Тисяча трагедій: правова допомога в умовах війни 

Втрачене майно, тортури в російських катівнях, загиблі, поранені, зниклі безвісти рідні — за рік війни юристи харківської приймальні ХПГ обробили близько тисячі звернень від людей, постраждалих від російської агресії. Доки офіс організації на вулиці Свободи перетворився на склад гуманітарної допомоги, люди приходять за новою адресою — на вулицю Ярославську, 21в. 

— Звернень дуже багато, — розповідає керівниця приймальні, адвокатка Таміла Беспала. — Повна картина тільки відкривається. Люди потроху приходять до тями, усвідомлюють, що з ними сталося… Вони налякані, не знають, куди йти. Вже кілька звернень було щодо зґвалтування. Про таке постраждалим тяжко розповідати. Люди бояться, кажуть: “Якщо росіяни повернуться, вони уб’ють першими нас — тих, хто відкрив рота!” 

Інтерв’ю ми беремо уривками: в автівці, в офісі, між нескінченними дзвінками та розмовами із потерпілими. Робота приймальні розписана похвилинно. Зараз тут працюють чотири юристи та чотири психологи. Харківська правозахисна група вже кілька місяців надає жертвам війни всебічну допомогу — гуманітарну, правову, психологічну. 

— З чого почалася “воєнна приймальня”? Коли за допомогою стали звертатися люди?

— У перший день війни я ще в офіс пішла. Повз будівлю Харківської облдержадміністрації проходила, в яку згодом, 1 березня, ракета поцілила… Потім я виїхала з маленьким сином до бабусі в село на кордоні з Полтавською областю. І ось у селі і почалася моя приймальня. Харківська правозахисна група у березні вже почала вести базу злочинів, вчинених російськими військами в Україні. Я сиджу в бабусиній хаті, ночами базу заповнюю, поки малий спить. Сумую за адвокатською роботою. А мені тим часом телефонують знайомі: у когось будинок зруйнований, у когось бізнес розбомбили. Усі в паніці. Я стала писати людям заяви до правоохоронних органів та до ДСНС. В селах довколишніх було багато переселенців. Вони стали до мене ходити. У нас повний двір людей набивався. Так я два місяці провела. 

Коли повернулася у Харків, люди до мене додому ходили. У нашому рідному офісі на вулиці Свободи тоді небезпечно було перебувати, центр Харкова росіяни весь час обстрілювали. І от травень. Я сиджу з дитиною в пісочниці, а до мене — черга. Прямо на дитячому майданчику.

З часом для роботи з постраждалими свій офіс віддав мій дядько. У нього росіяни весь бізнес розбили, він зараз волонтерить. Вирішив: чому офісу стояти пустим? А потім ми у ХПГ порадилися і вирішили, що треба все це робити серйозно: орендували кілька кімнат у спокійному районі, взяли на роботу ще юристів і психологів. Робота пішла. 

— Скільки людей сьогодні приходить до приймальні щодня?

— Від 12 до 16. І вже почали приходити не тільки з воєнними злочинами, а і з соціальними питаннями, звертатися за консультаціями. Взагалі, робота нелегка. Люди приходять різні: хтось спокійний, а хтось — в істериці. Не кожен співробітник з таким може впоратися. 

— Як постраждалі дізнаються про приймальню?

— Спочатку діяло “сарафанне радіо”. Тепер ми багато виїжджаємо на деокуповані території, в кожному селі на нас чекають десятки людей. А ще до нас направляють постраждалих різні організації і навіть правоохоронні органи. Але досі буває, що клієнти з’являються у нас випадково. Я пішла на манікюр, а дівчина, що його робить, розповіла мені про свою вчительку, в якої чоловік у полоні. Росіяни спочатку не підтверджували, що він у них. Але ми знайшли свідків, які сиділи з ним. Тепер у нас є принаймні інформація, що він живий. 

—  Яких категорій справ найбільше?

— На першому місці — звернення щодо зруйнованого майна. Потім ідуть поранення, вбивства, полон, катування. Злочинів насправді набагато більше, ніж звернень. Не кожен наважується йти із цим до юристів, ворушити свою травму. 

Приходить людина, яку росіяни катували, і каже: “У камері зі мною було ще десять осіб”. Ми відшукуємо цих людей. А з них — один не хоче звертатися до правозахисників, другий боїться, третій взагалі не розуміє, навіщо це робити. Усе це жертви злочинів, але чи враховані вони десь?

Тільки за два останні місяці минулого року ми подали до правоохоронних органів 67 заяв, за якими СБУ вже проводить слідчі дії. Зараз ця цифра значно вища. 

— Чи вдається взаємодіяти з нашими правоохоронними органами?

— Так, ми дуже тісно співпрацюємо. Вони координують постраждалих, часто направляють людей до нас. Але проблема в тому, що правоохоронцям критично не вистачає кадрів на всіх рівнях. На одну особу приходяться тисячі проваджень — це нереально розслідувати. У Харкові в СБУ лише десять слідчих займаються воєнними злочинами.  

— Яка справа зачепила найбільше?

— Наприкінці березня окупанти вивезли до Росії мешканців села Вільхівка Харківської області. Півсела вивезли. Окупанти, відступаючи, сказали: будемо стирати вашу Вільхівку з лиця землі. І погнали людей на автобуси. А один хлопець, студент Юракадемії, в цей час відійшов погодувати тварин. І зник. Його рідних — бабусю, батьків, сестру — вивезли в Росію. Дід залишився у Вільхівці чекати онука. Батьки шукали хлопця в Росії, звернулися там до адвоката. Той провів капітальну роботу з пошуку. І знайшов хлопця.

Було рішення московського суду про те, що, мовляв, немає нічого незаконного в тому, що українського громадянина утримують і не кажуть — де. Проти нього не відкрито жодного кримінального провадження. Росіяни підтверджують, що він у них, але кажуть, що він не має права на адвоката. Це в рішенні суду прописано… Нонсенс, а не рішення!

Ми їздили у Вільхівку з гуманітарною та правовою допомогою. І до нас звернулися рідні цього хлопця. Ми взялися за справу. Подали інформацію про нього до ООН. 

— Навіщо потрібно, щоб справа дійшла до ООН?

— До комітетів ООН подають справи про вбивства, поранення, катування. Якщо йдеться про полоненого, ООН має механізми, щоб повернути людину або принаймні отримати інформацію, де її утримують і в якому вона стані, поліпшити для нашого громадянина умови життя. Якщо встигнути звернутися у тримісячний термін, ООН застосовує термінову процедуру розгляду. 

Якщо людину катували, якщо було поранення, убивство цивільних, через процедури ООН людина або її рідні можуть отримати компенсацію. 

— До приймальні приходить людина, в якої росіяни зруйнували житло. Що далі?

— Ми беремо необхідні документи, готуємо заяву про злочин і подаємо його до СБУ. Після цього чекаємо на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Іноді буває, що СБУ вже зафіксувала ці руйнування. Якщо ні, правоохоронці їдуть і фіксують їх. Потім ми подамо заяву до міжнародних органів. Очікується, що буде ухвалене рішення про репарації, буде підготовлене велике подання щодо цього. І тоді цей витяг буде підставою для отримання репарації. На цьому все. 

— А яка процедура в разі, якщо до вас звертається особа, яка пройшла через російські катівні? 

— Такі люди до нас приходять. Зазвичай вони нікуди не зверталися до цього. Особливо це стосується цивільних, які побували в полоні. Якщо це сталося недавно і є сліди катувань, ми з такою людиною їдемо на судово-медичну експертизу. Готуємо заяву про злочин, дуже докладну. Шукаємо свідків злочину: тих людей, які бачили, як людину забирали, а також тих, хто, наприклад, сидів із нею в одній камері. Потім доводиться писати заяву до Слідчого комітету РФ. Вони здебільшого не відповідають, але ми отримуємо номер реєстрації і підтвердження, що заяву прийнято. Це саме те, що нам потрібно. Потім — заява до російської прокуратури. І вже після цього ми готуємо скаргу до ООН.  

— Звернення до органів влади країни-окупанта необхідне для того, щоб були формально вичерпані усі засоби правового захисту і можна було звертатися до міжнародної інституції? 

— Саме так.

— Наступний тип справ: зниклі без вісти. Які ваші дії? 

— Якщо людина зникла безвісти, тобто її забрали росіяни і немає інформації, де вона тепер перебуває, ми працюємо по всіх фронтах. Звертаємося  до Національного інформаційного бюро, СБУ, Координаційного штабу з поводження з полоненими, до поліції (якщо йдеться про військового). Зв’язуємося з Міжнародним Червоним Хрестом, і його київським філіалом. Не допомогло? Йдемо далі: Слідчий комітет РФ, російський омбудсман, а також його колеги в  “ЛНР” та “ДНР”, три міністерства оборони (Росії та знову ж таки “республік”), інші установи... Після цього подаємо заяву до ООН. Там є Комітет з прав людини, а також Спеціальний доповідач про порушення прав людини у Росії. У нього широкі повноваження. Наприклад, він може висунути вимогу до РФ показати йому людину, яка перебуває в російському полоні. 

— Які результати? Хтось уже повернувся в Україну?

— Є випадки, коли нам підтвердили, що людина в полоні. Це вже дуже добре. Це свого роду гарантія, що людині життя збережуть. Є люди, яких повернули. При чому іноді ми навіть не встигли до ООН звернутися. Полонені — це, на мою думку, найважливіша категорія. Люди, яким треба допомагати просто зараз, витягати їх звідти. 

— Для людей, які постраждали від російської агресії, важливо, щоб винні були зрештою покарані. Це реально? Чи тільки після перемоги?

— Здебільшого, дійсно, треба чекати перемоги, рішень Міжнародного кримінального суду. Але навіть зараз вже є прецеденти, коли винні встановлені. Але їх небагато. Тут треба розуміти, що ідентифікувати воєнного злочинця дуже важко. Часто жертви цих злочинів, коли бачать своїх катів на фотографіях, переживають шоковий стан: у когось руки трусяться, комусь просто зле стає. Добре, що у нас працюють психологи.

У трьох випадках нам вдалося встановити людей, які катували українців. Виявилося, що двоє з них уже перебувають в українському полоні. Третього просто впізнали і встановили. На жаль, ще десь на волі бігає. Встановити його особу ми змогли, просто знайшовши його фото в інтернеті. Позивний майже збігається з прізвищем. Довго шукати не довелося. Фото показали постраждалому. Він каже: “Точно він!”. Для людей, які пережили катування, дуже важливо відчувати, що винні понесли покарання. Зараз три справи прямують до суду. Багато справ уже подано до ООН. Їх прийняли. 

Але в більшості випадків справедливість можна буде відновити лише після поразки Росії. Ще й тому перемога нам дуже потрібна.

Досвід харківської приймальні виявився таким вдалим, що ХПГ з нового року відкрила ще один осередок, де жертви війни можуть отримати всебічну комплексну допомогу, — тепер у Києві. Столична команда складається з чотирьох психологів, трьох адвокатів та помічника юриста. За півтора місяця до київської приймальні вже звернулося близько двохсот людей.

Ми вдячні донорам, які допомагають втілювати в життя наші проєкти:

• Європейська Комісія
• People in Need
• Prague Civil Society Centre
• OpenArchive
• Посольство США
• USAID
• Panorama Global
• Dignity — Danish Institute Against Torture
• Індивідуальні благодійники