Меню
• Голоси війни
Олександр Васильєв, 09 березня 2026

“Ти звідси не вийдеш”: історія російського полону Костянтина Давиденка

Костянтина Давиденка затримали 11 лютого 2018 року в тимчасово окупованому Сімферополі співробітники ФСБ РФ за звинуваченням у “шпигунстві”. Сім із половиною років чоловік провів у місцях несвободи, де зазнавав фізичних і психологічних тортур. У колонії суворого режиму Костянтин переніс інсульт і втратив здоров’я. 24 серпня 2025 року його звільнили в межах обміну.

Це було 11 лютого 2018 року. Мене схопили в Сімферополі. Я виходив з офісу своїх колег оцінювачів і йшов до автівки.

На мене налетіли, ніхто мені нічого не показав: ніяких посвідчень, корочок, постанов про арешт — нічого. Просто мене повалили, почали бити, скручувати руки, одягати кайданки — ну все таке. Запхнули мене в автобус і відвезли на вулицю Павлюка, у підвал.

Костянтин Давиденко, фото: Магнолія ТВ

Костянтин Давиденко, фото: Магнолія ТВ

Там мене спочатку просто били, без якихось звинувачень, без формальностей — просто били кілька годин. На мої спроби щось спитати мені кричали: “Ти бандерівець, ти фашист, ти попався, ми тебе поб’ємо, вб’ємо”.

Ніяких звинувачень мені не пред’являли. Хоча я розумів, що моя діяльність та погляди не подобалися багатьом, зокрема й моїм колегам. Бо оціночна діяльність, яку я робив, по факту юридично підтверджувало приналежність Криму Україні.

Я брав документи за українським законодавством, проводив оцінку за українським законодавством, оформлювалися відповідні юридичні документи: або договір дарування, або договір спадкування за українським законодавством. Це юридично підтверджувало, що Крим — це Україна. І цих поглядів я притримувався, ніколи не цурався, ніколи не боявся їх відкрито висловлювати.

Момент затримання, оперативная зйомка ФСБ

Момент затримання, оперативная зйомка ФСБ

Десь через кілька годин — може дві, може три, я точно не знаю, скільки пройшло часу, як мене били, — вже прийшла людина в формі. Бо ті, хто мене спочатку затримав, були в цивільному одязі, у балаклавах, без розпізнавальних знаків. А ця людина була в формі, представилася капітаном ФСБ Павлом Шентяєвим і сказала, що мене заарештували за підозрою в шпигунстві на користь України.

Я казав, що це якийсь абсурд — яке шпигунство. Максимум, що я там незаконно робив, — займався підприємницькою діяльністю, бо податки до російського бюджету не платив. Я працював на території України, де юридично знаходився. Максимум, що могли мені пред’явити — ухилення від сплати податків або підробка документів, щось пов’язане з реальною діяльністю.

Цей капітан відповів, що його це не цікавить, що у нього є план: треба “ловити” трьох шпигунів на рік, щоб отримати майора і поїхати в Москву на підвищення. Він прямо казав, що моє зізнання формальне і потрібне для його звітів.

Казав: “Що ти зізнаєшся, що не зізнаєшся — все одно. Ти вже тут, звідси не вийдеш, у найкращому випадку поїдеш на обмін”.

Я погодився написати зізнання, бо розумів, що вже нікуди не дінуся об’єктивно. Мене трохи привели до ладу: помили, відмили кров та бруд, бо я лежав на землі. Відвезли в будівлю колишнього СБУ на Івана Франка, де тоді вже був офіс ФСБ. Там мене зняли на камеру, як я читаю зізнання.

Зізнання на камеру, оперативная зйомка ФСБ

Зізнання на камеру, оперативная зйомка ФСБ

Після цього мене відвезли до ізолятора. Там я переночував у камері, а на ранок літаком повезли в Москву. Спочатку відвезли в суд, мені обрали запобіжний захід — тримання під вартою, а потім відвезли в СІЗО “Лєфортово”.

Там у “прийомці” мене знову побили: трохи шокером, трохи ногами. Але сильно не били. Чому? Лєфортово — СІЗО Центрального слідчого управління ФСБ, там сидять ті, проти кого ведуть справи. ФСБшники там вважають себе елітою — вищими за фізичне насильство. Там більше моральні тортури: не дають спати, одиночна камера постійно освітлена, постійно грає музика — то радіо “Спас”, то “Звезда”.

Наприклад, один день — радіо “Спас”, проповіді Гундяєва, церковні гімни, інший день — “Звезда”, воєнні пісні, і це чергується.

Там майже не годують, не можна нормально помитися, раз на тиждень водять у баню і дають маленький кусок мила. Але це так у будь-якому СІЗО.

Потім мене етапом перевезли через Ростов і Краснодар у Крим, СІЗО-1 у Сімферополі. Там відбувся суд. Після цього знову етапом до Москви на апеляцію, потім знов у Сімферополь на два тижні, поки рішення суду вступило в силу.

Етапування до Сімферополя

Етапування до Сімферополя, оперативная зйомка ФСБ

Потім етапом мене відвезли у виправну колонію №23 у Саратівській області. Приїхав майже на Новий рік 2019-го. Наступні п’ять років — до 10 лютого 2025-го — я пробув там.

Умови найгірші були в Краснодарі: камера маленька, розрахована на 14 ув’язнених, а там було 30-35 осіб, одного разу 54. Стан гігієни жахливий: клопи, таргани, щури під дерев’яним настилом.

У Саратівській колонії було легше щодо переповненості, але сильніше били. Місяць провів у карцері, змушували ходити по колу, співати “Катюшу”. Усі ці заходи були для дегуманізації та десоціалізації.

Медичної допомоги практично не було. Через проблеми з судинами у 2023-му я мав інсульт у колонії — права сторона обличчя частково паралізована, погано бачить праве око, погано чує праве вухо. Проблеми з суглобами, нестачею вітамінів, зуби руйнуються.

Після початку повномасштабного вторгнення, через те, що я українець і сидів за “шпигунство”, умови стали ще гірші.

До 10 лютого 2025 року мене тримали в колонії. Потім перевели в Енгельс, СІЗО для мігрантів, формально для депортації, але мене не депортували. 11 серпня начальник повідомив про терміновий обмін.

Звільнення, Костянтин Давиденко крайній праворуч

Звільнення, Костянтин Давиденко крайній праворуч

Мене привезли на військовий аеродром в Енгельсі, передали військовій поліції і посадили в літак. Хоча очі були зав’язані, я побачив наших хлопців у пікселі. Літак злетів, потім приземлився в Гомелі (Білорусь). Нас пересадили в автобуси, перерахували по головах, привезли на кордон і відпустили. Там вже були наші, сіли в українські автобуси і поїхали додому.

Коли обміняли, я був дуже радий. Нарешті вдома, нарешті це скінчилося. Я навіть плакав, бо чекав цього сім з половиною років. За цей час я не міняв свого відчуття України, не змінював думок про неї, не збирався тікати. Я хотів повернутися в Україну.

Було дуже зворушливо бачити, як нас зустрічали українці: вздовж дороги стояли люди з колишніх сіл з українськими прапорами. Це неможливо передати словами.

Під час обміну Костянтин Давиденко не стримував сліз

Під час обміну Костянтин Давиденко не стримував сліз

поширити інформацію

Подібні статті

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина четверта

Вночі з сьомого на восьме вересня 2022 року, в розпал нашого контрнаступу на Слобожанщині, з катівні, яку влаштували російські окупанти у Куп’янському відділі поліції, втекли півтори сотні українських бранців. Серед них була і директорка Лісностінківського ліцею. Ми закінчуємо розповідь про Ларису Фесенко, яка провела за ґратами 45 днів.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина третя

Під час окупації Харківської області, росіяни влаштували одну з катівень у приміщенні ізолятора тимчасового тримання при Куп’янському відділі поліції. Сюди окупанти й кинули директорку Лісностінківського ліцею, яка не погодилася на співпрацю з ними. Ми продовжуємо розповідь про Ларису Фесенко, яка провела 45 днів у російській неволі.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина друга

Ми продовжуємо розповідь про директорку лісностінківського ліцею Ларису Фесенко, яка не схотіла вчити своїх дітей під рашистськими прапорами й потрапила за це на 45 днів до російської катівні.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина перша

Вона пережила зраду колег і 45 днів російського полону. Ларису Фесенко, директорку ліцею на Куп’янщині, кинули до катівні за те, що не схотіла переходити на бік ворога і вчити своїх дітей під рашистськими прапорами.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти