24 лютого ми прочитали в інтернеті, що з Білорусі до нас ідуть танки. Спершу ми сиділи вдома, хоча у нас були машини і ми могли поїхати. Ще до 28 числа я ходила відпускати товар, але ночували ми вже у підвалі, у квартирах боялися. Невістка в мене медсестра, то вона людям допомагала: таблетки видавала, хліб пекла, чай роздавала. Тому що були всі переважно літні люди та жінки з дітьми.
А вже 28 лютого Бородянкою пішли російські танки. Тоді до нас у підвал прийшов син, невістка Олена, Сергій, Вова, їхній кум Юрик. Якось ми пили каву у підвалі, я відійшла в інший бік, умовно — в іншу кімнату, аж раптом — усе, біла стіна. Ми одразу не зрозуміли, що сталося. Це був вибух.
Люди почали тікати через другий вихід. Ми з онуком теж побігли. Все горіло, цілого під’їзду не стало. Так і почалося життя “до” та “після”. Нам сказали бігти в наступний будинок, теж у підвал. Ми туди побігли, просиділи там ніч. Ми просили хлопців піти подивитися на наш будинок, що з нашими рідними, але там усе горіло.
Потім сказали, що це був авіаудар. На наш будинок скинули дві чи три бомби. А потім пішли танки і вони стріляли по будинках. Досі питаю себе: чого ми одразу не поїхали?! Тим паче у нас були машини. Ну ніхто не думав, що таке може трапитися.
А потім, вночі, по 10 людей нас почали виводити з Бородянки. Ми з дітьми йшли пішки, нічого з собою не взявши, в чому були, в тому і пішли. Вже у сусідньому селі мене, дітей, сваху, подругу і сестру посадили у вантажне авто та вивезли у інше селище. Згодом ми виїхали у Рівне, а далі — у Польщу.
Коли Бородянку звільнили, рятувальники стали розбирати завали, підняли плити і дістали тіла наших рідних — загинула ціла сім’я… У мене загинула невістка — Хухро Олена, син — Хухро Сергій, зять моєї племінниці — Вова Пекар і їхній кум — Холявко Юра.
Я досі не можу підходити до будинку. Боляче. А мешкаю зараз у модульному містечку, з одним із синів та онучкою. Я — опікунка дітей, онучка ходить у шостий клас. Сподіваємося, що все відбудують і ми повернемося, тому що дуже важко тут жити — і морально, і фізично і матеріально. Живеш так, бо тобі нема куди дітися.
