Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олексій Сидоренко, 23 листопада 2023
доступно: in English на русском

Росіянин стріляв у мене з гелікоптера, — Степан Боярчук, село Загальці

Плитка у дворі пана Степана поцяткована слідами від куль, які залишив пілот російського гелікоптера. Його майно згоріло дотла. На щастя, собаці пощастило вижити після страшних опіків. Росіяни катували його сусіда — Григорія і врешті-решт убили. Як і двох мирних жінок, які просто бігли вулицею.

Тут наші солдати були і кажуть: “Хто може — виїжджайте”. Тільки мої зібралися, тільки поїхали — і тут почалося. Зайшли росіяни — і почалася стрілянина. Воно летіло, я вже й не знаю звідки. Тут такий снаряд був, от такої товщини залізо! Воно як дало туди юзом! Отам хата стояла, снаряд — туди, а вибухова хвиля як дала [по нас]… У нас тут ворота були залізні, вони отак у вікна полетіли. Уламки у хаті були: попробивали стіни і аж туди через кухню, аж до ванної. Пів хати не було. Даху не було. Стільки грошей напозичали [на відновлення]…

Степан Боярчук — житель села Загальці на Київщині

Степан Боярчук — житель села Загальці на Київщині

Гараж завалило отак сюди. Дві літні кухні було. Тут морозилки стояли, посуд, комірка. Вони двоповерхові були, зі сходами на другий поверх. Залишилася лише драбина. А ось ця плитка побита, це по мені стріляли з гелікоптера. Я тільки вийшов з порогу сюди, а він отак звідти летить і по мені стріляє. Я хутко побіг до хати. Думаю, з вікна вистрибну, якщо щось. Він, правда, полетів далі. Гидота така!

Ви знаєте, вони отак літали: один, два пролетять, тоді літаки летять. На день, може, три рази пролетять, постріляють і все. Оце ось, бачите, вікна горіли. Це вже ми поставили нові. Отут дві машини стояли. “Газель”, “Нива” — згоріли повністю. Ну і все тут у комірчинах погоріло. Усе! Якраз почали ремонт робити і все з хати повиносили туди. Усе згоріло дотла. Морозильні камери, телевізори, все.

Від споруд залишилась лише драбина

Від споруд залишилась лише драбина

Прилітали, я вам не можу сказати скільки разів, вранці і ввечері штампували. Тоді знову: вранці і ввечері. І так, мабуть, цілий тиждень гатили тут. 42 снаряди отут у дворі і на городі. Сусідка приїхала, і ми у неї на городі повикопували ще. Летіло з Дружні, летіло з Бородянки, не розбереш — звідки. Оце, бачите, плитка побита. Я ж вийшов, усе розвалене! Тут другий поверх у нас був, балкон отак нахилився через усю ту кухню і наче висів.

У мене собаки і коти. Тільки щось летить, вони всі в погреб, і я за ними. Виходжу, вже все горить. А тут вони фосфорні снаряди пустили. Гараж отак завалило до дороги. Собака — Альма була отам прив’язана. Горить, я затулив обличчя, будку не можу підтягнути, я її відстебнув, але вона обгоріла. Шерсті не було, кишки видно було на ній. Вона туди побігла, бідненька, я думав, що пропаде, але зараз вже все гаразд, лише шерсть не росте.

Отам, за п’ять хат, Григорій живе. Його вбили. Він був у робі, така фуфайка, наче військова. Вони забрали його туди до центру і закатували. Голки під нігті [встромляли] недопалки тушили об нього, живіт розпороли, а тоді вже добили. Його потім діти шукали і знайшли аж там, у центрі, у гаражі. Вони його забрали через ту фуфайку, а він, може, щось сказав їм, ото вони почали знущатися. Ще отам, далі, дві жінки живуть. Вони зачинили хвіртку, а самі побігли. Врешті їх застрелили. У голову поцілили так, що голова розлетілася. Хлопці з центру казали, що [росіяни] ставили ногу у кип’ячену воду і допитували.

Настраждалися ми сильно. Щоб вони на собі усе відчули! Хай на собі побачать і на своїх дітях! Те, що вони з нами зробили.

Редакторка: Емілія Приткіна

поширити інформацію

Матеріал підготовлено за підтримки DIGNITY — Данського інституту проти катувань, у межах проєкту “Здійснення правосуддя за міжнародні злочини в Україні”
Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Поховані живцем, — спогади письменниці з Бородянки

Валентина Лисенко — письменниця, яка майже все життя прожила в Бородянці на Київщині. Разом із родиною вона пережила кілька авіанальотів і лише дивом вижила. Жінка згадує, як люди у підвалі зруйнованого неподалік будинку п’ять діб благали про допомогу, але росіяни заборонили їх рятувати.

• Права шукачів притулку   • Голоси війни

‘Я боюся, що мене викрадуть і вивезуть до рашки’

Отримати політичний притулок в Україні людині з російським громадянством нелегко. Навіть якщо вона відстоює українські інтереси, а в РФ на неї за це чекає тюрма за обвинуваченням в тероризмі.

• Російсько-українська війна   • Інтерв’ю

41 день у темряві

Олексій, житель Балаклії, волонтер і працівник ДСНС, під час російської окупації допомагав військовим і цивільним, за що був ув’язнений і зазнав жорстоких тортур у катівні. Після 41 дня полону, де його били, катували електрикою та імітували страту, він вижив, але досі не отримав офіційного статусу потерпілого від збройної агресії.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Василько. Похорон Воїна

Час іде, а боротьба за існування держави триває... 9 липня на фронті загинув Василь Маціборко. Дисидент Микола Горбаль провів молодого героя в останню путь.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти