитої техніки. А коли я виїжджав — так, дуже багато було деенерівців, які грабували все, що можливо було.

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.