Яким для вас було 24-те лютого 2022-го року?
Двадцять четвертого я їхав на роботу. Мене тітка не пускала, говорила, щоб я не їхав, але все одно поїхав, два дні був на роботі. Працював у Києві, у супермаркеті Novus. Назад — у Дмитрівку мені вже довелося повертатися пішки, проїхати не було можливості, йшов пішки півтора дня. Іноді зупинявся перепочити, сидів на зупинках, переводив подих і знову йшов. Півтора дня йшов додому…
Що відбувалося далі?
Спочатку було все більш-менш нормально, а вже третього березня зникло світло і газ. Потім почули, що танки гудуть, я вийшов, дивлюся, їде три танки з літерами ‘Z’ і ‘V’: вони проїхали у бік села Капітанівка. Наступного дня вже було 5 чи 6 російських танків, а також йшли їхні солдати, дивилися навкруги… І так вони їздили щодня, а в одному з великих будинків у селі влаштували собі житло, мешкало там десь осіб 30 їхніх військових.
Що відбувалося у Дмитрівці під час окупації?
Тут росіяни були такі, що до нас вони претензій не мали. Нас тут залишалося п’ять чоловіків і кілька жінок, то вони нас не чіпали. Спитали якось, де можна води взяти. Вони походили два дні, подивилися, і ми їх більше потім практично не бачили.
Чи сильні були обстріли Дмитрівки?
Якраз було два прильоти, ось, сусідська хата загорілася, зараз її вже відбудували. Також прилетіло в мій будинок і ще в два сусідських. Я нічого не встиг винести: документи, все згоріло. Це було десь 17-18 березня.
А де ви були, коли в вашу хату прилетіло?
Саме гасив сусідський будинок, допомагав пожежникам приборкати полум’я. Мою хату розбомбило просто на моїх очах. Взагалі, постріли були з різних боків, ми не знаємо, хто стріляв, ми артилерії і танків не бачили. Тільки чули, що ракета пролетіла і далі десь впала. Літало у різні боки.
У наступні дні прильотів не було, наче все тихо, а потім 30-го березня Дмитрівку звільнили. Виживали якось, у тітки в льосі було трошки консервації, а після звільнення вже почали видавати гуманітарну допомогу.
Чому ви не евакуювалися? Чи була така можливість?
Можливість була. Але я просто не захотів. Я залишився тут. Та й не було фінансової можливості на це, я саме тоді зарплатню не отримав і не встиг, просто не встиг…
Як ви психологічно витримали той жах, який довелося пережити?
Трошки складно було, нервував, думав, як далі жити, а потім змирився. Мені дали модульний будиночок. До того пів року жив у своєї тітки, а зараз живу у модульному будиночку.
Чи багато в Дмитрівці зруйновано будинків?
П’ятнадцять — зруйновано, а п’ять — вже відбудували.
Чи допомагають вам зараз волонтери та держава?
Дають гуманітарну допомогу, трошки фінансово допомагають. Пообіцяли, що в цьому році будуть відбудовувати зруйновані будинки.
Що саме з вашого майна постраждало?
Усе повністю. Повністю хата згоріла, у брата пошкоджена машина. Все, що було в будинку, — все згоріло.
Що відбувалося у Дмитрівці після звільнення?
Сільський голова попросив допомогти позбирати трупи російських військових. Ми завантажували їх у чорних пакетах на машини і потім їх кудись відвозили.
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
