Побачити світло серед темряви: кабінет психолога як частина правозахисту

Війна змінила багато речей. Зокрема, методи нашої роботи. Протягом останнього року Харківська правозахисна група надає не лише юридичну допомогу. Адже жертвам воєнних злочинів її зазвичай недостатньо. До нас приходять люди, які не просто зазнали порушень їхніх прав, але і втратили майже все — домівку, рідних, здоров’я, відчуття безпеки. Тому ХПГ будує реферальну мережу: після консультації у правника постраждалому, якщо потрібно, нададуть фінансову допомогу, просто за руку відведуть до чиновника, щоб відновити документи, або до лікаря, щоб зцілити рани. Важливою частиною цієї всебічної допомоги є робота з психологом. Її потребує більшість із тих, хто звертається до приймалень ХПГ. 

— …Я бачила стільки руйнувань і горя за останні місяці, що відчула, як просто вигорає щось усередині, — розповідає харківська волонтерка О. Їй доводиться мало не щодня їздити по деокупованих селах, документувати злочини росіян та розвозити гуманітарку тим, хто залишається жити серед руїн. — У грудні забігла у справах до приймальні ХПГ, а в результаті пішла до психологині, що там приймає. Вже кілька разів була в неї. Ніби прості слова проговорюємо, а стрес зняло. Регулярно відвідувати психолога часу не вистачає, але, сподіваюся, буду ходити ще. 

ХПГ відкрила перший кабінет психологічної допомоги у жовтні — в Харкові почали працювати чотири спеціалісти. Серед їхніх клієнтів — не тільки люди, які залишилися без домівки через російські обстріли, вирвалися з полону, окупації, зазнали страшних катувань, але й волонтери, співробітники Харківської правозахисної групи та члени їхніх родин, навіть ті, хто виїхав за кордон (за необхідності сесії проходять онлайн). По суті, тягар психологічної травми сьогодні відчуває на собі кожен українець. 

— Ми організували прийом у Харкові так, щоб кімната психолога була поруч із кімнатою юристів. І якщо під час правових консультацій виникає враження, що людині потрібна психологічна допомога, її просто відводять до сусідньої кімнати, — каже директор ХПГ Євген Захаров. — Наші психологи зробили за ці три місяці значно більше, ніж було заплановано. Ми зрозуміли, що психологічна допомога дійсно необхідна, дуже багато людей її зараз потребують і все це треба розширювати. Наші партнери в DIGNITY (Danish Institute Against Torture) запропонували проєкт, за яким психологічна допомога буде надаватися ще й у Київській та Львівській областях. 

‘У всіх сльози про різне’

Психолог-консультант Наталія Захарченко, що працює у харківській приймальні, лише за місяць надала допомогу 35 клієнтам, це 72 години роботи. 

— Відсотків 20-30 клієнтів приходять лише раз. Людям треба заспокоїтися, зняти стрес. Вони це отримують і йдуть, — розповідає  Наталія. — Комусь достатньо двох-трьох разів. До мене, наприклад, звертаються хлопці, що були в полоні. Їм треба провести дві-три сесії, прибрати симптоми ПТСР (ПТСР — посттравматичний стресовий розлад). І ми це робимо. А є і такі, що потребують тривалої допомоги. Приходять люди похилого віку, а у них “багаж”, який вони тягнуть за собою по життю. Вони розуміють, що тут вони можуть розвантажитися, поговорити, їх вислухають.  

— З чим приходять люди?

— З ПТСР-ом,  гострим стресом, нав’язливими думками та ідеями. Є клієнтка, у якої на телефоні встановлено звук повітряної тривоги. Вона чує цей звук — і їй просто зле стає, вона відчуває фізіологічні прояви стресу.  

До того ж війна, стрес загострюють психічні розлади, які були в людини і в мирний час. Зараз усі плачуть. Про що сльози? У всіх про різне. Є такі, хто нікого не втратив, у них нічого не зруйновано, а вони все одно плачуть, коли, наприклад, бачать військових. У всіх свої триґери. Хтось боїться наступу, не спить ночами через це.

Багато людей приходить із розлученнями на тлі війни. Це велика проблема. Їх дуже багато! Жінки виїхали, чоловіки залишилися в Україні. Не в усіх стосунки витримали випробування розлукою. Крім того, деякі жінки, що залишилися в Україні, виявилися сильнішими за своїх чоловіків. Цим жінкам важко бачити слабкого партнера поруч. 

Та найбільше клієнтів серед людей, у яких було зруйноване майно. При чому є цікаве спостереження: люди, які працювали за наймом, легше проживають цю втрату. А людям, що мали свій бізнес, хоч невеличкий, тяжко… Особливо немолодим. У мене є клієнтка, їй 70 років, з області. У неї були трактори, техніка, великий будинок. Усе згоріло. Вона каже: “Я вже нічого не можу! Нічого не робитиму…” І ми їй на це: “А хто ж тоді буде робити? Якщо не ви, то хто?”  Людина ж має досвід, має зв’язки, знає, що і як робити. Намагаємося знайти альтернативи, подумати разом, де шукати інвесторів… Люди бачать надію, світло попереду.   

Працюємо з людьми, у яких загинули рідні. Їм також треба дати якесь світло… Знайти індивідуальну історію, щось, що може дати розраду. Є жінки, які втратили синів…

— Що може дати розраду матері, у якої загинула дитина?

—  Серед клієнток є жінка, яка працює у пологовому будинку. Вона каже: “Коли я приймаю пологи, я думаю: може, і мій син народився десь?” Хтось вірить у переселення душ. Хтось у життя після смерті. Взагалі, я завжди питаю про ставлення до Бога.  

— Що нас очікує після війни? Яким буде психологічне здоров’я українців? 

— Явні ознаки посттравматичного стресового розладу будуть у багатьох людей, хто жив поблизу фронту, хто пережив обстріли. Але найскладніша ситуація, я гадаю, буде з військовими, що повернуться з війни. У багатьох із них ПТСР. Хоча, звичайно, все залежить від особливостей психіки кожної конкретної людини. Для ветеранів точно треба буде створювати реабілітаційні психологічні програми, центри, в яких люди, що пережили схожий травматичний досвід, зможуть розмовляти на рівних, у колі своїх.

— Як кожен із нас може піклуватися про своє психологічне здоров’я вже сьогодні?

— Важливо розділити те, на що ми можемо вплинути, і те, на що ми впливу не маємо. Якщо ми на щось не впливаємо, ми можемо це прийняти або уникати цього. Це особистий вибір кожного. Як кожен із нас може наблизити перемогу? Хтось просто молиться. Хтось насмажить пиріжків і віднесе військовим на пост. У кожного буде щось своє. Вбити Путіна я не можу. Не варто перейматися тим, на що я не маю впливу. 

Допомога для тих, хто допомагає

Згідно з проєктом, обов’язковим елементом роботи психолога чи психотерапевта є супервізія: у кожного спеціаліста має бути своєрідний професійний радник, із яким можна обговорити складні випадки під час роботи. 

— Психолог, психотерапевт не може злитися на свого клієнта, особливо у кризовому стані. Він має бути стійким. Він має бути білим аркушем для свого клієнта. Не може скаржитися йому у відповідь, — пояснює кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України, психіатр, психотерапевт вищої категорії Сергій Сазонов. — У спеціаліста наростає психологічна напруга. Це може призвести до його професійного вигоряння. Тому дуже потрібна супервізійна робота. До свого терапевта психолог несе свої особисті проблеми, як звичайна людина. А до супервізора — якісь професійні питання і моменти. 

У кожної групи психотерапевтів — харківської, київської, львівської —  є свій супервізор, групова зустріч з яким відбувається раз на тиждень і триває дві години. Сергій Сазонов працює з психологами з Харкова.

— Бувають режими супервізії, коли є хтось старший, а усі інші перебувають у явно учнівській позиції, —  розповідає він. — Але в нас не така ситуація. Значна частина фахівців, залучених до проєкту, досить досвідчена. Існує інший режим, який називається інтервізія, коли збираються рівні люди, з приблизно однаковою кваліфікацією, і діляться досвідом. Зрозуміло, що психологи, з якими я працюю в проєкті, перебувають “в полі”, вони більше занурені в проблеми клієнтів. А я дещо більш відсторонений. І від мене можливий погляд збоку.

— Чи відрізняється робота психолога під час війни від роботи в мирний час? Адже спеціаліст в Україні сьогодні переживає такий самий травматичний досвід, як і його клієнт.

— Звичайно, на психолога, як і на клієнта, впливають ті самі сили. За умовами проєкту спеціалісти перебувають “у полі”, у містах, на які сипляться ракети і бомби. Вони так само, як і клієнти, переживають відключення світла, комендантську годину, нестачу продуктів тощо. І тут треба бути просто надлюдиною: приходить клієнт зі своїми скаргами, а психолог, страждаючи від таких же проблем, має підтримувати і себе, і цю людину. Це дуже велике навантаження. І це ще одна причина, чому необхідна супервізія. 

Рік роботи Харківської правозахисної групи в умовах війни показав: правозахисна діяльність не обмежується залою суду. І завдяки допомозі донорів, нам вдалося втілити ідею всебічної підтримки постраждалих. 

— Ми маємо зробити так, щоб наша організація мала можливість надавати всі види допомоги тим, хто до нас прийшов, — каже Євген Захаров. — Йдеться не лише про роботу з психологами. У нас домовленість із Харківською обласною психіатричною лікарнею. Якщо людині потрібен не психотерапевт, а психіатр, у цій лікарні допоможуть, візьмуть у стаціонар. Ми співпрацюємо з Інститутом терапії: наші клієнти, які потребують обстеження спеціалістів, можуть відвідати консультативну клініку Інституту. Якщо потрібна судмедекспертиза, ми її робимо також за рахунок ґранту DIGNITY. Тобто у Харкові це працює. І тепер зрозуміло, що така модель має працювати у кожному українському місті.