Нічого святого

У заході, який відбувся 24 січня у приміщенні інформаційної агенції УКРІНФОРМ, взяли участь  Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті; Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи; Вʼячеслав Ліхачов, член експертної ради Центру громадянських свобод; Руслан Халіков, релігієзнавець, керівник проєкту “Релігія в огні”.

“На зовнішньополітичній арені Росія намагається створити імідж такої олд-стайл традиційної імперії, яка дбає про консервативні цінності. І у світі в релігійно-консервативних колах прислуховуються до цієї пропаганди. Це не є логічним і природним. Насправді злочини за релігійною ознакою, злочини проти священнослужителів, злочини проти культових споруд є системною та сталою практикою Російської Федерації, — заявив Вʼячеслав Ліхачов, член експертної ради Центру громадянських свобод. — Це яскраво можна побачити протягом останніх двох років повномасштабної агресії. Але і до цього ми 10 років це бачили на раніше окупованій території”.

Росія вже 10 років знищує релігійну свободу на окупованих територіях

“Нинішня Росія є іманентним ворогом свободи совісті. Вона є ворогом будь-якої маніфестації взагалі свободної волі, свободної думки, а релігійні організації, особливо, — вважає Віктор Єленський голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. — Відразу ж після початку війни, в лютому 2014 року, на окупованих територіях закінчилася релігійна свобода. Щойно Росія прийшла в Крим, першими її жертвами стали п’ятидесятники, євангельські християни-баптисти. Деякі цілими громадами полишали півострів, як, наприклад, п’ятидесятницька громада в Балаклаві. Відразу ж були заборонені Свідки Єгови, гонінням були піддані священники Київського Патріархату. Під час вторгнення бойовиків Стрєлкова на Донбас в перші ж дні, місяці було кілька показових страт священників і протестантських лідерів”.

У червні 2014 року у захопленому Слов’янську російські бойовики “ДНР” катували, а потім розстріляли дияконів п’ятидесятницької церкви Володимира Величка, Віктора Брадарського, та двох синів старшого пастора — 30-річного Рувіма та 24-річного Альберта Павенка.

Вранці 14 червня 2014 року під час теракту був вбитий пастор Сергій Скоробагач, який був головою ради церков Маріуполя.

Окупаційна влада ОРДЛО змушувала усі релігійні організації робити “перереєстрацію” — мовляв, без неї буде “заборонена” будь-яка релігійна діяльність. Але після спливу кінцевого терміну “перереєстрації”, 16 жовтня 2014 року, виявилось, що усім євангельським церквам цього регіону було відмовлено у “реєстрації”, вони були позбавлені молитовних будівель.Крім того, окупаційна влада заборонила збиратися у приватних оселях.

“В так званому ОРДЛО були заборонені євангельські християни. Їх оголошували або українськими, або американськими шпигунами”, — розповідає Віктор Єленський. — А з початком великої війни терор проти духовенства, вірян, центрів релігійних значно посилився. Вже в березні став складатися мартиролог страчених священників”.

“Він ішов до окупантів з хрестом”

За даними ініціативи “Трибунал для Путіна” (T4P) окупанти навмисно вбили щонайменше двох священників, п’ятеро загинули через бомбардування та обстріли, восьмеро були поранені під час таких атак.

У перші ж дні великої війни біля смт Іванків на Київщині російські військові священника ПЦУ Максима Козачину. На момент вбивства був у рясі священнослужителя.

“Він, військовий капелан часів АТО, у перші роки бойових дій на Донбасі бачив там смерть в обличчя. Але не думав, що знайде її на Київському Поліссі. В рясі, з хрестом на грудях і нерозлучною Біблією, після відправлення служби Божої в Іванкові 26 лютого він поїхав на своїх стареньких Жигулях четвертої моделі у Розважів до сім’ї. Сподіваючись, що священника російські вояки не чіпатимуть. Але на блокпосту на перехресті вул. Розважівської з окружною дорогою вороги зупинили його кулеметними чергами…”, — писав про Максима Козачину головний редактор Іванківської районної газети Павло Смовж.

5 березня 2022 року російські загарбники застрелили настоятеля храму Православної церкви України Ростислава Дударенка. Це сталося на блокпосту в його рідному селі Ясногородка Бишівської громади Фастівського району на Київщині. Отець Ростислав йшов до російських військових з піднятим в руках хрестом, і його розстріляли.

Крім священнослужителів, були загиблі і серед співробітників релігійних організацій, богословів, нагадує Віктор Єленський.

“У Бучі загинув знавець стародавніх мов Іван Кислюк, — розповів він. — Також був убитий ректор Євангельської семінарії в Ірпені. Це теж злочини проти релігії і свободи совісті. Кислюк був унікальною людиною. Він викладав в духовних академіях і семінаріях попри конфесійну належність. У нього була школа, цілі покоління вчилися в нього перекладу з церковнослов’янської”.

Викрадені й катовані

За інформацією, зібраною правозахисною ініціативою T4P, окупанти викрали щонайменше два десятки релігійних діячів.

“Де вони зараз перебувають, більшою мірою невідомо, — розповів директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Ще п’ятьох священників викрали, але згодом звільнили. Всі вони, після повернення на підконтрольну уряду України територію або після деокупації, розповіли, що зазнали жорстоких катувань. Одного священника депортували, вигнали з рідного міста під тим приводом, буцімто він український пропагандист. Подальша його доля невідома”.

Серед викрадених — переважно священники Православної церкви України, а також різних протестантських церков, УГКЦ, зазначив правозахисник.

Так у Бердянську 16 листопада 2022 року росіяни забрали двох священників Української греко-католицької церкви. Їх звинуватили в тому, що буцімто вони створили склад зброї для місцевих партизан. Стосовно долі цих священників до російської влади звертався навіть Папа Римський Франциск, але це звернення було проігнороване.

“Сьогодні один із них, отець Богдан Гелета, перебуває в Севастополі. Другого, отця Івана Левицького, тримають в установі виконання покарань поблизу Ростова. Адвоката їм не було надано під час так званого розслідування”, — розповів Євген Захаров.

Де інші викрадені священники, правозахисники не знають.

“Ми поставили перед собою завдання розшукати, де перебувають ці люди, в яких місцях, як складається їхня доля за ґратами,” — наголошує директор ХПГ.

У тимчасово окупованому Мелітополі 18 червня 2022 року окупанти викрали пастора протестантської церкви “Джерело життя” Валентина Журавльова: озброєні російські військові забрали його прямо під час спільної суботньої молитви вірян різних церков в центрі міста. Пастор Валентин Журавльов є членом Міжконфесійного комітету християнських церков Мелітополя, у світському житті веде ветеринарну практику і є власником ветеринарної клініки “Айболить”. У Мелітополі після окупації вже викрадали священнослужителів релігійних організацій протестантського напряму.

Розстріляні храми

Від початку великої війни російські військові пошкодили понад 530 українських храмів різних конфесій. Такі дані навів релігієзнавець, очільник проєкту “Релігія в огні” Руслан Халіков. Чверть з пошкоджених храмів зазнали значних руйнувань. Найбільше пошкоджених релігійних споруд у Донецькій області — понад 100. В Київській області пошкоджено понад 80 релігійних споруд, в Луганській та Харківській областях — понад 60, в Херсонській — понад 55, в Запорізькій — понад 30. Деякі храми потрапляли під обстріл по кілька разів.

Росіяни часто застосовують невибіркові обстріли, але іноді саме релігійні споруди стають для ворога ціллю. “Б’ють навмисно, відбувається розвідка дроном і потім б’ють прицільно. Причому релігійні споруди здебільшого не розміщені поруч з військовими об’єктами, вони розташовані в спальних районах міста, в парках”, — зазначає експерт.

Близько половини пошкоджених споруд — храми Української православної церкви. “Нібито “захищаючи” традиційні цінності і православ’я, росіяни б’ють, перш за все по православних храмах”, — дивується Руслан Халіков.

Приблизно третина релігійних споруд, що зазнали руйнувань, приходиться на протестантські церкви. Також під обстріли потрапляють юдейські, мусульманські релігійні споруди. В Донецькій та Луганській областях були зафіксовані обстріли індуїстських осередків.

Але не лише обстріли є порушенням Міжнародного гуманітарного права, пояснює Руслан Халіков. Часто російські війська мілітаризують релігійні об’єкти. Це системне явище, яке було зафіксоване на всій території, де була окупація — в Бучі, Мелітополі, Харківській, Чернігівській областях. Росіяни використовують церкви або як воєнні склади, або як штаби. На дзвіниці православної церкви облаштовували снайперський пункт. А в Якимівці Запорізької області Зал Царства Свідків Єгови перетворили на клуб воєнно-патріотичного виховання молоді.

Римський Статут Міжнародного кримінального суду кваліфікує як воєнний злочин “умисне спрямування нападів на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей, на історичні пам’ятники, госпіталі та місця зосередження хворих і поранених за умови, що вони не є військовими цілями”. Харківська правозахисна група докладає певних зусиль, щоб ці злочини, були належним чином задокументовано і передано в провадження Прокурору Міжнародного Кримінального Суду.