Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Тарас Війчук, 02 лютого 2023

‘Найкраще в житті було у Харкові. Я обов’язково повернуся! ’

Пенсіонерка Людмила Федорівна жила у Харкові, на Північній Салтівці. Вона просиділа під бомбардуванням 54 дні, потрапила під обстріл, коли вийшла за хлібом, а в її будинок влучив снаряд.

Як війна 2022 року прийшла у Ваше життя?

— Про початок війни я дізналася майже о п'ятій ранку 24 лютого. Я спочатку не зрозуміла, подумала, що хтось бешкетує, якщо таке слово підходить. Я живу на першому поверсі. Вийшла, у вічко подивилася. Тихо, нікого немає. Потім задзвонив телефон, я не встигла відповісти. А потім я вже не пам'ятаю. Чи телевізор увімкнула, чи зрозуміла, що це обстріли.

Чи були Ви свідком руйнування цивільних об'єктів?

— Коли почали обстрілювати район, я майже не виходила з дому. Дивилася у вікно. 4-го березня влучило в будинок навпроти, здається у 4-й або 3-й поверх. Я з вікна бачила. Там була дуже страшна пожежа. Горіло так, що полум'я з вікон виривалося. Людей там не було, на щастя, в цей момент. Може, люди виїхали вже, може, ще кудись вийшли. У тому будинку мешкали мої онуки. І онуки казали, що влучило в перший під'їзд, а вони мешкали в четвертому. Вони мені казали, що наша кішка розігналася і двічі головою об стіну вдарилася, а потім вона забилась і сиділа там десь тихенько.  

Зруйнований будинок по вулиці Наталії Ужвій, Північна Салтівка, Харків

Зруйнований будинок по вулиці Наталії Ужвій, Північна Салтівка, Харків

Цього дня, це вже було четверте березня, я вперше вийшла з дому, щоб купити хліба. Коли я поверталася, потрапила біля будинку під обстріл. Мабуть, це були Гради, я так думаю. Маленьке щось летіло. Єдине, що я згадала, що треба падати. Впала, голову та плечі дерево велике прикрило, але нижче пояса мені щось влучило. Боляче було, а потім чую, що в мене там усе липне. Дірка в куртці до самого тіла була. Я обробила рану сама перекисом. Нікуди не зверталася й так вона загоїлася.

А потім, 31-го березня, це я чітко пам'ятаю, у мене день народження подруги в цей день, прилетіло до нашого будинку. На 7-й поверх прилетіло, там мешкала самотня жінка.

Волонтери якраз нам млинці привезли, а до цього нам давали борщ. Я не вийшла за млинцями, подивилася у вікно, ця сусідка моя вийшла. Якраз цієї миті у її оселю влетів снаряд. Великої пожежі не було, тому що ми вже декілька днів жили без газу. І труби були порожні. Люди казали, якби у нас був газ, воно б спалахнуло дуже сильно. А так газ був відключений. І ось так вона залишилася жива.

Чи були Ви свідком жертв серед мирного населення?

— Стріляли по скупченнях людей. Наприклад, зарядили грішми банкомат, люди там збираються, щоб зняти гроші. І туди влучає: 5-7 загиблих і 20 поранених. По центрах видачі гуманітарної допомоги стріляли. От як це, випадково чи не випадково? У нас з 64-х квартир, 16-ти поверховий будинок, залишилось вісім осіб, які мешкали там. Волонтери, які нас обслуговували, зв'язалися з молодою жінкою й сказали: “Ми вам дзвонимо, ви кажете, скільки у вас людей, ми вам привозимо до порога пакунки з харчами, а самі швидко їдемо, щоб не було ніякого скупчення. А ви вже виходите, заносите і розподіляєте у під'їзді”. Я жила на першому поверсі, спочатку це все заносилось до мене. В тамбур заносили. А потім дзвонили з різних квартир, на кого замовляли.

Як Ви евакуювалися з Харкова?

— В Харкові я живу на Північній Салтівці. Сказали, що танки повертаються, танки знаходяться у дворі. Я швиденько зібрала речі, спробувала викликати таксі, але це мені не вдалося. Вирішила йти пішки. Коли я вийшла, побачила два танки й машину, яка їх заправляла. Але ми не зрозуміли, які це танки, російські чи ні. У тих солдатів були блакитні пов'язки. Було вже відомо, що росіяни перехопили наш вагон з військовим одягом. Нас попереджали, щоб прислухалися, як вони розмовляють. Російська мова відрізняється від нашої російської мови. Казали, прислухатися, контрольне слово “паляниця”.

Яковлева Людмила Федорівна, Харків

Яковлева Людмила Федорівна, Харків

Я не знала, які це танки. Я пройшла повз, тому що іншого ходу не було. Є батьківська квартира, яка мені в спадок дісталася. Я переїхала туди, тому що вона трішки далі. Але поки я там жила, розбомбили школу № 17. А коли я вже евакуювалася, частину Педагогічного університету теж повністю розбомбили. Фармакадемія залишилась ціла. І зараз вона ціла. Дуже страшно було, а потім нас волонтер відвіз до вокзалу, а там вже безплатно потягом до Львова дісталися. У Львові був син, він виїхав із дітьми раніше. Він домовився в школі, що нас приймуть. Зустрів на вокзалі, ми вже знали, куди їдемо.

Чи плануєте повернутися додому після закінчення війни?

— Обов'язково планую повертатися. Я не можу сказати, що моє житло сильно пошкоджене, тільки вікна вилетіли. Коли нас волонтер вивозив, я у вікно дивилась на центр міста. Дуже страшно було. Стільки руйнувань, що я їхала і плакала. Місто моє улюблене. Я його дуже люблю. Народилася там. Вчилася там. Найкраще в житті було там.

поширити інформацію

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Залишитися зовсім без нічого — це страшно’

Будинок пенсіонерки з Мощуна Антоніни Григорівни знищила російська бомба. Діти не одразу розповіли їй про це, але за тиждень “з корвалолом принесли звістку”.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Літаки та гвинтокрили літали, у городі снаряди падали’

Тетяна Ширант разом із великою родиною проживала у Мощуні, у будинку, який збудували її батьки ще у 63-му році. Їхній будинок спочатку був зруйнований, а потім згорів вщент. Тетяна зізнається, що вона не має жодних планів на майбутнє.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Це було не полум’я, а якесь сяйво. Вікна винесло разом із рамами’

Під час бомбардувань Бородянки Василь Степанович ховався у льоху у сусіда. Якось він вирішив піти додому, щоб приготувати поїсти. У цей момент снаряд влучив у його будинок. Горіло так, що все навколо плавилося.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Я зрозумів, що росіяни вживатимуть до Бородянки каральних заходів’

Руслан Юдицький евакуювався із сім'єю після того, як росіяни почали бомбити Бородянку. Він знав, що росіяни розстрілюють цивільні автомобілі. Але вирішив ризикнути.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти