Запах мазуту і смерті: у Харкові поховали загиблих на Немишлі

Розлите паливо, змішавшись зі снігом утворило справжню вогняну лавину, що розтеклася вулицями, вщент знищивши 15 осель на вулиці Котельній, вбивши дві родини — сім людей. Кілька місцевих мешканців дістали опіків і поранень. З місця пожежі евакуювали 50 осіб. 12 лютого Харків прощався з родиною Путятіних: Ольгою, Григорієм та їхніми синами — семирічним Олексієм, чотирирічним Михайлом та десятимісячним Павликом.

Біля згарища, що колись було оселею багатодітної сім’ї, іграшки і квіти. Будинок мало не першим зустрів вогняну ріку. Лік ішов на секунди. Врятуватися не зміг ніхто. Маму з немовлятком і Льошею знайшли у ванній, тата — у коридорі, а Михайлика — на кухні…

В залишках обгорілого паркану у будинку неподалік — теж квіти. Тут мешкало подружжя Манойлів. Анатолію було 66 років, його дружині Світлані — на рік менше.

— Анатолій народився тут, у селищі, і все життя тут прожив, — розповідає їхня сусідка, Світлана. — Жили звичайні, нормальні люди. Анатолій вісім років був прикутий до ліжка. Його паралізувало. Його дружина теж мала інвалідність, перенесла інсульт, доглядала за ним. Люди допомагали їм чим могли, допомагали сходити до крамниці, сумку піднести… Вона його не кинула, мабуть… Вирішила розділити з ним долю.

Серед поранених чоловік Ганни. Сама вона тієї ночі була на службі, дізналася про все лише вранці.

— Мій будинок повністю згорів, — розповідає вона. — Відновленню не підлягає. Нічого не залишилося зовсім. Дах, вікна, двері, меблі — немає нічого. Чоловік, слава Богу, встиг вибратися з будинку. Але він зараз в реанімації. 50 відсотків опіків у нього. Опіки неглибокі, на щастя. Жити буде… Вранці приїхала, не могла знайти чоловіка, куди його відвезли… Знайшла в реанімації…

***

…В очікуванні транспорту, який відвезе на похорон, сусіди збираються на перехресті Котельної та Танкової, буквально на межі, де зупинився страшний вогонь. Бензин і дизель досі тече вулицями. Комунальники засипали ці смердючі потоки піском, але він не може всотати величезну кількість палива. Воно на дорозі, на тротуарі, між деревами, у дворах. Повітря важке і нестерпне.

— Зараз дощі підуть і це все буде в річці, — каже Тетяна Крупка, що вичерпує паливо з-під свого двору по вулиці Танковій. Будинку Тетяни пощастило: вогонь зупинився прямо під кам’яним забором, дивом не перекинувся далі. Біля неї — повні відра палива навпіл з багнюкою. — Бачите, мазут тут із піском, із землею, не знаю, куди це дівати тепер...

Дев’ятого лютого її сім’я ще не встигла лягти спати, як пролунав перший вибух. Одразу за ним — ще два.

— Ми не чули тривоги, тільки як пікірує дрон. У вікно побачили величезну заграву. Відкрили вікно — чуємо: люди кричать, дзюрчить вода. Я не зрозуміла, подумала — дощ пішов. Чоловік вискочив глянути, що сталося, й одразу прибіг, кричить: “Збирайтесь, тече бензин, горить!” Весь двір був по щиколотку в цьому. Але вогонь зупинився за кам’яним забором. Ми вискочили з двору босі, ледь завели машину, встигли посадити в неї дітей, котів, собак, і відігнати подалі. Потім я сюди повернулася ще за одним котом… Чоловік закидав цей потік снігом. А тут вже пожежники приїхали.

***

Автобус прямує на 18 цвинтар. Там ховатимуть родину Путятіних. Нестерпний запах бензину їде за нами — як свідок, що буде довго нагадувати харків’янам про трагедію. У салоні — сусіди, знайомі та рідні загиблої родини, журналісти. Хтось похмуро мовчить. У тих, хто здатен говорити, розмови точаться лише навколо пережитого жаху. Люди намагаються осмислити те, що неможливо осягнути розумом: як гинули посеред вогняної ріки, без шансів на порятунок, дві родини.

“...Я дивлюсь: будинки спалахують як сірники! Один, другий, третій — просто як сірники…”

“...А я як почула, що горить, одразу прибігла з лопатою. Але що там було вже робити тією лопатою…”

Про когось із сусідів, хто зміг урятуватися: “...Це їхнє щастя, що в них вихід з будинку у бік городу. Вони так і втекли, городом, через паркан, а будинок згорів”.

“Ми ж під час вибухів, як нормальні люди, всі в підвалах ховаємося, за двома стінами… Ніхто ж не знав, що треба тікати. І та родина з дітьми… Вони ж ховалися… А лежачому як було втекти?..”

“А бачили? В інтернеті навідник відео виклав. Він з висоток знімав, як все горіло, і радів: мовляв, “скоро у вас тут ХНР буде”. Його вже шукає поліція. Як знайдуть, його б не в суд, а до нас привезти, на Котельну”...

***

…Під час похорону священник ледь стримує сльози. “У мене самого сім’я і діти. Не знаю, що б я робив, якби з ними щось сталося,” — його голос дрижить.

…Мати Григорія Путятіна заходиться криком над трунами з сином, невісткою та онуками: “Хай усі, хто підтримують війну і цього ідіота путіна, хай усі горять, як мої діти згоріли! Я ніколи не прощу! Хоч я сама народилася в Росії! Не прощу їм ніколи! Тварюки!”

Мати Ольги, притискаючи до грудей портрети онуків, повторює лише одне: “Немає більше нікого. Немає більше нічого…”

Російський удар не тільки вбив людей. Три тисячі тонн нафтопродуктів вилилися в ґрунт, потрапили в річку Немишлю, а з неї — в річки Харків, Лопань і Уди. Харків’яни вже фіксують загибель птахів довкола цих водойм.

У ХОВА кажуть, що вже визначили місце в річищі, де будуть знезаражувати воду сорбентами і намагатимуться зупинити подальше забруднення нафтопродуктами.

Усі АЗС, нафтобази та місця зберігання палива перевірять на безпеку для людей, що живуть поблизу — з урахуванням можливих ворожих атак.