Меню
• Публіцистика
Євген Захаров, 23 листопада 2023

Про Генріха Алтуняна

Добра і радісна людина, яку ненавидів КДБ.

Генріх Алтунян (на передньому плані), за ним Євген Захаров біля дверей обкому Генрих Алтунян (на переднем плане), за ним Евгений Захаров возле дверей обкома

Генріх Алтунян (на передньому плані), за ним Євген Захаров біля дверей обкому

24 листопада моєму дорогому другу Генріху Ованесовичу Алтуняну (24.11.1933-30.06.2005), Генчику, як його всі називали, виповнюється 90 років.

Ми познайомилися 1972 року невдовзі після закінчення трирічного терміну ув’язнення його та трьох посправників, Аркадія Левіна, Владика Недобори та Володі Пономарьова (ось вони на фото з Петром Григоровичем Григоренком). Познайомилися з ними та з усією компанією, названою Борисом Чичибабіним “Павлопольська бражка”: майже всі вони жили в районі Харкова, який мав назву Павлове поле. І міцно потоваришували. Часто зустрічалися, передавали один одному самвидав, сперечалися про різні речі.

До 35 років Генріх зробив блискучу кар’єру. Військовий радіоінженер, майор, викладач вищого військового авіаінженерного училища, вже мав захищати дисертацію. І все це звалилося в одну хвилину: у травні 1969 року Генріх підписав листа на захист генерала Григоренка, якого запроторили до психлікарні у Ташкенті. Начальство чотири години вмовляло Алтуняна: “Забери підпис, і нічого не буде”. Але Генріх відмовився, “честь — она всего превыше” (він дуже любив цю пісню Юлія Кіма). Його звільнили, виключили з партії та посадили. З усіх підписантів позбавили волі лише чотирьох харків’ян. Ще шістьох підписантів-харків’ян переслідували в адміністративному порядку: виганяли з роботи, знижували на посаді тощо.

Аркадій Левін, Генріх Алтунян, генерал Петро Григоренко, Владислав Недобора, Володимир Пономарьов

Петро Григоренко (у центрі) й четверо харків’ян, які отримали по 3 роки за підписання листа на його захист: Аркадій Левін, Генріх Алтунян, Владислав Недобра та Володимир Пономарьов.

Генчик — людина рідкісна. Не тільки тому, що він ніколи і нічого не боявся, завжди і скрізь слідував своїм переконанням, але через своє унікальне ставлення до людей. Він був нескінченно доброю людиною і завжди був готовий допомогти своїм друзям та знайомим. Допомагав і зовсім стороннім людям, які потрапили в халепу. А людей, які потребують його допомоги, завжди вистачало.

Не тільки змінити свої переконання, але навіть приховувати їх Генчик був органічно не здатний. Саме через його абсолютне ігнорування сили злочинної комуністичної влади і гучної невгамовності він був під постійним контролем КДБ, співробітники якого його просто ненавиділи. Добрий, привабливий, південно-галасливий, він був центром харківського дисидентського кола, і як тільки з Москви було дано команду “фас” від страху перед повторенням у нас польської “Солідарності”, Генчика знову заарештували — 14 грудня 1980 року.

[генріх алтунян]

Його судили за слова, за зберігання самвидаву. Навіть адвокат за призначенням під час процесу сказав, що не знаходить у його діях складу злочину. Сам процес був відвертим фарсом і викликав реакцію, протилежну тій, на яку розраховував КДБ: замість страху — звільнення від будь-яких ілюзій щодо влади у тих, хто ще якісь ілюзії мав.

Я писав йому листи постійно до звільнення в березні 1987 року. Спочатку він був у політзоні №36 у Кучино Пермської області. Через участь у боротьбі політв’язнів проти адміністрації табору Генчик не вилазив із ШІЗО, і в результаті йому замінили режим на тюремний: послали на 3 роки до Чистопольської в’язниці. В ув’язненні він писав вірші, деякі з них я помістив у збірку його пам’яті, випущену нами до сороковин. У цьому збірнику докладна біографія, відгуки друзів на його смерть, інтерв’ю з ним, присвячені йому вірші.

Після звільнення влада настільки його боялася, що тричі знімала з поїзда, коли він мав намір поїхати до Москви. Я був цьому свідком, потім чекав, коли його звільнять із відділення міліції на вокзалі. Він зміг їздити країною лише пізніше, коли ситуація змінилася.

1990 року він став депутатом українського парламенту, там він багато зробив для ухвалення закону про реабілітацію жертв політичних репресій.

Депутати Верховної Ради, колишні політв’язні, у день проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Зліва направо: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Степан Хмара, Богдан Ребрик, Богдан Горинь, Вячеслав Чорновіл, Генріх Алтунян.

Депутати Верховної Ради, колишні політв’язні, у день проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Зліва направо: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Степан Хмара, Богдан Ребрик, Богдан Горинь, Вячеслав Чорновіл, Генріх Алтунян.

Під час серпневого путчу Генчик приймав щодня на свій факс інформацію з Москви про події в країні, а я розмножував її, розповсюджував та читав на мітингу на площі. Іншого факсу у Харкові тоді не було. Докладніше я описав ці події тут.

Ми були разом у “Меморіалі”, часто він бував у ХПГ. Усі ці роки він був другом та порадником.

[генріх алтунян]

Восени 2004 року Генчик став одним із керівників харківського відділення Комітету національного порятунку, протягом Помаранчевої революції 21 листопада-8 грудня був ведучим усіх мітингів у Харкові на підтримку Ющенка.

Генріх завжди випромінював енергію та життєлюбство, ніколи не скаржився на здоров’я. Життя в ньому було на десятьох, і в безглузду смерть через ускладнення після невдало проведеної операції було просто неможливо повірити. З того часу минуло вже понад 18 років, і всі ці роки мене не залишає відчуття, як сильно його не вистачає.

поширити інформацію

Подібні статті

• Права шукачів притулку   • Публіцистика

Справа Борисова — тест на вірність України європейським стандартам прав людини

Правозахисники закликають надати статус біженця росіянину Івану Борисову, якому в РФ загрожує тюремний строк.

• Політика   • Публіцистика

Правозахист на службі владі: чи потрібен Україні військовий омбудсман у такому вигляді?

3 червня Верховна Рада прийняла за основу винесений на розгляд Президентом законопроєкт № 13266 ‘Про військового омбудсмана’. Хоча попереду ще друге читання, вже зараз документ містить істотні ‘генетичні’ недоліки, які, на жаль, одразу ставлять під сумнів ефективність запропонованої посади.

• Політика   • Публіцистика

‘Ставки на Суд’ або справа ‘Золотого мандарина’

Очевидно, що впертість антикорупційних органів, які продовжують переслідування, використовуючи докази, які вже визнані Європейським судом такими, що зібрані з порушенням міжнародних зобов’язань України, буде мати серйозні наслідки не тільки для правової системи України, а навіть на геополітичному рівні. При цьому, мотивом продовження цієї безглуздої справи може бути лише давній радянський принцип — ‘органи не помиляються’!

• Захист від дискримінації   • Публіцистика

Їхати за довідкою до ворога? Цивільні, які пройшли російські катівні, вимагають справедливості

Пройти через катівні Вовчанського агрегатного заводу і так і не отримати статусу особи, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Чому закон про захист цивільних полонених дискримінаційний?



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти