Законопроєкт 9314 паралізує досудове розслідування під час війни

22-го травня 2023-го року у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №9314. Автори законопроєкту пропонують змінити лише одну статтю Кримінального процесуального кодексу України, однак така зміна суттєво вплине на все досудове розслідування у кримінальних справах.

Пропонується викласти частину 8 статті 615 у такому вигляді: “З моменту введення воєнного стану, у кримінальних провадженнях, у яких жодній особі не було повідомлено про підозру, загальні строки, передбачені статтею 219 цього Кодексу, не обраховуються до дати припинення чи скасування воєнного стану”.

Тобто до кінця воєнного стану жодне кримінальне провадження не закриють через сплив строку давності.

Автори законопроєкту обґрунтовують необхідність таких змін реаліями воєнного часу, складністю проведення досудового розслідування на окупованих територіях, відсутністю чи ускладненістю фізичного доступу до місця вчинення злочину, фігурантів, потерпілих тощо.

Нібито цілі є цілком виправданими та законними? На жаль, лише на перший погляд.

Насправді ж, такі зміни у законодавстві призведуть до розтягування строків досудового розслідування у всіх справах. Оскільки у проєкті закону не вказано, щодо яких саме випадків мають бути зупинені строки досудового розслідування, це правило буде застосовуватися навіть там, де воно неслушне. Наприклад, у справах загальнокримінального характеру, щодо злочинів, вчинених на територіях, де не ведуться і ніколи не велися активні бойові дії.

Цей законопроект, у разі його прийняття, “розв’яже” слідчим руки у безкарному продовженні строків досудового розслідування. Нерозумна ж тривалість кримінальних проваджень є порушенням Європейської конвенції та суперечить практиці Європейського суду. Це, безсумнівно, порушить права потерпілих, які і без того раніше чекали роками на слідчі дії. Тепер слідчі зможуть роками нічого не робити, не думаючи про строки досудового розслідування.

Частина справ буде просто “висіти”, формально обліковуватися у органах досудового розслідування. Ця проблема, насправді, існує і зараз, коли у кримінальних провадженнях так і не знаходяться винуватці, а потім справи закриваються за строками давності. Але цей закон лише поглибить проблему. Оскільки перед закриттям (та й після) провадження та робота слідчого піддається контролю — прокурорському чи судовому — слідчий не може просто так закрити справи, аби лише позбавитися від неї.

Тепер слідчому не треба буде закривати кримінальне провадження. Достатньо буде “забути” про нього на час воєнного стану і нічого не виконувати, не здійснюючи або лише формально здійснюючи пошук винних.

Від подібних дій постраждають насамперед найбільш вразливі категорії потерпілих: ті з них, що зазнали шкоди від дій державних органів. Наприклад, катування, побиття працівниками поліції чи колонії.

Прийняття цього законопроєкту є несумісним з основами і принципами міжнародного права прав людини та кримінального права. Війна мала би стати для слідчих стимулом краще виконувати свою роботу, а не шукати способи спростити собі життя ціною порушення прав конкретних людей, які так ніколи і не дочекаються правосуддя у своїх справах. А після численних скарг до ЄСПЛ державі доведеться виплачувати сотні тисяч євро компенсацій та змагатися з Туреччиною за звання найбільшого порушника прав людини у Раді Європи (раніше ним була Росія, але її звідти вигнали).