MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Нас бомбили щодня’

29.09.2023    доступно: in English | На русском
Сергій Окунєв
Ганна — мешканка села на Херсонщині, яке пережило російську окупацію та майже повне знищення. За даними старости села, 80% центральної частини населеного пункту розбито чи знищено. Жінка розповідає, що росіяни розбомбили її сарай і гордо відзвітували, що підірвали склад боєприпасів.

У нашу групу магазину прийшло смс, що почалася війна. Вийшли на роботу, і тут заїхали орки до нас. За декілька днів, вже не пам’ятаю дати. О 23:00 сказали, що вони в селі. Я зателефонувала керівництву, почали по камерах дивитися, як вони зайшли до магазину і пограбували його один раз, через декілька днів — другий раз. Брали спиртне, бардак залишили нам. Потім голова привів їхнього керівника. Ми показали, що їхні люди наробили, і я почала спілкуватися з ним. З тим керівництвом. Він каже: “Я б сам їх повбивав, цих людей, які бардак такий роблять”.

Паніка, звісно, була в селі. Хліб привозили, доводилося розносити по домах людям, бо обстріли були. Це в магазині я робила. Хлопці мене забирали, супроводжували додому, тому що небезпечно було ходити. І так розносила людям по сусідству [хліб]. Одразу в паніці — не виїжджали. Потім, коли почали вже нас обстрілювати, то дуже багато виїхало. Я одна з останніх, мабуть, виїжджала, у червні. На початку червня вже психіка не витримала. Дуже сильно нас обстрілювали, 300400 прильотів за день було. І вже психіка не витримувала. Жили ми в підвалах. Був зв’язок з волонтерами, бо у нас у підвалі сидів діабетик, чоловік дуже хворий. Були волонтери, з якими ми зв’язувалися, вони нам привозили ліки всі необхідні. Красно дякую.

Ганна, мешканка Херсонщини

Ганна, мешканка Херсонщини

Перший прильот був перед будинком 9-го травня. Спереду всі вікна повилітали. Потім у червні чотири прильоти в будинок. Вже перебувати тут, звісно, не можна було. Просто бомбили. Тут нікого не було, вся вулиця була порожня. Ніхто не жив. І вони кожен двір обстрілювали. Це я вам 100% скажу, тому що я сама була тут і бачила, що ніяких військових тут не було взагалі навколо. А з двору у двір кожен квадрат вони обстрілювали. Це з танка, там — з вертольота. Потім я дивилась їхніх репортерів: коли в мене горів сарай з дровами, вони сказали, що вони склад боєприпасів підірвали. Ми довго сміялися всім селом. Не так було. Звісно, смішно, але. Склад боєприпасів у мене вдома і біотуалет, напевно.

Це заклали, тут не було ані дверей, ані вікон. Нічого. Шкоди вони доброї наробили, в мене жодного вікна не залишилось. У дітей дах пробило. І в мене весь дах побитий, понівечений. Баночки, скляночки підставляємо. Тече. Підвал у мене в домі, ховалися там, але дуже страшно було. Я завжди думала, що я смілива така. Але й моя психіка не витримала. Пам’ятаю, як відходили. Я на горищі спостерігала, як вони стояли тут у провулку. Коли відступали, коли вже тікали, бо їм не було куди діватися, вони розвернулись і по селу — просто по нас — гатили. Нашкодить хотіли, ніби це наші били. Я сама бачила, як вони мінометом постріляли, потім сіли на свої БТРи, втекли в провулок і далі на Золоту Балку. Так що вони самі робили провокації. Що це наші стріляють.

Наші зайшли дуже обережно. Правда загинуло наших тут чимало. Ми бачили, як хлопчика вбило там. Біда велика була, звісно. Ми їх зустрічали, але ж хлопці були обережні, вони не хотіли ані нас наражати [на небезпеку], ані себе. Вони тактично з нами поводилися. Зрозуміло, що все село зносило їжу, ми раді були бачити їх. Ми зустріли їх, але росіяни почали бомбити село так, що основна маса виїхала.

[ганна, херсонщина]

Попри обстріли, люди повертаються до своїх домівок і намагаються відновити те, що зруйнували російські окупанти.

Люди почали повертатися. Усі масово повертаються, хоча вони з того берега і нині по нас стріляють. Хочеться вдома жити, у своєму будинку. Під своїм дахом. Коли почалась війна, я ловила себе на думках — це сон чи не сон? Як це може таке трапитись? Я їздила на заробітки в Росію. Навіть думки не було, що можна так один на одного йти війною. Що такі вони нелюди. У нас у селі всі дружні, всі за Україну. Немає такого, щоб я могла сказати вам, що в нас є за Росію. Одну [жінку] чула якусь, але я вважаю, що в неї просто діти в Росії, ото вона сумує за дітьми й таке щось говорить. Безумовно, перемога буде за нами, інакше ми як нація не будемо існувати.

Одного разу пішла дівчина просити помолитися за наших воїнів, а наш священник відмовив. Тоді ми вже почали розуміти, за кого наша церква. Прийшла до мене на роботу одна жіночка, послушниця церкви, вона весь час у церкві, і почала говорити, що Зеленський винуватий. Що Путін тут ні до чого. Що хай Зеленський здохне і війни не буде. Потім вона пропала. Скандал був великий, село зневірилось у цьому священнику і вони всі втекли. Одразу ходили, ховалися, молилися десь у церкві маленькій своїй. Загалом ми одні з перших, які прогнали Московський Патріархат і зробили вже українську церкву. Як не парадоксально, вони ту церкву розбили вщент. Самі ж росіяни.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ХПГ. У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.

Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за телефоном +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт:usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: facebook.com/USAIDUkraine

 Поділитися