Росіянин стріляв у мене з гелікоптера, — Степан Боярчук, село Загальці
Тут наші солдати були і кажуть: “Хто може — виїжджайте”. Тільки мої зібралися, тільки поїхали — і тут почалося. Зайшли росіяни — і почалася стрілянина. Воно летіло, я вже й не знаю звідки. Тут такий снаряд був, от такої товщини залізо! Воно як дало туди юзом! Отам хата стояла, снаряд — туди, а вибухова хвиля як дала [по нас]… У нас тут ворота були залізні, вони отак у вікна полетіли. Уламки у хаті були: попробивали стіни і аж туди через кухню, аж до ванної. Пів хати не було. Даху не було. Стільки грошей напозичали [на відновлення]…
Гараж завалило отак сюди. Дві літні кухні було. Тут морозилки стояли, посуд, комірка. Вони двоповерхові були, зі сходами на другий поверх. Залишилася лише драбина. А ось ця плитка побита, це по мені стріляли з гелікоптера. Я тільки вийшов з порогу сюди, а він отак звідти летить і по мені стріляє. Я хутко побіг до хати. Думаю, з вікна вистрибну, якщо щось. Він, правда, полетів далі. Гидота така!
Ви знаєте, вони отак літали: один, два пролетять, тоді літаки летять. На день, може, три рази пролетять, постріляють і все. Оце ось, бачите, вікна горіли. Це вже ми поставили нові. Отут дві машини стояли. “Газель”, “Нива” — згоріли повністю. Ну і все тут у комірчинах погоріло. Усе! Якраз почали ремонт робити і все з хати повиносили туди. Усе згоріло дотла. Морозильні камери, телевізори, все.
Прилітали, я вам не можу сказати скільки разів, вранці і ввечері штампували. Тоді знову: вранці і ввечері. І так, мабуть, цілий тиждень гатили тут. 42 снаряди отут у дворі і на городі. Сусідка приїхала, і ми у неї на городі повикопували ще. Летіло з Дружні, летіло з Бородянки, не розбереш — звідки. Оце, бачите, плитка побита. Я ж вийшов, усе розвалене! Тут другий поверх у нас був, балкон отак нахилився через усю ту кухню і наче висів.
У мене собаки і коти. Тільки щось летить, вони всі в погреб, і я за ними. Виходжу, вже все горить. А тут вони фосфорні снаряди пустили. Гараж отак завалило до дороги. Собака — Альма була отам прив’язана. Горить, я затулив обличчя, будку не можу підтягнути, я її відстебнув, але вона обгоріла. Шерсті не було, кишки видно було на ній. Вона туди побігла, бідненька, я думав, що пропаде, але зараз вже все гаразд, лише шерсть не росте.
Отам, за п’ять хат, Григорій живе. Його вбили. Він був у робі, така фуфайка, наче військова. Вони забрали його туди до центру і закатували. Голки під нігті [встромляли] недопалки тушили об нього, живіт розпороли, а тоді вже добили. Його потім діти шукали і знайшли аж там, у центрі, у гаражі. Вони його забрали через ту фуфайку, а він, може, щось сказав їм, ото вони почали знущатися. Ще отам, далі, дві жінки живуть. Вони зачинили хвіртку, а самі побігли. Врешті їх застрелили. У голову поцілили так, що голова розлетілася. Хлопці з центру казали, що [росіяни] ставили ногу у кип’ячену воду і допитували.
Настраждалися ми сильно. Щоб вони на собі усе відчули! Хай на собі побачать і на своїх дітях! Те, що вони з нами зробили.