Контурні мапи історії

24 лютого 2022 року назавжди змінило контурні карти світу. Якщо раніше українські школярі позначали рідні землі цілком мирними кольорами життя: золотаві степи межували з густо-зеленими лісами, а приморські міста насолоджувалися блакиттю, то від лютого 2022-го мапа України стала нагадувати мапу повітряних тривог — червону від крові. Закатованих цивільних, тіла яких проковтнули мовчазні лісосмуги і степи. Знищених родин, які тікали дорогами смерті й назавжди залишалися в стареньких автівках, розстріляних упритул. Викрадених людей, що рахували дні в підвалах саморобних катівень. Крові зґвалтованих і крові засипаних. Уламками власних будинків, які колись здавалися непорушними, як норми міжнародного права.

Та для того аби відновити колишні кольори, недостатньо відмовитися від кривавих війн у майбутньому. Потрібно віднайти кожну краплю крові, що намертво в’їлася в мапу України, й кожну крапку, що обірвала людське життя. — В ідеалі варто намагатися задокументувати й розслідувати кожен вчинений злочин, аби домогтися відновлення справедливості. Для цього команда Харківської правозахисної групи запропонувала спільну базу даних і разом з Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Центром громадянських свобод залучила понад 20 організацій, створивши 24 березня 2022 року ініціативу “Трибунал для Путіна” (T4P). Використання єдиної методології дозволило різним організаціям збирати дані про злочини в усіх регіонах України, що постраждали від дій російських військових та представників РФ. При цьому дані свідків і потерпілих надійно зашифровані, що убезпечує людей від можливих ризиків. Наразі база зафіксованих злочинів закрита для загального доступу, проте на сайті представлена інтерактивна статистика, яка постійно оновлюється.

Жертвоорієнтований підхід

Чимало даних збираються з відкритих джерел та соціальних мереж відповідно до протоколу Берклі, що дозволяє узагальнити наявні дані, оцінити масштаб та систематичність злочинів чи провести порівняльний аналіз. Проте така інформація не дозволяє опрацювати юридичні докази, що свідчать про скоєння конкретних злочинів. Тому, як відмічав директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров в інтерв’ю DIGNITY, документуючи злочини, важливо приділяти особливу увагу даним, отриманим від свідків і постраждалих. Це дозволить водночас допомогти якомога більшій кількості людей, віднайти конкретних постраждалих і притягти винних до відповідальності. Таким чином жоден воєнний злочинець, який звик вмивати руки в чужій крові, не вислизне у шпарину забуття. Жертвоорієнтований підхід також передбачає надання найрізноманітнішої допомоги потерпілим: правової, психологічної, медичної, соціальної чи гуманітарної.

Аби забезпечити усе вищеокреслене, Харківська правозахисна група здійснює моніторингові виїзди до населених пунктів на деокупованих територіях України, а також відвідує місця компактного проживання внутрішньо переміщених осіб. Вже відбулося понад 20 моніторингових візитів до населених пунктів у Харківській, Київській, Чернігівській та Сумській областях. Також команда ХПГ відвідала шелтери “Я Маріуполь” у Києві та Львові.

Наведемо лише одну цифру, яка свідчить сама за себе: завдяки моніторинговим візитам, проведеним за підтримки DIGNITY, більше тисячі жертв воєнних злочинів отримали статус потерпілого, а отже зможуть розраховувати на відшкодування завданої шкоди в майбутньому.

Під час моніторингових візитів з постраждалими працює команда фахівців: зазвичай ідеться про двох юристів, психолога та журналіста. Візит попередньо узгоджується з органом місцевого самоврядування (або керівництвом шелтера), аби ті, хто потребують допомоги, вчасно про все довідалися. Так кожен постраждалий може отримати правову консультацію, подати документи для надання благодійної допомоги або розповісти про злочини під час інтерв’ю. Також людина може розраховувати на психологічну допомогу й необхідну підтримку. За потреби моніторингова група приїздить до населеного пункту декілька разів або залишається на декілька діб, аби прийняти усіх. Крім цього, команда моніторів фіксує руйнування: фотографує знищені житлові будинки або інші пошкоджені об’єкти та знімає їх на відео.

Хоча всі свідчення сповнені людського болю, постраждалі розповідають про різні вияви “русского мира” й лишають свої сліди у пам’яті команди, що з ними працює.

Море постраждалих на Київщині

Київська область вразила кількістю постраждалих: у самому лише Макарові до Харківської правозахисної групи завітало 300 осіб. Аби вислухати усіх, команда приїздила до селища два рази. При цьому йшлося лише про певні категорії осіб (адже проєкт, у рамках якого відбуваються моніторингові візити, не може охопити усіх): осіб з інвалідністю, самотніх людей похилого віку чи багатодітних батьків — майно яких було цілковито зруйноване; поранених цивільних; близьких родичів загиблих цивільних; цивільних, які побували в полоні; та родичів зниклих безвісти цивільних. Можна лише уявити, скільки б людей прийшло свідчити про пережите, якби команда ХПГ могла прийняти усіх. “В останньому випадку могло б йтися про тисячі людей”, — припускає Анна Корчмар, юристка ХПГ, яка побувала в Київській, Сумській та Чернігівській областях і відвідала маріупольців у Львівському шелтері.

Вже після нашої розмови Анна, разом із командою ХПГ, мала їхати до Вишгорода, де у будинок влучила російська ракета… Вчергове збирати зруйновані долі докупи, аби реконструювати якомога більше злочинів і закласти міцний фундамент доказової бази, що дозволить притягти винних до відповідальності.

А поки ми говоримо про вже побачене та проаналізоване. Здається, що розмова доволі коротка, я хочу отримати загальну картину, тому не зупиняюся на конкретних випадках, та навіть стислі узагальнення дають уявлення про масштаби злочинів та жорстокість їхніх виконавців.

Розстріли Сумщини й підвали Чернігівщини

Мешканці Сумської області (команда ХПГ побувала в Охтирці й Тростянці) потерпали від розстрілів і катувань, які були поширеною практикою, розповідає Анна.

“На Сумщині розстріли й катування відбувалися не в окремих населених пунктах, як це було на Харківщині, а, здається, усюди”, — каже Анна. Можливо, така жорстокість була обумовлена відсутністю будь-якої, навіть окупаційної, влади, яка б стримувала свавілля, припускає юристка.

Жителі Чернігівській області своєю чергою розповідали, як під час окупації регіону їх змушували тижнями сидіти у підвалах і забороняли звідти виходити. Таким чином російські зайди обмежували цивільне населення у пересуванні. Щобільше у деяких селах Чернігівщини люди розказували про обстріли запалювальними снарядами. “Місцеві мешканці називали їх фосфорними снарядами, — згадує Анна. — Хоча достеменно невідомо, чи йшлося саме про фосфор”. Так чи інакше від російських обстрілів потерпала уся Чернігівщина.

Оскільки окуповані території Сумської та Чернігівської областей були звільнені достатньо давно, місцеві жителі вже почали відбудовувати знищені оселі, тож видимі сліди руйнувань почали зникати з деокупованих територій. Лишилися невидимі сліди: знищених доль, пережитих жахіть, — наче з пазла людського життя видрали цілі фрагменти, які, на відміну від поруйнованого майна, важко цілком відновити.

Незафіксовані смерті Маріуполя

Так само важко відновити колишнє життя маріупольців. “Важко знайти маріупольця, в якого б не постраждало майно”, — розповідає Анна. Крім того, у випадку Маріуполя йдеться про чималу кількість незафіксованих смертей: у потерпілих можуть бути відсутні будь-які медичні документи, які засвідчують смерть людини. В декого є тільки фотографія могили або взагалі нічого немає. Таким чином загиблі люди “формально вважаються все ще живими”, ділиться юристка. У такому разі смерть людини необхідно встановлювати через суд, а чимало людей, які пережили жахи окупації, не хочуть цим займатися. Подібне небажання можна зрозуміти з психологічної точки зору, та аби притягти винних до відповідальності, вкрай важливо зафіксувати факт смерті людини.

“Навіть після звільнення Маріуполя, коли містяни повернуться додому й почнуть налагоджувати власне життя (до прикладу, відновлювати знищені оселі), їм може знадобитися компенсація за зруйноване житло, — пояснює Анна. — Якщо таке житло зареєстровано на члена родини, факт смерті якого не було встановлено, виникнуть проблеми, буде вкрай важко відновити необхідні документи”. Краще діяти якомога швидше: чим більше спливатиме часу, тим важче буде щось довести, зауважує юристка.

Крім того, майже в усіх місцях, де побувала команда ХПГ, чимала кількість постраждалих не звертається до правоохоронних органів, бо вважає це зайвим. Утім у майбутньому, коли постане питання тих же компенсацій (Анна переконана, що такі компенсації будуть виплачуватися), люди можуть лишитися ні з чим. Тож краще не зволікати й звертатися до правоохоронців, аби мати законне підґрунтя, що хоч трохи полегшить відбудову колишнього життя у майбутньому.

А поки команди моніторів тримають постраждалих за руку і перетворюють страшні спогади в слова. Слова, які зцілюють у розмові з психологом. Слова, які допомагають зрозуміти подальший план дій, у розмові з правниками. І слова, які дозволяють іншим побачити уламки чужих доль, у текстах журналістів.