Боротьба з міжнародним викраденням дітей — законодавча ініціатива

Батьки розлучилися, і один із них вивіз дитину за кордон без згоди іншого. Назавжди. Такі історії і до війни не були поодинокими. А з початком повномасштабного вторгнення проблема значно загострилася. Вимоги для виїзду дітей за кордон істотно спростили в перші ж дні війни: нотаріально посвідчена згода другого з батьків більше не була потрібна. Ба більше, під час дії воєнного стану дитині можна виїхати з рідними взагалі без письмової згоди батьків. У перший місяць великої війни, за інформацією ЮНІСЕФ та Агентства ООН у справах біженців, з України виїхали два мільйони дітей. Зараз за кордоном залишається приблизно половина з них. І тут не враховані діти, що потрапили до РФ.

До Верховної Ради надійшов законопроєкт, який має узгодити українське законодавство з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей була створена у 1980 році. Вона має на меті забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

В Україні Конвенція набула чинності ще 1 вересня 2006 року, але ефективно виконувати взяті на себе зобов’язання наша держава не могла. У випадках, де йдеться про дітей, діяти треба якомога швидше, а наші суди можуть розглядати подібні питання роками. За цей час діти можуть просто втратити до одного з батьків психологічну прив’язаність.

Крім того, поспішати треба ще й тому, що згідно з Конвенцією, якщо минуло не більше року з дати незаконного вивезення дитини за кордон, суд або адміністративний орган держави, в якій перебуває дитина, видає розпорядження про негайне її повернення в країну звичайного проживання. Якщо ж дитина в чужій країні понад рік, є вірогідність, що її додому не повернуть, адже вона могла вже прижитися у новому середовищі.

Як пришвидшити судову систему?

“Відсутність у Цивільному процесуальному кодексі України вимог до порядку розгляду судами України справ відповідно до Конвенції на території України призводить до порушень її вимог щодо швидкого розгляду, а саме статті 11, відповідно до якої судові або адміністративні органи повинні прийняти рішення протягом шести тижнів з дати початку процедур. Якщо відповідні судові або адміністративні органи не досягли ніякого рішення протягом шести тижнів із дати початку процедур, заявник або Центральний орган запитуваної держави за власною ініціативою або на прохання Центрального органу держави, що запитує, мають право просити про надання їм пояснень про причини затримки”, — пояснюють автори законопроєкту його необхідність.

Це вже вилилось у кілька рішень Європейського суду з прав людини, який визнав порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Отже, Мін’юст пропонує внести зміни до Цивільного процесуального та Сімейного кодексів України, законів “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Наприклад, щоб підвищити ефективність розгляду цієї категорії справ у судах, планується надати право головам окружних апеляційних судів визначати два місцеві суди, які будуть розглядати позови про повернення дитини. “Зазначене сприятиме ефективнішому розгляду справ, кращому розумінню цілей Конвенції, формуванню єдиної практики застосування Конвенції, обміну досвідом між суддями”, — йдеться в пояснювальній записці проєкту закону.

Також пропонується встановити додаткові вимоги до змісту позовної заяви, перелік заходів забезпечення позову, строки врегулювання спору за участю судді, строки розгляду справ судами першої та апеляційної інстанцій. Для цього, серед іншого, розділ III ЦПК доведеться доповнити цілою новою главою про особливості розгляду судом таких справ. Зокрема, в цій главі йтиметься про те, що відзив на позовну заяву має бути поданим в строк до п’яти днів від дня вручення ухвали суду (а не 15, як зазвичай). Те саме стосується і відповіді позивача на цей відзив.

Також до статті 253 ЦПК, у якій йдеться про строки, на які може зупинятися провадження у справах, пропонується додати окрему згадку про повернення дитини: провадження в справі, що стосується цієї проблеми, може бути призупинене не більше, ніж на п’ятнадцять днів від дня постановлення судом відповідної ухвали.

Також щоб пришвидшити проходження таких справ по судових інстанціях, автори документа готові обмежити випадки для касаційного оскарження рішень, винесених на підставі Конвенції, “оскільки, як правило, касаційна інстанція використовується для затягування розгляду справи”.

Менш травматична для дитини ситуація

Сьогодні у Цивільно-процесуальному кодексі існує стаття “Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу”. Автори законопроєкту пропонують змінити її, розширивши перелік місць, де зможе тимчасово перебувати дитина на стадії виконавчого провадження. Чекати на виконання рішення суду більш комфортно їй буде у сім’ї родичів, знайомих або патронатного вихователя. При чому суд буде повинен розглянути це питання не в десятиденний строк, як зараз, а протягом п’яти днів.

У разі ухвалення законопроєкту, вимагати повернення дитини в Україну зможуть не тільки її родичі, але й батьки-вихователі будинку сімейного типу, якщо саме там перебував до цього маленький українець. Для цього пропонується змінити статтю 31 Закону “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Контроль на держкордоні

Якщо зміни до законодавства внесуть, суд за заявою учасника зможе обмежити виїзд з України відповідачу і дитині, а також забезпечити право позивача на спілкування з дитиною.

Щоб це працювало, до частини першої статті 6 Закону “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, в якій йдеться про підстави для тимчасового обмеження на виїзд за кордон, пропонується додати ще один пункт: “до нього (громадянина — ред.) застосовано захід забезпечення позову щодо обмеження права виїзду з України — до повного виконання рішення суду або до скасування заходу забезпечення позову”.

Якщо один з батьків є іноземцем, його теж зможуть розвернути на державному кордоні. Для цього мають внести зміни в Закон “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

Усе це має сенс, якщо міжнародного викрадення вдалося уникнути і триває суд за дитину. Як це може допомогти, якщо дитина вже за кордоном, незрозуміло.

Чи стосується цей законопроєкт дітей, викрадених Росією?

На “Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” на рівні з Конвенцією ООН про права дитини 1989 року та Гаазькою конвенцією 1996 року посилаються, коли кажуть про боротьбу з незаконним вивезенням та неповерненням дітей з Росії. РФ підписала “Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” у 2011 році.

“Ця конвенція спрямована на рішення в першу чергу саме цивільних питань. Вона була розроблена на Гаазькій конференції з міжнародного приватного права. Таким чином один з основних сценаріїв застосування конвенції — коли батьки розлучилися, і один із них вирішив вивезти дитину з собою до іншої держави. Але, звичайно, цей сценарій не єдиний, — пояснює юрист Харківської правозахисної групи Микола Комаровський. — Що стосується Росії, то проблема тут в першу чергу в практичній реалізації. Росіяни підписали конвенцію, а також допустили звернення до них з України, але враховуючи їхню політику, процес повернення буде й надалі вирішуватися на політичному та дипломатичному рівнях”.