MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Поняття геноциду потребує перегляду’, — автор подання щодо геноциду в Маріуполі

27.08.2023   
Ірина Скачко
28 серпня ініціатива T4P презентує подання до МКС щодо геноциду, вчиненого Росією в Маріуполі. Про перспективи цього документа говоримо з одним із його авторів, експертом Харківської правозахисної групи Михайлом Романовим.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група [михайло романов хпг]

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Це перший документ, який системно обґрунтовує наявність “злочину злочинів” у діях держави-агресора на території України. Один із авторів подання, Михайло Романов, вважає, що доведення геноциду — справа непроста, але необхідна. Крім того, він впевнений: юридичне обґрунтування злочину геноциду застаріло і потребує перегляду. І це якнайкраще продемонструвала російсько-українська війна.


Михайле, в чому полягає суть подання?

Ми впевнені, що на території міста Маріуполь і у прилеглих громадах відбувся злочин геноциду. Причому ми вказуємо, що він відбувся в трьох формах. Це вбивства, створення життєвих умов, які призводять до знищення захищеної групи, і третє — це депортація дітей.

Ми обґрунтовуємо захищену групу як таку, що має національний критерій: це українці, поєднані спільним громадянством, правами, обов’язками. Вони ідентифікують себе з українською державою. Адже Маріуполь вже пройшов тест на національну належність ще у 2014 році. Тому ми вважаємо, що там лишилися саме ті люди, які ідентифікували себе з Україною.

У судовій практиці вже були випадки, коли розслідували скоєння геноциду щодо такої захищеної групи — не етнічної, расової чи релігійної, а саме національної в політичному сенсі?

Таке було в практиці ad hoc трибуналів. Але це відбувалося рідше і не так успішно, ніж у випадку з релігійними чи етнічними групами, які простіше виявляти. Що робить Росія? Вони пропонують отримати російські паспорти і таким чином розмивають цю захищену національну групу, створюючи враження, що людям байдуже, до якої держави належати. Таким чином вони теж знищують цю групу. У практиці міжнародних трибуналів деякі судді висловлювалися, що група може бути знищена не лише фізично і біологічно, а й іншими шляхами. Наприклад, коли вона просто розмивається як феномен.

Маріуполь 22 квітня. Фото: Маріупольська міська рада.

Маріуполь 22 квітня. Фото: Маріупольська міська рада.

Путін та інші російські можновладці багато висловлювалися про знищення України як такої, усієї держави. Як довести їхні злочинні наміри щодо конкретно Маріуполя?

Ми цей момент взяли до уваги. Ми стверджуємо, що в інших місцях росіянам просто не вдалося реалізувати цей намір. Був міцний опір. Маріуполь стратегічно і географічно має таке положення, що він вже на початку вторгнення був наполовину оточений: на сході Росія, на півдні — море, яке теж контролювала РФ.

“Умисел на геноцид підтверджується поза всяким сумнівом тому, що системний характер атак на цивільне населення, масові вбивства та активна протидія цивільному населенню у спробах покинути Маріуполь та зони бойових дій, беззаперечно вказує на свідоме знищення захищеної групи”. Подання до офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду щодо злочину геноциду, ймовірно, вчиненого в Маріуполі у період з 24 лютого по 20 травня 2022 року.

А навпаки: довести злочин геноциду щодо всієї України, екстраполювавши досвід доведення геноциду в Маріуполі, можна? Враховуючи очевидні наміри Путіна?

Можна спробувати, але мені здається, що навряд чи це вдасться, адже буде складно довести, що було нанесено дійсно значну шкоду всій українській нації. З погляду Римського статуту, якщо постраждала частина захищеної групи, вона має бути дуже вагомою. Це буде складно довести.

Чи в поданні йдеться про конкретні прізвища злочинців? Окрім очевидних Путіна чи Львової-Бєлової?

Так, у поданні згадуються, крім найвищого керівництва, кілька імен.

А кількість жертв злочину вже порахована?

Остаточної цифри ще немає. На той час, коли ми складали подання, ми намагалися обрахувати цю кількість непрямими шляхами. У нас вийшло близько 80 тисяч. Звісно, це дуже приблизна цифра.

Скоріш за все, якщо вона і буде уточнюватися, то в бік зростання…

Так, звісно, вона буде більша. До того ж якась частина людей була вивезена, і вивезена недобровільно, тому їх так само можна розглядати як жертв геноциду.

Якщо МКС візьметься за розслідування, чи є у нас свідки, які будуть готові розповідати про злочин?

Якщо мова йде про вбивства і поранення, такі люди є серед тих, хто виїхав з Маріуполя. Доводити факт руйнувань і створення життєвих умов, які призводять до знищення захищеної групи, теж неважко. Достатньо взяти супутникові знімки і дані картографії Google до і після початку вторгнення. Там місцями просто пустеля. Інша справа — довести екстранамір. Він не повинен підлягати сумніву. Жодних сумнівів.

“…Люди не встигали вибігати. Вони з 9,8,7-го поверхів падали з криками. Викидалися з вікон, бо вони горіли. Перед очима сусідів”. Максим Кудряшов

З погляду українців, в тому, що цей намір існує, вже ніяких сумнівів немає…

Геноцид не доводять, у ньому впевнюються. Доводити геноцид — означає збирати докази, які підтверджують наявність наміру. Якщо ми збираємо докази, ми повинні мати якийсь плацдарм, на якому ми вже бачимо цей намір. І туди вже докидувати докази. По геноциду буває дуже важко знайти цей плацдарм. Але я вважаю, що все одно треба подавати всю інформацію, створювати хвилю, яка в якийсь час, можливо, зробить очевидним той факт, що дійсно був скоєний злочин геноциду.

“…обстріл почався одночасно всього району. Багатоповерхівки побудовані так, що вони оточують і захищають двори, та для людей вони стали пасткою. Міни влітали у двори, і всіх, хто там був, хто розпалював багаття і варив їжу чи йшов по воду, усіх розривало або важко ранило. Я впевнений — нас просто вбивали! Ніяких воєнних дій, просто був наказ убити цивільних. Серед усіх поранених, що до нас привезли, не було жодного військового солдата, бо їх там не було, усі мирні. Вони вбивали людей і розстрілювали нашу лікарню. Прицільно. Міни залітали у вікна. Ми ліжка виносили в коридор”. Олександр Мартинцов, дитячий хірург Маріупольського територіального об’єднання здоров’я дитини та жінки.

Маріуполь, зруйнований ПК “Молодіжний”. Фото з телеграм-каналу Маріупольської міськради Mariupol, the destroyed recreation center “Molodizhny”. Photo from the Telegram channel of the Mariupol City Council Мариуполь, разрушенный ДК “Молодежный”. Фото из телеграм-канала Мариупольского Горсовета

Маріуполь, зруйнований ПК “Молодіжний”. Фото з телеграм-каналу Маріупольської міськради

Росіяни теж намагалися звинувачувати Україну в злочині геноциду.

Наскільки я пам’ятаю, вони звинувачували Україну в геноциді на Донбасі. Але там ознаки цього злочину взагалі відсутні. Маю на увазі ті ознаки, які сформульовані в Римському Статуті. Я не військовий стратег, але на той момент, коли це відбувалося, в України просто не було такої зброї невибіркового знищення, яка могла б завдати такі наслідки. І навіть розташування сил було не таке, щоб був порушений принцип пропорційності, який панує у всьому міжнародному гуманітарному праві. Існує справа, ініційована Україною щодо російської агресії. Там лунало слово “геноцид” як контраргумент з боку Росії.

Поговоримо про депортацію дітей як одну з форм геноциду. Основний аргумент росіян полягає в тому, буцімто вони діють в інтересах дітей. Що робити з цим? Чи не буде це завадою в доведенні злочину?

У цьому сенсі існують правила у міжнародному гуманітарному праві, які передбачають, що у разі подібних конфліктів, коли є потреба задля безпеки дітей, держава-агресор має здійснювати певні кроки. Якщо вони вивозять частину населення, евакуюють дітей, то, по-перше, це повинно відбуватися добровільно, сім’ї не можна розлучати. Їм надається прихисток. А після цього добровільно вивезені люди або повертаються через безпечні території у свою країну, або передаються нейтральній державі, яка взяла на себе відповідальність за контроль за цим конфліктом. Тому аргументи росіян щодо того, ніби вони діяли в інтересах дітей, цілком неприйнятні.

Тобто ця частина подання найбільш перспективною?

Так, я так вважаю. Саме тому МКС і ордери видав за цими злочинами, адже вони є найбільш наочними. Там є, на що спиратися. Але нагадую, це розслідують як воєнний злочин, не як геноцид.

Навіщо нам взагалі потрібно визнавати ці злочини саме геноцидом? Хай їх засудять як воєнних злочинців і все. Чого ми добиваємося?

Насправді тут скоріше питання напівфілософське. Ми явно спостерігаємо історичну тенденцію, коли українська нація і держава не сприймається як така. Тут і Голодомор, й інші приклади. Це корисно і для самоідентифікації нації української в цілому. І для юридичного погляду, мені здається, це так само важливо.  Хоча я відстоюю позицію, що поняття злочину геноциду необхідно переглядати. Воно спростоване часом. Воно не працює. Зараз це діє так: якщо буде політична воля — ми визнаємо геноцид, не буде політичної волі — не визнаємо. Тобто це неприйнятно з погляду правосуддя.

Тобто ви вважаєте, що юридичне обґрунтування злочину геноциду потребує перегляду?

Так. Мені здається, в його визначенні немає чітких критеріїв. Фактично те, як він сформульований, вимагає доведення подвійного наміру, що само по собі суперечить українській правовій доктрині. Є намір. Як він може бути подвійним? Це все одно як сказати, що є вбивство, але намір на вбивство саме шляхом відсікання голови, — це спеціальний намір.

Тобто подвійний намір — це намір знищити захищену групу і знищити якимось певним чином?

Так, і доведення цього — це нонсенс. Якщо хтось має намір знищити групу, яке має значення, як саме її будуть знищувати? Це перша вада конструкції.

Друга — і це дуже часто можна побачити в практиці ad hoc трибуналів — те, що виконавцями геноциду виявляються в кращому випадку люди з середньої ланки тих, хто ухвалює рішення. Представники найвищого рівня майже ніколи не опиняються на лаві підсудних. Хоча це незрозуміло. Адже геноцид — це глобальний намір. Не може бути, щоб один “майор Пєтров” вирішив знищити всіх українців. Це зазвичай та людина, яка має достатньо влади, авторитету, впливу на велику кількість людей, яка подає вольовий імпульс, і тоді злочин починає реалізовуватися.

Третій момент: свого часу Лемкін почав з того, що при геноциді не має значення як, має значення кінцева мета. І він, коли створював цю теорію і концепцію, використовував, наприклад, поняття “культурного геноциду”. Він йому навіть надавав перевагу. Адже достатньо знищити фундамент, культуру, і будівлі не буде. Але тоді визнали це неприйнятним. Я розумію, чому це відбулося. Цю концепцію розглядали країни, переважна більшість з яких самі були імперіями, метрополіями. Звісно, як би вони самі під собою гілку рубали?

Книги з бібліотечних фондів Приазовського державного університету. Фото оприлюднене в телеграм-каналі Маріупольської міської ради.

Книги з бібліотечних фондів Приазовського державного університету. Фото оприлюднене в телеграм-каналі Маріупольської міської ради.

Ще один факт, який свідчить про непевність цієї конструкції, — історія з Камбоджею. Там були жахливі речі, але так і не визнали геноциду, хоча це дуже дивно.

І останній важливий момент: Росія — це ядерна держава, в якої багато озброєння. Їм достатньо здійснити ракетну атаку — і немає міста. І це не буде геноцидом, тому що у визначення, яке існує сьогодні, це просто не втиснути. Ядерний шантаж — хіба це не геноцид? Зараз такий час, коли злочин геноциду може бути скоєний зовсім в інший спосіб, без фізичного контакту. Тому поняття геноциду має бути переглянуте.

Хто це має робити?

Є Конвенція про злочин геноциду. І тому все це повинно відбуватися на рівні ООН, органу, який гарантує міжнародний мир і безпеку.

Які подальші кроки щодо цього подання? Які його перспективи?

Ми робимо презентацію, будемо поширювати його і подавати до Міжнародного кримінального суду. Сподіваємося, що йому буде приділена увага. Крім того, ми готуємо окреме подання по дітях, вивезених до Росії. Це важливо, необхідно привертати увагу до цього.


Нагадаємо, презентація подання відбудеться  28 серпня  об 11:00.

Формат заходу: офлайн, онлайн-трансляція на @UkrinformTV

Місце проведення: Медіацентр Україна — Укрінформ, Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16

Подія у фейсбуці

 Поділитися